Предмет, методи і завдання курсу Регіональна економіка та його зв’язок з іншими дисциплінами.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет, методи і завдання курсу Регіональна економіка та його зв’язок з іншими дисциплінами.



Предмет, методи і завдання курсу Регіональна економіка та його зв’язок з іншими дисциплінами.

РЕ –це галузь економічної науки, об’єктом вивчення якої є господарство окремих територій країни, тобто її регіонів.

Предметом вивчення РЕ є просторовий розвиток госп-ва, закономірності, принципи та фактори його формування і функціонування, конкретні регіон. відмінності екон с-м, що розвив під впливом заг-нац та глоб чинників. Таке визначення предмета є найбільш узагальнюючим та об’ємним через значну кількість компонентів, що входять до предмета дослідження.

Методи. РЕ використовує широкий спектр суч. методів дослідження: систематичного аналізу, балансовий, картагрофічний, статистичний, порівняльний, економіко-матечиного моделювання, соц.-ек. прогнозування, польових досліджень, застосув. яких дозволяє отримати нові науково обґрунтовані результати.

Завдання:

Ø розширення та поглиблення змісту регіональних досліджень, вивчення й осмислення нових процесів і явищ,

Ø розвиток та вдосконалення методології регіональних досліджень, розробка наукових основ оптимальної трансформації структури соц.-ек систем регіонів, їх інфрастурктурних складових;

Ø вивчення процесів, що впливають на економіку регіонів,

Ø дослідження проблеми більш широкого і повного залучення національних і світових ресурсів для розвитку госп-ва регіону;

Ø вдосконалення фінансово-економчних основ місцевого самоврядування;

Ø вивчення соц.-ек умов і факторів відтворення в регіонах;

Ø дослідження рівня спеціалізації, інтеграції і проблем комплексного розвитку регіонів і їх ек зв’язків;

Ø аналіз ек ефективності функціонування регіональних соц.-ек систем,прогнозування їх розвитку.

РЕ не єдина наука, дослідження якої спрямовані на вивч територ відмінностей соц.-екон розвитку країни. Деякі з цих аспектів вивчались раніше в курсі соц.-екон географії у ВНЗ екон профілю. Пізніше на зміну їй був введений курс РПС. Але ці науки слабо були пов’язані з мікро- та макроекономікою, тому на зміну їм прийшла РЕ як нормат дисципліна на всіх екон спеціальностях

 

Основні поняття та наукові категорії РЕ.

 

Вихідними в РЕ є поняття про регіон і територію.

Родовим поняттям, що об’єднує ці, а також такі поняття як «акваторія», «аероторія», є геоторія.

Можна дати декілька визначень поняттю «територія»:

v адм-терит. од. ;

v частина поверхні землі з властивими їй природними, а також створеними в результаті діяльності людини, властивостями;

v частина поверхні земної кулі, що знаходиться під суверенітетом певної держави.

Регіон, як господарська система, являє собою частину території, на якій функціонує і розвивається система зв’язків і залежностей між підприємствами й організаціями, розташованими на ній. З іншого боку, регіон може розглядатись, як підсистема соц.-ек. комплексу країни та як його відносно самостійна частина із закінченим циклом відтворення, що має свою специфіку.

Для повноцінного розуміння поняття регіон необхідно розглянути поняття соц.-ек с-си р-ну та господарства.

Г-во – це сукупність певних складових, що утворюються в результаті суспільного поділу та інтеграції праці.

С-ма охоплює множину елементів, що знаходяться у певних відношеннях один з одним і утворюють єдність, цілісність.

Соц-ек. с-ма регіону являє собою множину елементів соціальної сфери і певних ланок господарської діяльності, які пов’язані між собою та утв територіальну єдність. Їй притаманні ознаки саморегуляції через попит та пропозицію на регіональному та міжрегіональному рівні, конкурентність у межах регіону, форми власності, тобто такі фактори, що є домінуючими у механізмі економічного зростання і розвитку конкретної території.

Поняття регіон та територія не можна ототожнювати.

Розглядаючи проблеми ринкової економіки, надзвичайно важливо визначити регіон і як самодостатнє утворення, і як місце прояву зв’язків та залежностей суб’єктів господарювання у відтворювальних процесах.

До основних категорій належать: наука, предмет, об’єкт дослідження.


Територіальний поділ праці, його суть та зв’язок з формуванням економічних районів.

