Народні думи й пісні про визвольну війну

Соціальні потрясіння активізують творчий процес. Історія культури знає багато таких сплесків, один з них припадає на період визвольної війни 1648-1654 pp.

Особливо популярними цього часу були лицарські пісні-думи, де оспівується звитяга козацьких ватажків та козаків-запорожців. Багато дум пов’язано із сільською тематикою, адже селяни були основним резервом поповнення козацтва.

Образ Б. Хмельницького є центральним у багатьох думах: як він у захмелілого Барабаша забрав грамоту Владислава IV із правами на привілеї козаків, про походи і перемоги, про зрадливу вдачу турків, про смерть Богдана. По цих та інших думах можна з певною вірогідністю скласти уявлення про настрій козацтва в часи найбільшої його активності. Більшість дум веде оповідь про конкретні події та історичних осіб. І. Шранко провів цікаве дослідження: порівняв тексти дум із свідченнями літописців – події викладено тотожно. Симптоматично, що немає жодної думи або пісні, яка б зафіксувала історичний акт укладення союзу України з Москвою. Напевно, ця політична акція не була популярною в народі, відчувалися її гіркі наслідки.

Боротьба з національними і релігійними утисками – провідна тема багатьох народних дум і пісень. Вони в яскравих фарбах ведуть оповідь про грабунки польської шляхти та євреїв-орендарів, про зусилля козаків у боротьбі із цим лихом. Наприклад, з думи про Корсунську битву ми дізнаємось, як козаки полонили гетьмана Потоцького і продали в полон татарам, як від народного гніву втікали євреї-орендарі, як попа Якубу повісили на дубі та ін.

Справжньою перлиною народної поетичної творчості стали невільницькі думи й пісні. У них звучить туга за батьківщиною, мрія про волю, жадоба боротьби з поневолювачами.

У 60-70-ті роки XVII ст. кількість пісень збільшується, але художній рівень їх не перевершує твори невільницького циклу. Щоправда, розширюється жанровий діапазон, з’являються іронічні та гумористичні пісні. Але гумор, як правило, то гіркий, то злий, бо в ньому проступає гіркота самого життя.

Із занепадом козацької єдності з’являється новий персонаж – козак-нетяга. Замість романтики й героїчних подвигів цей злидар надає перевагу шинку, пропиває останні копійки. Про соціальне розмежування виразно розповідає дума про Ґанджу Андибера. Допоки на ньому були шапка-бирка, "вітром підбита", драні чоботи, "дуки-срібляники", Войтенко, Золотаренко та Довгополенко, представники аристократії, і господарка шинку не звертали на нього уваги. Коли ж після переодягнення дуки збагнули, що під видом козака-нетяги перед ними Фесько Ганджа Андибер, гетьман Запорозький, їх ставлення до нього різко змінилося. Немає значення, чи історична особа Ганджа, важливо те, що в думі відбилося соціальне розмежування в козацькому середовищі.

Нові пісні створюються в нових історичних умовах, в іншому середовищі. Жанр думи майже зникає. Знищення гетьманщини 1764 р. пройшло непомітним в усній народній творчості, але знищення Запорозької Січі 1775 р. Катериною II викликало обурення й жаль і в народі, і в його піснях. Життя козацької доби закінчилося з набуттям козацькою старшиною статусу дворян.

 

 

КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ТА ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

ІВАНА МАЗЕПИ

Іван Мазепа (1644-1709) – один з видатних і найсуперечливіших політич- них діячів України. Сфера його суспільних інтересів досить широка, але ми торкнемося тільки просвітницької і культурницької діяльності. Він здобув високу освіту: спочатку в Києво-Могилянській колегії, а потім у колегії єзуїтів у Варшаві. Вступивши на службу до польського короля, багато подорожував по Західній Європі, набуваючи досвіду управління державою.

І. Мазепа зробив спробу утвердити самостійність України політичними засобами, але хисткість його позицій, орієнтація на Московщину, Польщу, Швецію, Туреччину не мали підтримки з-поміж козацької старшини. Ігнорування громадської думки призвело до повної поразки, втрати навіть тих досягнень, які змогли зберегти наступники Б. Хмельницького.

Протягом 21-річного гетьманування І. Мазепа став одним із найба-гатших феодалів Європи. Більшу частину своїх особистих прибутків він віддає на розвиток просвітницьких, культурних та релігійних закладів. Ревний покровитель православ’я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку чудових храмів у стилі козацького, або, як його часом називають, "мазепинського" бароко. Багато сил, часу, коштів він віддав Києво-Могилянській академії: наділив маєтками, звів головний корпус, довів кількість студентів до 2 тисяч.

І. Мазепа заснував багато шкіл і друкарень для того, щоб "українська молодь могла в повну міру своїх можливостей користуватися благами освіти". Він сприяв перетворенню Чернігівської колегії на вищу школу-ліцей.

Гетьман листувався з багатьма вченими, яких запрошував до співпраці. Саме під його впливом козацька старшина посилає своїх синів на навчання до закордонних університетів, що зумовило формування згодом власного кадрового потенціалу.

 

 

ПЕРШІ ШКІЛЬНІ ПІДРУЧНИКИ

Перший шкільний підручник українською мовою – "Буквар" І. Федорова, виданий у Львові 15 лютого 1574 р. Ця дата знаменна у культурному розвитку України й варта шанування: український народ одержав першу нормативну граматику.

Цей підручник навіть для того часу був незвичайний. У ньому розроблено струнку систему засвоєння граматики церковнослов’янської, а якщо бути зовсім точним, словеноруської мови.

