Визначення клінічного статусу корів і нетелей

Проводять клінічний огляд корів і нетелей та клінічне дослідження тварин контрольних груп. Під час клінічного огляду звертають увагу на габітус, стан волосяного покриву, шкіри, органів руху, дихальні рухи, апетит. Добрий загальний стан, жвава й швидка реакція на звук, блискучість волосяного покриву, середня вгодованість, добрий апетит характерні для здорових тварин. Тьмяний волосяний покрив і так звана глазур копитцевого рогу, заломи рогового башмака, виснаження або ожиріння, болючість під час вставання й під час руху, хрускіт суглобів, провисання спини, згорбленість свідчать про патологію обміну речовин.

Для клінічного дослідження виділяють контрольні групи тварин, в які відбирають корів перших 1-2 тижнів і двох місяців лактації, сухостійних корів за два, а нетелей - за три місяці до отелення. У кожній групі обстежують 15-20 корів. Визначають габітус, стан волосяного покриву, шкіри, кон'юнктиви, лімфатичних вузлів, серця, органів дихання, травлення, печінки, сечовиділення, кістяка, вим'я тощо. В жарку пору року, коли можливе перегрівання тварин, проводять термометрію.

Вгодованість тварин, стан волосяного покриву й шкіри є об'єктивними показниками забезпечення їх поживними та біологічно активними речовинами. Нестача купруму (міді), наприклад, часто проявляється депігментацією волосяного покриву, йоду - ростом довгого грубого волосся на потиличному гребені (чубок) та холці (грива), вітаміну А - посиленою кератинізацією, складчастістю й сухістю шкіри.

Кон'юнктива у здорових корів рожева або червона. її анемічність найчастіше виникає внаслідок нестачі в раціоні протеїну, купруму, кобальту, феруму (заліза).

У корів досліджують передлопаткові лімфатичні вузли та вузли колінної складки. У разі їх збільшення досліджують інші лімфатичні вузли, а корів - на лейкоз згідно з існуючою інструкцією.

Функцію серця визначають за частотою пульсу та аускультацією. Визначають силу, ритм, частоту і чіткість тонів, можливі шуми та інші патологічні ознаки. Послаблення і приглушеність тонів серця, їх розщеплення, роздвоєння, акцентування одного з тонів, аритмії є ознаками ураження міокарда, наявність шумів - ураження ендокарда та перикарда, пороків серця. Звертають також увагу на наповнення яремної вени. Набухання її є ознакою перикардиту або міокардіодистрофії.

Стан органів дихання спочатку оцінюють за частотою, глибиною, типом дихання, наявністю задишки, кашлю, носових витікань. За виявлення яких-небудь ознак патології проводять дослідження легень.

Початкове уявлення про стан органів травлення дають спостереження за апетитом, прийомом корму і жуйкою тварин. Часто виявляють спотворення смаку (лизуху), що є важливим показником порушень обміну речовин (кетоз, остеодистрофія, гіпокобальтоз, гіпокуп-роз, нестача кухонної солі). Частоту скорочень рубця підраховують за 2 хв. За виявлення зменшених за частотою, послаблених і неритмічних його скорочень досліджують книжку, сітку і сичуг з тим, щоб виявити першопричину дистонії рубця, якою може бути травматичний ретикуліт, ретикулоперитоніт, закупорення книжки чи інші первинні захворювання. Часті випадки гіпотонії передшлунків характерні для порушення мінерального обміну, остеодистрофії, нестачі в раціоні кухонної солі, гіпокінезії.

Печінку тварин досліджують пальпацією і перкусією ділянки її розміщення. За жирової гепатодистрофії, амілоїдозу, гіпертрофічного цирозу, гнійного гепатиту ділянка печінкового притуплення збільшується, особливо краніо-вентрально, іноді відмічається болючість органа.

З метою оцінки стану кістяка досліджують останні хвостові хребці, ребра, попереково-реберні відростки поперекових хребців та інші кістки. У випадках розладу мінерального обміну, збіднення кістяка на солі кальцію, фосфору й магнію у тварин виявляють розсмоктування останніх хвостових хребців, ребер, стоншення лопатки та інших кісток, на ребрах і маклаках - фіброзні потовщення. Під час дослідження органів руху звертають увагу на наявність кульгавості, стан суглобів, вінчика, копитець. Часті випадки деформації копитцевого рогу, запалення вінчика, бурсити, артрози й артрити можуть бути наслідком порушень обміну речовин.

