Характеристика скіфського мистецтва: пам’ятки з курганів чортомлик, куль-оба, солоха, товста могила.

Однією з найважливіших складових скіфської культури і її визначальних рис є специфічні зображення різних тварин. Їх домінування у скіфському мистецтві є настільки характерним, що вже здавна дослідниками було запропоновано умовний термін для його позначення – “звіриний стиль”. Коло тварин, що відтворювалися у скіфському “звіриному стилі”, досить широке, але все ж перевага здебільшого надавалася хижакам. Хижаки загалом складають близько 30% всіх зображень, при тому, що олені – близько 15%, інші копитні – 20%, птахи – 20%. Відтворювалися хижаки різних видів: леопарди, леви, тигри, вовки, ведмеді тощо. Зображення звірів або окремих їх частин розташовувалися скрізь: на зброї, на одязі і головних уборах, на прикрасах і символах влади, а також на кінській вузді. Семантика цього образу, яка тісно пов’язана із категоріями вищої влади, набула особливого значення за доби ранньокласових суспільств. Вивченню саме цього популярного і улюбленого образу народів скіфського світу і присвячено дану роботу.

Чортомлик — велика скіфська могила (висота 20 м, діаметр — 350 м) кін. 4 ст. до н.е., розташована за 22 км на північний захід від Нікополя (Дніпропетровська область).Досліджував гору І. Забєлін в 1862 — 1863 роках. Тут відкрито поховання скіфського царя і цариці та рабів чи воїнів, скелети коней, багато золотих і срібних оздоб та зброї. Найціннішою знахідкою є срібна ваза-амфора, на фризі якої зображено скіфів, що приборкують диких коней. Знайдені мистецькі об'єкти належать до найкращих творів давньогрецького ювелірного мистецтва; зберігаються в Ермітажі (Санкт-Петербург).

Курган Куль-Оба расположен в Восточном Крыму на территории некрополя Пантикапея. Это единственный из крымских курганов, который стоит в одном ряду с богатейшими царскими курганами Скифии, расположенными, главным образом, в районе Днепровских порогов (Чертомлык, Солоха, Александровский курган, Толстая могила, Гайдманова могила и др.). Раскопан в 1830 г. Курган достигал нескольких метров в высоту. Он был насыпан над монументальным сооружением - склепом с перекрытием, сложенным из хорошо обработанных каменных плит. Перекрытие представляло собой уступчатый свод пятиметровой высоты. К склепу вел специальный коридор - дромос.

В гробнице обнаружены также погребения женщины - жены или наложницы царя, и слуг-оруженосца. По словам греческого историка Геродота (V в. до н.э.), на похоронах скифских царей убивали их любимых жен и слуг, дабы они последовали в мир иной вместе со своим господином. Женское погребение находилось в кипарисовом саркофаге. На деревянной основе были укреплены пластины из слоновой кости, покрытые тончайшими резными изображениями мифологических сцен. На шею погребенной была надета гривна со скульптурными львиными головками на концах и высокохудожественное ожерелье, на руках - браслеты. Все из золота. Одежда была расшита золотыми бляшками, голову венчала электровая (сплав золота и серебра) диадема. Найдены две пары массивных золотых височных подвесок, на одной из которых изображена голова Афины - копия хрисэлефантинной скультуры Фидия, стоявшей в Афинском акрополе. В головах лежало бронзовое зеркало с ручкой, покрытой золотой фольгой. Между голенями стоял шаровидный электровый кубок, украшенный рельефными изображениями скифов. Многие исследователи полагают, что изображения на кубке иллюстрируют эпизоды скифского эпоса. В углу склепа найдено углубление с костями лошади, копьями, бронзовыми поножами и шлемом. Вдоль стен были расставлены различные сосуды: амфоры, бронзовые котлы, в которых сохранились бараньи кости, и серебряный сервиз (тазы, кубки, ритоны, блюдо, килик). Некоторые серебряные сосуды позолочены и украшены рельефными изображениями.

Товста могила, скіфський курган 4 ст. до н.е. біля міста Орджонікідзе Дніпропетровської обл.; досліджена 1971 р. Борисом Мозолевським.Під насипом (висота 8,6 м, діаметр 70 м) виявлено два поховання (одне пограбоване) скіфських вельмож з слугами й кіньми, зброєю, металевий і глиняний посуд і понад 600 золотих прикрас. Особливо цінні — меч у золотом окутій піхві, золота пектораль, оздоблена майстерними скульптурними зображеннями сцен з життя скіфів та анімалістичними сценами. Товста могила важливе джерело з історії скіфського суспільства. Знахідки зберігаються в Музеї історичних коштовностей України (Київ).

