Віддієслівна адвербіалізація

Віддієслівний тип адвербіальної деривації також є продуктивним. Його умо­жливлює здатність дієслова змінити свою власну синтаксичну позицію при­судка на прислівникову позицію детермінантного другорядного члена. Вона визначається щодо підметово-присудкової основи головної частини складно­підрядного речення. Це означає, що в цій позиції виступає дієслівний прису­док підрядної частини. Так, наприклад, у складнопідрядному реченні Коли ди­тина зміцніє, вона піде до школи в детермінантній позиції, яка встановлюється щодо підметово-присудкової основи головної частини Вона піде до школи, ви­ступає підрядна частина Коли дитина зміцніє, зокрема її дієслівний присудок зміцніє. Дія загальної тенденції до морфологічного вираження синтаксичних функцій зумовлює заміну адвербіалізованого дієслова, що вживається в пози­ції детермінанта, прислівником. Ця заміна стає можливою внаслідок морфо­логічної адвербіалізації дієслова — вживання спеціальних словотворчих суфік­сів дієприслівників -учи, -ачи або -ши замість закінчень багатоформного діє­слова, пор.: Коли дитина зміцніє, вона піде до школи —> Зміцнівши, дитина піде до школи. Втрата закінчень дієслова означає нейтралізацію виражених ними морфологічних категорій — визначальних дієслівних категорій часу й спосо­бу, а також інших, зокрема категорій особи, числа, роду, крім категорії виду, бо її виражають не закінчення, а суфікси та префікси. Отже, адвербіалізація дієслів і утворення віддієслівних прислівників (дієприслівників) відбувається морфологічним способом — за допомогою відповідних словотворчих суфік­сів, які, подібно до суфіксів власне-прислівників, роблять з багатоформних діє­слів одноформні, невідмінювані й майже морфологічно безкатегорійні віддієс­лівні прислівники (дієприслівники), пор.: кажу— кажучи, казав — казавши, сказав — сказавши, біг — бігши, прибіг — прибігши, бігаю — бігаючи, бігав — бігавши, сиджу — сидячи, сидів — сидівши, посидів — посидівши, напр.: Коли він біг на стадіон, то зустрів своїх друзів —> Бігши на стадіон, він зустрів своїх друзів; Коли я бігаю на стадіоні, то одержую задоволення —> Бігаючи на стадіо­ні, я одержую задоволення; Коли я бігав на стадіоні, то звернув увагу на нового тренера —» Бігавши на стадіоні, я звернув увагу на нового тренера.

Зовсім невелику групу становлять віддієслівні прислівники, які характеризую­ться повною втратою зв'язків з колишніми дієслівними формами, цілковитою морфологічною ізольованістю та безкатегорійніспо в сучасній українській мові. Вони виступають у прислівниковій синтагматичній позиції, виражаючи значення
ознаки ознаки, що конкретизується здебільшого як спосіб виконання дії. Такі прислівники відбивають семантичний ступінь переходу дієслова в прислівник. До них належать прислівники мовчки, пошепки, навпомацки (шпомацки), стояч­ки, сидячки, сидьма, гопки, лежма, жартома, крадькома, загодя, нехотя, досхочу, сторч та ін., напр.: Мовчки предки наші в полі, Мовчки спочивають (П. Куліш); Благословенні будьте серця рани, І вимовлене пошепки ім 'я Моєї донни — ніжне і кохане (переклад Д. Павличка); Маруся навпомацки перев'язувала йому білою полотниною ногу (П. Панч); Почавши співати жартома, згодом вона... без жод­ного вже жарту сміливо зайшлася піснею (С. Васильченко); Він їй слово нехотя скаже чи не скаже, а вона йому десять (Г. Квітка-Основ'яненко); Поле, густо всіяне сторч поставленими снопами, скидалося на фантастичний табір (Д. Ткач).

Дієприслівник як віддієслівний ® прислівник

Отже, віддієслівні прислівники — це здебільшого деривати морфологічного ступеня адвербіалізації (дієприслівники) і значно рідше — семантичного ступеня.

