Рід Водяні полівки — Arvicola Водяна полівка — Arvicola terrestris



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Рід Водяні полівки — Arvicola Водяна полівка — Arvicola terrestris



Зовнішній вигляд.Среднього разміру. Довжина тіла 14-21 см, хвоста 7-12 см.. Забарвлення від сірого або рижувато-бурого до чорного.

Поширення.Зустрічаються у заплавних річкових долинах, узбережжях річок, ставків і боліт. Іноді у садах і городах, далеко від водойм. Живе у норах виритих біля берегів водойм і поверхневих шарах грунту. У сильно заболочених районах влаштовує своє гніздове кубло на купинах серед заростей очерету.

Живлення.Літом живиться соковитою водяною рослинністю. Зимою живляться в основному кореневищами. На зиму робить значні кормові запаси.

Розмноження.Розмножуються з квітня по вересень, в рік 3-4 приплоди по 2-10 малят. Період вагітності триває 20 днів.

Ряд Гризуни — Rodentia, Родина Мишині — Muridae, Рід Лісові полівки — Clethorionomys Руда або лісова полівка — Clethrionomysglareolus Зовнішній вигляд. Довжина хвоста приблизно рівна половині довжини тіла. Довжина тіла — 8-12 см, хвоста 4-7 см. Верх іржаво-коричневий, низ темно-сірий; хвіст темний зверху і світлий знизу. Поширення. Населяє хвойні і листяні ліси, суцільні лісові масиви або переліски. Надає перевагу зволоженим лісам з густим підліском і травяною рослинністю. Взимку зустрічається у скиртах соломи на полях, що межують з лісом, а також у житлових будинках і господарських будівлях. Живе у норах виритих між корінням дерев і кущів. Інколи влаштовує гнізда у старих трухлявих пеньках і дуплах. Живлення.Живлятьсязеленню, насінням дерев, грибами, личинками комах. Зимою обгризає кору. Живляться влітку травою, насінням, жолудями, горіхами, ягодами, взимку- бруньками, корінням, погонами, молодою корою дерев і кущів. Розмноження.Період розмноження сильно розтягнений, іноді починається до сходження снігу і продовжується до пізньої осені. В рік до 4 приплодів (на півночі і в високогіррях 1-2) по 2-11 малят, частіше по 5-6.  

Вухань звичайний - (Plecotus auritus)

 

 

Відмінною рисою цього виду кажанів є дуже великі вуха, довжина яких дорівнює довжині передпліччя (35-45 мм). Колір волосяного покриву досить різноманітний та змінюється від темно-червоного до темно-коричневого.

Згідно до літературних даних, вид зустрічається в різних типах ландшафтів - в гористій місцевості, у лісах та навіть у пустелях. Вид досить малочисельний та зустрічається невеликими групами, а найчастіше в одиночку. В якості сховищ використовує дупла дерев, а в населених пунктах дахи домів та інші таємні куточки. При полюванні вухань тримається недалеко від сховища. Здобич знаходить не тільки в польоті, але й може повзати по стінах та гілках дерев та добувати метеликів. Раціон кажани складають у більшості комарі та метелики.

Самиця зазвичай приносить одне дитинча.

На зиму вухань звичайний впадає в сплячку і задля цього відшукує теплі підвали, печери та погреби.

Наявність вуханя звичайного (Plecotus auritus) в межах чорнобильської зони відчуження було підтверджено в 2007 році впродовж хіроптерологічної експедиції ( в районі села Луб'янка). В цьому регіоні Полісся вуханя було знайдено в 2002 році в Поліському заповіднику.

