Терміни виконання курсових робіт та порядок їх захисту

Виконана курсова робота особисто подається студентом на кафедру, де повинна бути зареєстрована згідно зі строком здачі у спеціальному журналі.

Роботу повинен прорецензувати керівник. Рецензія пишеться на окремому аркуші. У випадку незадовільної оцінки курсова робота до захисту не допускається та повертається студенту.

Студент повинен усунути вказані у рецензії недоліки і повернути роботу для повторного рецензування. При цьому попередня рецензія обовязково додається.

Якщо робота допущена до захисту, студент повинен ознайомитись з рецензією та підготуватися до захисту. При цьому він повинен підготувати відповіді на питання, згадані у рецензії та показати виправлені недоліки, відмічені рецензентом.

Захист курсової роботи проводиться перед початком сесії. Захист приймає комісія у складі не менш, ніж двох викладачів кафедри.

На захисту курсової роботи студент виступає з доповіддю, в якій необхідно відобразити такі питання:

· тему роботи та місце її виконання;

· стан проблеми згідно з літературними даними (коротко);

· поставлену мету і задачі, а також засоби їх вирішення;

· коротку характеристику експериментальних, теоретичних і розрахункових методів, використання ПЕОТ;

· одержані результати, їх трактування і характеристику новизни;

· висновки щодо роботи.

Для доповіді студенту відводиться не більше 10 хвилин. Тому доповідь має бути лаконічною. Після доповіді задають студенту запитання з теми роботи і з суміжних проблем. Відповіді на запитання мають бути вичерпаними, але короткими та чіткими. Запитання може поставити кожен із присутніх на засіданні. Після відповідей на запитання оголошується відгук керівника, а студент відповідає на його та на інші зауваження.

Результат захисту роботи оцінюється за національною шкалою –«відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно» та за шкалою ЕСТS. При визначенні оцінки роботи береться до уваги рівень підготовки студента, обсяг та якість одержаних результатів, змістовність доповіді та повнота відповідей на запитання членів комісії, відповідність оформлення роботи вимогам стандарту інституту, а також рецензія керівника.

Оцінка курсової роботи виставляється у заліковій книжці та реєструється у відомості. У випадку, якщо студент не захистив курсову роботу, він не допускається до екзамену і вважається не атестованим з дисципліни.

Керівництво ходом виконання курсової роботи

Загальне керівництво курсовими роботами здійснює кафедра обліку і аудиту. Крім того, до консультацій можуть залучатися викладачі суміжних кафедр, керівники економічних служб, провідні спеціалісти у галузі економічного аналізу.

Керівник роботи допомагає студенту вибрати правильний шлях вирішення основних проблем теми, визначити шляхи використання матеріалів підприємства, літературних джерел, контролює якість виконання курсової роботи, слідкує за дотриманням термінів її виконання, систематично контролює студентів з питань відповідно до теми роботи згідно з графіком консультацій.

На виконану роботу керівник складає рецензію, у якої визначає рівень самостійної роботи, елементи особистої ініціативи студента, якість засвоєння знань та рівень підготовленості до самостійної роботи з обраної спеціальності, а також інтегровано оцінює роботу.

ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Загальні положення

Курсову роботу оформляють на одному боці білого паперу формату А4 розміром 210 мм 297 мм. За необхідності допускається використання аркушів формату А3 розміром 297 мм 420 мм.

Роботу виконують за допомогою персонального комп’ютера, а для виведення інформації використовуються друкувальні (принтери) та інші графічні пристрої.

Для виконання роботи використовують текстовий редактор Microsoft Word, табличний процесор Excel та шрифт Times New Roman 14 пт з міжстрочним друкуванням через півтора інтервали.

Текст роботи друкують, залишаючи поля таких розмірів: ліве - 25 мм, праве – 10 мм, верхнє та нижнє - 20 мм. Абзацний відступ повинен бути однаковим впродовж усього тексту і дорівнювати п’яти знакам (приблизно 1,25 см).

Шрифт друку повинен бути чітким, чорного кольору середньої жирності. Як виняток, в роботі допускається вписувати в текст окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту.

