Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Куріє порох. Недалечко — шлях. ⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2
Зобіч од нього — сизі райські кущі. Подертий бриль на голові. В руках — тупа сапа: цупкий будяк колючий! Вузенька постать на п'яти рядках Тобі за редьку гірше надокучить. А потім глухо загуде гудок Парокотельні — й світ тобі розвидніє, Як озоветься наш городній бог своїм ласкавим і гірким "добриднем". Він із спецівки вийме хліба шмат — І рідний степ ріднішає стократ. Рассказчик идет назад в зал. Герой выходит. Заходят Стус с женой.
Сцена 2 Дом Заходит счастливая пара. Стус помогает снять верхнюю одежду. Раздевается сам. Они обсуждают просмотренный накануне фильм. Жена (будущая) ставит цветы в вазу. Садятся на «диван». Обнимаются. Стус: Вальочку, рідна моя, я написав дещо для тебе… Дозволь, я прочитаю тобі? Жена: Звісно, любий. Взволнованно достает из кармана листочек и трогательно читает ей поэзию, периодически с ней переглядываясь. Она отвечает восторженным влюбленным взглядом. Поверни мені, горличко, зацілована солов’ями, щоб мовчали дуби, щоб зорі мовчали, і мовчали жаріючі перса твої. Поверни мені ніч, хай і крадену — нашу. Поверни мені губ полинову п’янку гіркоту. Заверни у сувій час, що сплив проміж нас, як не щільно ми з тобою ховались від нього, як не добре не пускали до себе той час. Бачиш, сутінь пливе, як туманна хитка лебедиця. В шиби стукає дзьобом сизуватий і гамірний дощ. Поверни мені, горличко, свій голос печальний, як легке ластів’їне крило і свої тугогруді обійми. Жена: Боже, яка краса!!! Як ти?... Як прекрасно! Васю, і це для мене??! Стус: Так, тому що ти найпрекрасніша жінка в світі!!! Жена: Васю, я так хвилююсь… Стус: Не хвилюйся, кохана, наше весілля буде найкращим! Не бійся, ми будемо найщасливішими у цьому світі! Обнимаются. Уходят. Выходят сменщики декораций и на глазах у зрителей спокойно, под запись поэзии Стуса «Безсонної ночі» снимают простыни со стульев, кафедры. Сцена 3 Дом Реквизит: Стулья Стол Книги Подсвечник На стене картина Письма и тетрадь Дневник В комнате жена Стуса и его мать. Жена готовит ужин, мать ей помогает (протирает посуду). Теплая, домашняя атмосфера. Звонок. Сын возвращается со школы. Мать открывает ему дверь. Мать садится, уставшая, на стул. К ней подходит сын, разбирает портфель, раскладывает книги и садится рядом на второй стул.
Жена: Як справи в школі, синку? Сын: Та двійку отримав… Мать: А твій батько вчився добре… Ой і ругали ми його з дідом… Жена: Так за що ж? Мать: Що він дуже книжки читав, любив, і його голова болить. Ну що тепер з ним робити, що в нього так голова болить. Пішов дід, купив бутилку риб’ячого жиру, давати йому по ложечці. Дає йому три ложечки на день. Це рано, як іде в школу, як прийде з школи і вечером. І він до неділі заробить. По десять копійок платить за ложечку. Жена: Щоб пив? Мать: Він не хоче пити. Я йому приготовлю кусочок хліба і цибульки. І він привик. Випив цілу півлітру. Як тільки субота, так він отчот. «Тату, а мені ж гроші треба вже тепер». Дає він йому ті гроші, що він заробив. Не знаю вже скільки. Знаю тільки, що він багато вже йому має давати грошей. І каже: «Знаєш, що, синок, будеш з ними робити?» То тоді вже, коли він був більший, то що він купляв за ті гроші, то не папіроси, а купляв книжки. Оце йде в город, їде там чи йде, і заходить в бібліотеку Крупської, ще маленький, і там він десь шукає, десь найде книжок. Приносить дві-три книжки, дві-три книжки… І то так він їх приносив. Я кажу, така була дитина мила, така… Жена: Василь раніше ж пішов в школу, як в сім років? Мать: Він раніше пішов. Ми й не знали з дідом, що він в школу ходить. Там барак був тоді, а воно ходе, ходе. А я кажу: «Васєчка, синок, ти сиди». А в нас там набрали, як то ми, хохли, землі, засівали там кукурудзу, то, сто. А я їду за тою кукурудзою, кажу: «Ти, синок, сиди коло хати, нікуди не йди». А на другий день приходить Маруся зі школи й каже: «Мам, вчителька передала листок», значить бомажку. В тій бомажці пише явиться, значить, туда. Вона жила, та вчителька, близько. Я приходжу раненько, бо сама їду на город, а хлопця лишаю вдома малого. Ще нема йому шість год. Має бути на Рождество. Її визвали, ту вчительку. «Хто ви будете?» Я їй сказала, що Стуса Василя мама. «А чо він босий в школу ходе?» А я кажу: «Я не знаю. Він в школу не ходе, йому шість год нема». А він вже газету читає. Я кажу: «Я не знаю, чого він ходе в школу. Я всігда в роз’єзді, на городі, то туда, то сюда, а його оставляю за хазяїна. А чого він прийшов у школу, то я не знаю. Нащо ж ви йог приймаєте?» А вона каже: «А ви знаєте, що я вам скажу, пускайте його в школу. Нехай іде».
