Добридень наш — гіркаво-запахущий,

Неканонічний Стус

Действующие лица:

Сцена 1.

Тычина (Илона) – белый балахон, подобранные волосы, балетки (светлые), отсутствие косметики.

Пастернак (Клокова) – белый балахон, подобранные волосы, балетки (светлые), отсутствие косметики.

Стус (Канюка) – белый балахон, подобранные волосы, балетки (светлые), отсутствие косметики.

Герой (иллюстрация поэзии) – описание в стихотворении.

Сцена 2.

Стус (Канюка) – молодой парень на свидании. Брюки, пиджак, кепка.

Жена (Даша) – косички, юбка, блузка, плащ, туфли, неброский макияж.

Сцена 3.

Мать (Ксюша) – длинная советская юбка, мешковатая кофта, цветастый платок, старые колготы, старушечьи ботинки, иллюзия седины (мука, тальк, детская пудра?), сумка.

Жена (Даша) – длинное платье/юбка, подобранные волосы, косметика, туфли-лодочки, бусы.

Сын (Левченко) – рубашка-шведка, брюки, школьный портфель, красный пионерский галстук, подобранные волосы, без макияжа.

Стус (Канюка) – пиджак, рубашка, брюки, туфли, галстук, деловой портфель, подобранные волосы, отсутствие макияжа.

НКВДисты (Ротко, Иванова) – кепки, кожаные курточки, черные брюки, черные туфли, подобранные волосы, отсутствие макияжа.

Сцена 4.

Следователь (Клокова) – кожаная куртка, очки, черные брюки, массивные ботинки.

Помощник следователя (Федя) (Марианна) – рубашка, пиджак, брюки, туфли, волосы заколоть, без макияжа.

НКВДисты (те же) (Ротко, Иванова) - кепки, кожаные курточки, черные брюки, черные туфли, подобранные волосы, отсутствие макияжа.

Стус (Канюка) – порванные штаны, старые ботинки, тулуп, серая свободная порванная в нескольких местах майка, нарисовать кровоподтек на лице, черные круги под глазами, впалые щеки, изможденный вид.

Сцена 5.

Сын Стуса (Левченко) – джинсы, футболка, легкая небритость (нарисовать), пиджак, подобранные волосы.

Чтецы поэзий (Поливанчук, Бродская, Коваленко, Ефименко, …) – черные длинные юбки, белые блузки-рубашки без декольте, подобранные волосы, неброский макияж.

Сменщики декораций (Стельмах, Гаркуша) – черные брюки, черные водолазки, черная обувь без каблуков, подобранные волосы, отсутствие макияжа (должны выглядеть, как грабители банка J).

 

Сцена 1

Чистилище

Реквизит:

Стулья -2

Стол

Белые простыни

Бело-серые плащи

Все вещи накрыты материей. Звучит тихий звук завывания ветра. Тычина и Пастернак сидят на стульях и смотрят отсутствующим взглядом в никуда (в сторону зрителей).

Пастернак:

Для лучших вод подъемля парус ныне,

Мой гений вновь стремит свою ладью,

Блуждавшую в столь яростной пучине,

И я второе царство воспою,

Где души обретают очищенье

И к вечному восходят бытию…

Тычина: О Господи.., як ця тоталітарна м’ясорубка змогла перемолоти і таких геніїв як ви..., Борис Пастернак?..

Пастернак: Товарищ Тычина.., все мы достойные дети нашего времени.., вот только время не достойно нас... А самое страшное в том.., что мы не первые, и не последние.

Тычина: …

Стус: Що то, сон, ачи ява?.. Все сіре... Голі дерева... Але… мені так легко… Немає болю… Але і спокою… немає… Щось гнітить.

Пастернак: Еще одна неприкаянная душа.

Тычина: Ви, Василю, в Чистилищі... Всі ми тут.., чекаємо.

Стус: Чого?..

Пастернак: Признания.