Друкарські помилки, описки, графічні неточності, які виявилися під час написання курсової роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою та нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту рисунка, таблиці). Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Роздруковані на ПК програмні документи повинні відповідати формату А4 (мають бути розрізаними), їх включають до загальної нумерації сторінок роботи і розміщують, як правило, в додатках.

Обсяг курсової роботи складає 35-50 друкованих аркушів машинописного тексту.

Текст основної частини роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин роботи «ЗМІСТ», «Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів», «ВСТУП», назви розділів, «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до набору.

Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Перенесення слів у заголовку розділу не допускається. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів та підпунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розбивку в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Наприклад:

2.1.1. Загальні положення. Кваліфікаційна робота (проект) — це індивідуальне завдання науково-дослідного, творчого чи технологічного характеру, яке виконується студентом на завершальному етапі фахової підготовки і є однією із форм виявлення теоретичних і практичних знань.

Відстань між заголовком розділу та текстом повинен дорівнювати 2 рядки, між підрозділом та текстом – 1 рядок.

Кожну структурну частину курсової роботи треба починати з нової сторінки.

Розділи і підрозділи повинні мати заголовки. Пункти і підпункти можуть мати заголовки.

Не допускається розміщення назви розділу, підрозділу, а також пункту, підпункту в нижній частині строки, якщо після неї розміщено всього один рядок тексту.

Остаточний варіант роботи зшивається палітуркою. При цьому слід дотримуватись єдиної послідовності розміщення матеріалів:

1. Рецензія наукового керівника

2. Титульний лист (додаток Ж)

3. Зміст (додаток Е)

4. Вступ

5. Основний текст роботи

6. Висновки

7. Список використаних джерел (додаток К)

8. Додатки

Курсова робота виконується державною мовою (українською).

Текст необхідно розбивати на абзаци, що складаються з декількох логічно зв’язаних між собою речень.

При згадуванні в тексті прізвища авторів їх ініціали розміщують перед прізвищем. Посилання на наукові та інші літературні джерела слід давати згідно «Списку використаних джерел» з виділенням цих номерів у квадратних лапках, наприклад, «.. у роботах [2,7] визначені критерії…» або [2, с. 37].

Посилання на ілюстрації в роботі вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад, «рис. 1.2».

Посилання на формули в роботі вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад «... у формулі (2.1)».

На всі таблиці в роботі повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «...у табл. 1.2». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати.

Коли в тексті роботи необхідно зробити посилання на складову частину чи конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання у виносках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Загальні вимоги до цитування такі:

– текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

– цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками, вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

– кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

– при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

– якщо необхідно виявити ставлення автора роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання.

 

Скорочення

У роботі слід використовувати лише терміни, рекомендовані існуючими нормативними документами. Скорочення слів і абревіатури також повинні бути загальноприйнятими.

У роботі дозволено вживати:

– загальноприйняті скорочення: «див.» – дивись; «номін.» – номінальний; «гран. відх.» – граничний відхил;

– скорочення: «абс.» – абсолютний; «відн.» – відносний, які вживають із числовими значеннями;

– скорочення, установлені в самій роботі.

Замість скорочень «і т.д.» (і так далі), «і т.ін.» (і таке інше), «подібні» –в роботі необхідно використовувати термін «тощо».

Якщо в роботі прийнято особливу систему скорочування слів або назв, її подають у розділі «Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів». Повний запис лексеми, що скорочується чи словосполуки треба наводити тоді, коли її вперше згадують у тексті, після неї в дужках подають її скорочення (абревіатуру), у подальших згадуваннях рекомендовано вживати прийняте скорочення без відмінкових закінчень. Якщо відсутність відмінкових закінчень спричинює неоднозначне розуміння положення роботи, лексему, що скорочується чи словосполуку подають повністю.

Переліки

При необхідності, в роботі можуть бути наведені переліки. Поряд з переліком ставлять двокрапку. Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою, або не нумеруючи – дефіс (перший рівень деталізації).

Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації).

Наприклад:

Державні субсидії та дотації бувають:

а) за періодичністю:

1) одноразові;

2) регулярні;

б) за формою:

1) цінові;

2) інвестиційні.

Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.