У традиційній граматиці відомі різні визначення дієприслівника, характерною особливістю яких є те, що його виокремлювали передусім за мор­фологічними ознаками дієслова — здатністю виражати категорії виду і часу [Русанівський 1969: 419; Сучасна українська літературна мова 1997: 445]. У сучасному україн­ському мовознавстві спростовано думку про наявність у дієприслівника кате­горії часу [Вихованець 1988а: 207—211], що спричинило кардинальну зміну його статусу. Це спростування спирається на два аргументи: співвіднесеність діє­прислівників з часовими формами особових дієслів та їхню здатність набувати значень відносного часу.

На основі першого аргументу встановлено, що в дієприслівника нейтралі­зовано часові значення вихідного для нього дієслова. Він має лише співвідне­сеність із часовими формами теперішнього та минулого часу і зовсім не пере­дає часової співвіднесеності з дієслівними формами майбутнього часу. Проте часову співвіднесеність дієприслівників не можна кваліфікувати як вираження значень теперішнього і минулого часу, бо вона передбачає тільки, що дієприс­лівники утворено від форм теперішнього і минулого часу.

Уточнено вихідну форму для обох форм дієприслівників. Співвідносні з ча­совою формою теперішнього часу дієприслівники утворюються за допомогою суфіксів - учи, -ачи, що приєднуються до будь-якої його особової форми [Вихо­ванець 1988а: 208], а не лише до форми третьої особи множини, як це вважали донедавна, пор.: Я малюю і насолоджуюся красою —» Малюючи, я насолоджуюся красою; Ти малюєш і насолоджуєшся красою —> Малюючи, ти насолоджуєшся красою; Він малює і насолоджується красою —> Малюючи, він насолоджується красою; Ми малюємо і насолоджуємося красою —> Малюючи, ми насолоджуємося красою; Ви малюєте і насолодж:уєтеся красою —> Малюючи, ви насолоджуєтеся красою; Вони малюють і насолоджуються красою —> Малюючи, вони насолоджу­ються красою; Я сиджу в парку і слухаю спів птахів — > Сидячи в парку, я слухаю спів птахів; Ти сидиш у парку і слухаєш спів птахів —> Сидячи в парку, ти слухаєш спів птахів; Він сидить у парку і слухає спів птахів —> Сидячи в парку, він слухає спів птахів; Ми сидимо в парку і слухаємо спів птахів —> Сидячи в парку, ми слухаємо спів птахів; Ви сидите в парку і слухає спів —> Сидячи в парку, ви слухаєте спів птахів; Вони сидять у парку і слухають спів птахів —> Сидячи в парку, вони слухають спів птахів.

Дієприслівники, які корелюють з формою минулого часу, утворюються за
допомогою суфікса -ши, що приєднується до форми чоловічого роду однини минулого часу, а не від основи інфінітива за допомогою суфікса -вши та його варіанта -ши [Вихованець 1988а: 208]. Пор.: Він читав книжки і мріяв про навчан­ня —> Читавши книжки, він мріяв про навчання; Він прочитав книжки і одержав задоволення —» Прочитавши книжки, він одержав задоволення; Він ліг на землю і почав милуватися хмарками —> Лігши на землю, він почав милуватися хмарками; Він наліг на ногу і підняв вантаж: —» Налігши на ногу, він підняв вантаж. Від дієслівних форм майбутнього часу дієприслівники не утворюються зовсім, тому вони не тільки не виражають цього часового значення, а й не передають спів­віднесеності з дієслівними формами майбутнього часу [Вихованець 1988а: 208].

Отже, триграмемна категорія часу дієслова дієприслівникові не властива, бо значення теперішнього й минулого часу вихідних дієслів у ньому нейтралі­зовані, а від дієслівних форм майбутнього часу дієприслівники взагалі немож­ливо утворити.

Якщо часове значення дієслів встановлюється щодо моменту мовлення, то дієприслівники вказують тільки на часову співвіднесеність, а не на пряме зна­чення часу.

