Виникнення (походження) держави.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Виникнення (походження) держави.



Держава й економіка.

Сучасна держава - це ринкова держава. Суть ринкової економіки зводитися і вільному товарообміну, визнанню непорушності приватної власності і законних інтересів власника, волі праці і приватного підприємництва.

Ринкові відносини розвиваються тим краще, чим менше держава обмежує волю учасників цих відносин. Однак є такі сфери громадського життя, котрі не можуть бути передані у владу приватних інтересів - це: - бюджетна сфера; - охорона громадського правопорядку і боротьба зі злочинністю (організація і підтримка міліції, судів, в'язниць); - оборона країни і т.д.

Є також категорія населення, яка не може бути учасниками ринкових відносин - діти, інваліди, старі. В інтересах цих людей, а також з метою змісту бюджетної сфери виробництва, держава втручається в ринкові відносини, перерозподіляючи доходи від найбільш заможних категорій населення до менш заможного і вилучення засобів на поповнення держбюджету. Таким чином, економічна функція держави виражається у виборі і координації державою стратегічних напрямків розвитку економіки країни в найбільш оптимальному режимі.

§ 18. Економічна, соціальна і моральна основи правової держави.

Економічною основою правової держави є виробничі відносини, що базуються на багатоукладності, на різних формах власності (державної, колективної, орендної, приватної, кооперативної, сумісної і інших) як рівноправних і однаковою мірою захищених юридично. У правовій державі власність належить безпосередньо виробникам і споживачам матеріальних благ; індивідуальний виробник виступає як власник продуктів своєї особистої праці.

Соціальну основу правової держави складає саморегулююче цивільне суспільство, що поєднує вільних громадян - носіїв суспільного прогресу. У центрі уваги такої держави знаходиться людина і її інтереси. Через систему соціальних інститутів, суспільних зв'язків створюються необхідні умови для реалізації кожним громадянином своїх творчих, трудових можливостей, забезпечується плюралізм думок, особисті права і волі.

Моральну основу правової держави утворять загальнолюдські принципи гуманізму і справедливості, рівності і свободи особи. Конкретно це виражається в демократичних методах державного керування, справедливості і правосуддя, у пріоритеті прав і свобод особи у взаєминах з державою, захисту прав меншості, терпимості до різним релігійної світопогляду.

 

Виникнення і поняття права.

Право дуже складне соціальне явище, і щоб розкрити його поняття необхідно відмежувати його від інших соціальних явищ. В нашій науці існує декілька концепцій до розуміння права: нормативний підхід та інші. Крім того, потрібно розрізняти пра­во, яке створене державою, і право природне, яке виникає в результаті історичного розвитку.

Соціологічний підхід до розуміння права

Законодавчі акти, які не реалізуються, не застосовуються в ре­альному житті, перестають бути правом, вони відмирають і стають “мертвим правом”. Живе право — це такі норми, які закріп­лені в законодавчих актах, усвідомлені населенням і діють, реа­лізуються в конкретних правовідносинах. Без реалізації закони залишаються “шматком макулатури” або історичними пам'ятни­ками права.

Право є антипод правопорушень, а правопорушення не зво­дяться до пошкодження того чи іншого кодексу чи закону. Пра­вопорушення наносять шкоду і мають соціальну небезпеку для реальних матеріальних і духовних цінностей суспільства, держа­ви і людей.

Крім того, потрібно підкреслити, що в суспільстві бувають ви­падки, коли закони не прийняті, а правовідносини сформува­лись на підставі моралі, угод, договорів, свідомості тощо.

Таким чином, в суспільстві можуть існувати правовідносини без законодавчих актів. Ці правовідносини можуть існувати та­кож на підставі звичаєвого права, прецедентного права, дого­вірного права, релігійного права (там, де існує система релігій­ного права).