 

Позначення величин

Для позначення фізичних величин та їхніх одиниць виміру треба використовувати Міжнародну систему одиниць (SI).

Поряд з одиницями SI за потреби в дужках можна зазначити одиниці раніше застосовуваних систем, які дозволено використовувати. Заборонено в роботі використовувати різні системи позначення фізичних величин.

Між числовим значенням та познакою одиниці фізичної величини має бути проміжок. Наприклад: «5 кг; 10 м; 5 млн. л; 40 см³…».

Якщо в тексті роботи наведено низку числових значень фізичної величини, які виражено однією одиницею виміру, познаку цієї одиниці виміру пишуть тільки за останнім числовим значенням. В одному ряду чисел здебільшого наводять однакову кількість десяткових знаків для всіх значень, що утворюють ряд. Наприклад: «1,0; 1,5; 2,0; 2,5 г».

Якщо в познаці величини використано індекс, який є скороченням слів «номінальний» (ном.), «мінімальний» (мін.), «максимальний» (макс.), «абсолютний» (абс.), «відносний» (відн.) тощо, в індексі крапку не ставлять. Наприклад: «U_ном, I_відн».

 

Числові значення

 

Установлені числові значення величин та їхніх допусків та довірчих інтервалів для її застосування і контролювання, треба задавати з граничними відхилами або зазначати як найбільші і (або) найменші значення. Наприклад: «80 мм ± 2 мм або (80±2) мм; (0,52±0,03) моль/л».

Діапазон чисел у тексті позначають, використовуючи прийменники «від» і «до». Якщо в тексті роботи наводять діапазон числових значень фізичної величини, познаку одиниці виміру треба наводити після обох меж діапазону. Наприклад: «від 1 мм до 5 мм (а не від 1 до 5 мм); від 0˚С до 17˚С (а не від 0 до 17˚С); від 10 кг до 120 кг (а не від 10 до 120 кг)».

Не можна відокремлювати одиницю фізичної величини від числового значення (подавати їх на різних рядках або сторінках).

Якщо треба зазначити два або три виміри, їх подають так: 80 ммÎ25 мм Î 50 мм, а не 80 Î 25Î 50 мм.

Дробові числа треба подавати як десяткові дроби, за винятком розмірів у дюймах, які треба друкувати тільки, використовуючи знак правобіжна похила риска: «1/4», «1/2».

Якщо неможливо подати числове значення як десятковий дріб, то дозволено записати його як звичайний дріб в один рядок, використовуючи правобіжну похилу риску. Наприклад: «5/32; (50а – 4с)/(40в+20)».

Округлення числових значень величин до першого, другого, третього десяткових знаків для різних типорозмірів, марок і подібної продукції однієї назви має бути однакове. Наприклад, якщо градація товщини сталевої стрічки 0,25 мм (у числі два десяткових знаки), то весь ряд товщини стрічки треба подавати числами з такою самою кількістю десяткових знаків. Якщо треба навести діапазон числових значень, його межі подають числами з однаковою кількістю десяткових знаків.

Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, оформлення якого наведено у додатку Ж. Титульний аркуш, зміст входить у нумерацію, але номер сторінки не ставиться. Номери наступних сторінок проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки.

Такі структурні частини роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ».

Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається а номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: «1.3.2.» (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування у тексті або в додатках.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2. (другий рисунок першого розділу).

Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в розділі роботи подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначеннями номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).

Якщо в розділі роботи одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

Формули в роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Таблиці

 

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлюватися у вигляді таблиць.

Приклад побудови таблиці:

Таблиця (номер)

Назва таблиці

	Заголовок графи	Заголовок графи
підзаголовок графи	підзаголовок графи	підзаголовок графи	підзаголовок графи
Заголовки рядків

Боковик Графи (колонки)

 

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву наводять жирним шрифтом.

Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути по можливості коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки - з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, так, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за стрілкою годинника. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці вказують порядкові номери граф, в другому – повторюють її боковик.

При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовж. табл.» і вказують номер таблиці, наприклад: «Продовж. табл. 1.2».

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками, якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те саме», а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не можна. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Примітки до тексту таблиць, в яких наводять довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші кілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:

1....