Наявність категорії часу в дієприслівника спростовано і на основі другого аргументу — його здатності набувати відносного часу, що вимірюється в ін­ших величинах, характерних для прислівникового класу слів. Це обставинні значення одночасності, часової попередності та часової наступності, які діє­прислівники виявляють щодо дії, процесу, стану основного предиката, вира­женого дієсловом, а не щодо моменту мовлення. Такі значення є наслідком семантичних відношень побічного предиката, вираженого дієприслівником, і основного предиката, реалізованого часовою формою дієслова. Крім семанти­чного, між ними наявний граматичний зв'язок, але це не прислівний, а детермі- нантний зв'язок. Дієприслівники стосуються не тільки дієслова, а й підмето­во-присудкової основи речення в цілому. Це сприяє набуттю ними часового значення опорного дієслова. Та сама форма дієприслівника під впливом різних часових значень опорного дієслова може виражати значення теперішнього, ми­нулого та майбутнього часу, пор.: Виступаючи перед аудиторією, лектор хвилю­ється; Виступаючи перед аудиторією, лектор хвилювався; Виступаючи перед аудиторією, лектор хвилюватиметься (буде хвилюватися). Це є переконливим доказом того, що дієприслівникові не властива морфологічна категорія часу діє­слова.

Згадані обставинні значення дієприслівників залежать від співвідношень видових форм основного дієслова і дієприслівника. Так, дієприслівники, утво­рені від дієслівних форм теперішнього часу, передають передусім значення одночасності, якщо вони семантично пов'язані з дієсловами недоконаного виду, напр.: По розбитому ваговозами грейдеру, пірнаючи в глибоких, маслянисто- чорних коліях, уперто пробивається кудись... газик (О. Гончар).

Дієприслівники, що утворилися від форм чоловічого роду однини минуло­го часу доконаного виду, можуть виражати релятивні значення попередності, одночасності та наступності, проте найпоширенішим є значення дієприслівни­кової попередності; значення наступності для них найпериферійніше, напр.: Постоявши деякий час біля машини, хлопець заліз на сидіння, міцно прикривши за собою дверцята (О. Гончар); Ту хустину вишивала. Вишиваючи, співала (Т. Шев­ченко); Не здобувши підтримки серед черні, Виговський почав шукати її в старши­ни (В. Антонович); А тепер поміркуйте самі, панове,— закінчив Сагайдачний, опу­стивши булаву (3. Тулуб). Як бачимо, ці часові характеристики дієприслівників зосереджені не в їхній внутрішній морфологічній структурі, а перебувають поза 11

їх межами, у зовнішньому дієслівному оточенні. Унаслідок взаємовідношень дієслів і дієприслівників витворилося обставинне (прислівникове) релятивне значення часу, яке ґрунтується на семантиці відношень. Воно уможливлює вимі­ри одночасності і різночасності (часової попередності і часової наступності). Це є типовою прислівниковою темпоральною семантикою [Вихованець 1988а: 208—209].

На семантиці взаємовідношень двох ознакових слів — дієслів і дієприслів­ників — ґрунтується також обставинна (прислівникова) семантика способу дії, напр.: Не так тії вороги, Як добрії люди— І окрадуть, жалкуючи, Плачучи, осудять (Т. Шевченко); Заспівали, застукали тяжкі краплини, спадаючи з лис­тя і квіту на землю, заворушилась, без вітру зашуміла трава, зводячись і підст­рибуючи вгору (М. Стельмах); І сонечко летіло, з легеньким луском розчахуючи тверді надкрилля, злітало з пальця, по якому щойно повзло, лоскочучи, а іноді навіть покусуючи його (П. Гуріненко).

Дієприслівники вживаються також і для вираження інших суто прислівни­кових значень, зокрема причини, мети, умови тощо, напр.: Він раптом затну- вся, заплутався, зрозумівши, що неможна назвати радістю або щастям цю скор­ботну зустріч (3. Тулуб); [Годвінсон] сів біля коминка, збираючись помішати в каміні, нагнувся за коцюбою (Леся Українка); Не доклавши рук, нічого не ма­тимеш.

