ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ.



ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ

Конспект лекцій

Чернівці

Чернівецький національний університет

УДК 614.8(075.8)

ББК 65.9(4УКР)248.95я73

О-924

 

Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича

Охорона праці в галузі: Конспект лекцій / укл.:Сівак В.К, Солодкий В.Д., Пантело І.М. - Чернівці: Чернівецький нац.ун-т, 2010. - …с.

 

 

Конспект лекцій містить лекції з курсу «Охорона праці в галузі». Тематика лекцій відповідає робочій програмі курсу. Кожна лекція розкриває ряд важливих питань, необхідних для зсвоєння курсу та подається у зручній для студентів формі. Подано контрольні питання до курсу.

Для студентів стаціонарної та заочної форми навчання спеціальності «Екологія та охорона навколишнього середовища» географічного факультету.

УДК 614.8(075.8)

ББК 65.9(4УКР)248.95я73

 

 

Чернівецький національний

Університет, 2010

ЛЕКЦІЯ № 1.

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ.

1.Основні законодавчі акти з охорони праці.

2.Основні завдання системи стандартів безпеки праці.

3.Правила внутрішнього трудового розпорядку.

4.Колективний договір, його укладення і виконання.

5.Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві, на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

6.Охорона праці жінок та підлітків.

7.Порядок забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту.

8.Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.

9.Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

10.Навчання, інструктування і перевірка знань з питань охорони праці.

11.Поняття про виробничий травматизм і профзахворювання.

12.Алкоголізм і безпека праці.

13.Основні причини травматизму і захворювань на виробництві.

14.Основні заходи запобігання травматизму та захворюванням на виробництві.

15.Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті.

16.Розслідування та облік нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань і професійних отруєнь.

Кодекс законів про працю.

Кодекс законів про працю України — основний закон національного трудового законодавства.

Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності. Працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві, в установі тощо.

Працівники мають право на: відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;здорові і безпечні умови праці; матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, в разі хвороби, втрати працездатності, а також матеріальну допомогу в разі безробіття; об'єднання в професійні спілки; вирішення колективних трудових конфліктів.

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з вимогами законодавства України про працю, є недійсними.

Нещасні випадки, пов'язані з працею на виробництві й у побуті.

Нещасний випадок на виробництві — це наслідок раптової дії на працівника якогось небезпечного виробничого фактора під час виконання трудових обов'язків або завдань керівника робіт.

За кількістю потерпілих нещасні випадки бувають одиночні та групові (одночасно з двома і більше працівниками).

Наслідком нещасного випадку може бути: переведення потерпілого на легшу роботу; одужання потерпілого; встановлення потерпілому інвалідності; смерть потерпілого.

Нещасні випадки, які виникають не на виробництві, узагальнено називають, на відміну від виробничого травматизму, невиробничими. Основну частину таких травм становлять ті, що їх люди зазнають удома, у повсякденному побуті. Звичайно, під "домом" слід розуміти не тільки квартиру або кімнату, в якій ви живете. Під словом "дім" у даному випадку маються на увазі саме житло, сад, подвір'я, гараж, вулиця, комунальні заклади тощо.

Всі ці травми називають побутовим травматизмом. В Україні щорічно в побуті травмується біля 2 млн. чол., 28 тис. з них стає інвалідами.

Внаслідок ряду своїх особливостей побутовий травматизм значно меншою мірою, ніж травматизм на виробництві, піддається організованим заходам профілактики. Специфіка побуту, проведення більшої частини вільного часу вдома, у дворі, в квартирі, на присадибній ділянці, на вулиці біля будинку висувають у профілактиці побутового травматизму на перше місце особисті фактори: розуміння можливості нещасного випадку в домашній обстановці, додержання певних правил поведінки в побуті, психологічну настороженість при експлуатації побутових електричних і механічних приладів, опалювальних пристроїв тощо.

Алкоголізм і безпека праці.

