Поняття, предмет та метод фінансового права

Поняття, предмет та метод фінансового права

 

Фінансове право – це публічна самостійна комплексна галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини щодо формування, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, здійснення фінансового контролю а також здійснення емісії національної валюти.

Предмет – суспільні відносини щодо формування, розподілу використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, здійснення фінансового контролю а також здійснення емісії національної валюти.

Методи:

Метод державно-владних приписів: є різновидом імперативного, який має свої особливості:

- завжди з однієї сторони присутня держава в особі органу державної влади, ОМС або іншого уповноваженого суб’єкта, який відносно другої сторони наділений владними повноваженнями(відсутня рівність сторін);

- інша сторона не має права оперативної самостійності

Метод рекомендації

Метод погодження

Деякі вчені виділяють метод субординації.

Імперативний метод фінансово-правового регулювання доповню­ється й використанням способів рекомендацій, погоджень. Їх особли­вістю є похідний характер від основного імперативного методу в рам­ках реалізації, виконання владного веління. Погодження між суб’єктами фінансово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручного, точного, своєчасного виконання імперативного обов’язку, тобто по­годжується не сама природа обов’язку, а порядок, особливості його виконання. Рекомендації також доречні у фінансовому праві, однак вони або гарантуються, підкріплюються імперативними веліннями, або уточнюють їх.

Застосування імперативного методу не виключає використання рекомендацій, погоджень, наявності права вибору в поведінці підлег­лого суб’єкта. Так, податкові органи можуть надати підприємствам податковий кредит (відстрочення платежу) на підставі спеціальної угоди. Крім того, часткова диспозитивність поведінки підлеглої сторо­ни - платника податків - може виявлятися й у можливості податково­го планування. Однак усі ці особливості в кінцевому результаті підпо­рядковані методу владних приписів.

Джерела фінансового права

 

Джерелом фінансового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Джерела фінансового права можуть бути систематизовані згідно з певними принципами.

I. На підставі владної територіальної ознаки (в основному це сто­сується видів нормативних актів).

1. Загальнодержавні нормативні акти.

2. Республіканські (Автономна Республіка Крим).

3. Місцеві нормативні акти.

II. За характером правових норм.

1. Нормативні акти, що містять правові норми загального характе­ру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку.

2. Ненормативні акти, що не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером уста­новлення.

1. Звичай, санкціонований компетентними органами в установле­ному порядку. Найчастіше йдеться про звичай, до якого робиться від­силання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування актів, рамки компетенції державних органів у сфері фінансової діяльності.

2. Прецедент, який одержав поширення в країнах англосаксонської системи, особливо за наявності прогалин у законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає у тому, що правозастосовний орган фактично ви­ступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм зароди­лося в ході судових слухань податкових справ. Так, розгляд податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п’яту поправку Конституції США, яка надавала право відмовитися від давання показань, оскільки це могло призвести до «самообвинува­чення». Верховний Суд США, наділений повноваженнями конститу­ційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використо­вувати п’яту поправку до Конституції у разі розгляду справ про по­даткові правопорушення.

3. Подібні ситуації призводять і до необхідності систематизації най­важливіших судових рішень. У США судову нормотворчість здійсню­ють Верховний суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди та податковий суд США. Міжнародні договори (конвенції, угоди). Вони набувають важ­ливого значення при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела не завжди є одно­значним. Міжнародні договори наділені різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верховною Радою, то в США їх дія рівнозначна законам, і міжнародні договори включаються в систему законодавства нарівні із законами США. Це породжує проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення.

4. Правова доктрина, яка характерна для мусульманських країн, де, будучи одним з важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до розпоряджень мусульманської доктрини.

5. Нормативно-правовий акт - найважливіше, а іноді єдине дже­рело фінансового права. В деяких випадках інші джерела розглядають­ся як похідні від нормативного акта.

Законодавчі акти, що лежать в основі фінансового законодавства, становлять певну систему.

1. Загальні нефінансові закони - конституційні закони чи закони, що належать до інших галузей права, які містять фінансові норми. На­приклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноважен­ня органів державної влади і управління, загальні принципи оподатку­вання і т. д.). У деяких випадках приймаються спеціальні конституцій­ні та органічні закони - Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 р.; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 р. про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячено фінансовим питанням.

2. Загальні фінансові закони - в основному їх становлять закони, що регулюють основи фінансової системи. Це переважно фундамен­тальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не представлені, хоча й обговорювалися перспективи розроблення фінансового кодексу, за­кону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони - законодавчі акти, що містять поло­ження, які регулюють окремі інститути в цілому, їх основи, головні харак­теристики. У цих актах відсутня деталізація конкретних видів понять. В основному до них належать бюджетні і податкові кодекси, що поєднують матеріальні і процесуальні сторони, а також основні закони загального характеру (Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України та ін.).

4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулю­ють окремі частини фінансових інститутів. До них належать, напри­клад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, де­тальний механізм його обчислення і сплати.

Поняття, предмет та метод фінансового права

 

Фінансове право – це публічна самостійна комплексна галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини щодо формування, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, здійснення фінансового контролю а також здійснення емісії національної валюти.

Предмет – суспільні відносини щодо формування, розподілу використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, здійснення фінансового контролю а також здійснення емісії національної валюти.

Методи:

Метод державно-владних приписів: є різновидом імперативного, який має свої особливості:

- завжди з однієї сторони присутня держава в особі органу державної влади, ОМС або іншого уповноваженого суб’єкта, який відносно другої сторони наділений владними повноваженнями(відсутня рівність сторін);

- інша сторона не має права оперативної самостійності

Метод рекомендації

Метод погодження

Деякі вчені виділяють метод субординації.

Імперативний метод фінансово-правового регулювання доповню­ється й використанням способів рекомендацій, погоджень. Їх особли­вістю є похідний характер від основного імперативного методу в рам­ках реалізації, виконання владного веління. Погодження між суб’єктами фінансово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручного, точного, своєчасного виконання імперативного обов’язку, тобто по­годжується не сама природа обов’язку, а порядок, особливості його виконання. Рекомендації також доречні у фінансовому праві, однак вони або гарантуються, підкріплюються імперативними веліннями, або уточнюють їх.

Застосування імперативного методу не виключає використання рекомендацій, погоджень, наявності права вибору в поведінці підлег­лого суб’єкта. Так, податкові органи можуть надати підприємствам податковий кредит (відстрочення платежу) на підставі спеціальної угоди. Крім того, часткова диспозитивність поведінки підлеглої сторо­ни - платника податків - може виявлятися й у можливості податково­го планування. Однак усі ці особливості в кінцевому результаті підпо­рядковані методу владних приписів.