Підводячи підсумки, можна підкреслити, що право може мати також природний характер, як сукупність суб'єктивних прав, сво­бод і обов'язків людей і організацій, які виникають в результаті вступу людей в економічні, політичні, торгові, сімейні та інші соціальні відносини. Природне право може бути оформлене і закріплене в законодавчих актах після діяльності правотворчих органів. Право, яке створене державою, іноді називають пози­тивним, об'єктивним правом, оскільки воно не залежить від волі конкретної особи. Право, яке зводиться до конкретних прав, свобод і обов'язків громадянина, підприємства, організації і дер­жави, називають суб'єктивним правом.

Таким чином, може існувати природне право, об'єктивне по­зитивне право і суб'єктивне право. В західних країнах ставлять питання і про існування права соціальних груп, колективів тощо.

Таким чином, право — складне явище, оскільки воно відобра­жає дуже складні економічні, політичні та інші соціальні відно­сини. Право, законодавство повинно відображати економічні, політичні закономірності розвитку суспільства, тоді закони бу­дуть мати правовий характер.

На підставі аналізу цих концепцій можна дати багато визна­чень права. Воно зводиться до нормативної концепції плюс мо­ральний, соціологічний, генетичний (природний) підходи. Пра­во — це система або сукупність формально виражених норм (правил поведінки), які відображають і регулюють найбільш важливі економічні, політичні та інші соціальні відносини (закономірності їх розвитку), встановлені або санкціоновані державою, мають загальнообов’язковий характер, виражають міру справедливості, рівноправності, свободи і відповідальності учасників суспільних відносин, охороняються державною владою від порушень, закріплюють юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, охо­роняють соціальні цінності суспільства, держави і громадян і на­правлені на розвиток демократії, зміцнення законності і право­порядку.

Види правових норм.

Це, по суті, класифікація правових норм. Класифікація норм права дозволяє краще визначити місце правових норм в системі прав і їх взаємозв'язки; вияснити функції правових норм і їх роль в механізмі правового регулювання; вона дає схему шляхів і засобів правового впливу на суспільні відносини; можливість значно покращати правотворчу і правозастосовчу діяльність в державі.

Класифікація норм права на види є продовженням розгляду структури системи права, але на більш вищому рівні, ніж струк­тура норми права. Найбільш повну класифікацію норм права на види дав проф. П.М. Рабинович (Львів). Для класифікації існує більше 7 критеріїв. Найбільш основні можна привести такі:

1) по функціональній ролі в механізмі правового регулювання;

- первинні, відправні і вторинні (доповнюючі). Всі вони нео­днорідні і серед них можна виділити: норми-начала, норми-прин­ципи, норми-аксіоми; норми-презумпції, норми-дефініції;

- нор­ми-правила поведінки людей. Вони вказують на права і обов'язки суб'єктів суспільних відносин, вид і міру санкції за правопору­шення;

- загальні і спеціальні; вони відрізняються за ступенем загальності і об'ємом (сферою дії). Наприклад, в кожному кодексі є розділи: загальна і особлива частина і, відповідно, види норм;

2) по предмету правового регулювання, або залежно від галузі права: конституційні, адміністративні, норми цивільного права, норми трудового права, норми кримінального права, норми земельного права, норми фінансового права, …. екологічного …., …. процесуального права;

3) по методу правового регулювання: імперативні (владні при­писи), диспозитивні (автономні), заохочувальні (стимулюючі), рекомендуючі;

4) за формою вираження припису правових норм або залежно від встановлення і реалізації юридичних прав і обов'язків: уповноважуючі, зобов'язуючі, заборонні;

5) по суб'єктах правотворчості: норми представницьких органів державної влади, ….. глави держави (Президента), …. органів держав­ного управління, ….. громадських об'єднань органів місцевого са­моврядування тощо.

 

§ 27. Поняття джерел права.