Вживання працівниками алкоголю дуже часто є причиною нещасних випадків, у тому числі й тяжких. Навіть невеликі дози алкоголю згубно діють на центральну нервову систему. Під впливом малих доз алкоголю, які не викликають помітного сп'яніння, зменшується швидкість рухових реакцій людини, знижується працездатність, прискорюється стомлюваність. Наслідком цього є неправильна самооцінка, втрата критичного ставлення до себе і своїх вчинків, потреба в рухах, уявний приплив сил.

Якщо людина систематично вживає алкоголь, то деякий чиє вона ще може виконувати свої професійні обов'язки, але все нове сприймає і засвоює погано. Виробниче навчання, оволодіння новою технікою стають неможливими. Сповільнення рухової реакції людини під впливом алкоголю дуже істотне, якщо взяти до уваги сучасні швидкості на транспорті, при роботі з різноманітними механізмами тощо.

Десяті частки секунди, вкрадені алкоголем, стають причиною аварій, нещасних випадків. Вживання алкоголю навіть напередодні робочого дня буває причиною травм. Ще більша ймовірність травм, коли людина з'являється у стані сп'яніння на роботу.

Слід мати на увазі, що згідно з чинним законодавством, нещасний випадок, що стався на виробництві внаслідок отруєння алкоголем чи наркотичними речовинами (якщо це не пов'язано із застосуванням цих речовин у виробничому процесі), не вважається пов'язаним з виробництвом.

ЛЕКЦІЯ № 2

План евакуації з приміщень у випадку аварії.

План евакуації під час аварії — документ, у якому вказані евакуаційні шляхи й виходи, встановлені правила поведінки людей, а також порядок і послідовність дій персоналу, який обслуговує об'єкт на випадок аварії. При розробці плану евакуації працівників із приміщення особливу увагу приділяють шляхам евакуації. У випадку аварії евакуаційні шляхи повинні забезпечувати безпечну евакуацію всіх людей, які знаходяться в приміщенні, через евакуаційні виходи. Виходи є евакуаційними, якщо вони ведуть з приміщень: а) першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходову клітку; б) будь-якого поверху, крім першого, до коридору, який веде до сходової клітки; в) до сусіднього приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене евакуаційними виходами. Виходи назовні дозволяється передбачати через тамбур. Евакуаційних виходів із будівлі з кожного поверху повинно бути не менше двох. Ширина шляхів евакуації повинна бути не менше 1 м, дверей — 0,8 м. Встановлення гвинтових сходів, підйомних дверей і воріт, а також дверей, обертаються, і турникетів на шляхах евакуації не дозволяється.. Двері на шляху евакуації повинні відчинятись у напрямку виходу із будинку. Зовнішні евакуаційні двері будинків не повинні мати засовів, які можуть бути відчиненні ззовні без ключа.


ЛЕКЦІЯ № 3.

ОСНОВИ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

1.Характерні причини виникнення пожеж.

2.Пожежонебезпечні властивості речовин.

3.Організаційні та технічні протипожежні заходи.

4.Пожежна сигналізація.

5.Протипожежний інструктаж та навчання.

6.Горіння речовини і способи його припинення.

7.Поняття вогнестійкості.

8.Блискавкозахист будівель і споруд.

9.Вогнегасячі речовини.

10.Пожежна техніка для захисту об'єктів.

11.Гасіння та профілактика пожеж на об’єктах галузі.


Поняття вогнестійкості.

Вогнестійкість — це здатність конструкцій, матеріалів затримувати поширення вогню, виражена в годинах.

СНиП 2.09.02-85 «Производственные здания» встановлює 8 ступенів вогнестійкості будівель і споруд: І, ІІ, ІІІ, ІІІа, ІІІб, ІV, ІV, V.

Ступінь вогнестійкості залежить від групи горючості будівельних матеріалів, межі вогнестійкості основних будівельних конструкцій , а також від межі поширення вогню по цих конструкціях.

