Становлення і розвиток суспільних зв’язків в Україні в додержавний період.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Становлення і розвиток суспільних зв’язків в Україні в додержавний період.



Суспільство, що складалось на теренах сучасної України, сягає сивої давнини. Значний археологічний матеріал дає підставу вважати, що становлення і розвиток суспільних зв’язків в Україні відбувалися протягом багатьох тисячоліть. Територію України почали обживати близько 1 млн. р. тому. Біля с. Королеве Виноградівського району в Закарпатті археологи знайшли і дослідили велике поселення первісних людей. Знахідки ці – найдавніші свідчення життя і побуту первісних людей не лише в Україні, а й в усій Східній Європі.

Сліди життя первісних людей знайдені в багатьох регіонах України, як правило, на берегах рік: Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та їх приток.

Постійних жител і поселень тоді не було. В пошуках їжі люди постійно переходили з місця на місце. Жили первісні люди невеликими відокремленими групами (по 10-20 чоловік). Така відокремлена група людей являла собою самостійну, найпримітивнішу організацію суспільства – первісну дородову общину. Ця община періоду раннього палеоліту за своїм характером була близькою до тваринного стада. Разом з цим ця дородова община уже суттєво відрізняється від стада тварин: люди вже мислили, виготовляли і застосовували знаряддя праці, володіли вогнем, будували житла й користувалися мовою для спілкування.

Первісні люди займалися в основному збиранням рослинної їжі, застосовували примітивні знаряддя праці. Жили вони в умовах досить теплого клімату, багатого рослинного і тваринного світу. До 150 тис. років назад відноситься існування найбільш ранніх типів людини – пітекантропа, синантропа, а пізніше неандертальської людини. В подальшому, близько 100 тис. років, в кліматі, рослинному і тваринному світі Європи сталися великі зміни. Льодовий період вніс зміни в життя людей.

В умовах холодного клімату первісні люди освоювали нові види господарської діяльності (полювання, риболовство), в якості одягу використовували шкіри тварин, відкрили спосіб добування вогню. В процесі розвитку господарської діяльності люди винаходять нові знаряддя праці. Все це разом взяте остаточно відокремило людину від тваринного світу.

В період пізнього палеоліту (40-13 тис. років тому) відбувається потепління, льодовик відступає далі на північ, а з ним і здійснюється розселення людей. Стоянки пізнього палеоліту у більшості випадків розташовувалися поблизу річок, в місцях де було багато тварин, рослинної їжі. На стоянках будувалися довготривалі общинні житла (землянки і напівземлянки). Декілька таких жител являли поселення (поліс або стоянку) родові общини. Члени такої общини були пов’язані між собою кровноспорідненими зв’язками. Люди дедалі більше усвідомлювали взаємний зв’язок між народженими від однієї жінки-матері, яка ставала на чолі роду, родової общини, куди входили десятки, а то й сотні людей-родичів. Така суспільна організація (зв’язок) був названий материнською родовою общиною, яка в науці дістала назву матріархальної. Матріархат відповідав періодові, коли панували збиральництво, мисливство і рибальство. В період пізнього палеоліту виробився культ матері, роду, рожаниці, родючості. Поява цього культу була викликана тією роллю, яку відігравала жінка-мати на тільки в господарстві, а й у суспільному житті первісних родових колективів.

Приблизно з VIII тисячоліття до н.е. наступає нова епоха в історії стародавньої людини. Її прийнято називати епохою нового каменю (неолітом). У цей період появляються нові форми господарства – скотарство і землеробство, а також ремісництво. Ці форми господарювання на перший план почали висувати чоловіка. Землеробство і скотарство призвели до революційних змін. Ці зміни названі історичною наукою як неолітична революція. Суть її в тому що привласнююча форма господарювання поступилася місцем виробничій, відтворюючій. В цей же період починають виникати перші суперечності у сфері власності і розподілу. Зміни наступають, звичайно, не зразу. В общинах більш простого типу колективна обробка землі зберігалася тривалий час. На відміну від землі знаряддя праці досить рано переходять в індивідуальну, особисту власність. Виникає тенденція приватновласницької психології. Швидше вона розвивається в скотарських общинах. Приручення тварин і, особливо, розмноження їх створили нове джерело багатства, яке не потребувало великих колективних зусиль.