 

Територіальний поділ праці (ТПП)— це об'єктивний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробничих одиниць, обмін між ними продуктами своєї діяльності. Ця просторова форма поділу праці означає закріплення певних видів виробництва за територіями (районами, країнами).

ТПП є результатом просторового прояву загального економічного закону – суспільного поділу праці і є визначальним у просторовій організації господарства. Він проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни, територіальній локалізації певних видів виробничої діяльності та виробництва продукції і послуг згідно з їх конкурентними перевагами.

Спеціалізація території на виробництві тих чи інших видів продукції або послуг відбувається за наступних умов:

v К-ть продукції, що вироб-ся є більшою, за необхідну для задоволення потреб

v Вироб-во певної прод-ї на певній території є дешевшим, ніж в інших регіонах

v Вироб-во продукції на даній терит повністю і надовго забезпечено ресурсами.

ТПП зумовлює спеціалізацію території на виробництві певних видів продукції та послуг. Він становить основу формування економічних районів і є найбільш інтегральним чинником їх утворення. ТПП – це об’єктивний процес виробничої спеціалізації економічних районів і обміну продукцією та послугами з іншими районами та країнами.

Загальні закономірності рпс та формування економіки регіонів, їхня суть та об’єктивний характер.

 

Загальні закономірності відображають сталі зв’язки між усіма елементами продуктивних сил певного економічного простору, а тому є необхідним теоретико-методологічним підґрунтям для вирішення практичних завдань. Всебічне вивчення закономірностей розміщення і розвитку продуктивних сил дозволяє відтворювати й раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал регіонів, оптимально розміщувати підприємства різних галузей економіки, виробничу та соціальну інфраструктуру.

Формування основ ринкової економіки в Україні відбувається з урахуванням таких класичних, загальновизнаних закономірностей:

v відповідності розміщення виробництва характеру і рівню розвитку продуктивних сил;

v територіального поділу суспільної праці;

v економії затрат праці на подолання просторового розриву між елементами виробництва;

v територіальної концентрації і комплексності виробництва,

v формування агломерацій населених пунктів.

Крім зазначених, до закономірностей розміщення продуктивних сил — в контексті нових методологічних основ їх формування — відносять:

Ø соціальну спрямованість та усталеність розвитку продуктивних сил,

Ø відповідність їх розміщення вимогам національної економічної безпеки,

Ø забезпечення планомірності, керованості процесів розміщення продуктивних сил,

Ø їх орієнтації на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності та конкурентоспроможності виготовленої продукції.

 

 

Структура ек простору

Існує два підходи щодо визначення ст-ри ек пр.

Перший базується на безпосередньому координуванні ек зв’язків та явищ у пр-рі та обмеженні чітко визначеними просторовими даними.

ІІ підхід полягає в опосередкованому проектуванні ек зв’язків та явищ, що відбуваються в ек просторі на його координатах. При цьому прост межі можуть бути нечіткими, виходити за межі терит од. У такому аспекті можна розглядати простір підприємства, галузі, галузевого комплексу, окремого індивідуума, колективу місцевої громади.

Залежно від масштабів ек зв’язків структура ек простору може включати:

v Глобальний простір – зв між територіально розсередженими об

v Регіональний – об’єднує певні об’єкти в єдину ек с-му в межах регіонів У.

v Ареальний – формується на обмеженій території (використ певного ресурсу)

v Локальний – с-ма ек зв’язків, які складаються в процесі господарської д-ті конкретних територіальних громад.

За якісними ознаками ек пр. може бути промисловим, аграрним, рекреаційним, інформаційним


Принципи.

v Встановлення крупних та цілісних господ комплексів

v Виявлення передумов і перспективних можливостей, на базі яких розвиватиметься район

v Відповідність меж ек районів існуючим межам адм.-терит од

v Визначення територіальної єдності ек району

v Встановлення центрів районоформування

v Відображення у назві сутнісних ек, соц. чи геогр. ознак території

Чинники (фактори).

На формування економічних районів впливають різні чинники: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.

Головним районоутворюючим чинником у кожній країні є територіальний поділ праці.

Другим важливим районоутворюючим чинником, який є похідним від територіального поділу праці, є територіальні виробничі комплекси (ТВК). Територіальний поділ праці веде до формування галузей спеціалізації окремих територій, які, в свою чергу, обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють.