Термін “джерела права” має неоднозначне значення. В одному випадку його розуміють як матеріальне джерело права — правотворча сила (державна влада, судові органи, правові концепції, референдуми народу, правозастосувальна практика, звичаї на­роду і т.п.); в іншому — як історичні пам'ятники права, які колись мали значення діючого права (Руська Правда); в третьому випадку, як формальне джерело права — і спосіб вираження змісту правил поведінки, що встановлюються державою. Така багатозначність терміна “джерела права” вимагає замінити його терміном “форма права”.

Форма права — це зовнішнє оформлення змісту загальнообов'яз­кових правил поведінки, які офіційно встановлені (санкціоновані) державою або загальновизнані суспільством. Це, по суті, різні види права, зовнішня форма існування змісту норм права.

Історія правознавства знає 4 форми права: І) правовий звичай; 2) правовий прецедент; 3) нормативно-правовий договір; 4) нормативно-правовий акт.

Правовий звичай — це історично обумовлене неписане правило поведінки людей, яке ввійшло в звичку в силу багаторазового застосування протягом тривалого часу життя суспільства. Іноді правовий звичай санкціонується державою. Сьогодні така форма права у нас майже не збереглась. Правові звичаї були дуже розповсюджені в Україні до 20-х років нашого століття.

Правовий прецедент — це рішення суду чи адміністрації по конкретній справі, яка розглядалась вперше, і яке має загальнообов’язковий характер для вирішення аналогічних справ. Він поділяється на судовий чи адміністративний, в залежності від того. хто приймав це рішення. Ця форма права розповсюджена в США і країнах Британської співдружності. Іноді це право називають прецедентне право або англосаксонська система права.

Нормативно-правовий договір — це така форма права, при якій два і більше суб'єкти суспільних відносин домовились про взаємні права і обов'язки з економічних, політичних чи інших соціаль­них проблем, уклали між собою угоду або договір в письмовій формі. Вони можуть мати міжнародний і національний харак­тер. Наприклад, Угода про створення Співдружності Незалеж­них Держав (1991 р.) в процесі розпаду СРСР, угоди між двома фірмами, підприємствами, в т.ч. іноземними.

Нормативно-правовий акт — це юридичний документ, який приймається органами державної влади або уповноваженими державою іншими суб'єктами, має формально-визначений, за­гальнообов'язковий характер і охороняється державною владою від порушень. Це основна, а іноді і єдина форма права в бага­тьох державах, в т.ч. і в Україні. Нормативно-правові акти поді­ляються на закони і підзаконні акти, які складають систему пи­саного права.

 

§ 28. Правотворчість: поняття, види.

Нормативні правові акти є продуктом особливого роду діяльності — нормотворчості (правотворчості). Нормотворчість — основний шлях впливу на суспільні відносини, головний засіб додання праву юридичної чинності.

Нормотворчість в правовій сфері — це в принципі і головним чином державна діяльність, що завершує процес формування права, що означає зведення державної волі в закон.

Споконвічне право формується історично, до і незалежно від діяльності законодавця. Початкова стадія в процесі правоутворення — виникнення об'єктивне обумовленої потреби в юридичному регулюванні суспільних відносин. Ця потреба в кінцевому рахунку обумовлена економічним базисом, але найближчими факторами, її живильними, є соціально-політичні, класові й інші суспільні інтереси. На завершальній стадії правоутворення здобуває велике значення спеціальна цілеспрямована діяльність компетентних органів по вираженню суспільної потреби і відповідних інтересів у загальнообов'язкових правилах поведінки. Ця діяльність, що конституює правоутворення у формально визначені розпорядження загального характеру, і є правовою нормотворчістю. Розрізняються три способи такого нормотворчісті:

1) безпосередня правоустановча діяльність повноважних державних органів;

2) санкціонування державними органами норм, що склалися незалежно від них у виді звичаю (ділового звичаю) чи вироблені недержавними організаціями (наприклад, кооперативами, громадськими організаціями);

3) безпосереднє правотворчість народу, проведене у формі всенародного голосування (референдуму).

В усіх трьох випадках нормотворчість відрізняється і своїми цілями, і тими принципами, на яких воно ґрунтується. Загальними принципами нормотворчість є: науковість, демократизм, законність, інтернаціоналізм.