В скотарських господарствах основну роль у виробничих відносинах відігравали чоловіки. Ставши основною силою суспільного виробництва і власником суспільного багатства – худоби, чоловік знайшов провідне місце в роді (общині). Ця природна революція, яка перетворила чоловіка – мисливця в пастуха, в першу особу орного землеробства, призводить до ліквідації матріархальних відносин як пануючих. На зміну цим відносинам наступає патріархальний рід і патріархальна сім’я. Звертаємо увагу, що перехід від матріархату до патріархату тривав не одне тисячоліття. Утвердження патріархату в Україні відбулося в епоху енеоліту, бронзи і раннього залізного віку. Інакше кажучи, відносини матріархату зберігалися досить довго.

З виникненням патріархального родового ладу в середині суспільства розпочався поступовий процес концентрації суспільного багатства, головним чином худоби, в руках робочої знаті. З часом ці багатства зосереджуються в руках окремих сімей, а потім і окремих осіб.

В період неоліту і енеоліту родові общини об’єднувалися в племена, що займали певну територію, мали свою мову, звичаї, традиції, самоврядування. Племена очолювали ради родових вождів – старійшин. Останні користувалися авторитетом влади. Вони розділяли між родами племінні угіддя для полювання, скотарства, землеробства, визначали місця для спорудження жител, розв’язували суперечки між родами і племенами. На сучасній території України налічувалося сотні багатолюдних груп племен як землеробських так і скотарських. Ці племена названі загальною назвою трипільськими.

Археологи дослідили не менше сотні великих трипільських поселень (полісів) в т.ч.: Трипільське, Червонохутірське, Бортницьке на Київщині, Луко-Врублевецьке і Кадиївське на Хмельниччині; Володимирськеі Гренівське на Кіровоградщині; Борисівське і Сандрацьке на Вінниччині; Середньостогівське на Дніпропетровщині; Усатівське на Одещині та ін. Ці поліси розташовувалися переважно на берегах річок або на важкодоступних горбах. Деякі поселення мали оборонні рови і вали.

Активне формування трипільської спільноти відбувалося на сучасній території України на базі синтезу місцевих і прийшлих етносів. Археологи та антропологи доводять, що носіями трипільського суспільства були середземноморське та північночорноморське населення. Уже в V – VI тис. до н.е. осілі трипільці населяли середнє Подністров’я й басейн Південного Бугу. Протягом другої половини ІV – ІІІ тис. до н.е. вони просунулися на Верхнє Подністров’я, Волинь, у басейн Середнього Дніпра і на частину території Лівобережжя. У цей час помітно збільшилися розміри трипільських поселень, житлових та господарських споруд. У 70-хрр. ХХст. було відкрито декілька великих полісів (протоміст) на території Черкаської області. Вони займали територію 150-450 гектарів. У таких містах проживало до 20 тисяч населення. Вважається , що такі поліси були столицями племінних об’єднань. На наш погляд це були замкнені спільноти, які мали свою організацію суспільства.

В основі суспільного устрою трипільських племен були матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Про це свідчать численні археологічні знахідки, зокрема, статуетки чоловіків із жезлами в руках, як символ влади і певного соціального стану.

Зі збільшенням чисельності трипільського населення, виділенням нових племінних груп і розширенням території, з одного боку, та зростанням внутрішньо общинного і міжобщинного поділу праці та обміну – з другого, господарсько-суспільна організація племен ускладнюється. Виникають міжплемінні об’єднання племен окремих районів. Більшість дослідників доводять що таких об’єднань було щонайменше три: в Подніпров’ї, Побужжі та Подністров’ї. Своєрідність матеріальної і духовної культури окремих трипільських міжплемінних об’єднань зумовлювалась відмінностями та особливостями їх культурно-історичного середовища. Ці об’єднання мали тісні зв’язки між собою. Племена Подніпров’я та Побужжя в мирні, а часом у ворожі стосунки з войовничими середньостогівськими племенами Лівобережжя. Про ворожі стосунки свідчать поховання озброєних чоловіків, загиблих в бою (серед таких є багато з потрощеними черепами). Вони мали густо розфарбовані червоною охрою голови, обличчя і тіла. Думається що то була ритуальна військова косметика ще за життя воїна. Існування цього обряду підтверджують антропоморфні статуетки воїнів із розписаними фарбою головами.

Виходячи з вищезазначеного можна стверджувати, що лад трипільського суспільства був близький до військової демократії – перехідної ланки до держави. Багато дослідників доводять що трипільська цивілізація стала основою утворення держави Аратти (Оріяни, Оратанії). Землеробсько-скотарська культура давніх українців мала всі атрибути держави: військові дружини для охорони городищ, поселення (поліси - міста), писемність, календар, своєрідну релігію, мистецтво. Трипільська цивілізація мало в чому поступалася раннім цивілізаціям Стародавнього Сходу.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.184.215 (0.007 с.)