До основних районоутворюючих чинників належать також і найбільші міста країни — великі регіональні і індустріальні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій..

Важливе районоутворююче значення мають особливості економіко-географічного положення території району. Вони значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства.

На утворення економічного району великий вплив мають природні умови і ресурси. Наявність великих родовищ і басейнів паливно-енергетичних, рудних і нерудних ресурсів створює передумови для визначення спеціалізації економічних районів на тих чи інших галузях промисловості.

Районоутворююче значення мають також основні форми територіальної організації виробництва — промислові центри, промислові вузли, одногалузеві і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси. Важливу роль у формуванні економічних районів відіграє транспорт.

Місце РЕ в системі наук.

РЕ не єдина наука, яка вивчає досліджує територіальні відмінності соц.-ек р-ку країни.

Деякі з цих аспектів вивчались раніше в курсі соц.-екон географії у ВНЗ екон профілю. Пізніше на зміну їй був введений курс РПС, який вже включав значні теоретико-методологічні доповнення до ек географії: закономірності, принципи і фактори РПС, завдання та механізми Рег. Політики. Але ці науки слабо були пов’язані з мікро- та макроекономікою, тому на зміну їм прийшла РЕ як нормат дисципліна на всіх екон спеціальностях.

Сьогодні РЕ визначена як самостійна і надзвичайно важлива галузь знань. Вона вивч. Закономірності терит. Організації суспільного виробництва та механізм їх дії.

Важливою особл цієї науки є те, що вона належить одночасно і до економічних наук і до наук про регіони. Серед комплексу знань про регіони виділяють також регіонознавство, регіонологію та регіоналістику.

Справедливо зауважити, що РЕ торкається також інших наук про регіони: економічних аспектів регіональної демографії, соціології, культурології, політології та інших наук про людину і суспільство, а також геології, біології,екології.


Основні завдання ДРЕП.

 

На основі чіткого визначення мети державної регіональної економічної політики обґрунтовуються її основні завдання.

Серед пріоритетних завдань на тривалу перспективу державними органами управління визначено структурну перебудову економіки регіонів України, насамперед промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої індустрії та складною екологічною обстановкою (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області, міста Київ, Харків, Одеса, Кривий Ріг, Маріуполь та Макіївка).

При здійсненні структурних трансформаційних процесів передбачається поліпшити екологічну ситуацію у промислових центрах Донбасу, Придніпров’я, Прикарпаття та на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Важливе місце серед завдань регіональної економічної політики посідають соціальні питання, вирішення яких можливе лише на основі радикальних змін у сучасній політиці зайнятості та ринку праці.

Необхідною передумовою соціального прогресу країни та одним з важливих завдань регіональної економічної політики є поліпшення демографічної ситуації у регіонах України на основі подолання процесів депопуляції й покращання соціально-побутових умов життя населення.

У виробничій сфері пріоритетними завданнями визначено розвиток експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де для цього є сприятливі умови (вигідне транспортно-географічне положення, необхідний економічний та науковий потенціал). Це дозволить суттєво вплинути на експортний потенціал територій, вдосконалити структуру експорту держави, розширити зовнішньоекономічні зв’язки.

Особлива увага приділятиметься розвитку сільськогосподарського виробництва.

Завданнями регіональної економічної політики передбачається повніше використання рекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпат, а також сприятливих за кліматичними та природними факторами районів Волинської, Вінницької, Полтавської, Черкаської та інших областей з метою формування в майбутньому високорозвинутих рекреаційно-туристичних та оздоровчо-лікувальних комплексів державного і міжнародного значення.

 

Урбанізація.

З розвитком суспільства, особливо промисловості, зростає кількість міст і частка міського населення, поширюється міський спосіб життя. Цей процес називають урбанізацією. Рівень урбанізації загалом оцінюють за часткою міських мешканців у загальній кількості населення. Зростання рівня урбанізації відбувається за рахунок міграції мешканців сільської місцевості й природного приросту. Рівень урбанізації має істотні територіальні відмінності в нашій країні. Найвищі рівні урбанізації мають області у промислових регіонах – Донецька, Дніпропетровська, Луганська (80 – 90%), а найнижчі – Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська (40%).

Урбанізація має як позитивні, так і негативні наслідки. Одним із її наслідків є підвищення рівня забруднення навколишнього середовища. В останні рр. особливо гостро постала проблема збереження сприятливих природних умов проживання особливо у високо урбанізованих регіонах.


