Тема 2: Особливості християнського вчення про мораль.

Поняттяетосу, моралі, моральності, етики. Співвідношення світської та релігійної моралі. Види та рівні етосу: загальнолюдський, релігійно-національний та первинний. Біблійні витоки християнської моралі. Специфіка старозавітного та християнського етосу: Декалог і заповіді блаженств. Природні та надприродні заповіді в християнстві. Взаємодія в християнстві природного закону совісті та надприродної благодаті віри. Моральні та сакраментальні заповіді християн. Зв’язок церковних таїнств та моральної поведінки. Духовна досконалість як мета морального життя в християнстві. Християнське тлумачення професійної, економічної та господарської етики. Застосування норм моральної поведінки в політичному та економічному житті. Проблеми та антиномії християнської моралі. Перспективи та протиріччя реалізації морального ідеалу в буденному житті. Християнський етос в добу постмодерну. Шляхи оновлення християнської моралі.

Основні поняття: етос, мораль, християнська мораль, заповіді, Декалог, блаженства.

Питання до лекції:

1. Витоки та види християнської моралі.

2. Особливості та ідеал морального життя в християнстві.

3. Християнська мораль в сучасному світі.

Питання семінарського заняття:

1. Основні відмінності релігійної та світської моралі.

2. Порівняльна характеристика старозавітної та новозавітної етики.

3. Пояснити зв’язок між моральним життям та сакраментальними діями.

Методичні рекомендації до семінарського заняття:

1. Визначальними підходами до моралі є її світське та релігійне розуміння. В центрі світських моральних систем стоїть, або благо людини, або благо суспільства. Відповідно, виділяють індивідуалістські та колективістські види моралі. Разом принципи моралі тут виводяться з засад розуму, звичаїв, культурно-обумовлених правил, потреб та інтересів спільнот та державних утворень. Найвищим досягненням суспільної моралі є реалізація принципів гуманізму − приорітет прав та інтересів людини над інтересами спільностей. Суттю релігійної моралі є постулати виведені з релігійних положень, що спираються на авторитетні священні книги, приписи, а зрештою на релігійні одкровення.

2. В Біблії існує поділ на природні та надприродні моральні норми. В Старому Завіті представлені переважно моральні норми природного Закон у (поважати батьків, не вбивати, не красти, не свідчити проти ближнього, не бажати майна ближнього, тощо). Основним моральним принципом тут є дотримання справедливості − «як ти хочеш, щоб поступали з тобою, так і ти чини». Серед вимог Нового Завіту переважають моральні заповіді надприродного характеру (любити і прощати ближніх, любити і прощати ближнім і ворогам, не розлучатися, не гніватися, не засуджувати інших, бути досконалими, як Бог). Основним моральним принципом тут є любов. Таким чином, в Біблії поєднуються вимоги природного та надприродного характеру, що особливо видно в християнській моралі.

Моральні заповіді Христа мають на меті не тільки досягнення людської довершеності, але і життя згідно із надприродним для людини способом існування. Христос говорить: «Ви чули, що сказано древнім «не убий», Я ж вам кажу: не гнівайся ні на кого»; «Ви чули, що сказано древнім: люби ближнього свого, Я ж вам кажу: любіть ворогів ваших», тощо. Христос протиставляє власні заповіді заповідям Старого завіту по одній важливій причині. Вимоги Старого завіту християнство оцінює як підтвердження природного закону: «не чини іншому того, чого не хочеш собі». Цей закон вкорінений в совісті кожної людини. Тому моральні заповіді старозавітного Декалогу християнство вважає підтвердженням природного закону. Це очевидно у випадку заповідей: «не вбий», «не кради», «поважай батька і матір». Але християнство вважає, що серед норм природного закону є така: «пізнай Істину і тримайся її», а тому природною є заповідь «шануй єдиного Бога», який і є цією Істиною. Істина про існування єдиного Бога та необхідність поклоніння йому є найважливішою серед заповідей, виконання яких робить людину людиною. Не менш важливою є і заповідь «люби ближнього твого». Сучасній людині неочевидна природність заповіді «не чини перелюбу», бо ми живемо в часи торжества моральної розбещеності. Але християни вважають цю вимогу нормою природної моралі, оскільки чоловік та жінка створюють сім’ю як особливу містичну реальність, єдину клітинку, завданням якої є досягнення повноти любові, в тому числі через народження дітей. Заповідь «не побажай добра ближнього твого і жінки його» говорить не про зовнішню поведінку людини, а про внутрішні переживання. Ця заповідь застерігає від такої руйнівної для людського суспільства пристрасті, якою є заздрість. Заповіді Христа принципово вивищуються над заповідями Декалогу. Христос закликає своїх учнів не лише до буття довершеними людьми, але і до того, щоб вони «стали синами Бога вишнього». Христос вчить «вчиняти як Бог, що посилає дощ не лише добрим, але і злим». Моральний ідеал Христа – це жертовна любов, яка не чекає подяки у відповідь. На думку християн, заповіді Христа змальовують ідеал святості, якого людина не може досягнути сама. Неможливо власними силами «полюбити ворогів», «підставити щоку», «не вимагати боргів назад», тощо.

