Розвиток культури на початку XX ст. (1900 - 1917 рр.)

Під тиском революційних подій царизм змушений був скасува­ти укази щодо української мови. Кількість по­чаткових шкіл в Україні зросла, Але загалом рівень освіти в Україні залишався незадовільним.

Напередодні революції 1917 р. ситуація з освітою дещо поліпши­лася. на всій території України не було жодного вищо­го навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні.

Велику роботу щодо освіти і культури проводило товариство «Просвіта.

Початок XX ст. був сприятливим і для розвитку української науки. Д. Заболотний першим запропонував ефективні способи бороть­би з чумою. І. Мечников став лауреатом Нобелівської премії.

Розвиткові вітчизняної авіації сприяв перший аероклуб, що відкрився в Одесі.

Археологічну науку представляв В. Хвойка, який відкрив у При­дніпров'ї перші пам'ятки трипільської культури.

Розвиткові науки в Україні сприяло Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка.

Нових вершин досягла українська література, представлена І. Франком, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, В. Винниченком, П. Мир­ним. І. Нечуєм-Левицьким.

Композитор М. Леонтович створив низку композицій на ос­нові українських народних пісень.

Найвищим рівнем вокального мистецтва володіла випускниця Львівської консерваторії С. Крушельницька.

В архітектурі початку XX ст. в Україні поширився загальноєвропейський стиль модерн із характерними для нього природними декоративними формами, синтезом мистецтв.

 

Культурні перетворення доби Української революції (1917 - 1920 рр.)

Перша світова війна призвела Російську державу до глибокої суспільно-політичної кризи, внаслідок якої відбулася Лютнева (1917 р.) революція. В ході лютнево-березневих революційних подій було ліквідовано самодержавство і розпочалися демократичні перетворення у державі.

на 1917 р. загальний освітній рівень українського народу був дуже низький, а неписьменність серед населення становила близько 70%. У деяких регіонах цей показник сягав навіть понад 80%. Центральна Рада добилась розширення мережі україномовних освітніх закладів, розпочинаючи зі створення початкових шкіл, а за ними гімназій, різних училищ і вищих закладів.

Іншим напрямом культурної роботи Центральної Ради було налагодження україномовної видавничої справи, створення бібліотек, розвитку національного театру, музики, образотворчого мистецтва та сприяння становленню культури національних меншин України.

У освітянській роботі активну участь брали товариства «Просвіта», за їх допомогою у містах і селах створювались хати-читальні, бібліотеки, гуртки по ліквідації неписьменності, серед населення поширювалась навчальна й художня література тощо.

Великий обсяг роботи здійснила Центральна Рада з налагодження видавничої справи. Побачили світ збірки поезій відомих і молодих українських літераторів.

.Прагнучи розвитку українського театрального мистецтва, Центральна Рада заснувала Український національний театр.

При Академії мистецтв було засновано Українську національну картинну галерею.

Позитивні тенденції збереглися і в розвитку науки.

У літературі та поезії у цей час починають активно працювати фундатори української літератури радянського періоду П.Тичина, В. Сосюра, В. Головко, В. Чумак, В. Блакитний, У. Кулик, Г. Коцюба та ін.

Поступово розвивалося започатковане Центральною Радою українське кіномистецтво. Цією проблемою займався Всеукраїнськиі кінокомітет.

 

 

Наступ сталінізму на українську культуру в 1930-х рр.

Незважаючи на великий моральний стимул, який дала більшовикам перемога у другій світовій війні, Сталін був переконаний, що війна завдала радянському суспільству серйозних ідеологічних втрат. Аби піднести бойовий дух народу під час війни, радянські власті підтримували російський і неросійський патріотизм, послабили обмеження релігійної діяльності. Сталін довірив завдання відновлення ідеологічної чистоти своєму близькому помічникові Андрію Жданову. Відтак ідеологічна кампанія Жданова дала новий поштовх оспівуванню російської культури та наукових досягнень. Для кожного західного винаходу радянські пропагандисти знаходили росіянина, який розвинув цю ідею раніше, для кожного видатного західного автора був кращий за нього російський автор.

Через місяць, коли Остап Вишня — надзвичайно популярний поет-гуморист, репресований у 30-х роках,— наважився висловити думку, що художник має право помилятися у пошуках творчого почерку й самобутності, з Москви полетів град звинувачень в “ідеологічній розхлябаності”. Нещадні нападки були спрямовані також на українських композиторів за використання традиційних українських тем. Оперу К. Данькевича “Богдан Хмельницький” критикували за те, що росіянам у ній відведене недостатньо помітне місце, а українські літературні журнали та енциклопедії звинувачувалися в зосередженості на “вузьких” українських темах. Апогей настав, коли на вірш В. Сосюри “Любіть Україну!” впало звинувачення у “націоналізмі”, а його автора змусили опублікувати принизливе каяття. Багато єврейських письменників, учених, художників було репресовано. Таємна поліція навіть сфабрикувала “змову” групи єврейської інтелігенції, що планувала за допомогою “міжнародного єврейства” заволодіти Кримом і відокремитися від Радянського Союзу. Але якраз коли всі збиралися з силами, щоб пережити наступну сталінську чистку, 5 березня 1953 р. “великий вождь” помер.

До змін прагнула навіть радянська верхівка. Існувала очевидна й нагальна необхідність загального послаблення жорсткого сталінського контролю. Суттєво важливим було, щоб народ СРСР нарешті отримав відчутні матеріальні блага від накопиченої радянською державою гігантської політичної та економічної потужності.

 

Культурне будівництво в 1920-х - на початку 1930-х рр.

Політика радянського керівництва в галузі культури офіційно була названа «культурною революцією». У короткий строк планувалося ліквідувати неписьменність; створити систему народної освіти; сформувати кадри нової інтелігенції; перетворити літературу, мистецтво, гуманітарні науки на інструмент ідеологічного впливу на маси; використати наукові досягнення для соціалістичного будівництва.

Набираюча силу тоталітарна держава не була зацікавлена в докорінному перевороті у свідомості трудящих, підвищенні їхнього культурного рівня.

Було створено Надзвичайну комісію для боротьби з неписьменністю

Наприкінці 30-х років система обов'язкової семирічної освіти в містах України в цілому сформувалася, було створено передумови для здійснення загальної середньої освіти в містах і завершення семирічної та розширення середньої освіти на селі.

Зростаючими темпами відбувалося і формування нової інтелігенції.

Складні й неоднозначні процеси відбувалися в українській літературі та мистецтві.

Зумовлена непом атмосфера відкрила простір для творчого пошуку молодому поколінню письменників.

У 1923 р. група пролетарських письменників утворила спілку «Гарт», до якої увійшли О. Довженко, В. Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовий. Пізніше «гартівці» стали основоположниками двох нових творчих об'єднань — «Вапліте» на чолі з М. Хвильовим та ВУСПП.

Після висунення М. Хвильовим гасла «Геть від Москви!», реальний зміст якого полягав у відмові від стилю та канонів російської літератури, а не в закликові до політичного розмежування, під тиском офіційної влади дискусія була переведена в політичну площину: письменника почали звинувачувати в націоналізмі, підштовхуванні народу України до виходу з СРСР.

Розвиток українського театру був надзвичайно динамічним.

Новим явищем стало кіно.

Українська музична культура 20—30-х років сформувалася у взаємодії традиційних канонів народного фольклору, спадщини музичної школи М. Лисенка.

У 20-х роках стала відроджуватися наука.