В окремі періоди розвитку тієї чи іншої держави мали місце відступу від якого-небудь принципу, але вони не можуть похитнути необхідність пошуку і твердження відповідних початків законодавчої діяльності.

Правотворчість діяльність так чи інакше зв'язана з проявом державної волі. Це положення багаторазове доведено світовою історією. Крім того, що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у виді держави, вони повинні додати своїй волі, обумовленої цими визначеними відносинами, загальне вираження у виді державної волі, у виді закону.

Правотворчість може виражатися у виді прийняття одиничного акта, що містить окремі юридичні норми, і у виді систематизованого (кодифікаційного) акта, що містить визначені сукупності, групи норм. Найбільш розвитим видом є кодифікаційна нормотворчість. З його допомогою закладаються основи законодавчої системи в ціпом і по галузях права, а потім здійснюється подальший розвиток законодавства. За допомогою одиничних актів права-творчості вносяться доповнення і зміни в кодифіковане законодавство. У ході поточної правотворчості усуваються протиріччя і пробіли в законодавстві.

 

§ 29. Стадії правотворчого процесу.

Зміст нормотворчості складається з послідовно здійснюваних організаційних дій, що утворять у своїй сукупності те, що називають правотворчим процесом. Це технологія створення нормативних актів і доведення їхніх розпоряджень до адресатів. Сам правотворчий процес у силу його суспільно-політичного значення регулюється конституційними й іншими юридичними нормами.

Правотворчий процес складається з ряду стадій.

1. Стадія законодавчої (більш широко— нормотворчої) ініціативи. Мова йде про первинну офіційну дію компетентного суб'єкта, що складає у внесенні в правотворчий чи орган пропозиції про видання нормативного акта, чи підготовленого проекту акта.

Коло суб'єктів, що володіють правом законодавчої ініціативи, строго обкреслений у законодавстві, тому що законодавча ініціатива, на відміну від будь-якого іншого звертання в правотворчий орган із законопроектом, припускає юридичний обов'язок компетентного органа розглянути проект, що надійшов, чи пропозиція.

2. Рішення компетентного органа про необхідність видання акта, виробленню його проекту, включенні в план законопроектних робіт і т.п.

3. Розробка проекту нормативного акта і його попереднє обговорення. Процедури того й іншого розрізняються в залежності від важливості проекту, від того, кому доручена його розробка, а також від характеру майбутнього нормативного акта (загальнодержавний чи акт відомчий). Найбільш важливі проекти виносяться на всенародне обговорення. У підготовці інших беруть участь консультативні групи вчених і фахівців.

4. Розгляд проекту нормативного акта в тім органі, що уповноважений його прийняти.

5. Прийняття нормативного акта.

6. Доведення змісту прийнятого акта до його адресатів.

При виробленні правових норм, виданні нормативних актів і наступної їхньої систематизації використовується ряд правил для забезпечення досконалості законодавства. Сукупність усіх цих правил, засобів і прийомів утворить законодавчу техніку. Якщо до названих правил додати правила, засоби і прийоми формулювання, з'ясування й обробки індивідуальних правових актів, одержимо юридичну техніку. Деякі її вимоги є загальними як для нормативних, так і для індивідуальних актів. Наприклад, вимоги культурності (загальної і юридичний) акта: доцільність, законність, грамотність, правильна форма, раціональна структура, наявність зовнішніх атрибутів і т.п.

Правове виховання (ПВ): поняття, способи, методи, ефективнiсть.

ПВ- це цілеспрямована, послідовна, систематична діяльність держави і її органів, а також громадських об’єднань і організацій по формуванню певної системи правових знань, вмінь і навичок, правового мислення, правових почуттів почуття права , законності, почуття поваги до права і закону, почуття поваги до тих соціальних цінностей, які регулюються і охороняються правом і законодавством.