3. Окрім моральних заповідей в Біблії існує вимога дотримуватися певних сакраментальних норм − приймати участь в обрядах, таїнствах, церемоніях. Причому виконання сакраментальних заповідей вважається так само важливою як і моральних.Людина може здійснити моральні заповіді Христа лише тоді, коли їй допоможе сам Бог. Ця Божа допомога називається «благодаттю». Благодать – це духовна сила, що подається в таїнствах Церкви, переважно в причасті. Христос не обмежився вимогами щодо моральної поведінки своїх учнів. Він заснував свою Церкву та вимагав участі в особливих містичних діях – таїнствах Церкви. «Хто не охреститься, той не спасеться»; «Покайтеся, тому що наблизилось Царство Боже»; «Хто не буде причащатися Плоті і Крові Моєї, той не ввійде в Царство Небесне». Такі заповіді Бога вимагають участі людей, які бажають спасіння, в таїнствах хрещення, покаяння, причастя. В таїнстві хрещення відбувається духовне народження особистості і надаються духовні сили для подальшого духовного розвитку. В таїнстві покаяння людина може духовно відродитися, знову отримати чистоту душі, подібну до тієї, що вона мала після хрещення. В таїнстві причастя звичайний християнин отримує сили для духовного зростання, а довершений єднається із Богом. Християнське життя концентрується навколо участі в таїнстві причастя. Християнин виконує моральні заповіді, щоб пережити причетність до Бога під час причастя. Християнин причащається, щоб мати духовні сили йти шляхом виконання моральних заповідей. Ідеалом християнського життя є єднання з Богом, яке описується як рай та життя майбутнього віку. Рай – це не якесь місце на небі, а перебування поряд з Богом, в Його світлі. Життя майбутнього віку – це перебування поряд із Богом не лише душі, але і всієї людини – разом із тілом, яке Бог «воскресить», тобто створить наново під час другого пришестя Христа.

Отже, важливість сакраментальних заповідей випливає із значення й ролі Церкви в житті людини. Адже Христос заснував Церкву, як общину любові в якій присутні Він і Святий Дух. Метою ж християнського життя є єднання з Богом, яке можливе не лише через віру, але і в символічно-сакраментальних діях встановлених Богом. Духовна досконалість людини полягає у реалізації моральних та сакраментальних обов’язків. Наприклад, зберегти силу віри й любові неможливо без сповідування гріхів та єдності з Богом, а вони, в свою чергу, стають можливими завдяки таїнствам каяття та євхаристії. В той же час, необхідно підкреслити, що сакраментальні заповіді мають сенс не самі по собі, а у тісному зв’язку з реалізацією моральних норм.

Питання для самостійної роботи:

1. Сутність, типологія, особливості моралі.

2. Християнський етос: структура та специфіка.

3. Християнська мораль в сучасну добу.

4. Професійна етика та християнська мораль.

 

Методичні вазівки до самостійної роботи:

1. Мораль − це спосіб поведінки та норми, які регулюють взаємини між людьми. Регуляція взаємин людей в суспільстві може бути правовою та моральною. Правова регуляція відносин між людьми здійснюється за допомогою формально-юридичних законів, правил, суспільних норм, які передбачають оцінку відповідності дій людини нормам права та законам певного суспільства. Мораль здійснює регулюцію відносин між людьми виходячи з принципів етики та моральних настанов. Це засади добра, справедливості, гуманного ставлення до інших.

Можна виділити види етосу в залежності від універсалізму їхніх моральних приписів: первинний, релігійно-національний та загальнолюдський. Первинними називають моральні засади розраховані на регуляцію місцевих, локальних спільнот. Релігійно-національні моральні принципи діють в більш широкому контексті народів, локальних національних культур, або релігійних утворень. Загальнолюдськими є моральні норми спрямовані на регуляція взаємин між людьми різних національних та релігійних культур та поглядів.

