За наявністю чи відсутністю включень(гранул)в цитоплазмі,

лейкоцити поділяються на:

а. гранулоцити(це лейкоцити, в цитоплазмі яких присутні включення);

б. агранулоцити(це лейкоцити, в цитоплазмі яких відсутні включення);

2. за забарвленням цитоплазми певними барвниками,лейкоцити є:

а. базофіли (гранули цих клітин забарвлюються основними барвниками в синій колір);

б. еозинофіли (гранули цих клітин забарвлюються основними барвниками в рожевий колір);

в. нейтрофіли (гранули цих клітин забарвлюються основними барвниками в рожево-фіолетовий колір);

3.гранулоцити поділяються на:

а. нейтрофіли;

б. еозинофіли;

в. базофіли.

4.агранулоцити поділяються на:

а. моноцити;

б. лімфоцити(Т-і В-лімфоцити).

Кількісне співвідношення різних видів лейкоцитів у відсотках називається лейкоцитарною формулою(лейкограма).

Лейкограма здорової дорослої людини:

Лейкоцити
Гранулоцити	Агранулоцити
базо- філи	еозино- філи	нейтрофіли	лімфо-цити	моно-цити
юні	паличко- ядерні	сег- менто- ядерні
0-1%	1-5%	0-1%	1-6%	47-72%	19-37%	3-11%

 

У здорових людей лейкограма досить постійна і її зміни служать ознакою різноманітних захворювань. Порушення співвідношення між незрілими і зрілими формами нейтрофілів називається зсувом лейкоцитарної формули. Розрізняють зсув вліво і вправо. Зсув вліво характеризується збільшенням вмісту молодих форм нейтрофілів. У крові з'являються мієлоцити, зростає кількість метамієлоцитів. Це явище спостерігається при лейкозах.

Зсув вправо характеризується переважанням зрілих нейтрофілів з великою кількістю сегментів (5-6) на тлі зникнення молодих форм. Це, як правило, свідчить про розвиток запального процесу.

Основні функції окремих форм лейкоцитів:

БАЗОФІЛИ

Гранули цих клітин забарвлюються основними барвниками в синій колір. Гранули містять гепарин, гістамін, серотонін, пероксидазу, кислу фосфатазу, гістидиндекарбоксилазу (фермент синтезу гістаміну). Фагоцитарна активність виражена слабо.

Функції базофілів

1 Участь в алергічних реакціях. Під впливом комплексу антиген-антитіло відбувається дегрануляція базофілів з вивільненням гістаміну.

2 Беруть участь у розвитку запалення, особливо під час завершальної (регенеративної) фази: гепарин запобігає згортанню крові у вогнищі запалення, гістамін розширює капіляри, що сприяє розсмоктуванню і загоюванню.

3 Регуляція проникності судинної стінки (гістамін, серотонін її підвищують).

4 Участь у гемостазі (гепарин є антикоагулянтом, гістамін викликає спазм судин при ушкодженні).

Підвищення кількості базофілів (базофілія) трапляється рідко. Вона може супроводжувати розвиток хронічного мієлолейкозу, гемофілії, поліцитемії.

ЕОЗИНОФІЛИ

Гранули цих клітин забарвлюються кислими барвниками в рожевий колір. Їм властива фагоцитарна активність, але внаслідок невеликої кількості еозинофілів у крові їх роль у цьому процесі незначна. Вміст еозинофілів у крові коливається протягом 1 доби, що визначається рівнем гідрокортизону (максимальна кількість еозинофілів - вночі, мінімальна - вранці). У крові знаходяться 3-8 годин, потім мігрують в сполучну тканину, де і виконують свої функції. Мають гранули 2 типів. Гранули 1-го типу містять білок, багатий аргініном; гідролітичні ферменти; пероксидази; гістамінази; естерази. Гранули 2-го типу містять кислу фосфатазу і арилсульфатазу.

Функції еозинофілів

1 Беруть участь в алергічних реакціях;

2 Руйнують токсини білкового походження.