Межа вогнестійкості –це час (у годинах), після якого будівельна конструкція в результаті нагріву втрачає свою несучу або захисну здатність. Втрата несучої здатності – це обвалення, а втрата захисної здатності – прогрівання конструкції до температури на поверхні, що не обігрівається, більш ніж 140 °С.

Найменшу межу вогнестійкості мають незахищені метали, найбільшу залізобетонні конструкції.

Підвищити межу вогнестійкості можна шляхом просочування деревини, тканин та інших горючих матеріалів антипіренами; застосуванням наповнювачів пластмас (крейда, каолін, графіт, вермикуліт, пеліт); нанесення вогнезахисних покриттів (штукатурка, облицювання, обмазка).

Межа поширення вогню – це максимальний розмір пошкоджень, яким вважається обвуглення або вигорання матеріалу. У будівлях І-го ступеню вогнестійкості всі конструктивні елементи негорючі, з високою межею вогнестійкості (0,5 -2,5 год.); ІІ-го ступеню — також негорючі, але з меншою межею вогнестійкості (0,25 - 2,0 год.); ІІІ-го ступеню — будови, які мають основні несучі конструкції негорючі, а ненесучі (міжповерхові й перекриття на горищі) – важкогорючі (0,25 - 2 год.); ІV-го ступеню — будови, які мають всі конструкції важкоспалимі (0,25 - 0,5 год.); V-го ступеню — всі конструкції горючі, межа вогнестійкості не нормується.

При проектуванні і будівництві промислових підприємств передбачаються заходи, які запобігають поширенню вогню: поділ будинків протипожежними перекриттями; поділ будинків протипожежними перегородками на секції; влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення вогню по конструкціях (гребні, бортики, козирки, пояси, протипожежні двері, ворота;влаштування протипожежних розривів між будинками.

Протипожежні стіни зводяться на всю висоту будівлі, виконуються з негорючих матеріалів з межею вогнестійкості › 2,5 год.

Багато неорганічних матеріалів хоч і не горять, але мають порівняно невелику термічну стійкість. Наприклад, вапняки і мармур руйнуються при температурі 300 - 400 °С, шифер і азбоцементні вироби при температурі 300 °С втрачають воду, стають крихкими, а при температурі 600 °С при попаданні на них води — розтріскуються.

Вогнегасячі речовини.

Вогнегасячі речовини при введенні до зони горіння
знижують швидкість горіння або повністю його припиняють.
Вони можуть бути газоподібними (вуглекислий газ, водяна
пара), рідкими (вода), твердими (сухий пісок, земля). До
вогнегасячих речовин відносять також азбестові, повстяні
або брезентові простирадла. Вогнегасячі речовини за принципом дії поділяють на охолоджуючі (вода), ізолюючі зону горіння від доступу кисню (порошкоподібні речовини, простирадла, піни), ті, що розбавляють горючі рідини або зменшують вміст кисню в зоні горіння (пара, вуглекислий газ, вода) та уповільнюючи процес горіння (галоїдні вуглеводні).

Для гасіння пожежі використовують первинні засоби пожежогасіння, які спеціально заготовлюються на підприємстві: пісок, вода, азбестові простирадла, вогнегасники тощо. Одним із поширених засобів гасіння є вода.

Вода як вогнегасильна речовина має такі позитивні якості: доступність і низька вартість; велика теплоємність; висока транспортабельність; хімічна нейтральність. Але вода має й негативні властивості. Зокрема у води невисока змочувальна здатність, для її підвищення застосовують різноманітні добавки — мило, синтетичні розчинники, амінсульфати тощо. Не можна гасити водою лаки, фарби, розчинники, бензин, гас чи дизельне пальне. Електроустановки, що знаходяться під напругою, гасити водою не можна оскільки вода — гарний електропровідник. Горючі рідини легші за воду, тому вони спливають на її поверхню і продовжують горіти, а це призводить до ще більших розмірів пожежі. Гасіння особливо цінних матеріалів і устаткування водою може призвести до їх псування.