Стус: Я радий вас бачити, Пастернак. Ви були моїм ідеалом за життя…

Пастернак: Но, как видите, я сей час с вами.

Тычина: Всі ми поклали наші життя на олтар боротьби, яка нас і згубила.

Стус: Вибачте, Тичино, за мої різкі судження та за «пофарбовану дудку». Все, виявилося, не так просто…

Включается аудиозапись «Свеча горела». Выходят сменщики декораций и на глазах у зрителей спокойно, в полной тишине, снимают простыни со стульев, кафедры, стулья соединяют и набрасывают сверху простынь. Пододвигают стол, на него кладут одну из простыней. Забирают простынь с кафедры с собой. Время: 1 минута 40 секунд.

 

Рассказчик выходит из аудитории и становится перед реквизитом. Заходит герой и показывает происходящее.

З ДИТЯЧИХ СПОГАДІВ

Добридень наш — гіркаво-запахущий,

Осотом і щирицею пропаx.

Куріє порох. Недалечко — шлях.

Зобіч од нього — сизі райські кущі.

Подертий бриль на голові. В руках —

тупа сапа: цупкий будяк колючий!

Вузенька постать на п'яти рядках

Тобі за редьку гірше надокучить.

А потім глухо загуде гудок

Парокотельні — й світ тобі розвидніє,

Як озоветься наш городній бог

своїм ласкавим і гірким "добриднем".

Він із спецівки вийме хліба шмат —

І рідний степ ріднішає стократ.

Рассказчик идет назад в зал. Герой выходит. Заходят Стус с женой.

 

Сцена 2

Дом

Заходит счастливая пара. Стус помогает снять верхнюю одежду. Раздевается сам. Они обсуждают просмотренный накануне фильм. Жена (будущая) ставит цветы в вазу. Садятся на «диван». Обнимаются.

Стус: Вальочку, рідна моя, я написав дещо для тебе… Дозволь, я прочитаю тобі?

Жена: Звісно, любий.

Взволнованно достает из кармана листочек и трогательно читает ей поэзию, периодически с ней переглядываясь. Она отвечает восторженным влюбленным взглядом.

Поверни мені, горличко,

зацілована солов’ями,

щоб мовчали дуби,

щоб зорі мовчали,

і мовчали жаріючі перса твої.

Поверни мені ніч,

хай і крадену — нашу.

Поверни мені губ

полинову п’янку гіркоту.

Заверни у сувій

час, що сплив проміж нас,

як не щільно

ми з тобою ховались від нього,

як не добре

не пускали до себе той час.

Бачиш, сутінь пливе,

як туманна хитка лебедиця.

В шиби стукає дзьобом

сизуватий і гамірний дощ.

Поверни мені, горличко,

свій голос печальний,

як легке ластів’їне крило

і свої тугогруді обійми.

Жена: Боже, яка краса!!! Як ти?... Як прекрасно! Васю, і це для мене??!

Стус: Так, тому що ти найпрекрасніша жінка в світі!!!

Жена: Васю, я так хвилююсь…

Стус: Не хвилюйся, кохана, наше весілля буде найкращим! Не бійся, ми будемо найщасливішими у цьому світі!

Обнимаются. Уходят.

Выходят сменщики декораций и на глазах у зрителей спокойно, под запись поэзии Стуса «Безсонної ночі» снимают простыни со стульев, кафедры.

Сцена 3

Дом

Реквизит:

Стулья

Стол

Книги

Подсвечник

На стене картина

Письма и тетрадь

Дневник

В комнате жена Стуса и его мать. Жена готовит ужин, мать ей помогает (протирает посуду). Теплая, домашняя атмосфера.

Звонок.

Сын возвращается со школы. Мать открывает ему дверь. Мать садится, уставшая, на стул. К ней подходит сын, разбирает портфель, раскладывает книги и садится рядом на второй стул.

Жена: Як справи в школі, синку?

Сын: Та двійку отримав…

Мать: А твій батько вчився добре… Ой і ругали ми його з дідом…

Жена: Так за що ж?