І ви знаєте, пішов він. Дали йому костюмчик, все чисто, йде він в школу. І так він з першого класа йшов і йшов, і щоб ми його коли заставляли… Жена: От бачиш, Дмитре, батько в тебе любив вчитися, а ти… Мать: Ой, піду я вже. В мене останній автобус. Жена: Мамо, та залиштесь! Мать: Ні-ні, дід там дома сам. Жена: Ну добре тоді. Мать одевается, набрасывает платок с плеч на голову. Ее провожает жена. Сын в это время задремал. Жена возвращается в комнату, видит, что сын спит, продолжает сервировать стол. Рваный звонок в дверь. Резко просыпается сын. Жена открывает дверь. Стуса заводят два НКВДиста и молча начинают грубый обыск. Жена: Що відбувається?! Стус: Не хвилюйся, Вальочку! Збери мені речі. Жена начинает лихорадочно собирать вещи, нквдисты продолжают обыск, Стус стоит в растерянности, ждет. Сын (бессвязно повторяет): Пагані дяді… Хай вони підуть. Лихі… НКВДист (сыну): Молчать! Говорит тот, кто стоит возле двери. НКВДист: Нашел. Говорит тот, кто проводит обыск – доставая с полки старую тетрадь с вложенными письмами. В тот же момент сын испуганно замолкает. Мать бросается к сыну, успокаивает. Дает собранные вещи Стусу. НКВДист выхватывает их у него из рук и просматривает, грубо отдает назад. Уводят его, он пытается что-то сказать жене, его обрывают нквдисты и тащат к двери. Дверь захлопывается. Немая сцена. Сын испуган, мать в немом горе опускается на стул. В это время из первых рядов спокойно выходит рассказчик, становится перед столом и декламирует поэзию: Вимріяна і жива донині, Незнайома, але й знана теж, Заховавшись в довгій самотині, Вже мене не кличеш, не зовеш. Сто доріг, мов змії, розплатались В тисячі незвіданих розлук. Все життя жилось, немов прощалось, Як прощається з стрілою лук. Я тебе не відлюбив, не випив, Навіть ти казала — недопив. Сумовитий вечір десь захлипав І фіранки чорні опустив. Ти єдина в самоті розрада, Просвіток смеркальної пори. Не кажи — тебе чекала зрада, І любов ждала — не говори. Як, скажи, до тебе я вернуся? Сном? Явою? Мертвим чи живцем? І до кого словом обронюся Зболеним? Перед чиїм лицем Я тоді повідаю про долю — Ту, що, ніби зашпори, зайшла В душу. Але кожну — славословлю. Ти страждала? Отже, ти жила. Во время чтения «Справки» меняются декорации. Справка У січні 1972 року Василя Стуса заарештували вперше. 7-го вересня судова колегія у кримінальних справах Київського обласного суду в закритому судовому засіданні розглянула матеріали справи по обвинуваченню Василя Стуса в антирадянській агітації та пропаганді. За матеріалами попереднього і судового слідства колегія встановила, що «підсудний Стус на ґрунті антирадянських переконань і незадоволення існуючим у СРСР державним і суспільним ладом, з метою підриву і ослаблення радянської влади, систематично виготовляв, зберігав і розповсюджував антирадянські наклепницькі документи, що порочать радянський лад (серед яких, 14 віршів, документи та листи ворожого змісту), а також займався антирадянською агітацією в усній формі. Згадані антирадянські, наклепницькі документи Стус зберігав у себе до дня їх вилучення під час обшуків 1972 року...».