Гасіння пожежі парою відбувається за рахунок ізоляції поверхні горіння від навколишнього середовища. Використовують цей метод гасіння в умовах обмеженого повітрообміну, а також у закритих приміщеннях з найбільш небезпечними технологічними процесами.

Одним із засобів пожежогасіння є піна. Піна
використовується для гасіння загорань усіх твердих речовин,
які можна гасити водою. Вона швидко припиняє доступ
окислювача (кисню, повітря) до зони горіння і тому
ефективніша за воду. Утворюється піна за рахунок хімічної
реакції при змішуванні кислотної та лужної частин у
спеціальних машинах та вогнегасниках.

У піногенераторах хімічну піну одержують змішуванням шнопорошків з водою. Струмінь води під тиском захоплює з бункера пінопорошок змішується з ним і одержана піна подається до вогнища пожежі. Хімічною піною не можна гасити електрообладнання, тому що вона електропровідна, а також натрій і калій, які вступають у взаємодію з водою, при якій виділяється вибухонебезпечний водень. Хімічну піну використовують для гасіння легкозаймистих та горючих рідин.

При нагріванні вуглекислоти швидко утворюється велика кількість газу (збільшення об'єму в 400 - 500 разів), при цьому випаровування сприяє утворенню снігу з температурою мінус 70 СС, який інтенсивно відбирає теплоту в зоні горіння. Вуглекислоту використовують для гасіння пожеж у приміщеннях до 1000 м.кв. Вона діє ефективно під час гасіння невеликих поверхонь горючих рідин, електричних двигунів та установок, що знаходяться під напругою. Вуглекислотою не можна гасити матеріали, що тліють.

Гасіння пожежі порошком відбувається внаслідок того, що значна кількість тепла йде на нагрів дрібних часток порошку. Крім того порошкова хмара припиняє доступ кисню до вогнища пожежі й спричиняє гальмування реакції горіння. Порошки використовують для гасіння лужних металів, електроустановок, що знаходяться під напругою. Порошкові вогнегасники призначені для гасіння усіх речовин, які не можна гасити водою.

Пісок є ефективним засобом гасіння невеликих
кількостей розлитих пальнемастильних матеріалів. Гасіння
відбувається внаслідок припинення доступу кисню до
вогнища пожежі.

Усі навчальні приміщення мають бути забезпечені засобами гасіння пожеж. Весь пожежний інвентар повинен знаходитись у постійній готовності до застосування. Кожен, хто виявить пожежу, зобов'язаний сповістити пожежну охорону, вказати при цьому точне місце пожежі і наявність у приміщенні людей.

ЛЕКЦІЯ № 4

ОСНОВИ ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКИ.

1.Загальні поняття та визначення термінів електробезпеки.

2.Особливості ураження електричним струмом.

3.Вплив електричного струму на організм людини.

4.Електричні травми , їх види.

5.Основні випадки ураження струмом.

6.Безпечні методи звільнення потерпілого від дії електричного струму.

7.Классифікація виробничих приміщень з електробезпеки.

8. Допуск до роботи з електрикою.

9.Колективні та індивідуальні засоби захисту в електроустановках.

10.Захист від статичної електрики.

 

ЛЕКЦІЯ № 5.