Для визначення стану сечостатевих органів оглядають ділянку підгруддя, нижню частину черева й інші ділянки тіла тварин для того, щоб виявити набряки. Вібраційною перкусією перевіряють болючість нирок, досліджують ділянку піхви для виявлення виділень із зовнішніх статевих органів за ендометриту, метриту та інших хвороб. Звертають увагу на акт сечовиділення.

Клінічні форми маститу визначають шляхом огляду та пальпації молочної залози, а також за наявністю пластівців і згустків у молоці (секреті) під час пробного здоювання на фільтрувальний папір.

Стан ендокринних органів оцінювати клінічно дуже важко. Гіпотиреоз характеризується низькорослістю корів, порушенням росту волосяного покриву (кучерявість, грива, чубок, алопеції), западанням очей (енофтальм), слизовим набряком міжщелепного простору (мікседема), брадикардією, сухістю, складчастістю та гіперкератозом шкіри, народженням телят з рідким волосяним покривом або зовсім без нього, іноді зі збільшеною щитоподібною залозою. Враховують біогеохімічну зону (найчастіше гіпотиреоз зустрічається у північно-східній і західній зонах України) та радіаційну ситуацію.

Результати клінічного обстеження записують у спеціальний журнал або диспансерну картку.

Лабораторні дослідження

Дослідження крові. Кров беруть від тварин контрольних груп, які не мають ознак травматичного ретикуліту, перикардиту, маститу, ендометриту, хірургічної інфекції та інших первинних захворювань органів і систем, що можуть впливати на показники крові. На фермах з однотипною годівлею її беруть від 10-15 корів кожної контрольної групи у дві сухі хімічно чисті пробірки, в одну з яких (для одержання стабілізованої крові або плазми) попередньо вносять антикоагулянти. Із розрахунку на 10 мл крові можна взяти 10-20 мг натрію цитрату або оксалату, 2-3 краплі 1 % розчину гепарину (1-2 мг або 50 од), 10-15 крапель 10 % розчину натрієвої солі етилендіамінтетраоцтової кислоти (ЕДТА-натрію-трилон Б).

Дослідження крові проводять уніфікованими методами або використовують сучасні автоматичні аналізатори й спеціальні комбіновані експрес-тести. За клінічної інтерпретації результатів дослідження крові користуються нормативними даними. Загальноприйнятими показниками є визначення в крові гемоглобіну, кількості еритроцитів і лейкоцитів, у сироватці крові - резервної лужності, загального білка, загального кальцію, неорганічного фосфору, вітаміну А і каротину; специфічними показниками - визначення кетонових тіл, глюкози, магнію, мікроелементів, альбумінів, постановка білково-осадових проб та ін. Визначення вмісту кальцію та фосфору необхідне для оцінки стану мінерального обміну, мікроелементів - з метою діагностики мікро-елементозів, вітамінів - для діагностики гіповітамінозів, кетонових тіл та глюкози - кетозу, магнію - для виявлення гіпомагніємії (пасовищної тетанії), визначення альбумінів та проведення білково-осадових проб - з метою діагностики хвороб печінки. Функцію щитоподібної залози оцінюють за рівнем у крові тиреоїдних гормонів - Т₃ і Т₄.

Гемоглобін крові визначають геміглобінціанідним методом. Зниження вмісту гемоглобіну спостерігають за нестачі в раціоні білка, купруму, феруму, кобальту, вітамінів Ві₂, В₂ та інших, ураженнях печінки, розладах травного каналу, інтоксикаціях, багатьох гельмінтозах. Підвищення вмісту гемоглобіну може бути спричинене дегідратацією.

Загальний білок сироватки крові можна визначати рефрактометром. Зниження його вмісту (гіпопротеїнемію) відмічають за тривалої недостатньої годівлі тварин, аліментарної дистрофії, остеодистрофії, гіпо-кобальтозу, ендемічного зобу, хронічних розладів травного каналу, порушення синтезу білка в печінці та деяких інших хвороб, внаслідок втрати білка під час захворювання нирок (нефроз, нефрит), за обширних ексудатів і транссудатів. Підвищення рівня загального білка сироватки крові (гіперпротеїнемія) може бути відносним (внаслідок зневоднення) і абсолютним, яке спостерігають за надмірної білкової годівлі, кетозу, гепатиту і гепатодистрофії. Збільшення рівня білка в цих випадках відбувається за рахунок глобулінових фракцій, інколи - патологічних білків (парапротеїнів) за одночасного зменшення кількості альбумінів.

