Навчально-методичні матеріали для лекцій.

Для підготовки лекційного курсу пропонується використати навчальний посібник «Логіка» (К.: _____, 2004. – ____с.) та мультимедійні матеріали, підготовлені старшим викладачем кафедри гуманітарних дисциплін Навчально-наукового інституту права та психології Бакуменком В.П., питання, тести, завдання за окремими темами та список основної й додаткової літератури, що увійшли до цього НМК, а також глосарій, представлений в цьому розділі НМК.

 

ГЛОСАРІЙ:

 

Абстрактне поняття — поняття, в яких елементами обсягу є властивості предметів або відношення між ними.

Аксіоматичне визначення — вид неявного визначення, у яко­му контекстом є сукупність аксіом певної теорії.

Алфавіт — сукупність знакових засобів, які використовуються у логічній теорії.

Аналогія — умовивід, у якому робиться висновок про на­явність певної ознаки у предмета, що досліджується, на підставі його подібності за суттєвими рисами з іншим предметом.

Аналогія відношень — умовивід, у якому об'єктом уподіб­нення є схожі відношення між предметами, а переносною ознакою — властивості цих відношень.

Аналогія предметів — умовивід, у якому об'єктом уподіб­нення виступають два схожих предмети, а переносною ознакою — властивості цих предметів.

Апагогічна аргументація — вид непрямої аргументації.

Аргументація (в найширшому значенні) — процес обгрунту­вання певного положення (твердження, гіпотези, концепції) для переконання в його істинності.

Атрибутивно-реляційне визначення — вид визначення че­рез найближчий рід та видову ознаку, де видовою ознакою є влас­тивості предмета, що визначається, або його відношення до інших предметів.

Безвідносні поняття — поняття, у змісті яких відсутні ознаки, що вказують на відношення до інших предметів.

Визначення — логічна операція, за допомогою якої розкри­вають зміст поняття.

Відносні поняття — поняття, у змісті яких наявні ознаки, що вказують на відношення до інших предметів.

Відношення логічного слідування — відношення, яке існує між засновками та висновком міркування.

Відношення логічної рівносильності — відношення між вис­ловлюваннями., коли при однакових наборах логічних значень пропозиційних змінних, що входять до їх складу, вони набувають однакових логіч­них значень.

Відношення логічної сумісності за істинністю — відношення, що має місце між висловлюваннями, котрі можуть буґи істинними при однакових наборах логічних значень пропозиційних змінних, що їх складають.

Відношення логічної сумісності за хибністю — відно­шення, що має місце між висловлюваннями, котрі можуть бути хиб­ними при однакових наборах логічних значень пропозиційних змінних.

Відношення перетину (часткового збігу) між поняття­ми — відношення, що існує між поняттями, обсяги яких частково співпадають.

Відношення підпорядкування між поняттями — відно­шення, що існує між родовим поняттям.

Відношення підпротилежності (субконтрарності) — відношення, що має місце між висловлюваннями, які є сумісними за істинністю і несумісними за хибністю.

Відношення протилежності (контрарності) — відношен­ня між висловлюваннями, які є несумісними за істин­ністю, але сумісними за хибністю.

Відношення протилежності між поняттями — відношен­ня між поняттями, зміст яких відрізняється найви­щою мірою, тобто:

а) сума обсягів протилежних понять не вичерпує обсяг родо­вого поняття;

б) обсяги таких понять є двома крайніми видами в множині видів;

в) одне з таких понять містить у собі ознаки, які не просто за­перечують ознаки другого поняття, а й замінюють їх на протилежні.

Відношення протиріччя (контрадикторності) — відно­шення між висловлюваннями, які є несумісними за істинністю і несумісними за хибністю.

Відношення протиріччя між поняттями — відношення між двома поняттями, що є видами одного роду, але на відміну від відношення протилежності сума їх обсягів повністю ви­черпує обсяг родового поняття, а зміст одного з них просто запере­чує зміст іншого.

Відношення співпідпорядкування між поняттями —між поняттями, що є різними видами одного роду.