3 Беруть участь у знешкодженні токсинів паразитів (гельмінтів).

4 Беруть участь у фібринолізі (продукують плазміноген).

5 Затримують поширення запалення, зменшують прояви запалення (завдяки нейтралізації гістаміну).

Підвищення кількості еозинофілів (еозинофілія) спостерігається при алергічних реакціях, бронхіальній астмі, гельмінтозах, хронічному мієлолейкозі, деяких дитячих інфекціях (скарлатина); під час приймання деяких ліків (антибіотики, сульфаніламіди).

НЕЙТРОФІЛИ

Гранули цих клітин забарвлюються як кислими, так і основними барвниками у рожево-фіолетовий колір. У крові циркулює тільки 1% всіх нейтрофілів, інші знаходяться у тканинах. Мають гранули 2 типів. Первинні гранули містять гідролітичні ферменти (кисла фосфатаза, β-глюкуронідаза, кисла протеаза, арилсульфатаза), мієлопероксидазу, лізоцим.

Вторинні гранули містять лужну фосфатазу, основні катіонні білки, фагоцитини, лактоферин, лізоцим, амінопептидазу.Залежно від віку мають різну форму ядра. Залежно від форми ядра виділяють: юні, паличкоядерні і сегментоядерні нейтрофіли. Циркулюють у крові 4-8 годин, потім ідуть у тканини, де живуть ще 4-5 діб.

Функції нейтрофілів

1 Фагоцитоз. Нейтрофіли є важливою ланкою неспецифічного захисту організму. Вони першими потрапляють у вогнище інфекції або ушкодження. Нейтрофіли знешкоджують чужорідні агенти за рахунок власних ферментів і при цьому можуть гинути самі. Загиблі нейтрофіли складають основу гною.

2 Виділяють у тканини бактерицидні речовини (лізосомні катіонні білки, гістони, лактоферин).

3 Мають противірусну дію (продукують інтерферон).

4 Стимулюють регенерацію тканин після ушкодження (синтезують кислі глікозаміноглікани).

5 Беруть участь у специфічному імунітеті, впливаючи на активність Т- і В-лімфоцитів, посилюючи продукцію антитіл.

6 Виділяють судиннорозширювальні речовини.

МОНОЦИТИ

Найбільші клітини крові, які не містять гранул. Секретують більше 100 біологічно активних речовин. Мають найвищу серед усіх клітин крові фагоцитарну активність. Моноцити утворюються у ЧКМ і виходять у кров неповністю дозрілими клітинами. У крові вони перебувають 2-3 доби, після чого переходять у тканини. У тканинах моноцити ростуть, в них збільшується вміст лізосом і мітохондрій. Досягнувши зрілості, моноцити перетворюються на нерухомі клітини гістіоцити (тканинні макрофаги).

 

Функції моноцитів

1 Беруть участь у розвитку запального процесу. Моноцити з'являються у вогнищі запалення після нейтрофілів. Вони здійснюють фагоцитоз у кислому середовищі, в якому нейтрофіли втрачають свою активність. У вогнищі запалення моноцити фагоцитують мікробів, загиблих лейкоцитів, ушкоджених клітин. Вони очищують вогнище запалення і готують його до регенерації. За цю функцію моноцити називаються "двірниками організму".

2 Участь у процесах регенерації. Моноцити вивільнюють фактори, які стимулюють ріст ендотеліальних і гладеньком'язових клітин, а також фіброгенний фактор, який посилює синтез колагену.

3 Утворення захисного обмежувального валу навколо сторонніх тіл, які не можуть бути зруйновані ферментами.

4 Участь у формуванні специфічного імунітету. Моноцити, по-перше, поглинають, перетворюють і презентують антиген імунокомпетентним клітинам (Т- і В-лімфоцитів); по-друге, беруть участь у кооперації Т- і В-лімфоцитів.

5 Протипухлинна і противірусна дія, яка пов'язана з секрецією лізоциму, інтерферонів, еластази, колагенази.