Основні центри.

Найбільшими металургійними комбінатами в Україні є "Криворіжсталь" (Кривий Ріг), "Азовсталь" (Маріуполь), "Запоріжсталь", Дніпровський (Дніпродзержинськ), комбінати в Алчевську, Макіївці. Великі металургійні заводи, що не мають повного металургійного циклу, розташовані в Донецьку, Єнакієвому, Дніпропетровську та інших містах. Виробництво феросплавів (сплавів заліза з іншими металами для отримання високоякісних сортів сталі) зосереджено в Запоріжжі, Нікополі, Стаханові, а труб — у Нікополі, Новомосковську, Дніпропетровську, Маріуполі, Макіївці, Харцизьку.

 

 

Екологічні проблеми ТЕС.

 

Теплові електростанції нині є найпоширенішими на земній кулі. Здебільшого вони працюють на вугіллі, торфі, горючих сланцях, мазуті, природному газі. Природний газ є відносно найчистішим видом палива.

Забруднення атмосфери тепло­вою енергетикою нині досягає значних масштабів. Найпоширені­шими забрудненнями є оксиди сірки та азоту, дрібнодисперсний пил, чадний і вуглекислий гази.

Продуктами згорання вугілля, торфу і сланців є також жужіль і зола (в тому числі й летюча), уловлювання, складування і зберігання яких вимагає великих затрат, оскільки з господарського викорис­тання вилучаються земельні ресурси.

З-поміж негативних наслідків роботи ТЕС на викопному вугіль­ному паливі слід особливо зважати на небезпеку забруднення біо­сфери радіоактивними речовинами в обсягах, які набагато переви­щують можливі радіоактивні викиди за нормальної експлуатації атомних електростанцій. Річ у тім, що після спалювання вугілля в золі, в тому числі і в летючій, залишаються практично всі ізотопи уранорадієвої й торієвої родини, що містяться у вихідному вугіллі. Після згорання вугілля вони виділяються з маси вуглецю, стають досить концентрованими, а тому небезпечнішими. З димом ТЕС часточки золи падають у довкілля.


Особливості формування.

Процес виробництва машин складається з 3 стадій:

а) виробництво заготовок;

б) механічна обробка заготовок;

в) складання деталей і частин.

Сучасні машини складаються з сотень, а то й тисяч деталей і вузлів. Це сприяє формуванню спеціалізованих під­приємств і розвитку кооперованих зв’язків між ними.

У машинобудуванні поширені такі види спеціалізації:

v предметна;

v технологічна;

v подетальна та вузлова.

Підприємства машинобудівної галузі мають відмінні від інших галузей особливості розміщення. Вони майже не залежать від природних умов і ресурсів, їх продукція має широке коло споживачів. Внаслідок цього машинобудування розвинуте в усіх регіонах країни, відмінності полягають у різному рівні розвитку та наборі галузей, їх значенні на різних територіях. В одних регіонах вони є галузями спеціалізації, в інших — задовольняють потреби тільки даного регіону.

Один із важливих принципів розміщення машинобудівних підприємств — орієнтація на сировину. Металомісткі виробництва здебільшого розміщені в районах металургійної промисловості.

Більшість галузей машинобудівного комплексу належить до трудомістких. Постійно зростають вимоги до кваліфікації робочої сили.

В усіх галузях машинобудування зростає значення науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт. Такі виробництва тяжіють до найбільших міст І агломерацій, де сконцентрована наукова база країни.

На розміщення підприємств, які випускають важкотранспортабельну продукцію, також значно впливає споживач, а принципом розміщення складальних підприємств, що мають розгалужені коопераційні зв'язки з іншими центрами, є вигідність економіко-географічного (особливо транс­портного) положення.

 

 

Центри.

Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі. В Луцьку налагоджено виробництво легкових автомобілів для сільської місцевості. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД. Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнання (Херсон, Сутиска Вінницької обл.), запасні частини (Чернігів).

За останні роки в Україні налагоджується власне виробництво внутрішньоміського транспорту: тролейбусів (Київ і Дніпропетровськ) і в перспективі — трамваїв. Виробляють також мотоцикли (Київ), мопеди (Львів), велосипеди (Харків, Чернігів).