Відношення тотожності між поняттями — відношення між поняттями, що мають різний зміст, але обсяги яких повністю співпадають.

Генетичне визначення — вид визначення через найближчий рід і видову ознаку, де видовою ознакою є спосіб походження, ство­рення, конструювання предметів.

Дедуктивна аргументація — аргументація, що будується за схемами дедуктивних міркувань.

Дедуктивні міркування — міркування, в яких між заснов­ками та висновком існує відношення логічного слідування.

Диз'юнкція (сильна/строга) — логічний сполучник. Складне висловлювання, до якого входить сильна/строга диз'юнкція, буде істинним лише в тому випадку, коли логічні значення висловлю­вань не співпадають. Таке висловлювання буде хибним у тих випадках, коли логічні значення висловлювань, що входять до його складу, співпадають.

Диз'юнкція (слабка/нестрога) — логічний сполучник. Складне висловлювання, до якого входить слабка/нестрога диз'юнкція, буде істинним тоді, коли хоча б одне з його складових висловлювань буде істинним. Воно визнається хибним, якщо всі ви­словлювання, які до нього входять, будуть хибними.

Доказова аргументація — це не що інше, як доведення. До­ведення можна визначити як встановлення істинності тези з вико­ристанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких уже встановлена.

Еквіваленція — логічний сполучник/Складне висловлюван­ня, до якого входить екйіваленція, буде істинним лише у тих випад­ках, коли логічні значення висловлювань, що входять до його скла­ду, співпадають. У випадках, коли їх значення не співпадають, таке висловлювання буде хибним.

Елемент обсягу поняття — предмет, що входить до обся­гу поняття.

Загальне поняття — поняття, обсягом якого є клас однорідних предметів.

Заперечення — логічний сполучник, який з істинного вислов­лювання творить хибне, а з хибного — істинне.

Збірне поняття — поняття, елементами обсягу якого висту­пають класи предметів.

Звичайні контекстуальні визначення — вид неявних ви­значень, у яких контекстом є звичайний уривок якогось тексту.

Зміст поняття — сукупність суттєвих ознак предметів.

Імплікація — логічний сполучник. Складне висловлювання, до якого входить імплікація, буде хибним лише тоді, коли перше вис­ловлювання (антецедент) — істинне, а друге висловлювання (кон- секвент) — хибне. У всіх інших випадках воно буде істинним.

Класифікація — багатоступінчастий, послідовний поділ обся­гу поняття з метою систематизації, отримання но­вих знань щодо членів поділу.

Конкретне поняття — поняття, в яких елементами обсягу є предмети або класи предметів.

Кон'юнкція — логічний сполучник. Складне судження буде істинним лише тоді, коли всі його складові будуть істинними. Воно визнається хибним тоді, коли хоча б одна із складових висловлювання виявиться хибною.

Критика — обгрунтування безпідставності процесу аргумен­тації.

Критика аргументів —критика, спрямована на обгрун­тування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподіб­ності) аргументів.

Критика форми —критика, спрямована на обгрунтування безпідставності форми аргументації.

Критика тези —критика, спрямована на обгрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези. Критика тези буває прямою і непрямою.

Логіка — наука, яка вивчає форми (схеми, структури) мірку­вань людей.

Логіка висловлювань — логічна теорія, яка має такі харак­терні риси:

1. Розглядає лише такі міркування, засновки й висновок яких складають дескриптивні висловлювання.

2. Є двозначною логікою.

3. Абстрагується від смислового значення висловлювань, до уваги береться лише предметне значення.

4. Внутрішня структура простого висловлювання в рамках про- позиційної логіки не розглядається.

Логіка предикатів — розділ сучасної логіки, де описуються міркування, в яких враховується внутрішня структура простих вис­ловлювань. Класична логіка предикатів є розширеним варіантом класичної логіки висловлювань.

Логічна помилка — порушення законів та правил логіки.

Логічна форма міркування — спосіб зв'язку висловлювань, що входять до його складу.

Логічне протиріччя — висловлювання, що буде хибним у будь-якій предметній області. Це тотожньо хибне висловлювання.