«...Оскільки Стус вчинив особливо небезпечний державний злочин, за що судиться вперше, він має відбувати покарання в ВТК суворого режиму. На підставі вищевикладеного з врахуванням погіршуючих і пом’якшуючих обставин, судова колегія винесла вирок: Стуса В. С. позбавити волі у ВТК суворого режиму на п’ять років і засланням на три роки. Строк покарання рахувати з 13 січня 1972 року. Речові докази – антирадянські вірші, збірки, листи залишити при справі». Ув’язнення Василь Стус відбував у концтаборі Мордовської АРСР, заслання – в селищі Матросова Магаданської області. Присуджений термін він тоді відбув повністю. Влітку 1979 року він повернувся до родини у Київ. А менше ніж за рік, у травні 1980 року, новий обшук на квартирі, арешт і восени суд – другий. Цього разу суд засудив Василя Стуса до максимального покарання: 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. На побаченні після суду Василь Стус сказав дружині, що такого терміну не витримає... Цього разу суд засудив Василя Стуса до максимального покарання: 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. На побаченні після суду Василь Стус сказав дружині, що такого терміну не витримає...
Сцена 4 Допит Реквизит: Синяя папка Телефон Пепельница с сигаретой Папки с бумагами Следователь сидит за столом. В комнату заходит помощник и несет в руке синюю папку. Помощник: Владимр Іванч, от дело, а самого Стуса приведуть щас. Следователь: Ох уж мне этот Стус… И так хватает проблем. Помощник: Тю, а шо з ним за проблэма? Следователь: Рифмоплету этому Нобелевскую хотят дать. Помощник: Ну і шо? Следователь: Хведир, эти буржуи в костюмчиках его награждают, а у нас он срок мотает… И мне это все разгребать… Нет человека, нет проблемы. Помощник: А-а-а-а-а…. Выходит. Следователь открывает папку и читает бумаги. Два НКВДиста вводят обессиленного Стуса и с силой сажают на стул (как мешок). Следователь задает вопросы не глядя на Стуса. Следователь: (НКВДистам) Свободны. Следователь: Фамилия. Стус: Стус. Следователь: Дата рождения. Стус: 6 січня 1938 року.
Следователь: Статья. Стус: 62 частина 2. Следователь: На нормальном языке говори… Как сидишь?! Сядь правильно! Стус с усилием садится на стуле прямо, складывает на коленях руки. Молчит и смотрит. Следователь: Что за цирк устраиваешь?! Что за голодовка?! Стус: Всі необхідні пояснення в справі я волію давати лише у відкритому політичному процесі з участю представників українських і міжнародних правозахисних організацій. До цього часу відповідати не волію. Следователь: Опять в дурочку хочешь?! Там-то тебе вернут любовь к баланде. Стус: Кажете, що поклали мої рукописи в склад за зоною. Та я знаю, що ви хочете, щоб від мене нічого не залишилося, як я загину... Я вже не пишу свого, тільки перекладаю. То дайте мені можливість хоч щось завершити... Следователь: Хм-м. Ухмылка. Начинает сосредоточенно смотреть в бумаги… Стус (внутренний монолог, следователь не реагирует на его слова. Зритель понимает, что это поток сознания): Ми втратили всяке право належати собі, не кажучи про те, щоб мати свої книги, зошити, записи. Займатися творчістю тут неможливо абсолютно: кожний віршований запис відбирається при першому ж обшуку. Кажуть, коли Господь хоче когось покарати, Він відбирає розум. Так довго тривати не може – такий тиск можливий перед загибеллю. Не знаю, коли прийде загибель для них, але я особисто чуюся смертником. Пауза. Следователь отрывается от бумаг. Следователь: Ну что я хочу тебе сказать, подумай о своем поведении в камере, только имей в виду: слушаться не будешь… Ну, ты сам понял. По телефону вызывает охрану. Приходят нквдисты. Следователь приказывает увести Стуса. Уводят. Следователь, немного посидев за столом, берет папку и уходит. Сменщики декораций убирают вещи со стола. Отодвигают стол вглубь. Накрывают простынью, ставят подсвечник со свечой, убирают 1 стул за кафедру. Сцена 5. Сын. Заходит взрослый сын Стуса. В руках держит фотографию отца в рамке. Садится на стул. Обращается к фотографии. Сын: Між нами були складні стосунки. Але ти ж розумієш, живучи з п’яти років без тебе, я звик жити із мамою. І якщо я йшов на якісь компроміси з тобою, на початку особливо, то саме задля мами. Я бачив, як їй важко, коли вона бачить, що ми не знаходимо спільної мови. Це перепоховання було, ніби якийсь цирк. Пробач мені за чергове розчарування. Знаєш, у нас, швидше, були взаємини вчителя з учнем, причому учнем далеко не найкращим, який все сприймає із запізненням. Пам’ятаю твій лист… Звучит аудиозапись « Письмо к сыну ». Во время аудиозаписи сын зажигает спичками свечу, ставит фотографию лицом к зрителям. Когда заканчивается запись, встает, выключает свет и уходит. В это время из первых рядов спокойно выходят рассказчики. «Калейдоскоп».
|
||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; просмотров: 95; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.253.161 (0.035 с.) |