ПВздійснюється в певних формах. Їх більше 20, але основними є:

1. Правова освіта - найбільш ефективна і результативна форма, оскільки вона дає певну систему правових знань. Здійснюється в школах, технікумах, вузах, курсах підвищення кваліфікації.

2. Правова пропаганда - розповсюдження певних правових ідей, законодавства серед великої кількості населення - напр. Правові програми по TV( Людина і закон), трансляції по радіо, окремі лекції.

3. Правова агітація - розповсюдження правових ідей, знань серед невеликої кількості населення. - здійснюється, як правило, безпосередньо агітатором. Це можна спостерігати під час виборів, коли агітують не тільки за кандидата, але й за прийняття певного закону тощо.

4. Правова просвіта - дуже тісно пов’язана з правовим навчанням і пропагандою, але має обмежені завдання - дати певні знання з тих чи інших питань права і законодавства, роз’яснити діюче законодавство.

5. Правомірна соціально-активна діяльність чи поведінка - форма ПВ, яка здійснюється практично в процесі реалізації норм права: використання, дотримання, виконання і застосування. Напр. Участь в охороні громадського порядку, чергування.

Методи ПВ - це сукупність прийомів або способів, при допомозі яких здійснюється формування правових знань, вмінь і навичок, а також формуються почуття поваги до права, до закону і тих соціальних цінностей, які охороняються і регулюються правом. До методів ПВ відносяться: метод переконання, покарання, позитивного прикладу, наочності, розв’язання юридичних казусів, заохочення, критика і самокритика, метод навіювання, наслідування тощо.

ПВ може бути ефективним лише тоді, коли воно здійснюється на основі певних принципів: має певну систему, здійснюється цілеспрямованості безперервно, має послідовність, забезпечено певними засобами і кадрами.

 

Історична школа права.

ИШП виникла як відповідна реакція на доктрину природного права з метою захисту вже пізнаних і апробованих закономірностей суспільного і державного життя, що склалися в умовах середньовіччя (феодалізму). Представники ИШП розглядали право як вираження духу народу, що складається подібно мові, поступово, у ході історичного процесу, незалежно від суб'єктивних поглядів законодавчої влади держави. Законодавець правомірний фіксувати лише те, що вже склалося як право. Гуго, наприклад, вважав, що право створюється не тільки державою, але і самостійним розвитком в у виді норм, добровільно прийнятих народом подібно тому як мова не виникла з договору і не даний готовим від бога, а розвивається сам собою. Право з погляду представників історичної школи є продукт народного духу, народного правового переконання. Розвиток права полягає в тім, що народний дух поступово виявляє об'єктивно містяться в праві норми. Тому право існує не тільки у виді формальних прав, а у виді живого представлення правових інститутів у їхньому органічному взаємозв'язку. Юристи ж лише витягають правило норми шляхом аналізу і вивчення досвіду попереднього права. Представники ИШП: Густав Гуго, Карл Савіньї, Фрідріх Пухта, Шталь і ін. Консерватизм і обмеженість даної школи виявляються лише в запереченні ролі суб'єктивної правотворчості і значення нового законодавства в прогресивних змінах суспільного життя. ИШП надмірно перебільшувала місце звичаю в системі нормативного регулювання суспільних відносин, ставлячи його над законом, заперечувала можливість законодавчим шляхом змінити реально існуюче право. З іншої сторони вона справедливо вважала, що законодавець не може діяти норми по своєму суб'єктивному розсуді. Його завдання полягає в тім, щоб пізнати об'єктивні потреби суспільного розвитку, інтереси окремих людей і правильно сформулювати їх у нормах права.

 

 

§ 1. Теорія права і держави в системі юридичних наук.

§ 2. Громадська організація і основи нормативного регулювання в первісному суспільстві.

Держава й економіка.

Виникнення і поняття права.

Види правових норм.

§ 27. Поняття джерел права.

§ 28. Правотворчість: поняття, види.

§ 29. Стадії правотворчого процесу.