Мать: Що він дуже книжки читав, любив, і його голова болить. Ну що тепер з ним робити, що в нього так голова болить. Пішов дід, купив бутилку риб’ячого жиру, давати йому по ложечці. Дає йому три ложечки на день. Це рано, як іде в школу, як прийде з школи і вечером. І він до неділі заробить. По десять копійок платить за ложечку.

Жена: Щоб пив?

Мать: Він не хоче пити. Я йому приготовлю кусочок хліба і цибульки. І він привик. Випив цілу півлітру. Як тільки субота, так він отчот. «Тату, а мені ж гроші треба вже тепер». Дає він йому ті гроші, що він заробив. Не знаю вже скільки. Знаю тільки, що він багато вже йому має давати грошей. І каже: «Знаєш, що, синок, будеш з ними робити?» То тоді вже, коли він був більший, то що він купляв за ті гроші, то не папіроси, а купляв книжки. Оце йде в город, їде там чи йде, і заходить в бібліотеку Крупської, ще маленький, і там він десь шукає, десь найде книжок. Приносить дві-три книжки, дві-три книжки… І то так він їх приносив. Я кажу, така була дитина мила, така…

Жена: Василь раніше ж пішов в школу, як в сім років?

Мать: Він раніше пішов. Ми й не знали з дідом, що він в школу ходить. Там барак був тоді, а воно ходе, ходе. А я кажу: «Васєчка, синок, ти сиди». А в нас там набрали, як то ми, хохли, землі, засівали там кукурудзу, то, сто. А я їду за тою кукурудзою, кажу: «Ти, синок, сиди коло хати, нікуди не йди». А на другий день приходить Маруся зі школи й каже: «Мам, вчителька передала листок», значить бомажку. В тій бомажці пише явиться, значить, туда. Вона жила, та вчителька, близько.

Я приходжу раненько, бо сама їду на город, а хлопця лишаю вдома малого. Ще нема йому шість год. Має бути на Рождество. Її визвали, ту вчительку. «Хто ви будете?» Я їй сказала, що Стуса Василя мама. «А чо він босий в школу ходе?» А я кажу: «Я не знаю. Він в школу не ходе, йому шість год нема». А він вже газету читає. Я кажу: «Я не знаю, чого він ходе в школу. Я всігда в роз’єзді, на городі, то туда, то сюда, а його оставляю за хазяїна. А чого він прийшов у школу, то я не знаю. Нащо ж ви йог приймаєте?» А вона каже: «А ви знаєте, що я вам скажу, пускайте його в школу. Нехай іде».

І ви знаєте, пішов він. Дали йому костюмчик, все чисто, йде він в школу. І так він з першого класа йшов і йшов, і щоб ми його коли заставляли…

Жена: От бачиш, Дмитре, батько в тебе любив вчитися, а ти…

Мать: Ой, піду я вже. В мене останній автобус.

Жена: Мамо, та залиштесь!

Мать: Ні-ні, дід там дома сам.

Жена: Ну добре тоді.

Мать одевается, набрасывает платок с плеч на голову. Ее провожает жена. Сын в это время задремал. Жена возвращается в комнату, видит, что сын спит, продолжает сервировать стол.

Рваный звонок в дверь.

Резко просыпается сын. Жена открывает дверь. Стуса заводят два НКВДиста и молча начинают грубый обыск.

Жена: Що відбувається?!

Стус: Не хвилюйся, Вальочку! Збери мені речі.

Жена начинает лихорадочно собирать вещи, нквдисты продолжают обыск, Стус стоит в растерянности, ждет.

Сын (бессвязно повторяет): Пагані дяді… Хай вони підуть. Лихі…

НКВДист (сыну): Молчать! Говорит тот, кто стоит возле двери.