Резервна лужність плазми (сироватки) крові - це запас бікарбонатів плазми крові, який визначається за об'ємом С0₂ дифузійним методом (Кондрахін І.П. зі співавт., 2004). Цей показник може дати уявлення про стан бікарбонатної буферної системи і виражається в об'ємних відсотках (об.%) С0₂ чи мл С0₂ на 100 мл крові або ммоль/л. Зниження резервної лужності крові є показником зрушення кислотно-основної рівноваги в бік ацидозу, підвищення - алкалозу. Метаболічний ацидоз відмічають за висококонцентратного (більше 50 % концкормів за енергією) або силосно-жомового типів годівлі, кетозу, ацидозу рубця, гломерулонефриту, нефрозу, за септичних процесів, виснажливої діареї, хвороб серця, пневмоній. Респіраторний ацидоз може бути спричинений пневмонією та перебуванням тварин у середовищі з високою концентрацією вуглекислоти в повітрі. Метаболічний алкалоз у тварин спричиняє алкалоз рубця у разі згодовування тваринам зеленої маси або сінажу конюшини, люцерни, солей амонію.

Зниження рівня кальцію (гіпокальціємію) в крові спричинюють тривале недостатнє його надходження з кормами, незадовільне засвоєння внаслідок дефіциту вітаміну D, порушення синтезу паратгормону. Гіпокальціємія розвивається за остеодистрофії, рахіту, гіпокобальто-зу, хвороб печінки і нирок (нефрит, нефроз), за яких порушується метаболізм ерго- і холекальциферолів. Особливо значне зниження рівня загального та іонізованого кальцію спостерігають за післяродової гі-покальціємії. Підвищення вмісту кальцію в крові відмічають за гіперфункції прищитоподібних залоз і передозування вітаміну D.

Зниження рівня фосфору в крові спостерігають за недостатнього надходження його з кормами, аліментарної остеодистрофії, D-гіповітамінозу (рахіту), післяродової гіпофосфатемії і гіпокальціємії у формі післяродового парезу, хвороб травного каналу, гіперфункції прищитоподібних залоз і гіпофункції щитоподібної залози.

Підвищення вмісту фосфору в крові може бути наслідком надходження вітаміну D у великих дозах, нефриту, нефрозу, м'язового перенапруження, зменшення секреції паратгормону або збільшення секреції кальцитоніну.

Гіпомагніємію спостерігають за пасовищної тетанії та аліментарної остеодистрофії.

Каротин у сироватці крові в комплексі з вітаміном А визначають за методом Бессея в модифікації А.А. Анісової, а за відсутності в лабораторії спектрофотометра цей метод застосовують у модифікації В.І. Левченка зі співавт. (1998) і дослідження виконують на фотоелек-троколориметрі. В сироватці крові великої рогатої худоби каротин визначають лише з тримісячного віку. У дрібної рогатої худоби, коней, свиней і птиці він у сироватці відсутній, тому в них визначають лише вітамін А. Концентрація каротину в сироватці крові залежить від сезону року: в пасовищний період вона підвищується, у стійловий -знижується. Зменшення вмісту каротину спостерігають за дефіциту його в кормах, недостатнього засвоєння, нестачі в раціоні білка, жиру та легкоферментованих вуглеводів, вітаміну В₁₂ і кобальту.

Для оцінки функції печінки визначають вміст альбумінів або виконують білково-осадові проби з 0,1 % розчином сулеми або 55 мг % розчином цинку сульфату (за Кондрахіним І.П.). У здорових корів їх показник становить 1,6-2,8, а за ураження печінки - менше 1,6, іноді - 0,8-1,0 мл. Можна використовувати пробу з 37^Ю % розчином формальдегіду.

Визначення в крові мікроелементів, вітамінів, гормонів проводять у спеціалізованих лабораторіях.

Дослідження сечі. Сечу беруть від 10-15 корів чи нетелей кожної контрольної групи, які не мають клінічних ознак ендометриту, гнійного маститу, затримання посліду. її досліджують безпосередньо на фермах: проводять фізичне дослідження (колір, запах, прозорість, консистенція), визначають величину рН, наявність кетонових тіл, білка, глюкози і за необхідності - білірубіну та інших компонентів. Сечу збирають за природного сечовиділення або його провокують у тварин легким масажем шкіри у ділянці вентральної частини статевих губ. Для дослідження сечі використовують індикаторні смужки кетофан або інші (Combur Test, пентафан, нанофан та ін.), які дають змогу одержати 5-10 різних показників. Смужку занурюють на 1-2 с в сечу і протягом 1 хв зчитують результати.