§ 30. Поняття і види систематизації нормативних актів.

§ 31. Система права і система законодавства. Поняття системи права і її галузеве ділення.

§ 32. Правова система України.

§ 33. Поняття і види тлумачення норм права. Суб'єкти і значення тлумачення норм права.

Правове виховання (ПВ): поняття, способи, методи, ефективнiсть.

Історична школа права.

 

 


 

Виникнення (походження) держави.

Питання про походження або виникнення держави можна розглядати з двох позицій. По-перше, яким чином в умовах ро­дового суспільства зародилась держава? По-друге, яким чином в останні століття і в сучасний період виникають нові держави? Умови виникнення держави в останні століття відомі, оскільки збереглись історичні джерела виникнення таких держав. Їх можна проаналізувати щодо виникнення нових суверенних держав після розпаду Радянського Союзу, в тому числі і виникнення України.

Більш складніше питання — виникнення держави в “доісто­ричний” період, в умовах родового суспільства, оскільки дуже мало збереглось письмових джерел, де пояснюються причини і умови її виникнення. В зв'язку з цим (та з інших причин) в науці виникло декілька теорій про історичне походження дер­жави. До таких теорій (концепцій) відносяться: теологічна (бо­жественна), космічна, договірна, патріархальна, патримоніаль­на, завоювання (насильства), соціально-економічна або класо­ва.

Однією з найдавніших теорій є теологічнаабо теорія божест­венного походження держави. Її суть зводиться до того, що дер­жава виникла по Божій волі, або визначена людині Богом. Підтвердження цієї теорії ми можемо знайти в Біблії (Старий Заповіт), де говориться про виникнення держави в Стародав­ньому Ізраїлі, коли Мойсей виводив євреїв з Єгипту. Ця теорія мала успіх у стародавньому світі: в країнах Далекого Сходу, в Єгипті, Вавилоні, Сирії та інших.

Другою теорією є договірна те­орія про походження держави, яка є складовою частиною теорії “природного права” (XVII—XVIII століття). Суть цієї концепції зводиться до того, що держава і право виникли із людських угод, що вони створені по волі людей шляхом суспільного договору для захисту власності, життя і свободи людей. Елементи цієї теорії можна знайти в процесі виникнення держави в Стародавньому Римі, коли точилася боротьба між патриціями і плебеями за дер­жавну владу і вони прийшли до компромісу — угоди.

Третя — патріархальнатеорія виводить походження держави від сім'ї, яка шляхом розвитку переходить в рід, від роду до пле­мені, до об'єднання племен і до виникнення народності, як со­юзу племен. Державна влада поступово виростає від влади батька в сім'ї до влади Ради старійшин племені і досягає влади кня­зя, короля або вождя.

Четвертою теорією є теорія “завоювання” або насильства. Її суть зводиться до того, що держава виникла в результаті на­сильства і завоювання одного племені іншим, одного народу іншим. Вона розглядається як панування сильного над слаб­ким. Ця теорія розкриває зовнішні, політичні фактори ви­никнення держави, але упускає соціальні причини виник­нення держави.

Найбільш розповсюдженою теорією виник­нення держави є соціально-економічна або класова (марксист­ська) теорія. Вона пояснює причини розпаду родового су­спільства виникненням моногамної сім'ї, великими суспіль­ними поділами праці, переходом від родової (колективної) власності до приватної власності, а також виникненням про­тилежних антагоністичних класів. З виникненням антагоніс­тичних класів і соціальних груп родове суспільство (Рада старійшин) уже не могли регулювати відносини між цими кла­сами і соціальними групами. В зв'язку із цим необхідна була нова організація влади — державна влада та її апарат, чинов­ники, для яких управління і примус були основною діяльніс­тю або єдиною. Ця концепція викладена в роботі Ф. Енгель­са “Походження сім'ї, приватної власності і держави” на уза­гальненні і аналізі виникнення держав в Афінах, Стародав­ньому Римі і в германців. Виникнення кожної конкретної держави має свої особливості і загальні закономірності: ви­никнення моногамної сім'ї, приватної власності і протилеж­них антагоністичних класів.