Шум

Насичення виробництва машинами і механізмами супроводжується інтенсивними шумом та вібрацією, які справляють негативний вплив на працездатність і здоров’я працівників. Механічні коливання вузлів і деталей викликають коливання повітря і сприймаються органами слуху людини як звуки. Комплекс хаотичних звуків, різних за частотою та інтенсивністю, які викликають неприємні суб’єктивні відчуття, називається шумом. Інтенсивність шуму вимірюється в децибелах (дБ), а частота — в герцах (Гц). Шуми різняться за гучністю (в фонах) і за висотою (менше як 350 Гц — низькочастотні; 350…800 Гц —середньочастотні; понад 800 Гц — високочастотні). Людина сприймає звуки частотою 16…20 000 Гц. Звуки з частотою до 16 Гц називаються інфразвуками, а понад 20 000 Гц — ультразвуками. Хоча вони вухом не сприймаються, зате відчуваються тканинами організму. На виробництві шум може бути постійним і непостійним, коли рівень його під час роботи змінюється більше ніж на 5 дБ. Непостійні шуми поділяються на перервні, імпульсні та флюктуючі, коли рівень шуму весь час коливається. Ступінь негативного впливу шуму залежить від сили і частоти звуку, тривалості його дії, фізичного і психічного стану людини. Шкідливий вплив виробничого шуму виявляється як у вигляді специфічного ушкодження органів слуху, так і у вигляді порушень багатьох інших органів, в першу чергу центральної нервової системи. Інтенсивний виробничий шум призводить до часткової або повної втрати слуху. Зміни слуху наступають при дії шуму більше 80 дБ і відбуваються протягом 3—5 років залежно від фізичного стану працівника. Ознаками розвитку приглухуватості є погане сприйняття розмови пошепки та шум у вухах. Тривалий (більше10 років) вплив шуму вище 90 дБ на працівника може викликати не тільки приглухуватість, але й абсолютну втрату слуху внаслідок дегенерації чутливих клітин внутрішнього вуха в зв’язку з їх перенапруженням. Такі розлади слуху у працівників кваліфікуються як незворотні. Під впливом шуму відбуваються зміни не тільки в слуховому центрі нервової системи, але і в тих відділах, які регулюють такі життєвоважливі функції, як кровообіг, дихання, травлення, кровотворення, рухову діяльність та інші. Негативний вплив шуму на нервову систему працівника виявляється у головних болях, безсонні, швидкій стомлюваності, підвищеному потовиділенні, треморі пальців і рук, підвищеному роздратуванні, порушеннях пам’яті і уваги, а на серцево-судинну систему — у болях в області серця, зменшенні частоти пульсу, гіпотонії або гіпертонії. Нормальний шумовий фон підвищує рівень збудження і позитивно впливає на працездатність людини. Основними напрямками боротьби з шумом на виробництві є розробка івпровадження заходів технічного характеру, які виключали б причини генерування шуму; виведення персоналу із зон з високим рівнем шуму за рахунок впровадження дистанційного управління; впровадження фізіологічно обґрунтованих режимів праці і відпочинку; застосування індивідуальних захисних засобів тощо. 2.2.Вібрація. До факторів виробничого середовища, що негативно впливають на організм працівника, відноситься вібрація — механічні коливання машин,обладнання, інструменту. Зіткнення їх з тілом працівника призводить до коливання рук, ніг, спини або всього організму. Від точки зіткнення механічні коливання можуть досягати голови, хребта, органів грудної порожнини. Вони сприймаються рецепторами вібраційної чутливості і у вигляді нервових імпульсів передаються в центральну нервову систему. Розрізняють загальну і локальну вібрацію. Під загальною вібрацією розуміють механічні коливання опорних поверхонь або об’єктів, які зміщують тіло і органи працівника в різних площинах. Локальна вібрація являє собою механічні коливання, які діють на обмежені ділянки тіла (руки, наприклад). Показниками вібрації є: частота коливань за одиницю часу — герц (Гц). (Герц — одне коливання за 1 с); період коливання — час, протягом якого здійснюється повний цикл коливання; найбільше зміщення точки від нейтрального положення. На виробництві, як правило, має місце складна вібрація — поєднання загальної і локальної, яка характеризується сумою коливань різних частот, амплітуди і початкових фаз. Найбільш небезпечні для здоров’я людини вібрації з частотами 16…250 Гц. Так, низькочастотна вібрація призводить до ушкодження опорно-рухового апарату, а високочастотна викликає функціональні розлади периферійного кровообігу у вигляді локальних судинних спазмів. Вплив вібрації на організм працівника виявляється у збільшенні затрат нервової енергії, швидкому розвитку втоми і може призводити дотимчасової втрати працездатності через вібраційну хворобу.Заходи щодо боротьби з вібрацією поділяють на колективні та індивідуальні. Колективні методи- це методи зниження вібрації через вплив на джерело збудження і методи зниження вібрації на шляху її розповсюдження. Існує два основних метода усунення вiбрацiї:
1. Зменшення iнтенсивностi вiбрацiї у джерелi її виникнення: мiстить у себе вибiр безінеpційних, безвібpаційних технологiй.
2. Зменшення вiбрацiї на шляху її розповсюдження завдяки віброізоляції, вібропоглинення та віброгасіння. Вібpоізоляція - зменшення вiбрацiї за рахунок pозположення мiж джерелом і захищаємим об’єктом додаткових пристроїв - вібpоізолятоpів. Вібpоізолятоpи бувають: пpужинні, гідpавлічні, пневматичнi, гумові i т.п.Вібpопоглинення - це перетворення енергiї механiчних коливань у інші вигляди енергiї, частiше за все у теплову, за рахунок використання матеpіалів з бiльшим внутpішнім тертям. Пpактичне здiйснення: напилення на вібpоізаляційну повеpхню пружно-вязких матеpіалів: резини, спеціальних пластиків, вібpопоглинаючих мастил. Енеpгія механiчних коливань перетворюється у теплову за рахунок сил тертя.Вібpогасіння- введення у коливальну систему додатковий коливальний контуp, який перешкоджує вiбрацiї основної системи. Додаткова система коливається з такою ж частотою що і джерело коливань, але з протилежними реакціями. До організаційних методів захисту від вібрації відноситься режим роботи з джерелами вiбрацiї. Понаднормова робота заборонена. До роботи з джерелами вiбрацiї не допускаються особи молодше 18 рокiв, страждаючи серцево-судинними захворюваннями, язвеніки, хворі з опоpно-рухаючою системою, вагiтнi жiнки. Для працюючих з вібрацією повинен проводитись медогляд (не рiдше одного разу на рiк), вітамінізація (2 разiв на рiк), спецхарчування, додатковi перерви (20 хвилин пiсля початку роботи до обiду та 3 хвилини через 2 години пiсля закiнчення обiду). 2.3.Іонізуюче випромінювання. Термін "іонізуюче випромінювання" характеризує будь-яке випромінювання, яке прямо або опосередковано викликає іонізацію навколишнього середовища (утворення позитивно та негативно заряджених іонів). Особливістю іонізуючих випромінювань є те, що всі вони відзначаються високою енергією і викликають зміни в біологічній структурі клітин, які можуть призвести до їх загибелі. На іонізуючі випромінювання не реагують органи чуття людини, що робить їх особливо небезпечними. Іонізуюче випромінювання існує протягом всього періоду існування Землі, воно розповсюджується в космічному просторі. Вплив іонізуючого випромінювання на організм людини почав досліджуватися після відкриття явища радіоактивності у 1896 р. Перші ж дослідження радіоактивних випромінювань дали змогу встановити їх небезпечні властивості. Про це свідчить те, що понад 300 дослідників, які проводили експерименти з цими матеріалами, померли внаслідок опромінення. Усі джерела іонізуючого випромінювання поділяються на природні та штучні (антропогенні). Природними джерелами іонізуючих випромінювань є космічні промені, а також радіоактивні речовини, які знаходяться в земній корі. Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи, прилади засобів зв'язку високої напруги тощо. Як природні, так і штучні іонізуючі випромінювання можуть бути електромагнітними (фотонними або квантовими) і корпускулярними. Рентгенівське випромінювання виникає в результаті зміни стану енергії електронів, що знаходяться на внутрішніх оболонках атомів, і має довжину хвилі (1000 - 1)-10"12м. Альфа (а)-випромінювання - іонізуюче випромінювання, що складається з а-частинок (ядер гелію), які утворюються при ядерних перетвореннях і рухаються зі швидкістю близько до 20 000 км/с. Бета ф) -випромінювання - це електронне та позитронне іонізуюче випромінювання з безперервним енергетичним спектром, що виникає при ядерних перетвореннях. Контакт з іонізуючим випромінюванням являє собою серйозну небезпеку для життя та здоров'я людини. Періодичне попадання радіоактивних речовин до організму призводить до їх накопичення та до збільшення іонізації атомів та молекул живої ткинини. Внаслідок змін, що сталися, порушується нормальна течія біохімічних процесів та обмін речовин, що призводить до променевої хвороби. Діючи на шкіру, іонізуюче випроменювання викликає опіки або сухість, випадання волосся, під час дії на очі – катаракту. Виникають також і генетичні наслідки, які ведуть до спадкових захворювань. Однак при виконанні певних технічних та організаційних заходів цей вплив можна звести до безпечного.