Реакцію сечі визначають також універсальним індикаторним папером. У здорових корів і нетелей рН сечі коливається в межах 7,2-8,6. Зрушення реакції в бік кислотності спостерігають за ацидотичного стану організму (ацидоз рубця, кетоз тощо), лужний - за алкалозу рубця, а також циститу та пієліту внаслідок бродіння сечі та розпаду сечовини.

Ацетонові (кетонові) тіла в сечі знаходять реактивами Лестраде, Ланге, за допомогою індикаторних смужок та іншими методами. Чутливість експрес-методів до ацетону й ацетооцтової кислоти близько 10 мг/100 мл (1,7 ммоль/л). У здорових тварин концентрація кетонових тіл (суми) у сечі становить 6-10 мг/100 мл (1,02-1,7 ммоль/л). Кетонові тіла не мають ниркового порогу концентрації і їх уміст у сечі збільшується в міру посилення кетогенезу, тому визначення вмісту кетонових тіл є простим і надійним методом ранньої діагностики кетозу. Значна і стійка кетонурія, якщо її виявляють у великої кількості корів, є свідченням розвитку кетозу. Помірну нетривалу кетону-рію можна спостерігати за атонії передшлунків, ендометриту, гнійного маститу, затримання посліду. На фермах високоудійних корів дослідження сечі на наявність кетонових тіл слід проводити 6-8 разів на рік, що дає змогу своєчасно виявити початкові стадії розвитку кетозу і провести відповідні заходи профілактики.

Білок у сечі виявляють за допомогою індикаторних смужок або 20 % розчину сульфосаліцилової кислоти. В сечі здорових тварин білок відсутній. Його виявляють за білкового перегодовування, інтоксикації, ураження нирок, уроциститу та інших хвороб.

Дослідження молока і молозива. Проводять органолептичну оцінку молока і молозива, визначають їхню кислотність, хімічний склад - вміст жиру, білка, кетонових тіл, за необхідності - імуногло-булінів та вітаміну А. Важливе значення має визначення співвідношення між умістом жиру і білка в молоці. Воно повинно становити не менше 1,2:1. Якщо співвідношення наближається до 1:1, то слід переглянути структуру раціону, звернути увагу на вміст клітковини, з якої в рубці синтезується оцтова кислота, а з неї - жир молока. Раз на місяць досліджують молоко з метою діагностики маститу на субклінічній стадії, використовуючи реакції з мастидином або димастином. За позитивної реакції проводять бактеріологічне дослідження.

Густина молока становить 1,027-1,033 кг/л, кислотність молока першого сорту - 16-18 °Т. Молозиво першого удою містить 140-220 г/л білка, 60-90 г/л імуноглобулінів, від 3 до 5 мг/л вітаміну А, кислотність його - 50-56 °Т, густина - 1,065-1,080 кг/л. У разі порушення обміну речовин якість молозива знижується: воно має нижчу кислотність, густину, містить менше білка та імуноглобулінів.

Кетонові тіла визначають пробами Ланге, Росса і Лестраде. У молоці здорових корів їх уміст становить 6-8 мг/100 мл (1,03-1,36 ммоль/л). Якісні проби з молоком здорових корів негативні. За підвищеної концентрації кетонових тіл у молоці реакція Лестраде з молоком дає вишнево-рожеве забарвлення. Кетонолактія є показником кетозу. Основною складовою кетонових тіл молока є бета-оксимасляна кислота, вміст якої можна визначати індикаторними смужками Ketolac BHB. Смужку занурюють у молоко або змочують під час доїння, результат зчитують по шкалі через 1 хв. Якщо проба позитивна (++), то у молоці є 200-499 мкмоль/л бета-оксимасляної кислоти (за негативної - від 0до 99).

Дослідження вмісту рубця проводять у випадках, коли передбачають наявність ацидозу або алкалозу рубця, хронічного румініту. Досліджують вміст рубця 5-7 корів: визначають запах, колір, консистенцію, величину рН, кількість інфузорій та інші показники. Колір вмісту рубця залежить від характеру корму, запах за гострого ацидозу - кислуватий, хронічного румініту - кислий, алкалозу - аміачний, гнильний. Консистенція вмісту рубця у здорових тварин - кашкоподібна, напіврідка; за румініту - водяниста; алкалозу - водяниста з піною. Концентрацію водневих іонів визначають рН-метром або індикаторним папером, реактивними смужками. Оптимальна величина рН вмісту рубця у корів і нетелей становить 6,5-7,2. Зниження рН до 6,0 і менше свідчить про розвиток ацидозу, підвищення понад 7,2 характерне для алкалозу рубця. Кількість інфузорій у вмісті рубця здорових корів коливається від 500 до 1200 тис/мл (визначають у камері з сіткою Горяєва). Кількість їх зменшується за гіпотонії, ацидозу та алкалозу рубця. Експрес-методами можна визначати активність мікрофлори рубця: целюлазну та пробою з метиленовим синім. У лабораторіях бажано досліджувати загальну кількість коротколанцюгових жирних кислот (КЖК), а за можливості - їхнє співвідношення.