В останні десятиліття розробляється космічнатеорія виникнення держави. Її суть зводиться до того, що держава виникла і була рекомендована іншими космічними цивілізаціями як вища організація управління суспільством. Суть цієї концепції можна знайти в літературі останніх десятиліть, де розповідається про роль космічних цивілізацій в житті земної цивілізації.

З усіх цих теорій найбільш обґрунтована соціально-економіч­на теорія походження держави, оскільки розглядає соціальні і економічні причини виникнення держави, а також частково політичні фактори. Ця теорія виходить із внутрішніх факторів, але майже не враховує зовнішніх факторів, які впливали на ви­никнення держави. До виникнення держави необхідно підходи­ти з різних позицій, розглядати як внутрішні, так і зовнішні фактори, як причини, так і умови виникнення держави, а також політичні, економічні, соціальні і природні фактори, які впли­вали на виникнення держави.

Питання про виникнення права потрібно також розглядати з двох позицій: права, яке створене державою, і права, як природ­ного соціального явища. Виникнення права, як загальних пра­вил поведінки, не можна відривати від соціально-економічних і політичних факторів життя суспільства. Воно виникає як при­родне право членів суспільства, сім'ї, роду, племені і існує в формі суб'єктивних прав і обов'язків, в формі правових звичаїв, які мають моральний, релігійний, економічний і політичний зміст. З виникненням держави багато правових звичаїв було пристосо­вано чи санкціоновано нею і вони стали офіційними нормами права і законами. Крім того, держава сама почала видавати нові нормативно-правові акти і закони для регулювання нових су­спільних відносин.

 

§ 4. Поняття держави, основні ознаки.

Термін “держава” ми зустрічаємо дуже часто в засобах масової інформації та побуті. Протягом тривалого історичного періоду не було наукового визначення цього поняття і його зміст часто мінявся. Наприклад, французький король Людовік XIV ототож­нював державу із своєю верховною владою і говорив, що “дер­жава — це я”. Він мав певну рацію, оскільки вся вища влада належала йому, але ототожнювати владу одного монарха з дер­жавою не можна. В колишньому СРСР вживався термін (ло­зунг): “Держава — це ми”. Державу ототожнювали з усім наро­дом. Хоча народ і громадяни дуже тісно пов'язані з державою, але ототожнювати їх неправильно. В.І.Ленін ототожнював дер­жаву з машиною для придушення одного класу іншим. Для пев­них історичних періодів такі порівняння можливі, особливо коли існують авторитарні або диктаторські режими. В даних порівнян­нях виражається суть держави, а не її поняття і визначення.

Науковий підхід до визначення поняття держави, як і будь-якого іншого поняття, вимагає відмежувати одне поняття від іншого або від аналогічних соціальних явищ. Такими аналогіч­ними або близькими соціальними явищами є родове і громадянське суспільство, політичні партії, релігійні і громадські організації, колонії, напівколонії, домініони, мафіозні організації.

Держава від усіх цих соціальних явищ відрізняється такими найбільш важливими ознаками: 1) особливим апаратом публічної влади; 2) територіальною ознакою; 3) суверенітетом публічної влади; 4) наявністю законів, які видає держава; 5) стягуванням податків, правом взяття кредитів і позик.