6 Участь у розвитку гарячки. Вони вивільнюють ендогенний лейкоцитарний піроген (інтерлейкін-1), який, впливаючи на центр терморегуляції, спричиняє підвищення температури тіла.

7 Беруть участь у формуванні комплементу.

8 Участь у кровотворенні. Моноцити утворюють інтерлейкіни, які впливають на утворення і дифенціацію лейкоцитів.

ЛІМФОЦИТИ

На відміну від інших лейкоцитів лімфоцити живуть не декілька днів, а десятки років, а деякі і протягом всього життя людини.

Роль лімфоцитів в організмі полягає в такому:

1 Вони є центральною ланкою імунної системи, а саме: відповідають за формування специфічного імунітету.

2 Виконують роль "цензури" в організмі: забезпечують захист від усього чужорідного, забезпечують генетичну сталість внутрішнього середовища.

3 Здійснюють реакцію відторгнення трансплантата.

4 Знешкоджують власні мутовані клітини.

 

Існують 3 популяції лімфоцитів:

1 Тимусзалежні - Т-лімфоцити (40-70%);

2 Бурсазалежні - В-лімфоцити (20-30%);

3 Нульові - О-лімфоцити (10-20%).

Лімфоцити утворюються в ЧКМ, диференціювання проходять у первинних лімфатичних органах: Т-лімфоцити - у тимусі, В-лімфоцити - у кістковому мозку. Потім лімфоцити виходять у кров і розселяються у вторинних лімфатичних органах: лімфатичних вузлах, селезінці, лімфатичній тканині ШКТ; дихальних шляхів, де відбувається проліферація лімфоцитів у відповідь на надходження в організм чужорідного антигену.

Основною функцією Т-лімфоцитів є клітинні імунні реакції. Розрізняють декілька форм Т-лімфоцитів:

1 Т-кілери (вбивці). Ці лімфоцити знешкоджують клітини, які несуть антиген. Один кілер може вбити одну чужорідну клітину. Т-кілери здатні руйнувати пухлинні клітини, клітини чужорідних трансплантатів, клітини-мутанти. Вони здатні утворювати медіатори імунітету - лімфокіни.

2 Т-хелпери (помічники). Ці клітини розпізнають антиген, взаємодіють з В-лімфоцитами і сприяють їх перетворенню на плазматичні клітини. Хелпери продукують інтерлейкін-2, який сприяє диференціюванню додаткових Т-клітин, а також фактор росту В-клітин, який сприяє диференціюванню В-лімфоцитів у плазматичні клітини.

3 Т-супресори (блокатори). Ці клітини пригнічують надлишкову активність Т- і В-лімфоцитів, утворення антитіл, чим запобігають надлишковій імунній відповіді. Т-супресори забезпечують формування імунологічної толерантності (ареактивності до власних антигенів і до тих, з якими вже був контакт).

4 Т-ампліфайєри (посилювачі). Ці клітини активують Т-кілерів. Регулюють співвідношення між кілерами і супресорами.

5 Т-пам'яті. Ці клітини циркулюють у крові роки, і при повторному контакті вони розпізнають антиген і забезпечують вторинну імунну відповідь, яка є швидшою і інтенсивнішою.

Основною функцією В-лімфоцитів є здійснення гуморальної імунної відповіді шляхом синтезу антитіл. Після контакту з антигеном В-лімфоцити певного клону мігрують у вторинні лімфатичні органи, там розмножуються і трансформуються в плазматичні клітини, які здатні продукувати імуноглобуліни 5 класів: IgM, IgG, IgE, IgA, IgD.

Еритроцити, або червоні кров'яні тільця (червонокрівці) – клітини, якіне мають ядер, мають форму двовгнутих дисків(форма еритроцитів може змінюватися- так званий пойкілоцитоз), у цитоплазмі яких міститься гемоглобін.

Коли змінюються розміри еритро­цитів, то це явище має назву анізоцитозу.