Нічниця ставкова (ночница прудовая) Забарвлення від темно-бурого до сірувато-палевого. Вуха невеликі, притиснуті до голови, не досягають кінчика носа. На внутрішній поверхні мають 4-5 складок. Хвіст стирчить з міжстегно-вої перетинки. Зустрічається в колоніях вуханя. Довжина тіла 51-73 мм, маса 15,6 г. Поширення цього виду своєрідне: вузька смуга ареалу від 49° до 60° північної широти від Південної Франції, Бельгії Нідерландів до Єнісею, хоч окремі особини знаходили південніше Архангельська. Таке поширення пов'язане з наявністю великих рівнинних водойм. На Україні зрідка зустрічається в Харківській, Полтавській, Київській, Львівській областях. Рідкісний вид. Вивчений недостатньо. Тримається біля стоячих або з повільною течією вод. У горах буває лише під час сезонних міграцій і зимової сплячки. Навесні тварини з'являються, починаючи з середини квітня або кінця травня, іноді на початку червня. Літні укриття завжди розташовані неподалік відкритих водойм. Поселяються переважно під дахами, на горищах, зрідка в дуплах під корою. Вважають, що нічниця ставкова - вузькоспеціалізований вид у зв'язку з тим, що у верхніх шарах повітря над водоймами, де вона полює, велика кількість комарів та інших кровососів, які складають основу живлення цього кажана. Ловить й інших комах, наприклад метеликів. Політ повільний, рівний, без поворотів. Народжує одне маля, яке досить швидко росте. Линяння відмічене в кінці липня.

Кутора мала (кутора малая). Зовнішній вигляд дещо нагадує мишей з помірно видовженим тулубом та досить короткими кінцівками. Голова досить велика. Видовжена носова частина утворює хоботок. Розміри 70- 82 мм, маса 9-14,1 г. На задній частині хвоста, який значно довший за половину тіла, розташований кіль. На ступнях щетинки утворюють слабо-розвинену плавальну облямівку, що свідчить про меншу, ніж у звичайної кутори, пристосованість до напівводного типу життя. Хутро густе, утворює щільний покрив, що не намокає у воді. Забарвлення чорно-буре або коричнево-буре, черевце брудно-білясте з жовтуватим відтінком. За очами невелика світла пляма. Вух майже не видно з-під волосяного покриву. Верхніми різцями здатна вбивати більшу за себе здобич. Добре плаває. Вважають, що слина кутори має токсичні властивості, через що тварини, покусані нею, впадають у шоковий стан. Як у землерийок, біля кореня'хвоста розташовані специфічні залози, що продукують секрет із своєрідним запахом. Як і бурозубка альпійська, належить до родини землерийок. На Україні відомо близько 120 пунктів знахідок у Хмельницькій, Львівській, Вінницькій, Одеській, Черкаській, Київській, Полтавській, Херсонській і Кримській областях, а також у Карпатах повсюдно до висоти 1500 м н.р.м. Найчастіше її здобували в Кримських та Карпатських горах. Тепер кутора мала не зустрічається на полонинах, у степах та населених пунктах. В 1988 р. її спіймали на околиці Києва. На Поліссі зустрічається спорадично й посідає п'яте місце серед землерийок (після бурозубок звичайної, малої, білочеревої та кутори звичайної). В Західному Поліссі в погадках сов її рештки становлять 0,15- 0,16 %. Популяція цього виду неоднорідна. Вчені вважають, що в Карпатах, Поліссі та Лісостепу поширений окремий підвид, а в плавнях нижнього Дніпра, букових лісах Криму - інший. Віддає перевагу рівнинним лісам, чагарникам, лукам, зрідка буває на болотах. На відміну від великої кутори, найулюбленішими є неглибокі маловодні водойми з швидкою течією та малозамерзаючі з досить крутими кам'янистими берегами. Більше поширення її в гірських районах свідчить про те, що там взимку вона знаходить для себе частково не замерзаючі водойми у вигляді джерел, потоків, річок та протічних озер. Це для неї дуже важливо, оскільки в її раціоні переважають водяні організми (комахи, молюски тощо). Вище верхньої межі лісу в горах не зустрічається. Знаходили в ялицевому лісі по вологих схилах лісового яру; по берегах, що заросли вільхою, вербою, тополею, дубом, березою, кленом, сосною та іншими деревними породами на досить зволоженому грунті. Гнізда мостить поблизу води під корінням дерев, у густій траві, під землею або в щілинах між камінням. Гніздо в норі вистелено травою та листям. У Молдові поселяється на купинах. У сплячку не залягає. Дані про розмноження відсутні. Вчені вважають, що за біологією розмноження подібна до кутори великої. Вірогідно дає два приплоди. Тривалість вагітності близько 24 днів. Самка народжує 3-8 малят, які вигодовує молоком до 37 днів. На думку В. І. Абеленцева, значна сухість клімату, що характерна для півдня України, зумовила такий характер гідробіотопів, що тут присутня власне кутора мала, а не велика, низьку чисельність якої в природі автор пояснює меншою пристосованістю до потаємного способу життя, що призводить до високої смертності. Інші дослідники низьку чисельність пояснюють доступністю тварин для хижих птахів, єнотовидного собаки та ін. Охороняється в Карпатському заповіднику та парку і в Кримському заповідно-мисливському господарстві.охорони: Створення заказників у місцях перебування виду.