Локомотивобудування зосереджене в Луганську (тепловози, дизель-поїзди, трамваї) і Харкові (електровози), а вагонобудування у Кременчуці, Стаханові, Маріуполі. Ці галузі є металомісткими, тому у своєму розміщенні орієнтуються на сировину. У крупних залізничних вузлах — Львові, Києві, Полтаві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі, Дружківці і Конотопі є підприємства для ремонту тепловозів. Вантажні вагони виробляють у Кременчуці, Дніпродзержинську, Києві — на Дарницькому вагоноремонтному заводі, великовантажні вагони — у Стаханові, цистерни — у Маріуполі.

Суднобудування розвинуте у портових містах: річкове — у Києві, Запоріжжі, Херсоні, Ізмаїлі, морське — у Миколаєві, Києві, Керчі, Херсоні, Феодосії.

Літакобудування і виробництво космічної техніки — це наукомісткі галузі, які орієнтуються на потужні конструкторські бюро. Основні центри літакобудування — Київ і Харків, виробництва космічної техніки — Дніпропетровськ і Харків.


Особливості розміщення

Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Лісистість території становить 15,6%. Найбільша концентрація їх в Українських Карпатах, Кримських горах і на Поліссі. Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постачають переважно північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку.

Основні лісозаготівельні райони України — Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області).

Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки деревини. Його розміщення залежить від районів лісозаготівель розміщення споживачів пиломатеріалів, наявності і транспортних шляхів.

Лісопильне виробництво представлене такими центрами: Берегомет (Чернівецька область), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересва (Закарпатська область), Сколе, Стрий, Турка (Львівська область), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська область).

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства.

Лісопильне виробництво представлене такими центрами: Берегомет (Чернівецька область), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересва (Закарпатська область), Сколе, Стрий, Турка (Львівська область), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська область).

З відходів лісової і деревообробної промисловості України виробляють деревностружкові і деревноволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість характеризується високою матеріаломісткістю і водомісткістю, тому тяжіє до сировинних баз.

Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу.

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва.

Основні центри лісохімії: Київ, Коростень (Житомирська область), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Івано-Франківська область).

Основні проблеми розвитку лісової і деревообробної промисловості — дефіцит сировини та її некомплексна переробка. Важливі напрямки розвитку галузі — раціональне використання лісових ресурсів, модернізація підприємств, створення безвідхідних виробництв.

 


Донецька і Луганська

Чорна металургія одна з провідних галузей промисловості ДонЕР за обсягом товарної продукції.. Формування потужного металургійного комплексу зумовлено низкою передумов. Головним з них є місцева база коксівного вугілля, близькість залізної та марганцевої руди ПриднЕР.

У структурі металургії значну перевагу має чорна метет-я.

В регіоні існує 13 ме заводів, зосереджених у двох ме районах: Донецькому і Приазовському. В першому р-ні сформувалися 6 великих ме вузлів: Донецько-Макіївський, Єнакіївський, Алчевсько-Алмазнянський, Харицизський, Стахановський, Луганський та окремі цт чорної ме – Краматорськ і Костянтинівка. До складу ме-ї Приазов’я входять два ме комбінати в м. Маріуполі.

Донецький регіон – один з основних виробників труб в Україні. Цт цього в-ва є Макіївка, Маріуполь, Харцизськ.

На відміну від чорної, кольорова ме-я р-ну менш розвинута і представлена ртутною (Микитівка) та цинковою (Костятинівка) промисловістю. На території р-ну діють Дон завод алюмінієвих профілів та Артемівський завод з обробки кольорових ме.


Донецька і Луганська

Це єдиний р-н країни, у структурі промисловості якого частка паливної галузі вища, ніж машинобудування. У кам’яновугільній галузі функціонує більше 200 підприємств з видобутку та близько 60 підприємств зі збагачення вугілля. Багато шахт практично відпрацьовані, вугледобування ведеться на економічно неефективних великих глибинах.

Чинник розміщення – сировина (Донецький кам’яновугільний басейн).

Коксівне вугілля видобувається в Донецькій обл., а енергетичне – в Луганській.


Донецька і Луганська

Донецький район посідає перше місце в Україні за обсягами промислового виробництва (25%) та його концентрацією. Промисловість багатогалузева, переважають виробництва важкої індустрії, які визначають спеціалізацію району.

Промисловий комплекс району історично склався на основі вугільної промисловості, яка має повсюдне розміщення. На базі видобутку палива сформувалась потужна теплова енергетика. Найбільші ТЕС Вуглегірська, Зуївська, Старобешівська, Курахівська, Луганська.