2.4.Нормування радіоактивних випромінювань. Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань надзвичайно важливими при вивченні питання небезпеки для здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання. Однією з основних характеристик джерела радіоактивного випромінювання є його активність, що виражається кількістю радіоактивних перетворень за одиницю часу. Небезпека, викликана дією радіоактивного випромінювання на організм людини, буде тим більшою, чим більше енергії передасть тканинам це випромінювання. Кількість такої енергії, переданої організму, або поглинутої ним, називається дозою.Розрізняють експозиційну, поглинуту та еквівалентну дозу іонізуючого випромінювання. Небезпека радіоактивних елементів для людини визначається здатністю організму поглинати та накопичувати ці елементи. Тому при потраплянні радіоактивних речовин усередину організму уражаються ті органи та тканини, у яких відкладаються ті чи інші ізотопи: йод - у щитовидній залозі; стронцій - у кістках; уран і плутоній - у нирках, товстому кишечнику печінці; цезій - у м'язовій тканині; натрій поширюється по всьому організму. Ступінь небезпеки залежить від швидкості виведення радіоактивних речовин з організму людини Основними документами, якими регламентується радіаційна безпека в Україні, є: Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) та Основні санітарні правила України (ОСПУ).
У НРБУ-97 виділяють три категорії осіб щодо ризику іонізуючого опромінення:
- категорія А - персонал, який безпосередньо працює з радіоактивними речовинами; категорія Б - персонал, що безпосередньо не працює із радіоактивними речовинами, але за умови розміщення їх на робочих місцях або місцях проживання може потрапити під дію опромінення; категорія В - все населення країни. Безпека працюючих з радіоактивними речовинами забезпечується шляхом встановлення гранично допустимих доз (ГДД) опромінювання різними видами радіоактивних речовин, використання захисту в часі або відстані, проведення загальних заходів захисту, використання засобів індивідуального захисту.Чинними нормами встанвлені ГДД опромінення, а також річний рівень опромінення персоналу, що не викликає при рівномірнму накопиченні дози протягом 50 років несприятливих змін у стані його здоров'я та здоров'я його нащадків, які можуть бути виявлені сучасним методами. Радіаційні речовини нерівномірно розподіляються в різних органах і тканинах людини. Тому ступінь їх ураження залежить не тільки від величини дози, що створюється випромінюванням, але і від критичного органу, що створюється випромінюванням, але і від критичного органу, в якому відбудеться найбільше накопичення радіоактивних речовин, що призводить до ураження всього організму людини. Норми радіаційної безпеки встановлюють ГДД зовнішнього і внутрішнього опромінення залежно від груп критичних органів і категорій осіб, що опромінюються.ГДД зовнішнього та внутрішнього опромінення встановлюються ( у порядку зменшення радіочутливості) для трьох груп критичних органів або тканин людини:1- все тіло, кістковий мозок; 2- мязи, щитовидна залоза, жирові тканини, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кішковий тракт, легені,очі.; 3- шкіряний покрив, кісткові тканини, кістки, передпліччя, лодижка і стопи. ГДД зовнішнього та внутрішнього опромінення критичних органів персоналу (категорія А) наведені в таблиці 1, а ГДД, залежно від категорії опромінення та групи критичних органів – у тблиці 2 Взагалі, доза, що накопичена у віці до 30 років, не повинна перевищувати 12 ГДД. Таблиця 1
Група критичних органів або тканин ГДД,бер
За квартал За рік
1 3 5
2 8 15
3 15 30
       