Якщо дієслівна категорія часу перетворилася в дієприслівнику на співвідне­сеність із формами теперішнього та минулого часу вихідних дієслів і в релятивне значення часу, то інші морфологічні категорії дієслова, зокрема способу, осо­би, числа і роду, в дієприслівникові нівельовані повністю. Дієприслівник має лише дієслівну категорію виду, пор.: пишу — пишучи, написав — написавши, вірю — вірячи, перевірив — перевіривши, будую — будуючи, збудував — збудува­вши, сиджу — сидячи, сів — сівши, п'ю — п'ючи, пив — пивши, випив — випивши, лежу — лежачи, лежав — лежавши, долежав — долежавши. Але ця категорія дієслова має транспозиційну природу, бо вона властива також іншим віддієс­лівним частиномовним дериватам — іменникам і дієприкметникам, пор.: під­писування і підписання, нараховування і нарахування, відбивання і відбиття, об­стежуваний і обстежений, досліджуваний і досліджений. Саме тому категорія виду як єдина дієслівна категорія не може відігравати визначальної ролі у від­несенні дієприслівників до класу дієслова. Втрата дієприслівником майже всіх дієслівних категорій свідчить про його прислівниковість та граматичне відме­жування від дієслова. Це дає підстави кваліфікувати дієприслівник як віддієс­лівний прислівник зі збереженням лише невизначальної дієслівної категорії виду [Вихованець 1988а: 211].

Переконливим показником прислівниковості дієприслівника служить також втрата ним найважливішої, зумовленої семантикою дієслова суб'єктної імен­никової позиції, пор.: Коли народ бореться, він перемагає —» Борючись, народ перемагає. Проте інші валентні позиції вихідного дієслова дієприслівник збері­гає, зокрема об'єкта, напр.: Стояв, забувши про все, милуючись красою птахів, усотуючи їхню втому, їхню спрагу, їхню незрадливу любов до землі (М. Олій­ник); адресата дії, напр.: Даруючи матерям квіти, не шкодуйте для них і своєї душі; знаряддя та засобу дії, напр.: Листя на гіллі передчасно пооюовкло, скручу­валось і поволі осипалося, встеляючи іржавою кушпелою тротуари (І. Цюпа); локатива, напр.:...невтомна пташина музика, напливаючи з зелених глибин, мовби пригортала весну (О. Гончар); Байдаки без плескоту сунули в темряві, несхибно прямуючи до узбережжя, козаки вгадували путь по зорях (М. Пригара); Ідучи вулицею чи ходячи по кімнаті, висвистував собі наперед різні строфічні мелодії,

щоб знайти відповідну форму (В. Щурат). Лише поодинокі дієприслівники мо­жуть втрачати здатність керувати залежними іменниками, що відбивають ва­лентності їхніх вихідних дієслів. Це — сидячи, стоячи, лежачи та ін., пор.: Сидя­чи за столом, учителька уважно стежила за класом і Жінка варить їсти сидячи; Стоячи на ескалаторі, тримайтеся за поручень і Вони п'ють каву стоячи; Ці вправи виконуйте, лежачи на спині і Краще загинемо стоячи, ніж зганьбимо рід лежачи. Збереження більшістю з них правобічних валентностей своїх базових дієслів є доказом того, що дієприслівник не досяг цілковитої, властивої влас- не-прислівникам семантико-синтаксичної ізольованості.

Вживання дієприслівника в позиції другорядного детермінантного члена речення, а не в головній формально-синтаксичній позиції присудка засвідчує його прислівниковість.

На тісний морфологічний зв'язок дієприслівника з прислівником вказує його невідмінюваність, що є ознакою відриву дієприслівника від парадигми дієслова.