НКВДист: Нашел. Говорит тот, кто проводит обыск – доставая с полки старую тетрадь с вложенными письмами. В тот же момент сын испуганно замолкает. Мать бросается к сыну, успокаивает. Дает собранные вещи Стусу. НКВДист выхватывает их у него из рук и просматривает, грубо отдает назад. Уводят его, он пытается что-то сказать жене, его обрывают нквдисты и тащат к двери. Дверь захлопывается. Немая сцена. Сын испуган, мать в немом горе опускается на стул.

В это время из первых рядов спокойно выходит рассказчик, становится перед столом и декламирует поэзию:

Вимріяна і жива донині,

Незнайома, але й знана теж,

В тисячі незвіданих розлук.

Навіть ти казала — недопив.

І фіранки чорні опустив.

Ти єдина в самоті розрада,

Просвіток смеркальної пори.

І любов ждала — не говори.

І до кого словом обронюся

Зболеним? Перед чиїм лицем

Я тоді повідаю про долю —

Справка

У січні 1972 року Василя Стуса заарештували вперше. 7-го вересня судова колегія у кримінальних справах Київського обласного суду в закритому судовому засіданні розглянула матеріали справи по обвинуваченню Василя Стуса в антирадянській агітації та пропаганді.

За матеріалами попереднього і судового слідства колегія встановила, що «підсудний Стус на ґрунті антирадянських переконань і незадоволення існуючим у СРСР державним і суспільним ладом, з метою підриву і ослаблення радянської влади, систематично виготовляв, зберігав і розповсюджував антирадянські наклепницькі документи, що порочать радянський лад (серед яких, 14 віршів, документи та листи ворожого змісту), а також займався антирадянською агітацією в усній формі. Згадані антирадянські, наклепницькі документи Стус зберігав у себе до дня їх вилучення під час обшуків 1972 року...».

«...Оскільки Стус вчинив особливо небезпечний державний злочин, за що судиться вперше, він має відбувати покарання в ВТК суворого режиму. На підставі вищевикладеного з врахуванням погіршуючих і пом’якшуючих обставин, судова колегія винесла вирок: Стуса В. С. позбавити волі у ВТК суворого режиму на п’ять років і засланням на три роки. Строк покарання рахувати з 13 січня 1972 року. Речові докази – антирадянські вірші, збірки, листи залишити при справі». Ув’язнення Василь Стус відбував у концтаборі Мордовської АРСР, заслання – в селищі Матросова Магаданської області. Присуджений термін він тоді відбув повністю.

Влітку 1979 року він повернувся до родини у Київ. А менше ніж за рік, у травні 1980 року, новий обшук на квартирі, арешт і восени суд – другий.

Цього разу суд засудив Василя Стуса до максимального покарання: 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. На побаченні після суду Василь Стус сказав дружині, що такого терміну не витримає...

Цього разу суд засудив Василя Стуса до максимального покарання: 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. На побаченні після суду Василь Стус сказав дружині, що такого терміну не витримає...

 

Сцена 4

Допит

Реквизит:

Синяя папка

Телефон

Пепельница с сигаретой

Папки с бумагами

Следователь сидит за столом. В комнату заходит помощник и несет в руке синюю папку.

Помощник: Владимр Іванч, от дело, а самого Стуса приведуть щас.

Следователь: Ох уж мне этот Стус… И так хватает проблем.

Помощник: Тю, а шо з ним за проблэма?

Следователь: Рифмоплету этому Нобелевскую хотят дать.

Помощник: Ну і шо?

Следователь: Хведир, эти буржуи в костюмчиках его награждают, а у нас он срок мотает… И мне это все разгребать… Нет человека, нет проблемы.

Помощник: А-а-а-а-а…. Выходит. Следователь открывает папку и читает бумаги.

Два НКВДиста вводят обессиленного Стуса и с силой сажают на стул (как мешок). Следователь задает вопросы не глядя на Стуса.

Следователь: (НКВДистам) Свободны.

Следователь: Фамилия.

Стус: Стус.

Следователь: Дата рождения.