Логічний закон — висловлювання, що буде істинним у будь-якій предметній області. Це тотожньо істинне висловлювання.

Логічний сполучник — логічний термін, основна функція якого полягає у тому, що за його допомогою з простих висловлювань утворюються складні.

Логічні значення висловлювань — такі характеристики вис­ловлювання, як істинність і хибність.

Метамова — мова, засобами якої досліджують і описують вла­стивості об'єктної мови.

Міркування — розумовий процес, в якому на основі вже наявних знань отримують нове знання.

Мова логіки — штучна мова, призначена для аналізу логічної форми різних типів міркувань. Будь-яка мова характеризується списком знакових засобів (алфавітом) і визначенням формули.

Наукова індукція — умовивід, у якому висновок випливає через відбір необхідних і виключення випадкових обставин.

Негативне поняття — поняття, де фіксується відсутність наявності певних ознак.

Недедуктивна аргументація — аргументація, що будуєть­ся за схемами недедуктивних (правдоподібних) міркувань.

Недоказова аргументація — вид аргументації. Буває трьох видів:

• перший вид: істинність аргументів, зокрема деяких з них, не встановлена, тобто всі аргументи, або деякі з них, не є достовірни­ми твердженнями, форма аргументації — дедуктивне мізкування; теза — правдоподібне твердження;

• другий вид: аргументи є достовірними твердженнями, тобто їх істинність вже встановлена; форма аргументації — недедуктйв- (правдоподібне) міркування; теза — правдоподібне твердження;

• третій вид: аргументи не є достовірними твердженнями; фор­ма аргументації — недедуктивне (правдоподібне) міркування; теза — правдоподібне твердження.

Незбірне поняття — поняття, де елементами обсягу якого ви­ступають окремі предмети.

Необхідна умова — умова для певної події (ситуації, дії), якщо за її відсутності ця подія не відбу­вається.

Неповна індукція — умовивід, в якому на підставі наявності якоїсь ознаки у частини предметів певного класу робиться висно­вок про її наявність у всього класу предметів.

Непорівнянні поняття — поняття, що не мають спільних родових ознак.

Неправильне міркування — міркування, у якому припускаються логічні помилки внаслідок порушення правил або законів логіки.

Непряма аргументація — аргументація, де істинність тези встановлюється шляхом обгрунтування хибності антитези. Непряма аргументація буває двох видів: апагогічна і розділова.

Несумісні поняття — поняття, обсяги яких не мають жод­ного спільного елемента. Іс­нують три типи відношень між несумісними поняттями: відношення співпідпорядкування, відношення протилежності, відношення протиріччя.

Неявне визначення — визначення, в якому зміст деякого поняття виводиться із контексту його застосування.

Номінальні визначення —визначення, де предмет­ним значенням вислову, що визначається, є предмет, який реально (матеріально) не існує.

Обмеження понять — логічна операція переходу від певного поняття до поняття з меншим об­сягом, але більшим змістом.

Обсяг поняття — клас (множина) предметів, які виділяють­ся і узагальнюються в понятті і кожному з яких притаманні озна­ки, що складають зміст поняття.

Одиничне поняття — поняття, обсяг якого складається з од­ного елемента.

Операційне визначення — вид визначення через найближ­чий вид та видову ознаку, де видовою ознакою є вказівка операції, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші предмети.

Опис — пізнавальний прийом, що полягає в перерахуванні низки ознак предмета.

Парадокс — міркування, яке приводить до двох протилежних висновків.

Повна індукція — умовивід, де на підставі наявності якоїсь ознаки у кожного предмета певного класу робиться висно­вок про її наявність у всього класу предметів.

Поділ — логічна операція, в результаті якої здійснюється пе­рехід від родового поняття до множини видових понять. Це процес виявлення можливих видових понять певного роду. Структура по­ділу: подільне поняття, члени поділу, основа поділу.

Поділ за видозміною ознаки — вид поділу, в якому осно­вою виступає певна ознака, яка притаманна усім предметам, що вхо­дять до обсягу подільного поняття.