2....

Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку.

Зразки оформлення таблиць наведено у додатку Л.

Формули та рівняння

 

При використанні формул та рівнянь необхідно дотримуватися наступних правил.

Формули утворюють за допомогою редактора формул Microsoft Equation.

Найбільші, а також довгі та громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Короткі, однотипні формули, які відокремлені від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Рівняння і формули, що розміщують на окремих рядках, повинні бути відокремлені від тексту. Вище і нижче кожної формули залишають інтервал, що становить не менше одного рядка.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації:

а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово;

б) цього потребує побудова тексту, що передує формулі.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, слід наводити під формулою з нового рядка у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі чи рівнянні. Перший рядок пояснення починається з абзацу словом «де» без двокрапки.

Наприклад: «При однобічних границях допуску (S_U чи S_L) відносне середньо - зважене відхилення C_P визначається наступними виразами:

 

C_P = або C_P = , (3.1)

 

де – вибіркове середнє;

s – вибіркове стандартне відхилення».

Переносити формулу або рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках виконуваних операцій, повторюючи знак операції на початку наступного рядка. При перенесенні на знакові операції множення застосовують знак «Î».

Формули (або рівняння), що йдуть одна за одною і не розділені текстом, відокремлюють комою або крапкою з комою.

Наприклад:

 

C_P = , (3.2)

 

C_P = . (3.3)

 

Формули чи рівняння повинні приводитися в тексті тільки один раз. В подальшому на них необхідно давати посилання. Наприклад, «За рівнянням (1.2)».

Ілюстрації

 

Ілюструють роботи, виходячи із певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, що допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов'язаних із другорядними деталями тексту і запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст - ілюстрації.

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів, вирівнюючи по центру. За необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Підпис під ілюстрацією зазвичай має чотири основних елементи:

– найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис»);

– порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими цифрами;

– тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;

– експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.

Приклад:

Рис. 1.24. Схема розміщення елементів касети:

1 – розмотувач плівки;

2 – сталеві ролики;

3 – привідний валик;

4 – опорні стояки.

Основними видами ілюстративного матеріалу є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.

Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов'язана з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу в круглих дужках «(рис. 3.1)» або зворот типу: «...як це підтверджують дані рис. 3.1» або «... як це показано на рис. 3.1».

Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації виконують тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. У роботах слід застосовувати лише штрихові ілюстрації й оригінали фотознімків. Фотознімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.

 

9.10. Додатки

 

Додатки слід оформлювати як продовження роботи на її наступних сторінках, розташовуючи їх в порядку посилань на них у тексті. Кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований вгорі малими літерами з першої великої літери симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами (крім першої великої) повинно бути надруковано слово «Додаток» і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами українського алфавіту, за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Наприклад, додаток А, додаток Б. Один додаток позначається як додаток А.

Додатки повинні мати спільну з рештою роботи крізну нумерацію сторінок.

При необхідності текст додатків може поділятися на розділи, підрозділи, пункти і підпункти, які слід нумерувати в межах кожного додатку. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) і крапку. Наприклад: «А.2 – другий розділ додатку А; Г.3.1 – підрозділ 3.1 додатку Г».

Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є у тексті додатку, слід нумерувати в межах одного додатку. Наприклад: «Рисунок Г.3» – третій рисунок додатку Г, «Таблиця А.2» – друга таблиця додатку А, «формула (А.1)» – перша формула додатку А.

 

Список використаних джерел

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів:

– у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні робіт);

– в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків;

– у хронологічному порядку.

Бібліографічний опис оформлюється згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».

Опис складається з елементів, які поділяються на обов’язкові та факультативні. У бібліографічному описі можуть бути тільки обов’язкові чи обов’язкові та факультативні елементи. Обов’язкові елементи містять бібліографічні відомості, які забезпечують ідентифікацію документа. Їх наводять у будь-якому описі.

Проміжки між знаками та елементами опису є обов’язкові і використовуються для розрізнення знаків граматичної і приписаної пунктуації.

Приклади оформлення бібліографічного опису в списку використаних джерел наведено у додатку К.

Додатки

Додаток А