Історична характеристика логіки як науки

Поняття культури мислення

Слово "логіка" походить від грецького слова "logos", що в перекладі означає: слово, смисл, думка, мова (позначають закономірності виникнення, закономірності існування, закономірності розвитку речей та явищ навколишнього світу; послідовність, несуперечливість, обґрунтованість наших міркувань; здатність людини відображати навколишній світ за допомогою мислення;навчальна дисципліна; особлива наука про мислення).

Культура мислення - усвідомлене відношення до процесу міркування, тобто вміння правильно будувати доведення, спростування, проводити аналогії, висувати гіпотези, знаходити й усувати помилки у своїх і чужих міркуваннях. Подібно до того, як знання правил граматики дає нам можливість досконало будувати слова, речення, фрази, так і знання правил та законів логіки, забезпечуючи культуру мислення, зумовлює необхідну систематичність, послідовність, обґрунтованість і переконливість наших міркувань.

Історична характеристика логіки як науки

Перші дослідження і відкриття з логіки з'являються незалежно одне від одного у стародавній Греції та Індії. Логіка стародавніх греків, зокрема Арістотеля, була поширена у Західній і Східній Європі, а згодом і на Близькому Сході. Індійська ж логіка була розповсюджена у Китаї, Японії, Тібеті, Монголії, Індонезії та на Цейлоні.

І у Греції, і в Індії логіка формувалася в межах універсальної, єдиної тоді науки - філософії. В Індії виникненню логіки сприяли філософські диспути, на яких представники різних філософських течій відстоювали свої погляди. Тому логіка стародавньої Індії була тісно пов'язана з риторикою, теорією ораторського мистецтва.

В індійській логіці можна виділити три основні періоди її розвитку:

-рання буддійська логіка (VI-V ст. до н.е. - /7 ст. н.е.) промова про себе,красива промова (художнє слово),промова диспутів,"дурна промова" (промова, яка викладає хибне вчення),правильна промова (промова, яка знаходиться у злагоді з істинним вченням і має за мету донести до слухачів істинне знання)

- діяльність логічних шкіл ньяя і вайшешика (III - Vст. н.е.),

-розквіт буддійської логіки (VI-VIII ст).

О б' є к т о м доведення може бути або сутність, або атрибут. Коли об'єктом є сутність, то результатом доведення є встановлення факту існування чого-небудь чи його не існування. Коли ж об'єктом доведення є атрибут, властивість, то в цьому разі визначається, належить даний атрибут сутності чи не належить.

Доведення складається з восьми членів, кожен з яких виконує певну функцію у процесі доведення і має відповідну назву: речення, підстава, приклад, однорідність, різнорідність, пряма перцепція, висновок, авторитет.

Охарактеризуємо кожний з восьми членів доведення.

Р е ч е н н я м, або тезою, є положення, яке учасник дискусії добровільно приймає і яке повинно бути доведеним.

П і д с т а в а - логічна основа, яка випливає з прикладу однорідності, різнорідності, прямої перцепції, висновку, авторитету.

П р и к л а д - є наведення загальновизнаних або прийнятих наукою положень.

О д н о р і д н і с т ь - встановлення подібності між сутностями, між атрибутами, між причинами, між наслідками.

Р і з н о р і д н і с т ь - констатація взаємовідмінності між сутностями, атрибутами, причинами, наслідками.

П р я м а п е р ц е п ц і я - сприйняття речі без домішок, які можуть випливати з психологічних, емоційних сенсорних та інших особливостей людини (наприклад, міраж, ілюзії, сон).

В и с н о в о к - констатація інформації про об'єкт за умов, коли він безпосередньо на сприймається (наприклад, минуле виводять із теперішнього).

А в т о р и т е т о м - вчення мудреців, положення, викладені у священних книгах.

Дігнага визнавав правомірність двох видів силогізму: тричленного (підстава, приклад, теза) і п'ятичленного (теза, підстава, приклад, застосування, висновок).

Значний внесок у розробку індійської логіки цього періоду вніс Дхармакірті "Крапля логіки".Його система логіки включає чотири розділи:

сприйняття,

умовивід "для себе",

умовивід "для інших",

логічні помилки.

Розподіленість термінів у категоричних судженнях

Суб’єкт і предикат судження називають його термінами.
Розподілений термін – який мислиться в повному обсязі іншого або повністю в нього виключається.

Нерозподілений термін – обсяг тільки частково включається в обсяг другого або лише частково виключається з нього.
озглянемо розподілення термінів у судженнях типу А, І, Е, О

1. У загальностверджувальних судженнях типу А (формула "Всі S є Р") суб'єкт завжди розподілений, а предикат у більшості випадків - нерозподілений.

2. У частковостверджувальному судженні типу І ("Деякі S є Р") розподіленість і суб'єкта, і предиката не можна визначити суто логічними засобами, тобто за структурою.

3. У загальнозаперечному судженні типу Е (формула "Жодне S не є Р") і суб'єкт, і предикат розподілені.

4. У частковозаперечних судженнях суб'єкт є нерозподіленим (за винятком деяких випадків), а предикат завжди розподілений, оскільки мислиться в повному обсязі, тобто його обсяг повністю виключається з обсягу суб'єкта.

14. Логічні відношення між категоричними судженнями

В основу лог відношень між кат судженнями лежить їх схожість за змістом, який виражається через їх смисл та значення істинності суджень. З цього погляду погляду судження поділяють на порівняні та непорівнянні.
Серед не порівнюваних суджень розрізняють сумісні та несумісні.
Сумісними судженнями я такі, які одночасно можуть бути істинними
Розрізняють 3 види сумісності:

- Еквівалентність(повна сумісність)

- Субконтрастність (часткова сум)

- Субординація (підпорядкованість)

Несумісні є судження, які не можуть бути одночасно істинними, розрізняють два види: протилежність, суперечність.

15. Види складних суджень (кон’юнкція і та а, диз’юнкція або,імплікація якщо за умови,еквівалнція тоді і тільки тоді)

Безпосередні умовиводи.

До безпосередніх умовиводів відносять:

а) обернення, перетворення, протиставлення предикату;

б) умовиводи за логічним квадратом.

До опосередкованих умовиводів відносять простий категоричний силогізм.

Безпосереднім умовиводом називається дедуктивний умовивід, у якому висновок отримують із одного засновку.

О берненням називається такий безпосередній умовивід у висновку якого суб'єктом стає предикат засновку, а предикатом - суб'єкт засновку.

В умовиводі шляхом п е р е т в о р е н н я ми отримуємо висновок де суб'єктом є суб'єкт засновку, а предикатом є поняття, що суперечить предикату засновку. Це стає можливим завдяки зміні якості засновку.

Протиставленням предикату називається такий безпосередній умовивід у результаті якого отримують висновок суб'єктом якого є поняття, що суперечить предикату засновку, а предикатом стає суб'єкт засновку.

Умовиводи за "логічним квадратом".Нагадаємо, що таких відношень існує чотири види: підпорядкування, суперечності, противності і підпротивності.

Умовиводи, які будуються із урахуванням цих 4-х типів відношень між категоричними судженнями, називають умовиводами за "логічним квадратом".
21. Простий категоричний силогізм

Уперше систематичний розгляд теорії висновку дає Арістотель в "Аналітиках", вона отримала назву "силогістика".

К а т е г о р и ч н и м с и л о г і з м о м називають дедуктивний умовивід, який складається із двох засновків і висновку, представлених судженнями виду: ASP, ESP, ISP, OSP.

Термін, що входить до висновку як його суб'єкт називається м е н ш и м і позначається буквою S.

Термін, який виконує роль предиката висновку називається б і л ь ш и м і позначається буквою Р.

Термін, що входить в обидва засновки, але відсутній у висновку, називається с ер е д н і м і позначається буквою М.

У нашому прикладі більший засновок 1, а менший - 2. Виходячи із зазначеного, структуру силогізму можна записати у вигляді імплікації, де антецедентом буде кон'юнкція засновків, а консеквентом - висновок:

Ці схеми називають фігурами категоричного силогізму, тобто різновидами категоричного силогізму, які визначаються розташуванням середнього терміна.

Різновиди категоричного силогізму розрізняють за формами засновків і висновку. їх прийнято називати модусами категоричного силогізму.

При побудові категоричного силогізму дотримуються певних правил, які поділяються на:

а) загальні правила категоричного силогізму і

б) спеціальні правила фігур.

22. Види індуктивних умовиводів

До недедуктивних умовиводів відносяться:

- індуктивні умовиводи та

- умовиводи за аналогією.

а) Індуктивні умовиводи.

І н д у к т и в н и м умовиводом називається умовивід, в якому із одиничних або часткових суджень виводиться загальне судження.

П о в н о ю індукцією називається такий умовивід, у якому на підставі притаманності ознаки кожному предметові деякої множини робиться висновок про належність цієї ознаки всім предметам цієї множини.

Н е п о в н о ю індукцією називається умовивід, у якому висновок про весь клас предметів базується на вивченні тільки деяких предметів, що належать до даного класу.

23. Аналогія як умовивід

А н а л о г і я - це такий не дедуктивний умовивід, у якому судження про притаманність певної ознаки деякому об'єктові виводиться на основі подібності цього об'єкту з іншим об'єктом.

З р а з к о м аналогії називається об'єкт ознака якого переноситься на другий об'єкт.

Су б' є к т о м аналогії називається об'єкт на який переноситься ознака.

До структури аналогії входять чотири види суджень:

1) судження про наявність основи у зразка;

2) судження про наявність основи у суб'єкта;

3) судження про наявність переносної ознаки у зразка;

4) судження про наявність переносної ознаки у суб'єкта. Перші три судження - це засновки, а четверте судження - це висновок аналогії.

Існує два види аналогій:

- Аналогією властивостей називається такий умовивід, в якому переносною ознакою є властивість

- Аналогією відношення називається умовивід в якому переносною ознакою є ознака відношення.

24. Види доведення

П р я м и м називається доведення, в якому теза безпосередньо випливає із аргументів.

Пряме доведення застосовують тоді, коли наявна достатня кількість аргументів.

Не п р я м и м доведенням називається такий вид доведення у якому істинність тези випливає із хибності антитези.

А н т и т е з о ю називають положення, яке суперечить тезі.

Розрізняють два види непрямого доведення:

- апагогічні та розділові.

Апагогічне доведення іноді називають доведенням від супротивного.

Наступним видом непрямого доведення є розділове доведення.Його суть полягає в побудові розділового судження, одним із елементів якого є теза.

25. Види спростування

С п р о с т у в а н н я м називається така логічна операція, за допомогою якої встановлюють хибність або необгрунтованість тези.

Існує три види спростування:

а) Спростування тези.

Спростування тези фактами.

Поняття культури мислення

Слово "логіка" походить від грецького слова "logos", що в перекладі означає: слово, смисл, думка, мова (позначають закономірності виникнення, закономірності існування, закономірності розвитку речей та явищ навколишнього світу; послідовність, несуперечливість, обґрунтованість наших міркувань; здатність людини відображати навколишній світ за допомогою мислення;навчальна дисципліна; особлива наука про мислення).

Культура мислення - усвідомлене відношення до процесу міркування, тобто вміння правильно будувати доведення, спростування, проводити аналогії, висувати гіпотези, знаходити й усувати помилки у своїх і чужих міркуваннях. Подібно до того, як знання правил граматики дає нам можливість досконало будувати слова, речення, фрази, так і знання правил та законів логіки, забезпечуючи культуру мислення, зумовлює необхідну систематичність, послідовність, обґрунтованість і переконливість наших міркувань.

Історична характеристика логіки як науки

Перші дослідження і відкриття з логіки з'являються незалежно одне від одного у стародавній Греції та Індії. Логіка стародавніх греків, зокрема Арістотеля, була поширена у Західній і Східній Європі, а згодом і на Близькому Сході. Індійська ж логіка була розповсюджена у Китаї, Японії, Тібеті, Монголії, Індонезії та на Цейлоні.

І у Греції, і в Індії логіка формувалася в межах універсальної, єдиної тоді науки - філософії. В Індії виникненню логіки сприяли філософські диспути, на яких представники різних філософських течій відстоювали свої погляди. Тому логіка стародавньої Індії була тісно пов'язана з риторикою, теорією ораторського мистецтва.

В індійській логіці можна виділити три основні періоди її розвитку:

-рання буддійська логіка (VI-V ст. до н.е. - /7 ст. н.е.) промова про себе,красива промова (художнє слово),промова диспутів,"дурна промова" (промова, яка викладає хибне вчення),правильна промова (промова, яка знаходиться у злагоді з істинним вченням і має за мету донести до слухачів істинне знання)

- діяльність логічних шкіл ньяя і вайшешика (III - Vст. н.е.),

-розквіт буддійської логіки (VI-VIII ст).

О б' є к т о м доведення може бути або сутність, або атрибут. Коли об'єктом є сутність, то результатом доведення є встановлення факту існування чого-небудь чи його не існування. Коли ж об'єктом доведення є атрибут, властивість, то в цьому разі визначається, належить даний атрибут сутності чи не належить.

Доведення складається з восьми членів, кожен з яких виконує певну функцію у процесі доведення і має відповідну назву: речення, підстава, приклад, однорідність, різнорідність, пряма перцепція, висновок, авторитет.

Охарактеризуємо кожний з восьми членів доведення.

Р е ч е н н я м, або тезою, є положення, яке учасник дискусії добровільно приймає і яке повинно бути доведеним.

П і д с т а в а - логічна основа, яка випливає з прикладу однорідності, різнорідності, прямої перцепції, висновку, авторитету.

П р и к л а д - є наведення загальновизнаних або прийнятих наукою положень.

О д н о р і д н і с т ь - встановлення подібності між сутностями, між атрибутами, між причинами, між наслідками.

Р і з н о р і д н і с т ь - констатація взаємовідмінності між сутностями, атрибутами, причинами, наслідками.

П р я м а п е р ц е п ц і я - сприйняття речі без домішок, які можуть випливати з психологічних, емоційних сенсорних та інших особливостей людини (наприклад, міраж, ілюзії, сон).

В и с н о в о к - констатація інформації про об'єкт за умов, коли він безпосередньо на сприймається (наприклад, минуле виводять із теперішнього).

А в т о р и т е т о м - вчення мудреців, положення, викладені у священних книгах.

Дігнага визнавав правомірність двох видів силогізму: тричленного (підстава, приклад, теза) і п'ятичленного (теза, підстава, приклад, застосування, висновок).

Значний внесок у розробку індійської логіки цього періоду вніс Дхармакірті "Крапля логіки".Його система логіки включає чотири розділи:

сприйняття,

умовивід "для себе",

умовивід "для інших",

логічні помилки.