Перша сторінка – це абетка. Розташування літер подано в усталеній традиції того часу, але завдяки цьому виданню вона стала традиційною для всіх граматик, які базуються на кирилиці. Згідно з нормами того часу абетка подається також у зворотному порядку і впереміж з метою кращого засвоєння учнями. Наступний розділ – дво- та три-літерні сполучення. Це доцільна методика для засвоєння складів.

І. Шедоров не обмежується суто букварним матеріалом. Він виділяє три невеликих розділи так, щоб полегшити підготовку дітей до вивчення систематичної граматики. У першому розділі подаються зразки відмінювання різних дієслів у теперішньому часі однини й множини, що починаються з певної літери алфавіту. Кінець розділу пропонує зауваження про форми дієслова "биті" (бути) пасивного стану в різних часах – минулому, теперішньому, майбутньому.

Чи був аналог цьому "Буквареві"? За свідченням самого І. Федорова, він користувався книгою Іоанна Дамаскіна "Букви словенскія". Але науковці стверджують, що найдавніші списки книги І. Дамаскіна відомі лише з XVI ст. Виходячи з аналізу обох видань можна припустити, що І. Шедоров узяв за основу книгу І. Дамаскіна, грунтовно її переробив, доповнив, отже, виконав досконалішу редакцію.

У другій частині букваря наводяться тексти для читання та заучування напам’ять. Це традиційна методика навчання в південних і східних слов’ян. Книжка закінчується сентенціями, де йдеться про користь навчання, подаються уривки з книги притч Соломонових та звернення до батьків про значення виховання дітей. Усе обґрунтовується уривками з послань апостола Павла. Отже, буквар був розрахований і на дорослих.

Наступний підручник, що за значенням не поступається "Букварю" І. Федорова, – "Граматика словенська", укладена Лаврентієм Зи-занієм і надрукована 1596 р. у Вільно. Автор був високоосвіченою людиною. Невідомо, де він здобув освіту, можливо, навчався в Ярославській єзуїтській колегії, згодом викладав у Львівській і Брестській братських школах, працював у Віленській, ректором якої був його брат Стефан. "Буквар" І. Федорова вже не задовольняв вимог, що постали перед суспільством, і Л. Зизаній, спираючись на свій педагогічний досвід, систематизував церковнослов’янську мову. У підручнику відбито риси живої народної мови XVII ст. "Граматика словенська" стала великим кроком уперед у слов’янській філології.

Із плином часу розвиваються і вдосконалюються уявлення про світ, систематизуються методики в усіх галузях знань. Наука про мову входить у нормативне русло, розвивалася й українська філологія. Потрібен був підручник, який би узагальнив набутки слов’янських мов, досвід попередніх граматик і відбивав сучасний стан мовознавства. Цю важку, але почесну місію взявся виконувати Мелетій Смотрицький. Його "Граматика" вийшла у світ у 1619 р. Вона знаменувала цілу епоху в унормуванні слов’янських мов – української, російської, білоруської, була єдиним підручником в Україні, Росії, Білорусії протягом тривалого часу.

М. Смотрицький розпочав свою освіту в Острозькій школі. Після закінчення її князем К. Острозьким був направлений до Віленської академії. Потім він слухав лекції у Лейпцизькому, Віттенберзькому та Нюрнберзькому університетах. Напевно, в одному з них він дістав ступінь доктора медицини. Приблизно з 1600 р. працював у Віленській місцевій братській школі, активно виступав як полеміст. За своє волелюбне слово був підданий репресіям. М. Смотрицький був одним із перших ректорів Київської братської школи. Після Києва знову Вільно – місто, де він створив "Граматику".

"Граматика" М. Смотрицького – один з найвизначніших творів слов’янського мовознавства. Несприятливі умови, в яких йому довелося працювати, не позначилися на якості підручника. Шкільництво дістало гідну подиву капітальну працю; "Граматика" була адресована насамперед викладачам. Вона велика за обсягом, насичена різними прикладами, поясненнями, винятками з правил, вказівками. У передньому слові автор звертається до вчителів і учнів, говорить про велике значення граматики у вивченні мови, складанні тексту "писания и письма вырозу-мения". Не позбавлені доцільності методичні вказівки щодо викладання мови. Це важливий документ педагогічної і методичної думки XVII ст. Він наголошує, що вчителі відповідальні за те, щоб діти "часу даремно не витрачали, поглиблювали свої знання".

 

 

КОЛЕГІЇ В УКРАЇНІ

Після Берестейської унії 1596 р. Річ Посполита посилює вплив та утиски щодо української культури. Щоб покатоличити молодь на Правобережжі, Закарпатті та Буковині, відкриваються єзуїтські та уніатські колегії: спочатку у Львові, Вінниці, Барі, Кам’янці-Подільському, а згодом і в усіх великих містах.

На землях Лівобережної України середню освіту давали колегії в Чернігові (заснована в 1700 p.), Харкові (1721), Переяславі (1738), Луцьку, Вінниці, Кам’янці, Немирові та ін.

Навчальні програми колегій передбачали вивчення рідної та іноземних мов: французької, німецької, італійської. Обов’язковими були історія, географія, малювання.

Харківська колегія – центр освіти Слобожанщини. У 1765 р. тут відкрилися додаткові класи, де викладали інженерну справу, артилерійську справу, архітектуру, геодезію, географію.

Випускники колегій могли продовжувати навчання в Києво-Моги-лянській академії, яка була першим вищим навчальним закладом у слов’янському світі.

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Перші книгодрукарі слов’ян. Яким був їх внесок у розвиток духовності народу?

2. Охарактеризуйте Києво-Могилянську академію, її роль і значення в культурному розвитку України.

3. Який вплив на гуманістичний розвиток України мала Реформація?

4. Особливості культурно-мистецького процесу доби козаччини.

5. Якими були перші шкільні підручники?

Розділ ІV