Оцінка якості кормів

Якість кормів оцінюють за двома основними показниками: поживністю і доброякісністю. Перший показник визначають за результатами лабораторних досліджень або за даними довідників, другий - хімічними, токсикологічними, мікроскопічними дослідженнями, а також органолептично: за кольором, запахом, смаком, структурою, чистотою, ботанічним складом і т.д. Якість кормів оцінюють згідно з вимогами державних або галузевих стандартів (дивіться розділ «Дослідження якості кормів і води»).

Аналіз годівлі корів

У ході аналізу годівлі корів і нетелей визначають: тип годівлі та структуру раціонів; вміст у раціонах сухої речовини, поживних та біологічно активних речовин, ступінь забезпеченості ними тварин; концентрацію енергії, поживних, біологічно активних речовин і макроелементів раціону в 1 кг сухої речовини кормів, їх співвідношення між собою, можливі наслідки як нестачі, так і їх надлишку. В середньому потреба дійних високопродуктивних корів у сухій речовині кормів раціону становить 4,0-4,2 кг, сухостійних - 2,0-2,5 кг на 100 кг маси тіла, а потреба в перетравному протеїні з розрахунку на 1 корм. од. для дійних корів складає 105-115 г, сухостійних - 110, нетелей - 90-100 г.

Оптимальне надходження з кормом легкоферментованих вуглеводів (крохмаль, цукор) сприяє розмноженню в передшлунках жуйних мікрофлори, внаслідок чого тварини одержують бактеріальний білок високої біологічної поживності, а також КЖК та вітаміни К і групи В. Надлишок легкоперетравних вуглеводів, особливо цукрів, пригнічує життєдіяльність мікрофлори передшлунків, знижує перетравлення кормів, спричиняє ацидоз. Використання в раціоні великої кількості цукрових буряків та картоплі може призвести до отруєнь внаслідок надмірного утворення в рубці молочної кислоти, спричиняти розвиток ацидозу, атонії передшлунків.

Нестача цукру і крохмалю в раціоні може порушувати білково-ліпідний обмін, що проявляється підвищенням рівня кетонових тіл в організмі. Тому під час оцінки вуглеводної поживності раціонів для жуйних слід контролювати цукро-протеїнове відношення, яке має становити за продуктивності 20-25 кг - 0,9-1,0:1, 30-35 кг - 1,05:1, 40-45 кг - 1,1:1, тобто на 1 кг перетравного протеїну необхідно 1-1,1 кг цукру. Не менш важливе значення має відношення сумарної кількості крохмалю й цукру до перетравного протеїну, яке, залежно від продуктивності, має складати 2,2-2,7:1.

Нестача клітковини в раціоні порушує життєдіяльність мікроорганізмів травного каналу, пригнічує його моторну функцію, призводить до зменшення синтезу в рубці оцтової кислоти, яка є джерелом енергії та необхідна для утворення жиру молока. її надлишок в раціоні також небажаний, оскільки знижується поїдання кормів, перетравлювання й використання поживних речовин. Оптимальний уміст клітковини в сухій речовині раціону має становити для сухостійних корів 22-28 %, а потреба лактуючих залежить від продуктивності: за надою 20-25 кг - 24-22 %, 30 - 20-18; 35^4-0 кг і більше - 18-16 %. В сучасних системах живлення високопродуктивних корів рекомендований уміст клітковини становить 17-20 % від сухої маси корму.

Жир кормів є не лише концентрованим джерелом енергії та утворення жиру в тілі тварин, а й незамінним фактором живлення, необхідним для нормального всмоктування й транспортування каротину, вітамінів A, D і К. Як за нестачі, так і надлишку жиру в раціоні у тварин спостерігають розлади травлення, кетоз. Нестача жиру є причиною дерматитів, порушення відтворення, гіперфункції щитоподібної залози, захворювань печінки й нирок. Надлишок жиру в кормах знижує статеву активність самок і самців, погіршує якість продукції. Оптимальний вміст жиру в сухій речовині раціону залежить від продуктивності корів: з її підвищенням потреба в ньому збільшується до 4—5 %.

Шляхом аналізу раціонів, порівняння норми поживних та інших речовин з їх вмістом у кормах роблять висновок про повноцінність і збалансованість годівлі.