2. Християнська мораль є релігійною. Вона виводиться з Біблії та настанов Церкви. Авторитет християнської моралі визначається авторитетом Писання, Ісуса Христа та Церкви. Таким чином, християнська мораль є теоцентричною і в цьому вона протилежна світській гуманістичній моралі, зосередженої на людині. Необхідно розуміти, що навіть в самій релігії, і зокрема в християнстві, є моральні норми природного та надприродного характеру. Природні приписи моралі є обов’язковими для будь якої людини з очевидністю, вони багато в чому аналогічні світській гуманістичній моралі та природній моралі інших релігій. Так, заповіді, які забороняють вбивати, красти, обманювати, чинити перелюб фактично однакові в усіх релігіях та етиках світу. Порушеннями моралі ці норми вважаються хоча б тому, що суперечать совісті та розуму кожного. Але джерелом їх виникнення все одно виступає Бог, як гарант життя суспільства та людини. Натомість надприродні заповіді виходять за межі вимог совісті й розуму, їх не можна вивести з повсякденного життя суспільства та здорового глузду. Надприродні норми моралі є богонадхненними, вони вимагають віри. Вимоги надприродних заповідей, часто настільки

незвичні, що людина не може пояснити їх необхідність логікою. Наприклад, вимога не вбивати інших є зрозумілою і логічною, адже так само можуть вбити тебе. Навіть вимогу любити ближнього, прощати людям можна пояснити, якщо під ближнім розуміти «тих хто нас любить». Але вимогу «любити ворогів, молитися за них, благословляти їх» важко прийняти, враховуючи складні обставини життя. Таку вимогу можна виконати лише вірою. Більш того, для реалізації цієї заповіді необхідна сила божественної любові.

3. Християнська мораль відіграє важливу роль і в сучасності. Щодо її місця і ролі в житті суспільства існує декілька підходів. Перший підхід стверджує, що християнська мораль є релігійно-конфесійною, тому вона не може в повній мірі регулювати стосунки сучасного секулярного суспільства. Християнська мораль має залишатися на індивідуальному, а не загальному рівні. Вона завжди є мораллю партійною та ідеологічною, виражає інтереси окремих груп людей, якими є християнські церкви. При такому підході відкидається духовний зміст християнської моралі, її претензію до універсалізму. Другий підхід наполягає, що християнська мораль вічна і незмінна в усіх своїх виявах, і тому вона повинна бути радикально втіленю в життя окремих людей, так і спільнот. При цьому речники такого підходу, як правило, акцентують на істинності якоїсь однієї Церкви та її тлумачення моралі. В такому випадку часто вважають, що місія поширення та підтримки християнської моралі в суспільстві має бути покладена на державу, і що суспільство просто зобов’язане жити по християнські. При такому підході функції релігійної моралі фактично ототожнюються з функціями світської моралі. Християнська мораль видається універсальною і загальнообов’язковою не за своїм змістом, а за впливом у суспільстві. Тому, насадження обов’язковості християнської моралі для всіх сприймається як обов’язок Церкви, суспільства та держави. Третій підхід вважає, що християнська мораль є універсальною, а не конфесійною. Вона відкрита для всіх, але не може бути насильно нав’язаною, законодавчо закріпленою чи перетвореною на ідейну функцію держави. Будучи універсальною за змістом та роллю, християнська мораль залишається релігійною мораллю в світському суспільстві, вона вимагає вільного прийняття. Завдання проповіді християнства залишається місією віруючих, а не державних структур. Її вплив на суспільну мораль завжди є перспективною метою і завданням. Але надзвичайно важливо, щоб заповіді церковно-конфесійні не ставали на перший план перед заповідями загальнохристиянськими. Щоб заповідь любити ближнього не обмежувалася любов’ю до представника своєї конфесії.

Для існування в сучасному світі важливо як дотримуватися вимог надприродної моралі так і вимог природної моралі. Щоправда не варто завищувати планку таких вимог. Норми надприродної моралі завжди залишаються вимогами для окремого індивіда здатного їх втілити, вони ніколи не можуть бути вимогами для усього суспільства. Достатнім для перебування в суспільстві є вимоги природної моралі. Вони мають бути посильними і обов’язковим для всіх. Можливі різні модифікації золотого правила етики.