 

Зовнішній вигляд

 

На вигляд це типовий кріт. Довжина його тіла 12—16,5 см, довжина хвоста — 2—4,8 см (рівна довжині голови); маса 70—119 г. Очі крихітні, з шпилькову головку, але помітні зовні, оскільки над очним яблуком є вузький проріз в шкірі завдовжки близько 0,5—1 мм (у більшості кротів, що мешкають на Кавказі, очі, проте, закриті шкірою). Зовнішнього вуха немає. Хутро бархатисте, росте вгору, а не вперед або назад, що допомагає кротові просуватися по підземному тунелю в будь-яку сторону. Забарвлення хутра матово-чорне, нижня частина тіла дещо світліша. У молодих кротів забарвлення темніше. Іноді зустрічається колірна аберація забарвлення: білі з палевим відтінком, сірі і коричневі кроти. Волосся хвоста виконує дотикову функцію, завдяки ньому кріт може пересуватися в своїх тунелях задом наперед.

 

Хутро у крота коротке, м'яке, таке, що однаково легко лягає і вперед, і назад. Пересування по тісних тунелях приводять до його швидкого витирання, тому кріт линяє не 1—2, як більшість звірів, а 3 або 4 рази на рік. Найдовше хутро буває у кротів з кінця жовтня — в листопаді, після повної осінньої линьки. З квітня до червня спочатку у самок, потім у самців, що перезимували, йде зміна зимового хутра на коротше весняне хутро, яке тримається до середини липня, коли у дорослих кротів починається літня линька. В кінці липня — початку серпня вперше линяють починають линяти молоді кроти. Літня линька майже без перерви переходить в осінню линьку, так що майже вся тепла пора року у кротів йде повна або часткова заміна волосяного покрову. Місця, де йде зміна волосся, виступають на тілі у вигляді чорних плям.

 

Спосіб життя і харчування

 

Європейський кріт — типовий мешканець лісів і долин річок. Займає різноманітні місцепроживання: узлісся лісів, луги, поля, сади, городи; звичайний в заплавах річок. По долинах річок кріт проникає на північ до середньої тайги, а на південь — до типових степів. На вододільних ділянках тайги і сухих степів зустрічається рідко, а в напівпустелях, пустелях, лісотундрах і тундрі не зустрічається зовсім. Уникає місць з високим рівнем ґрунтових вод, не любить піщаних ґрунтів.

 

Дорослі кроти незлагідні, нападають на родичів, що потрапили на їх ділянку, і можуть загризти їх на смерть. Демонструють канібалізм. В той же час багато хижаків не їдять кротів через мускусний запах. Їх природними ворогами є лисиця, куниця, ласка, хижі птахи (сови, канюки тощо). Кроти хворіють туляремією, піроплазмозом; страждають від паразитичних черв'яків, блох і кліщів. Тривалість їх життя — 4—5 років.

 

Розмноження

 

Кроти злучаються навесні — в березні—квітні. Вагітність триває 35—40 днів; сліпі, голі, безпорадні дитинчата (від 3 до 9) вагою 2—3 г народжуються з кінця квітня до першої половини червня. Зазвичай в році тільки 1 приплід; другий, літній, буває лише у 20—25 % дорослих самок. У місячному віці молоді кроти досягають майже дорослих розмірів. У міру зростання вони стають незлагідними і забіякуватими. У віці 1—1,5 місяців молодняк покидає материнське гніздо і починає шукати ділянку, не зайняту іншими кротами.

 

ЇЖАК ЗВИЧАЙНИЙ

 

1-й учень. Їжак — невелика тварина (довжина тіла 20— 30 см). Замість

волосся спина в нього вкрита міцними колючими голками. Вони надійно

захищають їжака від ворогів. У випадку небезпеки він швидко згортається

у колючий клубок із 6—8 тисяч голок. Свій колючий покрив їжак

використовує також для перенесення матеріалу для будівництва гнізда.