На території Донецького району знаходиться однойменний район чорної металургії, що сформувався на базі власного видобутку коксівного вугілля, вогнетривів та вапняків і привізних руд (із Придніпров’я); основні центри — Маріуполь, Алчевськ, Харцизьк, Макіївка, Луганськ, Донецьк, Краматорськ. Кольорова металургія представлена виробництвом цинку та свинцю (Костянтинівка), ртуті (Горлівка).

Серед галузей машинобудування переважає важке, що виробляє устаткування для гірничої промисловості та металургії — заводи у Краматорську, Горлівці, Ясинуватій, Слов’янську, Донецьку, Харцизьку тощо. Залізничне устаткування випускають у Луганську, Стаханові та Маріуполі, крани — у Краматорську, різноманітні прилади (у тому числі холодильники) — у Донецьку.

Район є потужним виробником продукції хімічної промисловості — соди (Лисичанськ, Слов’янськ), барвників (Рубіжне), азотних добрив, полімерів (Сєверодонецьк, Горлівка), хімічних реактивів (Донецьк).

Промисловість будівельних матеріалів має повсюдне розміщення і широку галузеву структуру. Район виділяється в Україні виробництвом цементу (Амвросіївка, Краматорськ, Єнакієве), скла, залізобетонних виробів.

Серед галузей легкої промисловості виділяється текстильна, швейна і взуттєва (Донецьк, Лисичанськ, Луганськ та інші міста). Харчова промисловість розвинена повсюдно, вона виробляє борошно, олію, сіль.

Розміщення району у степовій зоні, високий рівень розораності території є основою розвиненого сільськогосподарського виробництва. Воно спеціалізується на вирощуванні зернових культур, соняшника, овочів, розведенні великої рогатої худоби молочно-м’ясного напрямку, свинарстві та птахівництві. Довкола великих міст і агломерацій поширене інтенсивне сільське господарство приміського типу. На Азовському морі розвинуте рибальство.

Донецький район має одну з найгустіших в Україні мережу транспортних шляхів. Залізниці й автошляхи сполучають його з регіонами України і сусідніми областями Росії. Найбільші залізничні вузли — Дебальцеве, Ясинувата, Іловайськ, Попасна, Донецьк, Луганськ.

Територією району проходять трубопроводи з Росії, якими природний газ і нафта передаються в інші регіони України та країни Європи, а також надходять до численних місцевих споживачів (у т. ч. найбільшого в Україні Лисичанського нафтопереробного заводу). Маріуполь є одним із найбільших в Україні морських портів.

 

 

Екологічні проблеми ГЕС.

 

Гідравлічні електростанції традиційно вважають екологічно чи­стими. Проте будівництво дамб на річці обумовлює зміну властиво­стей екосистем ріки. З проточної системи ріка перетворюється на ланцюг водосховищ, де змінюються всі фізичні, хімічні, біологічні властивості.

Донні та зважені наноси, що надходять з басейну ріки, раніше служили добривом для заплавних земель, тепер здебільшого затримуються у водосховищах і відкладаються на дні, забруднюючи воду. До того ж мільйони тонн землі щорічно завалюються з берегів у воду, через що каламутність її збільшується у 100 разів.

Будівництво ГЕС на гірських, бурхливих річках приводить до менших змін в екосистемі ріки. Спорудження ж їх на рівнинах, та ще й на великих річках породжує цілий ряд як економічних, так і екологічних проблем.

У штучних водосховищах складаються сприятливі умови для явища, що його вчені назвали “біологічним вибухом”. Це - інтенсивне поширення одноклітинної синьо-зеленої водорості через те, що третина площі штучних водосховищ має глибину меншу, ніж 2 м. У невеликій товщі води над родючими угіддями, багатими на ор­ганічні речовини, утворюється величезна кількість організмів. Вони швидко відмирають, спливаючи на поверхні водосховищ величезними полями гниючих біологічних решток, і забирають із води кисень, що призводить до масової загибелі іхтіофауни. У воді штучних морів, забрудненій стічними промисловими водами, а також водою, що стікає з полів разом із хімічними добривами та отрутохімікатами, виникають умови, сприятливі для змін якості синьо-зелених водоростей - вони можуть набути властивостей, небезпечних для життя людини. Влітку водосховища через це втрачають свої рекреаційні якості.