Прикраси. Висока конічна шапка, прикрашена золотими бляшками прикрашала знатну жінку. Одяг її з розширеними на кіцях рукавами також був прикрашений двома рядами золотих бляшок. Взуття - вишите золотом. На додаток тут було знайдено масивні золоті сережки із зображенням богині, що сидить на троні і простягає руки догори; золота гривна з 7-ма фігурками левів, що переслідують коня, 3 золотих бреслети і 11 золотих перстенів, намисто. Предмети туалету - бронзове дзеркало і 3 дорогих ємкості (в тому числі й чорна лакова грецька чаша).

Матеріальна та духовна культура античного суспільства в Північному Причорномор’ї

До областей, що межували з рабовласницьким світом і мали з ним всебічні стосунки, належить Північне причорномор'я. Більшості відомостей про цей край і його стародавнє населення ми зобов'язані грекам. Смутні уявлення греків про побережжя Чорного моря знаходять віддзеркалення вже в старогрецьких міфах і оповідях. З появою в VI ст. до н.е. на північному побережжі постійних поселень грецьких колоністів, що вступили в жваві взаємини з місцевими племенами, інтерес в Греції до Північного причорномор'я значно зростає і число відомостей про нього, які проникають в грецьку літературу, збільшується. В середині V ст. в цій країні побував Геродот, який присвятив її опису значну частину своєї історичної праці.

Племена Північного причорномор'я (VI—IV вв. до н. э.)

До областей, що межували з рабовласницьким світом і мали з ним всебічні стосунки, належить Північне причорномор'я. Більшості відомостей про цей край і його стародавнє населення ми зобов'язані грекам. Смутні уявлення греків про побережжя Чорного моря знаходять віддзеркалення вже в старогрецьких міфах і оповідях. З появою в VI ст. до н.е. на північному побережжі постійних поселень грецьких колоністів, що вступили в жваві взаємини з місцевими племенами, інтерес в Греції до Північного причорномор'я значно зростає і число відомостей про нього, які проникають в грецьку літературу, збільшується. В середині V ст. в цій країні побував Геродот, який присвятив її опису значну частину своєї історичної праці.

Кіммерійці. За словами Геродота, найдавнішими мешканцями Північного причорномор'я були кіммерійці — перші з північночорноморських племен, ім’я яких ми знаємо. Під декілька зміненим ім'ям народу «гимиррай» вони згадуються і в клинописних текстах Ассірії кінця VIII в.дон. э. До часу Геродота кіммерійський період в Північному причорномор'ї пішов вже в далеке минуле. Історичним його слідом залишилися деякі, що повідомлялися, Геродотом топонімічні найменування: назва протоки — Боспор Кіммерійський, що знаходяться в районі цієї протоки Кіммерійське зміцнення, Кіммерійська переправа, поселення Киммерік. Судячи по цих назвах, можна було б думати, що основним місцем поселення кіммерійців були нинішні Керченський і Таманський півострова. Проте Геродот говорить, що йому показували могилу «кіммерійських царів» поблизу Дністра. Мабуть, що греки називали киммерійцями всі племена, що мешкали до скіфів на широкому степовому просторі між Дністром і Азовським морем, тобто користувалися цим терміном як збірним. У сучасній археології термін «кіммерійська культура» часто застосовується до багатьох північночорноморських пам'ятників, датованих часом переходу від бронзи до заліза. Завдяки цьому він придбав декілька умовний сенс, і поки що важко виділити з числа цих пам'ятників власне кіммерійські. По розповіді Геродота, кіммерійці були витиснені з Північного причорномор'я скіфами і переселилися на південний берег Чорного моря, в район Синоди. Деякими ученими було висловлено припущення, що якщо переселення кіммерійців і мало місце в історичній дійсності, то, ймовірно, не всі вони покинули Північне причорномор'я, а частина їх залишилася жити в гірському Криму. Надалі населення цих районів Криму було відоме античним авторам під ім'ям таврів. Деякі учені вважають їх за нащадків кіммерійців.