Позитивне поняття – поняття, у змісті якого фіксується наявність певних ознак.

Поняття — форма мислення, де шляхом вказівки на певну ознаку ви­діляє з універсуму та узагальнює в клас предмети, яким притаманна ця ознака.

Популярна індукція — умовивід, де шляхом переліку встановлюється наявність якоїсь ознаки у деяких предметів пев­ного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів цього класу.

Порівнянні поняття — поняття, які мають спільні родові ознаки.

Порівняння — пізнавальний прийом, де порівнюються однорідні пред­мети з метою встановлення їх подібності та відмінності.

Правильне міркування — це міркування, в якому дотри­муються усі правила і закони логіки.

Природна класифікація — це класифікація, яка здійснюєть­ся на підставі суттєвих ознак об'єктів, що досліджуються.

Просте висловлювання — висловлювання, що не включає в себе інші висловлювання.

Пряма аргументація — аргументація, де теза безпосередньо обґрунтовується аргументами.

Пусте поняття — поняття, обсяг якого не містить жодного елемента.

Реальне визначення — вид визначення, де предметним значен­ням терміна, що визначається, є реально (матеріально) існуючий предмет або його характеристики.

Розділова аргументація — обгрунтування тези, яка є членом диз'юнкції висловлювань, шляхом виключення всіх інших конкуруючих з тезою положень — членів диз'юнкції.

Розрізнення — пізнавальний прийом, що встановлює ознаки, які відрізняють один предмет від іншого пред­мета.

Складне висловлювання — висловлювання, яке включає в себе як самостійні частини інші висловлювання.

Спростування — встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів і положень, істинність яких до­ведена заздалегідь.

Структура аргументації — теза, аргументи, демонстрація. Теза — це положення, яке необхідно обгрунтувати. Аргументи — це твер­дження, за допомогою яких обґрунтовується теза. Демонстрація — це спосіб, який застосовується для обгрунтування тези.

Структура критики — теза, аргументи, демонстрація. Теза — це положення, яке необхідно розкритикувати. Аргументи — це твер­дження, за допомогою яких критикується теза. Демонстрація — це спосіб, який застосовується для критики тези.

Сумісні поняття — поняття, обсяги яких мають хоча б один спільний елемент, тобто їх обсяги повністю або частково співпа­дають. Існують три типи відношень між сумісними поняттями: відно­шення тотожності (рівнозначності), відношення перетину, відношення підпорядкування.

Суперечка — процес обміну протилежними думками. За фор­мою розрізняють такі види суперечок: дискусія, диспут, полеміка, дебати. За метою розрізняють: суперечку заради істини, супе­речку заради переконання, суперечку заради перемоги, суперечку заради суперечки. За кількістю осіб: суперечку-монолог, супереч- ку-діалог, суперечку-полілог. За способом ведення суперечки: усну і письмову.

Сучасна логіка — історичний етап розвитку логічного знання, що почався з середини XIX ст. і триває понині. Засновни­ком сучасної логіки вважають німецького філософа Г. Лейбниця (1646—1716).

Традиційна логіка — історичний етап розвитку логічного знання з IV ст. до н.е. до середини XIX ст. Заснов­ником традиційної логіки вважають давньогрецького філософа Аристотеля (384 – 322 до н.е.).

Формалізація — побудова моделі, у якій змістовним міркуван­ням відповідають їх формальні аналоги. Метод формалізації є ос­новним методом сучасної логіки.

Формула — правильно побудований вислів мови логіки.

Характеристика — пізнавальний прийом, пе­релічення властивостей предмета, важливих у певному відно­шенні.

Узагальнення понять — логічна операція, де здійснюється перехід від певного поняття до поняття з більшим об­сягом, але меншим змістом.

Учасники суперечки — пропонент, опонент, аудиторія.

Штучна класифікація — класифікація, яка здійснюється на підставі несуттєвих ознак об'єктів.

Явне визначення — визначення, де дефінієндум і дефінієнс знаходяться у відношенні тотожності.

 

12. Рекомендована література: