Місце фінансового права в національній системі права

 

Рух коштів регулюється комплексом правових галузей, що входять до системи права. Природно, що кожна галузь визначає свій аспект регулювання, відмежовуючи групу однорідних відносин, до яких застосо­вується специфічний галузевий метод регулювання. Фінансове право, беручи участь у цьому регулюванні, згідно зі своїм предметом і методом не виключає встановлення стійких зв’язків з іншими галузями права, які у тому чи іншому ступені стосуються об’єкта фінансово-правового ре­гулювання. Явище, що потребує всебічного правового регулювання, передбачає сполучення двох суперечливих процесів. З одного боку, необ­хідно розкласти це явище на складові, які і повинні знаходитись у сфе­рі уваги окремих галузей права, що регулюють конкретну сторону про­блеми своїми специфічними методами. З другого боку, важливо об’єднати окремі режими правового регулювання в єдиний процес, визначити і погодити межі зіткнення окремих галузей. Наприклад, факт одержання заробітної плати фізичною особою передбачає виникнення чи реалізацію трудових правовідносин, податкових (пов’язаних зі сплатою прибутко­вого податку), цивільних (наприклад, при погашенні кредитів чи відсот­ків на них безпосередньо із зарплати) тощо. Саме тому дуже важливо визначити місце фінансового права в системі права.

Регулювання відносин, пов’язаних з рухом публічних грошових фондів, передбачає певний фінансово-правовий аспект цього процесу. Він визначається низкою обставин:

- фінансово-правові відносини спрямовані на мобілізацію публіч­них грошових фондів;

- зібрані кошти спрямовуються на забезпечення функцій і завдань держави, органів місцевого самоврядування;

- йдеться про визначеність умов виникнення, зміни та припинення грошових відносин;

- обумовлюється функціями державних органів у сфері фінансової діяльності.

Особливості, своєрідність та зміст фінансового права найповніше розкриваються при зіставленні і відмежуванні його від інших галузей права. Фінансові правовідносини, що передбачають як обов’язкового суб’єкта державу, пов’язані з багатьма сторонами її функціонування. Конституційне право, що має базове значення для всіх правових галу­зей та інститутів, відіграє таку саму роль і щодо фінансового права. Так, Конституція України встановлює пріоритет міжнародних догово­рів над нормами національного законодавства. Принципове значення для формування і функціонування всієї системи фінансового законо­давства має також норма Конституції, відповідно до якої закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції. Крім того, деякі норми конституційного права одночасно містять основні засади фінан­сового права. Так, ст. 67 Конституції України містить положення, від­повідно до якого громадянин зобов’язаний сплачувати законно вста­новлені податки і збори. Ця ж стаття виконує охоронні функції і за­хищає інтереси всіх платників, оскільки містить положення, що за­бороняє необгрунтоване збільшення податкового тягаря шляхом на­дання податковим нормам зворотної сили.

Взаємодія фінансового права й адміністративного права виявляєть­ся у встановленні відповідальності за порушення фінансового законо­давства. Охоронна функція фінансового права зумовлена тим, що ад­міністративна відповідальність забезпечує виконання платниками податків їх обов’язків. Наприклад, відповідальність за порушення податкового законодавства містить разом з фінансовими й систему адміністративних санкцій. При цьому застосування адміністративних санкцій за фінансові правопорушення також неможливе без викорис­тання категорій фінансового права.

Особливий інтерес становлять співвідношення фінансового і цивіль­ного права. Хоча фінансове право є публічною галуззю, між ним і ци­вільним правом існує найтісніший зв’язок. Фінансове і цивільне право пов’язані настільки тісно, що дають підстави одним дослідникам бачи­ти у фінансовому праві додаток до цивільного права, а іншим - стверджувати, що цивільне право повинне бути підпорядковане фінансовому праву. Однак подібне тлумачення взаємозв’язку фінансового і цивільно­го права здатне лише відвести від сутності справи. Фінансове право охоплює регулювання господарських процесів, як і цивільне, але в зовсім інших аспектах, іншими методами. Такі категорії цивільного права, як дохід, майно, споживання (витрата), видатки та ін., використовуються у фінансовому праві, де вони формуються та інституціоналізуються.

До майнових відносин, які засновані на адміністративному чи ін­шому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, у тому числі до фінансових і адміністративних відносин, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не передбачено законодавством. Таким чином, за загальним правилом норми цивільного права не застосову­ються до бюджетних, податкових відносин. Таке розмежування є над­звичайно важливим, оскільки фінансові відносини також тісно пов’язані з майном. Однак не слід забувати і про можливі винятки, коли ті чи інші положення цивільного законодавства застосовуються у сфе­рі фінансового регулювання.

