Організація територій польових сівозмін.

На проектування польових сівозмін найбільший вплив здійснюють ґрунтові умови, організаційно-господарська структура, розміри орних масивів, набір польових культур і площа пару, організація праці в рільництва, характер рельєфу.

Польові сівозміни мають, як правило, 6-10 полів. Найкращим для господарств вважається організація одної сівозміни на бригадному масиві. Також кількість польових сівозмін в господарстві залежить від:

1. кількість виробничих підрозділів

2.розмірів виробничих підрозділів

3. кількості населених пунктів

4. якості ґрунтів

5. віддаленість земельних масивів

На землях від 0° до 3° польові сівозміни насичені просапні культурами при цьому на орних схилах 0-1° дозволяється обробляти по всім напрямкам на землях 1°-3° - поперек схилу.

По ґрунтовим умовам необхідно вводити декілька сівозмін, в тих випадках, коли в господарстві є крупні орні масиви, розташовані на ґрунтових різностях обмеженого використання. Наприклад, солонцюваті ґрунти малопридатні для посівів кукурудзи та ярової пшениці, але можуть використовуватись під посіви ячменю, донника і деяких багаторічних трав. На грунтах легкого механічного складу обмежені посіви пропасних культур, а на грунтах надмірного зволоження не рекомендують посадку картоплі та інших культур.

В таблиці 3.3. наведенні данні, які характеризують відношення основних польових культур до механічного складу ґрунту. Індексом „Х” відмічені найбільш благоприємні умови для розміщення даної культури, ”Д” – допустиме розміщення, „П” – погане розміщення, прочерк – означає, що розміщення даної культури неможливе.

Таблиця 3.3. Відношення сільськогосподарських культур до механічного складу ґрунту.

Культура	Ґрунти по механічному складу
Пісчанні	Легко-супес-чанні	Супесчанні	Легко-суглинкові	Суглинкові	Важкосуг-линкові	Глиністі	Важко-глиністі
Пшениця	-	П	П	Д	Х	Х	Д	П
Жито	Д	Х	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Овес	П	Д	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Ячмінь	П	П	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Просо	П	Х	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Кукурудза	-	Х	Х	Х	Х	Х	Х	Д
Грачиха	П	Х	Х	Х	Х	Д	Д	П
Картопля	-	Х	Х	Х	Х	Х	Д	П
Буряк	-	П	Д	Х	Х	Х	Д	П

 

Набір польових культур впливає на тривалість ротації сівозміни. Найбільш довга ротація (8-12 років) в плодосімених сівозмінах, в яких посіви озимих і ярових зернових культур чергуються з багаторічними травами і пропасними культурами. Тривалість ротації 6-7 років характерна для пропашних сівозмін. Коротка ротація (3-6 років) властива паро зерновим та іншим спеціалізованим сівозмінам тривалість ротації впливає на розмір сівозмінного масиву.

Висока удільна вага ведучої культури в польовій сівозміні визначає його спеціалізацію. Найбільш поширені - спеціалізовані зернові сівозміни. Їх вводять на віддалених масивах від господарського центру.

Спеціалізовані картопляні сівозміни у зв’язку з великою трудоємністю, чутливістю на органічні добрива і полив розміщують по можливості поблизу господарських центрів, тваринницьких ферм, картоплесховищ, у випадку застосування зрошення – недалеко від місць забору води. Кількість і площа картопляних сівозмін та полів в них повинна бути погоджена з числом спеціалізованих на цій культурі бригад. Оптимальна площа 100-200 га.

Під бурякові сівозміни обирають добре удобрені орні масиви, які відрізняються високою ґрунтовою родючістю, благоприємним тепловим режимом, відсутністю процесів ерозії, а в районах гострого дефіциту вологи – придатні для зрошення. По рельєфу найкращими являються землі з крутизною схилу до 3°, південної, південно-західної та західної експозиції. Оптимальна площа поля 100- 250 га.

Найкращими сівозмінами по виробництву льону вважають 7-8-9-пільні з одним полем льону і двома полями багаторічних трав. У зв’язку з ураженням шкідниками та хворобами, льон необхідно повертати на колишне місце не раніше чім через 7-8-років. Для вирощування льону придатні добре окультурені дерново-підзолисті ґрунти, середньо і легкосуглинкового механічного складу, нормального зволоження, з слабкою кислотністю.

8.Особливості розміщення літніх таборів при влаштуванні територій пасовищ

Літній табір - це сезонний додатковий центр, який розміщують на віддалених пасовищах для скорочення відстаней перегонів тварин. Він являється місцем відпочинку, підкормки, проведення інших виробничих процесів, інколи для доїння корів.

Устрій таборів і правильне їх розміщення – важлива умова, яка сприяє підвищенню продуктивності тварин. Наближення табору до джерел кормів сприяє зменшенню втрат продуктивності худоби і зменшує витрати, пов’язані з перевезенням зеленої маси з полів сівозміни до кормушек. Літній табір в господарстві слугує сезонним господарським центром. Разом з навісами для основного виду тварин в таборі проектують приміщення для робочої худоби, складські приміщення для зберігання кормів, навіси для транспортного інвентарю, силосні траншеї, жилі приміщення для обслуговуючого персоналу та інше.

Кількість таборів для великої рогатої худоби в залежності від розміщення пасовищ і кормових сівозмін може бути різною. Проектування двох або більше таборів обумовлено наявністю двох великих пасовищних масивів, віддалених один від одного на значну відстань.

При розміщенні літнього табору додержуються наступних основних вимог:

- табір повинен займати центральне положення в кормовому масиві, щоб холості перегони тварин на пасовище і транспортування зеленої маси з прилеглої сівозміни були мінімальними;

- ділянка, яка відводиться під табір, повинна бути на підвищених, сухих, з деяким ухилом для стоку атмосферних вод, з глибоким заляганням ґрунтових вод, щоб можна було рити силосні траншеї; рельєф на ділянці повинен бути зручним для будівництва, а ґрунти добре водопроникні, щоб при частих зливах в таборі не було грязі;

- розташовувати табір слід по можливості біля водойм, але на відстані, які передбачені санітарними нормами;

- табір повинен мати зручний під’їзд зі сторони основного господарського центру, але в той же час знаходитись на відстані від магістральних шляхів та інших джерел поширення захворювань;

- поблизу табору бажано мати землі, придатні для використання під кормову сівозміну, город, сад.

Орієнтовну площу під літній табір встановлюють з розрахунку 30-50 м² на одну голову великої рогатої худоби.

Поняття про скотопрогони, іх види

Скотопрогіни поділяються на постійні і тимчасові. Постійні слугують для переходу худоби з табору на гуртові ділянки і забезпечують зв’язок з табором, випасними загонами і водопоєм, загонами всередині гуртових ділянок. В першому випадку їх проектують із розрахунку 20-25 м, в другому 15-20 м для гурта в 100 корів. Огороджені скотопрогіни проектують шириною не більше 10-12 м. в необхідних випадках влаштовують тимчасові скотопрогони на визначений період, але межі не закріплюють. Іноді проектують магістральні скотопрогіни, які з’єднують виробничий центр (ферму) з пасовищами. Для випадків коли худобу переганяють 2 рази в рік (весною і восени), вони недоцільні: можливе використання польових шляхів.

При розміщенні скотопрогонів необхідно дотримуватись таких вимог: розташовувати їх вздовж меж гуртових ділянок, а в середині гуртової ділянки – вздовж коротких сторін загонів чергового травлення; вони повинні забезпечити коротший перехід тварин і займати мінімальну площу; по можливості прокладати їх на менш цінних ділянках пасовищ; не можна проектувати їх на сирих ділянках; вони не повинні проходити по крутим схилам, а також по брівкам ярів і балок: від них потрібно відступати не менш ніж на 40-50 м; не слід поєднувати їх з внутрішньогосподарськими (магістральними) шляхами або розташовувати близько до джерел можливого зараження; на міцних ґрунтах проектувати більш вузькі, а на нестійких – більш широкі.