Стус: 6 січня 1938 року.

Следователь: Статья.

Стус: 62 частина 2.

Следователь: На нормальном языке говори… Как сидишь?! Сядь правильно!

Стус с усилием садится на стуле прямо, складывает на коленях руки. Молчит и смотрит.

Следователь: Что за цирк устраиваешь?! Что за голодовка?!

Стус: Всі необхідні пояснення в справі я волію давати лише у відкритому політичному процесі з участю представників українських і міжнародних правозахисних організацій. До цього часу відповідати не волію.

Следователь: Опять в дурочку хочешь?! Там-то тебе вернут любовь к баланде.

Стус: Кажете, що поклали мої рукописи в склад за зоною. Та я знаю, що ви хочете, щоб від мене нічого не залишилося, як я загину... Я вже не пишу свого, тільки перекладаю. То дайте мені можливість хоч щось завершити...

Следователь: Хм-м. Ухмылка. Начинает сосредоточенно смотреть в бумаги…

Стус (внутренний монолог, следователь не реагирует на его слова. Зритель понимает, что это поток сознания): Ми втратили всяке право належати собі, не кажучи про те, щоб мати свої книги, зошити, записи. Займатися творчістю тут неможливо абсолютно: кожний віршований запис відбирається при першому ж обшуку. Кажуть, коли Господь хоче когось покарати, Він відбирає розум. Так довго тривати не може – такий тиск можливий перед загибеллю. Не знаю, коли прийде загибель для них, але я особисто чуюся смертником.

Пауза. Следователь отрывается от бумаг.

Следователь: Ну что я хочу тебе сказать, подумай о своем поведении в камере, только имей в виду: слушаться не будешь… Ну, ты сам понял.

По телефону вызывает охрану. Приходят нквдисты. Следователь приказывает увести Стуса. Уводят. Следователь, немного посидев за столом, берет папку и уходит.

Сменщики декораций убирают вещи со стола. Отодвигают стол вглубь. Накрывают простынью, ставят подсвечник со свечой, убирают 1 стул за кафедру.

Сцена 5.

Сын.

Заходит взрослый сын Стуса. В руках держит фотографию отца в рамке. Садится на стул. Обращается к фотографии.

Сын: Між нами були складні стосунки. Але ти ж розумієш, живучи з п’яти років без тебе, я звик жити із мамою. І якщо я йшов на якісь компроміси з тобою, на початку особливо, то саме задля мами. Я бачив, як їй важко, коли вона бачить, що ми не знаходимо спільної мови. Це перепоховання було, ніби якийсь цирк. Пробач мені за чергове розчарування.

Знаєш, у нас, швидше, були взаємини вчителя з учнем, причому учнем далеко не найкращим, який все сприймає із запізненням. Пам’ятаю твій лист…

Звучит аудиозапись « Письмо к сыну ». Во время аудиозаписи сын зажигает спичками свечу, ставит фотографию лицом к зрителям. Когда заканчивается запись, встает, выключает свет и уходит.

В это время из первых рядов спокойно выходят рассказчики. «Калейдоскоп».

Неканонічний Стус

Действующие лица:

Сцена 1.

Тычина (Илона) – белый балахон, подобранные волосы, балетки (светлые), отсутствие косметики.

Пастернак (Клокова) – белый балахон, подобранные волосы, балетки (светлые), отсутствие косметики.

Стус (Канюка) – белый балахон, подобранные волосы, балетки (светлые), отсутствие косметики.

Герой (иллюстрация поэзии) – описание в стихотворении.

Сцена 2.

Стус (Канюка) – молодой парень на свидании. Брюки, пиджак, кепка.

Жена (Даша) – косички, юбка, блузка, плащ, туфли, неброский макияж.

Сцена 3.

Мать (Ксюша) – длинная советская юбка, мешковатая кофта, цветастый платок, старые колготы, старушечьи ботинки, иллюзия седины (мука, тальк, детская пудра?), сумка.

Жена (Даша) – длинное платье/юбка, подобранные волосы, косметика, туфли-лодочки, бусы.

Сын (Левченко) – рубашка-шведка, брюки, школьный портфель, красный пионерский галстук, подобранные волосы, без макияжа.

Стус (Канюка) – пиджак, рубашка, брюки, туфли, галстук, деловой портфель, подобранные волосы, отсутствие макияжа.

НКВДисты (Ротко, Иванова) – кепки, кожаные курточки, черные брюки, черные туфли, подобранные волосы, отсутствие макияжа.

Сцена 4.

Следователь (Клокова) – кожаная куртка, очки, черные брюки, массивные ботинки.

Помощник следователя (Федя) (Марианна) – рубашка, пиджак, брюки, туфли, волосы заколоть, без макияжа.

НКВДисты (те же) (Ротко, Иванова) - кепки, кожаные курточки, черные брюки, черные туфли, подобранные волосы, отсутствие макияжа.

Стус (Канюка) – порванные штаны, старые ботинки, тулуп, серая свободная порванная в нескольких местах майка, нарисовать кровоподтек на лице, черные круги под глазами, впалые щеки, изможденный вид.

Сцена 5.

Сын Стуса (Левченко) – джинсы, футболка, легкая небритость (нарисовать), пиджак, подобранные волосы.

Чтецы поэзий (Поливанчук, Бродская, Коваленко, Ефименко, …) – черные длинные юбки, белые блузки-рубашки без декольте, подобранные волосы, неброский макияж.

Сменщики декораций (Стельмах, Гаркуша) – черные брюки, черные водолазки, черная обувь без каблуков, подобранные волосы, отсутствие макияжа (должны выглядеть, как грабители банка J).

 

Сцена 1

Чистилище

Реквизит:

Стулья -2

Стол

Белые простыни

Бело-серые плащи

Все вещи накрыты материей. Звучит тихий звук завывания ветра. Тычина и Пастернак сидят на стульях и смотрят отсутствующим взглядом в никуда (в сторону зрителей).

Пастернак:

Для лучших вод подъемля парус ныне,

Мой гений вновь стремит свою ладью,

Блуждавшую в столь яростной пучине,

И я второе царство воспою,

Где души обретают очищенье

И к вечному восходят бытию…

Тычина: О Господи.., як ця тоталітарна м’ясорубка змогла перемолоти і таких геніїв як ви..., Борис Пастернак?..

Пастернак: Товарищ Тычина.., все мы достойные дети нашего времени.., вот только время не достойно нас... А самое страшное в том.., что мы не первые, и не последние.

Тычина: …

Стус: Що то, сон, ачи ява?.. Все сіре... Голі дерева... Але… мені так легко… Немає болю… Але і спокою… немає… Щось гнітить.

Пастернак: Еще одна неприкаянная душа.

Тычина: Ви, Василю, в Чистилищі... Всі ми тут.., чекаємо.

Стус: Чого?..

Пастернак: Признания.

Стус: Я радий вас бачити, Пастернак. Ви були моїм ідеалом за життя…

Пастернак: Но, как видите, я сей час с вами.

Тычина: Всі ми поклали наші життя на олтар боротьби, яка нас і згубила.

Стус: Вибачте, Тичино, за мої різкі судження та за «пофарбовану дудку». Все, виявилося, не так просто…

Включается аудиозапись «Свеча горела». Выходят сменщики декораций и на глазах у зрителей спокойно, в полной тишине, снимают простыни со стульев, кафедры, стулья соединяют и набрасывают сверху простынь. Пододвигают стол, на него кладут одну из простыней. Забирают простынь с кафедры с собой. Время: 1 минута 40 секунд.

 

Рассказчик выходит из аудитории и становится перед реквизитом. Заходит герой и показывает происходящее.

З ДИТЯЧИХ СПОГАДІВ

Добридень наш — гіркаво-запахущий,

Осотом і щирицею пропаx.