Функції еритроцитів:

1. Дихальна функція. Транспорт кисню - є основною функцією еритроцитів, оскільки ця функція в організмі людини виконується тільки ними.

2. Транспортна функція. Транспорт СО2, білків, гормонів.

3. Буферна функція. Підтримка рН крові за рахунок гемоглобінової буферної системи.

4. Підтримка реологічних властивостей крові, а саме в'язкості (при зростанні кількості еритроцитів в'язкість зростає, при зменшенні - зменшується).

5. Забезпечення групової приналежності крові. На мембрані еритроцитів знаходяться аглютиногени, які визначають групу крові.

6. Участь у підтримці водно-сольового обміну.

7. Беруть участь у гемостазі. Еритроцити входять до складу червоного тромбу, є матрицею для утворення протромбінази. Зруйновані еритроцити сприяють гіперкоагуляції і тромбоутворенню.

 

У периферичній крові кількість еритроцитів складає:

для чоловіків 4 - 5 ×10¹² /л,

для жінок - 3,5 - 4,5 · 10¹²/л.

Зменшення кількості еритроцитів призводить до порушення транспорту кисню кров’ю, що викликає ішемію органів і тканин. Збільшення кількостіеритроцитів є причиною зростання в'язкості крові, підвищення навантаженняна серце. При значному зростанні в'язкості унеможливлюється рух крові по судинах.

Регуляція вмісту еритроцитів здійснюється за рахунок регуляції їх утворення (еритропоезу)і руйнування (гемолізу). Для утворення еритроцитів потрібні такі фактори кровотворення:

· Залізо (длясинтезу гему). Добова потреба в залізі становить 20-25 мг. 95% цієї кількості організм отримує з гемоглобіну еритроцитів, що руйнуються, а 5% (1мг) - зїжею.

· Вітамін В₁₂ - зовнішній фактор кровотворення. Потрапляє в організм з їжею, але всмоктується тільки за наявності внутрішнього фактору кровотворення - фактору Кастла, який виділяється залозами шлунка.

· Фолієва кислота. Потрапляє в організм з рослинною їжею.

Вітамін В₁₂ і фолієва кислота необхідні

для синтезу нуклеїнових кислот і глобіну.

· Вітамін С - бере участь в обміні заліза. Сприяє утворенню гему, посилює дію фолієвої кислоти.

· Вітамін В₆ - утворення гему.

· Вітамін В₂ - утворення ліпідної строми еритроцитів.

· Пантотенова кислота - синтез фосфоліпідів мембрани еритроцитів.

Зменшення кількості еритроцитів називається еритропенією, або анемією. Вона буває абсолютною і відносною.

Абсолютна еритропенія - це зменшення загальної кількості еритроцитів в організмі. Її причинами можуть бути посилений гемоліз еритроцитів (при дії радіації, отрут, токсинів, переливанні несумісної крові), крововтрата, ослаблення або припинення еритропоезу (внаслідок дефіциту факторів кровотворення - заліза, вітамінів В₆, В12, фолієвої кислоти; недостатності еритропоетинів при патологіях нирок; пригнічення кровотворної функції червоного кісткового мозку).

Відносна еритропенія - зменшення кількості еритроцитів в одиниці об'єму крові при розрідженні крові. Її причинами можуть бути затримка води в організмі при захворюваннях нирок та введення кровозамінників.

Збільшення кількості еритроцитів називається еритроцитозом. Він буває абсолютним і відносним.

Абсолютний еритроцитоз - це збільшення кількості еритроцитів в організмі. Він пов’язаний з посиленням еритропоезу внаслідок зменшення парціального тиску кисню в повітрі при підйомі на висоту, з утворенням великої кількості еритропоетинів при гіпоксії у хворих з хронічними захворюваннями легень і серця;

Відносний еритроцитоз - це збільшення кількості еритроцитів в одиниці об'єму крові при згущенні крові. Його причини: активне потовиділення, блювання, проноси, опіки, шок, холера, дизентерія, важка м'язова робота (внаслідок виходу еритроцитів із селезінкового кров'яного депо).