 

2-й учень. Їжак — нічна тварина. Вдень він спить у своїй схованці, а

вночі виходить на пошуки їжі. Він живиться комахами та їх личинками,

червою, слимаками. Іноді його здобиччю стають жаби, миші, змії, яйця

птахів, що гніздяться на землі. Розшукувати здобич вночі їжаку допомагає

дуже добрий нюх. Зір і слух у нього погані.

 

3-й учень. Отже, їжак живиться тваринною їжею. Чому ж тоді нерідко

малюють їжака з яблуками на спині? Вважають, що їжаки наколюють лісові

яблука для того, щоб кислий сік, який стікає по голках на шкіру, виганяв

бліх. Ці паразити дуже дошкуляють тварині, а дістатися до них лапою

неможливо.

 

4-й учень. їжаки їдять дуже багато, протягом літа нагромаджуючи під

шкірою жир. Жир потрібний на період зимової сплячки, оскільки їжу на

зиму їжаки не запасають.

 

5-й учень. З настанням холодів їжаки залазять у гнізда, які влаштовують

під корінням дерев, купами хмизу або листя, у норах, і впадають у зимову

сплячку. Сплять їжаки міцно. У них знижується температура,

уповільнюється, дихання. На зиму їжак втрачає майже половину маси.

 

6-й учень. У дуже суворі зими багато їжаків гине від холоду. Весною

їжаки пробуджуються дуже виснажені і голодні, тому багато їдять.

 

7-й учень. На початку літа їжачиха народжує 3—6 сліпих і голих малят.

Вже на другий день після народження, у їжачат виростають на спині м'які,

білі голочки, які через два тижні змінюються на темні і гострі. їжачиха

— дбайлива мати. Вона вигодовує малят молоком, а потім вчить їх

знаходити собі їжу і захищатися від ворогів. Без дозволу матері їжачата

нічого не беруть до рота. Місяць вчить їжачиха своїх дітей, а потім вони

розходяться, хто куди. Наступного року вже у них самих будуть діти.

 

8-й учень. Недивлячись на те, що від їжака людина не отримує ані хутра,

ані смачного м'яса, — він корисна тварина. Адже їжаки охороняють ліси,

поля, сади і городи. Щоб задовольнити свій апетит, вони поїдають велику

кількість шкідливих комах, слимаків, мишей.

 

9-й учень. Завдяки своєму захисному колючому панциру, їжаки майже не

мають ворогів. Тільки лисиця зрідка примушує їжака розгорнутися,

закотивши його у воду. Полюють на їжаків пугачі, які своїми міцними

лапами хапають їх, незважаючи на голки.

Їжак звичайний — загальоновідома за зовнішністю, кумедна тваринка. Часто зустрічається в поліських лісах. Вона переважно комахоїдна, але інколи може вполювати дрібного гризуна .

 

Як виглядає?

Довжина його тіла біля 20—30 см, хвоста — біля 3 см . Середня масса близько 700—800 г. Вуха відносно не великі (частіше меньше 3,5 см ). Голки короткі (не більше 3 см ).

 

Де живе?

Він мешкає в лісолуговій та степовій зонах. З особливим бажанням поселяється у перелісках, на галявинах, в зарослях кущів, в полезахистних лісних смугах та ін.

 

Як відпочиває?

На час відпочинку ховається у будь-яких затишних місцях: в зарослях колючих кущів, у підкореневому напвідуплі, у пустоті поваленного стовбуру, в не глибокій норі, що вирив сам або інші тварини. Влітку їжак не будує ніяких схованок. Звернувшись в не щільний клубок, їжак спить, на легенькій листяній підстилці. У місцях де зима буває голодною та довгою, їжачки, напевно, влаштовуються у глибоких (зимувальних) норах. На відміну від інших представників классу їжаки в умовах помірного та холодного клімату на зиму впадають у довгу глибоку сплячку.

 

Як харчується?

Перед заляганням у сплячку накоплюють жирові запаси; будь-яких комарів на зиму не запасають. В середині зими їжаки не живляться. Прокидаються вони рано на весні, коли у лісах ще не повністю зійшов сніг. За час сплячки сильно худіють. У такому стані їжак голодний. Найголовнішим стає пошук їжі. Темного часу доби, щоб насититись, йому не вистачає. Тому навесні їжаки бувають активними і удень. В умовах неволі їжак може з'їсти гадюку, а ле за нормальних умов такого не спостерігалось, хоча їжаку властива дивовижна стійкість до яду гадюки.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.50.173 (0.018 с.)