Правові проблеми приватизації земельних ділянок.

по-перше, що чинне земельне законодавство в частині регулювання процедури приватизації земель не є чітким і послідовним, у спеціальній земельно-правовій літературі виділяється від шести до восьми моделей приватизації земельнихділянок [1]. По-друге, можна зробити висновок про відсутність у більшості стадій процедури приватизації земельних ділянок конкретних строків виконання тих чи інших юридично значимих дій, що на практиці призводить до зловживання з боку органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та порушення прав громадян України у процесі приватизації земельних ділянок. Ще більш ускладненою стала процедура приватизації земельних ділянок після внесення змін і доповнень до ЗК України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008 р. № 509-УІ, яким приватизаційна процедура доповнена стадією так званого вибору місця розташування земельної ділянки. Таким чином можна виділити основні проблеми, які існують на сьогоднішній день, в нормативному забезпеченні та здійсненні процесу приватизації землі: Перш за все існує соціальна несправедливість встановлених норм безоплатної приватизації. Теоретично, наприклад, кожен громадянин може безоплатно отримати присадибну земельну ділянку розміром до 0,1 га у місті, 0,15 га у селищі або 0,25 в селі (ст. 121 ЗК України). Поза сумнівом, найбільш привабливими є земельні ділянки, розташовані у м. 3 Києві, проте зрозуміло, що всі 48 млн громадян України отримати їх у Києві не зможуть. Таким чином, дехто отримає земельну ділянку в столиці, а дехто – у місті обласного значення, селі або селищі (варто зазначити, що право на приватизацію не пов´язується з місцем проживання конкретної особи). Вартість отриманих земельних ділянок відрізнятиметься у десятки, а може – й сотні разів, проте формально всі громадяни використовують одне й те саме право – на приватизацію земельної ділянки.

Доцільно розглянути можливість відмови від безоплатної приватизації у сучасному її вигляді. Існуюче сьогодні(значною мірою лише на папері) право громадян на безоплатну приватизацію земельної ділянки певної площі при цьому необхідно «конвертувати» у грошову суму, на яку надати громадянам своєрідне право вимоги до держави. Це правоможна буде реалізувати при придбанні земельних ділянок на конкурентних засадах або при викупі земельних ділянок, що 6 перебувають у користуванні особи або знаходяться під належним їй нерухомим майном. Із суми договору в цьому випадку повинне вираховуватися грошове вираження права особи на безоплатну приватизацію земель, причому можлива ситуація, що земельна ділянка буде передана особі взагалі безоплатно. Такий підхід дозволить викорінити корупцію при приватизації, забезпечить реальну рівність прав громадян щодо приватизації земельних ділянок, сприятиме істотному збільшенню надходжень до бюджетів. Сама ж процедура набуття права власності на земельну ділянку громадянином істотно спроститься.

 

 

Питання 28

Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю або споруду: історичний аспект та сучасний стан правового регулювання.

1. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

2. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

3. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).

4. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

5. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

6. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Слід зазначити, що протягом останніх двох десятиліть законодавець неодноразово змінював норми закону, що встановлюють підстави та умови набуття права власності на земельну ділянку в разі відчуження розташованої на ній будівлі або споруди.

Так, при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати ст. 30 ЗК в редакції 1992 р. до набувача від відчужувана автоматично переходило право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження, з необхідністю подальшого оформлення переходу права власності.

Відчуження об'єктів нерухомого майна в період з 1 січня 2002 р. до 20 червня 2007 р. (під час дії ст. 120 ЗК в редакції від 25 жовтня 2001 р.) не тягнуло автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями і спорудами. В таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до ст. 120 ЗК 2001 р. на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

До особи, яка придбавала житловий будинок, будівлю або споруду з 1 січня 2004 р. (з моменту набрання чинності ЦК 2003 р.), згідно зі ст. 377 ЦК, а з часу внесення змін до ст. 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. № 997-V - і згідно зі ст. 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувану. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою.

 

Нарешті, чинна редакція ст. 120 ЗК, фактично продублювавши положення ст. 377 ЦК, передбачила, що з 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

 

Питання 29