4. Принципи професійної моралі грунтуються як на природних нормах християнського Закону так і на вимогах щодо виконання своїх своїх професійних обов’язків. Кожен фахівець повинен чесно, віддано виконувати свої обов’язки, виконувати накази своїх керівників, чемно поводитися з усіма колегами. Християнин повинен виконувати основні моральні вимоги: не красти, не брехати, не лінуватися, тощо. Він повинен мати відчуття, що ніби сам Бог заповідає йому виконувати свої професійні обов’язки. Тому вітаються слухняність, ініціатива, розсудливість, вимогливість, стриманість, відповідальність, мужність. Професійні обов’язки необхідно виконувати до тих пір, поки вони не вступають у конфлікт з релігійними нормами. А так як останні стосуються лише духовної та моральної сфери, то фактично виконання професійних вимог не може вступити в супереч з виконанням релігійних приписів. Зрозуміло, окрім випадків, коли вимагаються виконання неуставних доручень. І тут від християнина вимагається мужність і розсудливість.

 

Питання для індивідуальної роботи:

1. Проаналізувати заповіді Декалогу.

2. Текстуально та змістовно дослідити заповіді Нагірної проповіді.

3. Розгляньте особливості сакраментальних заповідей в християнстві.

4. Тенденції модернізації християнської моралі в сучасну добу.

5. Християнський етос: структура та особливості.

6. Християнська мораль очима молоді.

 

Питання для обговорення:

1. Чи можливо реалізувати християнський моральний ідеал в сучасному світі?

2. Чи є непримиренним конфлікт між Законом та благодаттю?

3. Чи можна вважати вільною людину, яка дотримується моральних приписів?

4. Чи обов’язково для християнина дотримуватися сакраментальних заповідей?

5. В чому полягає альтернатива християнській моралі?

6. Чи актуальна християнська мораль в епоху постмодерну?

7. Чи можливо поєднати матеріальне благополуччя з дотриманням релігійних вимог?

8. Чи можливо поєднати матеріальне благополуччя з дотриманням релігійних вимог?

Першоджерела по темі семінару:

1. Заповіді Мойсея − Вихід 20, 2-17; Другозаконня 5: 6-22.

2. Закон і благодать − Іоанн 1: 17.

3. Відношення Ісуса до Закону − Матфія 5: 17-18.

4. Заповіді Христа − Матфія 7: 1-14.

5. Любов до Бога та ближнього − Марка 12: 30-31.

6. Нова заповедь любові − Матфія 5: 38-39.

7. Любов до врагів − Матфія 5: 43-44.

8. Про перелюб − Матфія 5: 27-30.

9. Про хибних пророків − Матфія 7: 15-29.

10. Носіння хреста; Життя заради Христа − Матфія 16: 24-26.

11. Смирення, боротьба з спокусами − Матфія 18: 1-10.

12. Примирення з братом; сила спільної молитви − Матфія 18: 15-20.

13. Прощення ближньому − Матфія 18: 21-22.

14. Про єдність чоловіка та жінки; про шлюб та розлучення; про скопців − Матфія 19: 3-12. Матфія 5: 32.

15. Умови для досягнення Царства Божого − Матфія 19: 16-26.

16. Претензії на владу в Церкві; істинна мета Христа – служіння − Матфія 20: 20-28.

17. Христос вигонить торгівців з Храму − Матфія 21: 12-13.

18. Проти любові до привласнення − Лука 12: 12-31.

19. Тайна вечеря; Таїнство причастя, євхаристія − Матфія 26: 26-28; Марк 14: 22-25; Лука 22: 17-20; 1 Коринф. 11: 23-26; 1 Коринф. 10: 16; Іоан 6: 47-57; Дії апостолів 2: 42.

20. Таїнство хрещення. Значення − Матфія 3: 13-17; 28: 19; Марк 1: 9; 16: 16; Лука 3: 21-22; Дії апостолів 2: 38; 16: 33; 22: 16; Римлянам 6: 3-4.

21. Таїнство миропомазування − Матфія 3: 11; Марк 1: 8; Дії апостолів 1: 5.

22. Таїнство шлюбу − Матфія 19: 4-6, 19: 6; Марк 10: 6-9; Ефесянам 5: 31. 1 Коринф. 7: 2-5, 27-28;

23. Таїнство маслосв’яття − Іаков 5: 14-15; Марк 6: 13.

24. Таїнство рукопокладання; висвята священства − Дії апостолів14: 23.

25. Правила сімейного життя − Ефесянам 5: 22-33.

 

Література:

1. Барбур И. Этика в век технологии. – М.: ББИ, 2001.

2. Бальтазар Г. У., Ратцингер Й., Шюрман Х. Принципы христианской этики. – М.: ББИ, 2007.

3. Гуроян В. Воплощенная любовь. Очерки православной этики. – М.: ББИ, 2001.

4. Хейз Р. Этика Нового Завета. – М.: ББИ, 2005.

5. Шнакенбург Р. Етичне послання Нового Завіту. – К.: Дух і літера, 2005.