Скіфи. Більшість, сучасного Геродоту, населення Північного причорномор'я складали племена скіфів, про яких він повідомляє цілим рядом обгрунтованих відомостей. За даними Геродота, що підтверджується і матеріалами археології, скіфи населяли всю південну частину причорномор'я: від гирла Дунаю, Нижнього Буга і Дніпра до Азовського моря і Дона. Ця спільність позначається і в типах повсюдно поширеної скіфської кераміки, і в типах зброї, кінської збруї, і в характері похоронного обряду. По способу свого господарського життя скіфи підрозділялися на племена осіло-землеробські і кочові, скотарства. Перераховуючи відомі йому землеробські племена, Геродот перш за все називає калліпідів і алазонів— найближчих сусідів заснованої вихідцями з Мілета на березі Буго-днепровского лиману Ольвії; з цього міста він в основному вів свої спостереження. Звертає на себе увагу, що перше з цих двох племен — калліпідов — Геродот вважає за можливе назвати і іншим ім'ям — «елліно-скіфи», настільки вони вже, очевидно, асимілювалися з грецькими колоністами. За калліпідами і алазонами в переліку Геродота слідують скіфи-орачі, які населяють обидва береги Бугу і територію на захід від Нижнього Дніпра, і скіфи-землероби, що жили за течією Дніпра на відстані 11 днів плавання від його гирла. Скіфія часу Геродота не була етнічно єдиною, в її склад входили і не родинні скіфам племена. Так, очевидно, не скіфського походження були племена землеробських скотарів, що жили в лісостепу.Господарське життя у більшості племен Скіфії досягло вже порівняно високого рівня. Геродот повідомляє, що алазони сіяли і споживали окрім хліба також цибулю, часник, чечевицю і просо, а скіфи-орачі сіяли хліб не тільки для власних потреб, але і на продаж, який, здійснювався ними за посередництва грецьких купців. Оранка землі, як правило, проводилася скіфськими землеробами за допомогою запряженого волами плуга.Разом з місцевими речами в курганах постійно зустрічаються і художні вироби роботи грецьких, нерідко першокласних, майстрів. Це наочно свідчить про тісні зв'язки племінної знаті з грецькими містами-колоніями. З іншого боку, розкішні поховання племінних вождів — «царів», як їх називають грецькі письменники, — і племінній знаті складають різкий контраст з рядовими скіфськими похованнями, часто позбавленими майже всякого знаряддя

7. Язичницька релігія, міфологія і мистецтво давніх слов’ян.

Як і інші давні багатобожні (політеїстичні, язичницькі) вірування, вірування давніх слов'ян були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином сили природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли у казки. Таким чином з'явилися поняття богів, янголів, демонів, чортів, водяників, мавок, русалок тощо. Люди відкрили невидимий світ, пов'язаний зі світом видимим. Поява цих вірувань мала велике значення для людства, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога, Сущого, Сили, яка управляє всесвітом (світом видимим і невидимим). Поява цього поняття означало появу нової віри — єдинобожжя, монотеїзму, яка прийшла на зміну багатобожжю і поширилась по всьому світу у складі основних світових віросповідань- іудаїзму, християнства, ісламу, буддизму, а також посіла важливе місце у індуїзмі, японських і китайських віруваннях (культ Неба).

Для язичників немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там де вони перебували, навколо і в середині них.

Суть стародавньої віри — це не особисте спасіння, як у частини світових релігій, — а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.

Найвыдомышы боги:

 Перун — згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає блискавка, був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем.

 Хорс — назва бога Сонця на Русі.

 Дажбог — сонячний бог, покровитель Руської землі.

 Рожаниці — богині долі.

 Ярило — бог родючості і плодючості.

Слов'янська міфологія — феномен тисячолітнього здобутку духу й творчої уяви. В ньому виразно проглядає спільна світоглядна основа. І саме це відповідало утвердженню ідеї спільності всеслов'янських культурно-історичних коренів. Міфологічні образи як уособлення живих сил природи, утворюючи язичницький пантеон богів, перебували4 у своїй ієрархічній зумовленості. На це звертається увага в "Енциклопедичному словнику" Брокгауза — Єфрона, де робиться порівняння з аналогічними персоніфікаціями божеств інших народів світу. В названому енциклопедичному виданні, зокрема, зазначається, що релігія слов'ян складалася з обожнення сил природи й культу предків. Єдиним вищим богом — творцем блискавок у індусів був Індра, у греків — Зевс, у римлян — Юпітер, у германців — Тор, у литовців — Перкунас, у слов'ян — Перун.

Мистецтво. Жіночі фігурки, знайдені на залишках багатьох трипільських поселень, досить різноманітні — це й "зображення божества родючості й жриць цього божества, й учасниць аграрно-магічних церемоній, і покровительок того чи іншого природного явища, яке сприяє врожаю" (4.166). Зустрічаються також зображення вагітних та народжуючих жінок, фігурки жінок з жертовником і ритуальною посудиною, жінок з дитиною тощо.