Отже, дієприслівник — це віддієслівний прислівник за синтаксичною й мор­фологічною ознаками, що є основними для прислівникового класу слів. Так само, як і обставинні прислівники, що становлять ядро цього класу, дієприслівник вживається в позиції детермінантного другорядного члена і виявляє морфологіч­ну безкатегорійність та невідмінюваність, оскільки в цій позиції він нейтралізував власне-дієслівні морфологічні категорії часу й способу, а також невласне-дієслівні категорії особи, числа та роду.

И

Ступені Дієприслівник відбиває морфологічний ступінь

адвербіалізації адвербіалізації дієслова. Суть його полягає в _ф • • тому, що адвербіалізовані в детермінантній по-

Дієприслівника _зи1щ речення дієслова нівелюють свої закінчен­ня, замінивши їх спеціальними словотворчими суфіксами дієприслівників — -учи, -ачи, -иіи. Разом із втратою закінчення дієслова нейтралізується вся сукуп­ність виражених ним граматичних категорій, зокрема категорій часу, способу та особи. Відповідно багатоформне дієслово перетворюється на одноформне незмінне і майже безкатегорійне прислівникове слово, у якому зберігається лише дві дієслівних категорії: морфолого-словотвірна категорія виду та семантико- синтаксична категорія валентності. Проте перша, як уже зазначалося, власти­ва не тільки дієприслівникам, а й решті віддієслівних утворень, пор.: креслю — креслячи, креслив — кресливши, накреслив — накресливши, креслю — креслення, креслений, накреслив — накреслення, накреслений. Крім того, вона виражається за допомогою суфіксів та префіксів, а не закінчень, пор.: Студент робить запи­си, коли читає підручник —> Читаючи підручник, студент робить записи; Сту­дент зробив записи, коли прочитав підручник —> Прочитавши підручник, студент зробив записи; Він наполегливо лікувався, бо боявся вдруге захворіти Боячись вдруге захворіти, він наполегливо лікувався; Він сказав правду, бо злякався загаль­ного осуду й недовіри —> Злякавшись загального осуду й недовіри, він сказав правду.

На рівні категорії валентності дієприслівник не дублює своє вихідне дієсло­во, бо в нього повністю нейтралізована основна дієслівна валентна позиція — позиція суб'єкта дії або стану, що свідчить про втрату ним дієслівності й на­буття прислівниковості, пор.: Коли люди спілкуються, вони збагачуються —» Спілкуючись, люди збагачуються; Коли діти граються разом, вони дуже збуджу­ються —> Граючись разом, діти дуже збуджуються.

З іншого боку, дієприслівник не досяг цілковитої прислівникової семанти- ко-синтаксичної ізольованості, бо він зберігає решту валентного оточення свого 11* вихідного дієслова, тобто поєднується з непредикатними іменниками, зумов­леними валентністю цього дієслова. Валентно пов'язані з дієприслівниками іменники вказують на об'єкт дії (Прочитавши монографію, спеціаліст написав рецензію <— Спеціаліст написав рецензію, коли прочитав монографію), знаряддя дії (Малюючи пензлем, художник ретельно добирає фарби <— Худолсник ретельно добирає фарби, коли малює пензлем), адресата (Присвятивши цей вірш дружині, поет звеличив ним усіх жінок <— Хоч поет присвятив цей вірш дружині, він звели­чив ним усіх жінок), локатива (Сідаючи за стіл, діти миють руки <— Коли сіда­ють за стіл, діти миють руки; Вийшовши з підземного переходу, вони зрозуміли, що потрапили в інше місце <— Коли вийшли з підземного переходу, вони зрозуміли, що потрапили в інше місце).