105. Конкурентні переваги регіонів України у світовій економічній системі.

 

В умовах посилення взаємозалежності, глобалізації економічних та політичних процесів вирішення внутрішніх проблем України цілком залежить від визначення оптимального вектора розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Україна поки що не включена належним чином до міжнародної спеціалізації; її частка у світовому експорті залишається незначною. Конкурентоспроможною на зовнішньому ринку можна вважати лише деяку частину промислової продукції.

Разом з тим є потенційні конкурентні переваги українського експорту, які склалися на цей час: наявність технологічно передових секторів промисловості, здатних до швидкого освоєння нових видів продукції, насамперед у військово-промисловому комплексі; наявність значних сировинних ресурсів; традиційних ринків збуту української продукції; високий рівень кваліфікації низки професійних категорій працівників.

Зараз досить стабільним попитом в окремих сегментах світового ринку користується вітчизняна продукція металургійного комплексу (прокат чорних металів, сталеві труби, залізорудна сировина, феросплави), частково машинобудування (машини та обладнання для власного машинобудування), гірничовидобувної, електроенергетичної промисловості, будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів (поліроване і віконне скло, каоліни, тугоплавка глина, кварцовий пісок, вироби з граніту, санітарно-керамічні вироби, цемент), хімічного комплексу (аміак, карбамід, оцтова кислота, бензол, вінілхлорид, шини, лікарські засоби тощо).

Оцінюючи експортний потенціал обробної промисловості, слід в першу чергу виділити металургію України. В умовах скорочення поставок металопродукції до країн СНД і скорочення внутрішнього попиту продукція цієї галузі почала постачатися на ринки далекого зарубіжжя.

Зростання експортних поставок підтверджує достатню конкретну спроможність продукції галузі на зовнішніх ринках — значна частка продукції сертифікована. Цей процес додатково стимулювали більш низькі експортні ціни (на декілька відсотків), ніж у західноєвропейських партнерів. За рахунок антидемпінгових заходів було досягнуто підвищення цін на експортовану продукцію.

Проте вирішення багатьох проблем ускладнюється внаслідок значних поставок продукції на експорт через посередників та з використанням давальницьких схем.

Експортний потенціал чорної металургії постійно зростає. Експортний попит став головним чинником зростання виробництва у хімічній промисловості

Слід зазначити, що позиції українського машинотехнічного експорту останнім часом значно погіршились. Підвищення конкурентоспроможності продукції машинобудівного комплексу, як найбільш прогресивного в науково-технічному відношенні, повинно бути першочерговим. Для збільшення обсягів випуску експортної продукції слід також відбудувати експортні потужності підприємств важкого, електроенергетичного машинобудування, верстато- і приладобудування, з випуску обладнання і устаткування для нафтогазовидобув­ної та нафтохімічної промисловості, що можуть суттєво поповнити експортний потенціал країни продукцією, яка відповідає світовому або близькому до нього науково-технічному рівню.

Але існують і серйозні проблеми для України, які пов'язані зі зрос­таючою залежністю від Росії і Заходу, втратою позицій у міжнародному розподілі праці

 

Екологічні проблеми АЕС.

 

Приблизно 1/4 усіх країн світу має на своїй території атомні реактори. Всього їх у світі експлуатується близько 400, до того ж приблизно в 10 країнах зосереджено 90% загальної їх потужності.

Після катастрофи на ЧАЕС у ставленні до ядерної енергетики сталися значні зміни.

Проблеми атомної енергетики обумовлені насамперед надійністю роботи енергоблоку.

Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях народного господарства – промисловості, медицині, сільському господарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті.

Нині близько 48% всієї електроенергії було вироблено в Україні на атомних станціях.

Не можна не брати до уваги забруднення біосфери малими дозами радіації. Щодоби з реактора просочуються канцерогенні та мутагенні матеріали. Вони підвищують фоновий рівень радіації, вплив її здійснюється постійно, збільшуючи ризик появи ракових і генети­чних захворювань.

Атомна енергетика та виробництво ядерної зброї - два основ­ні джерела радіаційного забруднення. Вони ведуть до утворення сотень радіоактивних елементів, що починають забруднювати харчові ланцюги. Радіоактивний матеріал потрапляє до рік, озер, океанів, де його поглинають риби, підви



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-20; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.136.29 (0.025 с.)