1. В родовому суспільстві не було особливого апарату публіч­ної влади, оскільки управління здійснювалось всіма членами роду або Радою старійшин на громадських засадах. Влада в родовому суспільстві має соціальний характер, а з виникненням держави вона набуває політичного характеру. Апарат публічної влади відрізняється і від суб'єктів громадянського суспільства. Робота в державному апараті є основною, а в багатьох випадках і єди­ною. Держава є ядром політичної системи суспільства і виступає від мені всього населення або панівного класу чи соціальної групи. Публічна влада має свою систему державних органів, які складаються історично і мають свої особливості. В своїй сукуп­ності вони виступають як особлива політична організація наро­ду, панівного класу або соціальної групи, яка використовує її для задоволення своїх потреб і інтересів або інтересів народу. Держава виступає і як суб'єкт міжнародних відносин від імені всього суспільства або народу. Апарат публічної влади складається із апарату управління і апарату примусу. До апарату управління відносяться законодав­ча і виконавча влада: парламент, Президент і його апарат, Кабі­нет Міністрів, міністерства і відомства, місцеві держадміністрації тощо. До апарату примусу відносяться армія, поліція (міліція), суди, прокуратура, виправно-трудові колонії тощо.

Наявність в суспільстві особливого апарату публічної влади є головною ознакою держави. Ця ознака дуже тісно пов’язана з іншими ознаками.

2. Другою ознакою держави є наявність території. Територія держави визначається її кордонами. В територію держави вхо­дить суша, внутрішні моря, озера, ріки, зовнішні моря в межах 12-мильнсй зони (20 км) — територіальні води, континенталь­ний шельф, повітряний простір в межах кордонів, дипломатичні представництва, посольства і консульства, торгові, пасажирські та військові морські і повітряні судна, літаки і космічні апарати.

Держава закріплює своє населення за певними територіями, встановлює певний режим проживання і пересування в межах території, а також виїзд за кордон, в інші держави. Державна вла­да розповсюджується на всіх громадян і на всю територію держа­ви Із цими двома ознаками пов'язаний інститут громадянства або підданства, залежно від форми правління. Громадянство — це політико-правова приналежність особи до певної держави.

Територія держави може мати постійний і відносно тимчасо­вий характер. Без цієї ознаки не може існувати держава, оскіль­ки вся територія є власністю всієї держави, матеріальною базою розвитку суспільства. Без території держава не може бути суб'єк­том міжнародних відносин.

3. Третьою ознакою держави є її суверенітет. Ця ознака також дуже тісно пов'язана з іншими ознаками. Суверенітет держави означає, що державна влада — єдина в межах своєї території, не залежить від інших політичних влад всередині країни і особливо від інших держав у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет означає також, що державна влада (най­вищі органи) може вільно приймати ті чи інші рішення в своїх інтересах або в інтересах інших держав. Порушення сувереніте­ту веде до часткової або повної втрати незалежності держави. За цією ознакою держава відрізняється від колоній, напівколоній, домініонів тощо.

4. Держава і суспільство не можуть функціонувати і розвива­тись, якщо немає законів. Тільки держава має право видавати закони, які є загальнообов'язковими для всіх громадян і посадо­вих осіб на всій території. Закони направлені на регулювання і охорону економічних, політичних та інших соціальних відносин і соціальних цінностей суспільства. Державна влада є єдиним суб'єктом, який має таке право, оскільки вона виступає від імені всього суспільства, як ядро політичної системи. Таких законів не мають права видавати інші суб'єкти політичної системи і гро­мадянського суспільства. Законодавство є складовою частиною механізму функціонування всієї держави і суспільства.

5. Держава на відміну від інших суб'єктів суспільних відносин і родового суспільства стягує податки зі своїх громадян, підприємств і організацій, що знаходяться на її території. Крім того, держава бере займи і кредити Податки і займи йдуть на утримання державного апарату, бюджетних організацій і розви­ток загальнонародних соціально-економічних і політичних про­грам: будівництво електростанцій, доріг тощо.

Крім того, держава має свою фінансову систему та гроші, без яких не може нормально функціонувати держава і суспільство; державну мову; національну культуру; державні символи — герб, прапор, гімн.

Отже, держава — це особлива політична організація публічної влади, яка має свою територію, суверенітет, видає закони, стягує податки з метою нормального функціонування суспільства, висту­пає як суб'єкт міжнародних відносин і виражає інтереси всього народу чи панівного класу (соціальних груп).

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-20; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.135.174 (0.019 с.)