У частини дієприслівників морфологічні ознаки дієслова можуть нейтралі­зуватися повністю. Це виявляється в цілковитій втраті ними валентного ото­чення їхніх вихідних дієслів, що сприяє досягненню семантико-синтаксичної прислівникової ізольованості. Такі дієприслівники потрапляють у синтагма­тичну залежність від дієслова, внаслідок чого стають виразниками значення ознаки ознаки, що свідчить про набуття ними статусу прислівників семантич­ного, завершального, ступеня адвербіалізації. Але семантична адвербіалізація дієприслівників не є типовим явищем в українській мові. До віддієслівних де­риватів семантичного ступеня адвербіалізації належить кілька прислівників, зокрема сидячи, стоячи, лежачи, літаючи та ін., пор.: На репетиціях хористи співають сидячи; Деякі [бійці] сіли на буреломі, деякі слухали стоячи (О. Гон­чар); [Яків:] Людина! Це ж слово яке! Ного треба завжди стоячи говорити і кашкета скидати... (М. Зарудний); Прошу вибачити за немооюливий почерк. Інак­ше не можу написати, бо пишу лежачи (Леся Українка); Чайка скиглить літаю­чи, Мов за дітьми плаче (Т. Шевченко).

Дієприслівники (морфологічні прислівники) передають ті семантико-синтак- сичні відношення, якими пов'язувалася вихідна підрядна детермінантна (обста­винна) частина з головною. Вони виражають здебільшого темпоральні семанти- ко-синтаксичні відношення, вказуючи на одночасність, часову попередність та наступність, напр.: Купаючи, розмовляла Зо мною, малою (Т. Шевченко); Коріння, набравшись вологи з глибин землі, погнало соки стовбуром до кожної гілочки, до кожної бруньки (І. Цюпа); Улас відповів і сів за стіл, витираючи рукавом піт із чола... (Г. Тютюнник).

Дієприслівники виражають також інші значення обставинних прислівників, зокрема: а) причини, напр.: Не розуміючи того, що це втома і що ця втома ослабила пам'ять, він нарікав на себе (Г. Тютюнник); Обличчя натхненно розша­рілося і, освітившись якимись новими думками, стало мовби тоншим, інтелек- туальнішим, багатшим (О. Гончар); б) мети, напр.: Між них [мальв] втисне­ться вітер-збитошник, гойдає ними, хапає їх за гнучкий стан, а бідне квіття соромливо вихоплюється від нього і головками стукає до вікон, взиваючи людей на поміч (Б. Лепкий); Улас гарячково рився в підручнику, шукаючи ті місця, де описуються значення цього терміна (Г. Тютюнник); в) допустовості, напр.: Маючи значно менші сили, Богун заманив Чарнецького в Монастирище (І. Ли- сенко).

Отже, дієприслівники — це віддієслівні прислівники двох ступенів адвербіа­лізації: морфологічного та семантичного. Основний тип становлять дієприслів­ники морфологічного ступеня адвербіалізації. Вони являють собою невідмі­нювані одиниці, оформлені за допомогою специфічного словотворчого суфік­са, який, замінивши закінчення адвербіалізованого в детермінантній позиції дієслова, нейтралізував майже всі морфологічні дієслівні категорії, надавши

адвербіалізованому дієприслівникові морфологічної прислівникової безкате- горійності. Винятком є категорія виду, що не показова для віднесення дієприс­лівника до класу дієслова й виражена словотворчими афіксами, і частково — семантико-синтаксична категорія валентності, але в ній зредуковано основну дієслівну валентність — суб'єкта дії процесу або стану, що сприяє більшому уподібненню дієприслівників до прислівників, проте решта трансформованих з вихідного дієслова валентностей не забезпечує йому цілковитої прислівнико­вої ізольованості.

Дієприслівники семантичного ступеня адвербіалізації не типові для сучасної української мови. У них повністю нівельовано здатність керувати залежними іменниковими словами, внаслідок чого такі дієприслівники потрапляють у син­тагматичний зв'язок з іншим дієсловом і стають виразниками ознаки ознаки.

Характерною особливістю наголошення прислі- Наголошення вників є те, що більшість із них зберігає наголос ПШІСЛІВНИКІВ ^вихІДНих для них слів — іменників, прикметників, числівників та дієслів. Тенденція до наголошення однакових складів не властива насамперед невеликій групі похідних прислівни­ків, утворених від прислівників найдавнішого, займенникового, походження (пор.: ніколи, ніколи, інколи і колй; нікуди, нікуди і куди; усюди і сюдй; та ін.), а також іншим структурним групам прислівників.