Таблиця 2
Категорії осіб, що опромінюються Значення ГДД (для категорії А) та межа дози (для категорії Б) для груп критичних органів
1 2 3
А 5 15 30
Б 0,50 1,50 3
У нашій країні захист працюючих від впливу радіаційного випромінювання забезпечується системою загальнодержавних заходів. Вони складаються з комплексу організаційних і технічних заходів. Ці заходи залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючого випромінювання та від типу джерела випромінювання.
Для захисту від зовнішнього опромінювання, яке має місце при роботі із закритими джерелами випромінювання, основні зусилля необхідно направити на попередження переопромінення персоналу шляхом:
- збільшення відстані між джерелом випромінювання і людиною (захист відстанню); скорочення тривалості роботи в зоні випромінювання (захист часом); екранування джерела випромінювання (захист екранами). 2.5.Ультрафіолетове випромінювання.

Ультрафіолетовим випромінюванням (УФВ) називають електромагнітні випромінювання в оптичній ділянці з довжиною хвилі в діапазоні 200-380 нм.За способом генерації воно належить до теплового випромінювання, але за своєю дією подібне до іонізуючого випромінювання. Природнім джерелом УФВ є сонце. Штучними джерелами є електричні дуги, лазери, газорозрядні джереласвітла. Інтенсивність випромінювання та його електричний спектральний склад залежить від температури поверхні, що є джерелом УФВ, наявності пилу та загазованості повітря.
Вплив УФВ на людину кількісно оцінюється за еритемною дією, тобто в почервонінні шкіри, яке в подальшому (як правило, через 48 годин) призводить до її пігментації (засмаги). УФВ має незначну проникаючу здатність. Воно затримується верхніми шарами шкіри людини. Ультрафіолетове випромінювання необхідне для нормальної життєдіяльності людини. За тривалої відсутності УФВ в організмі людини розвивається негативне явище, яке отримало назву "світлового голодування УФВ має незначну проникаючу здатність. Воно затримується верхніми шарами шкіри людини. Ультрафіолетове випромінювання необхідне для нормальної життєдіяльності людини. За тривалої відсутності УФВ в організмі людини розвивається негативне явище, яке отримало назву "світлового голодування".

У той же час тривала дія значних доз УФВ може призвести до ураження очей та шкіри. Ураження очей гостро проявляються у вигляді фото- або електрофтальмії. Тривала дія УФВ довжиною хвилі 200-280 нм може призвести до утворення ракових клітин. УФВ впливає на центральну нервову систему, викликає головний біль, підвищення температури, нервове збудження, зміни у шкірі та крові.
До заходів захисту від УФВ належать конструкторські та технологічні рішення, які або усувають генерацію УФВ, або знижують його рівень. Застосовується екранування джерел УФВ. Екрани можуть бути хімічними (хімічні речовини, які містять інгредієнти, що поглинають УФВ) і фізичними (перепони, які віддзеркалюють або поглинають промені). Ефективним засобом захисту від дії УФВ є одяг, виготовлений зі спеціальних тканин, що затримують УФВ (наприклад, із попліну, бавовни). Для захисту очей використовують окуляри із захисним склом. Руки захищають рукавицями.
2.6.Електормагнітне випромінювання.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.234.169 (0.026 с.)