Саме цивільне право регулює відносини, реалізація яких перед­бачає досягнення певних господарських результатів. Після одержання таких результатів вступає в дію фінансове право, яке визначає розміри і порядок сплати відповідних платежів, санкції за ухиляння від сплати податків, зборів тощо. Таким чином, фінансове право нібито підклю­чається до відносин, що регулюються цивільним правом. У багатьох випадках фінансове право прямо посилається на цивільно-правові інститути (власність, відкриття спадщини, дарування) та поняття (до­говір купівлі-продажу, передавання права власності).

Низка комплексних категорій характерна для фінансового і трудо­вого права. Наприклад, особливості оподаткування пенсій чи дія спе­цифічного механізму відрахувань до Пенсійного фонду України дуже схожі з податковими важелями, хоча і визначаються предметом трудо­вого права.

Зв’язок фінансового і кримінального права має подвійну природу. З одного боку, деякі норми кримінального права спрямовані на захист об’єктів, що є об’єктами фінансово-правового регулювання, а з друго­го - кваліфікація деяких злочинів неможлива без застосування катего­рій фінансового права та норм фінансового законодавства.

Досить широко використовується НПА міжнародного права, що регулюють фінансову діяльність. Так, договори (конвенції, угоди) про усунення подвійного оподаткування пов’язують Україну з багатьма державами (Великою Британією, Польщею та ін.). Особли­вістю подібних зв’язків фінансового і міжнародного права є вища юридична чинність міжнародних договорів порівняно із вітчизняними законами.

Джерела фінансового права

 

Джерелом фінансового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Джерела фінансового права можуть бути систематизовані згідно з певними принципами.

I. На підставі владної територіальної ознаки (в основному це сто­сується видів нормативних актів).

1. Загальнодержавні нормативні акти.

2. Республіканські (Автономна Республіка Крим).

3. Місцеві нормативні акти.

II. За характером правових норм.

1. Нормативні акти, що містять правові норми загального характе­ру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку.

2. Ненормативні акти, що не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером уста­новлення.

1. Звичай, санкціонований компетентними органами в установле­ному порядку. Найчастіше йдеться про звичай, до якого робиться від­силання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування актів, рамки компетенції державних органів у сфері фінансової діяльності.

2. Прецедент, який одержав поширення в країнах англосаксонської системи, особливо за наявності прогалин у законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає у тому, що правозастосовний орган фактично ви­ступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм зароди­лося в ході судових слухань податкових справ. Так, розгляд податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п’яту поправку Конституції США, яка надавала право відмовитися від давання показань, оскільки це могло призвести до «самообвинува­чення». Верховний Суд США, наділений повноваженнями конститу­ційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використо­вувати п’яту поправку до Конституції у разі розгляду справ про по­даткові правопорушення.

3. Подібні ситуації призводять і до необхідності систематизації най­важливіших судових рішень. У США судову нормотворчість здійсню­ють Верховний суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди та податковий суд США. Міжнародні договори (конвенції, угоди). Вони набувають важ­ливого значення при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела не завжди є одно­значним. Міжнародні договори наділені різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верховною Радою, то в США їх дія рівнозначна законам, і міжнародні договори включаються в систему законодавства нарівні із законами США. Це породжує проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення.

4. Правова доктрина, яка характерна для мусульманських країн, де, будучи одним з важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до розпоряджень мусульманської доктрини.

5. Нормативно-правовий акт - найважливіше, а іноді єдине дже­рело фінансового права. В деяких випадках інші джерела розглядають­ся як похідні від нормативного акта.

Законодавчі акти, що лежать в основі фінансового законодавства, становлять певну систему.

1. Загальні нефінансові закони - конституційні закони чи закони, що належать до інших галузей права, які містять фінансові норми. На­приклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноважен­ня органів державної влади і управління, загальні принципи оподатку­вання і т. д.). У деяких випадках приймаються спеціальні конституцій­ні та органічні закони - Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 р.; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 р. про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячено фінансовим питанням.

2. Загальні фінансові закони - в основному їх становлять закони, що регулюють основи фінансової системи. Це переважно фундамен­тальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не представлені, хоча й обговорювалися перспективи розроблення фінансового кодексу, за­кону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони - законодавчі акти, що містять поло­ження, які регулюють окремі інститути в цілому, їх основи, головні харак­теристики. У цих актах відсутня деталізація конкретних видів понять. В основному до них належать бюджетні і податкові кодекси, що поєднують матеріальні і процесуальні сторони, а також основні закони загального характеру (Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України та ін.).

4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулю­ють окремі частини фінансових інститутів. До них належать, напри­клад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, де­тальний механізм його обчислення і сплати.