Поняття національного характеру та його елементи. Український національний характер. Національна психологія та національний характер.

Національний характер - сукупність найбільш стійких, характерних для даної нац. групи, особливостей сприйняття оточуючого світу, та форм реакції на нього. НХ- сукупність емоційно-чуттєвих проявів, що відображається в настроях, емоціях та почуттях. Найбільш проявляється в нац. темпера метрі, що позначається в речових, динаміці жестів та рухів, всіх психічних проявів. В основі нац. характеру - стійкі психофізичні та біологічні особливості функціонування людських організмів - це пов*язано з фізичними, кліматичними особливостями існування нац. етнічної групи. НХ та його формування пов*язано з історично психологічними особливостями. В структурі НХ відокремлюють ряд елементів: 1) нац. темперамент(бурливий або спокійний).2)нац. емоції – нац. захопливість, нац. скептицизм, 3) нац. почуття.4)нац. забубони-первинні, стосуються взаємовідносин нац. етнічної групи з націями сусідами(з одного боку комплекс «нац. меншинства» з іншого «синдром великого брату».

Сьогоднішній аналіз історико-культурних та геополітичних умов формування українського характеру, нашого національного самоусвідомлення свідчить про ряд відхилень, що сформувались у наших характерах під впливом цих умов. З одного боку вони полягають у відмові від власної гідності, у байдужості до національних цінностей і бідності національних почуттів, з другого – гіпертрофія національної психіки, уявлення себе мало не пупом землі. Ці відхилення є своєрідною реакцією на той національний гніт і те зазіхання на наше національне "я", яке пережив український народ впродовж багатьох століть. Ми розуміємо, що національний характер не є сумою характерів окремих індивідів, але духовне здоров'я нації цілком залежить від духовності, національної самоусвідомленості кожної особистості. Зміни в українській психології значною мірою залежать також і від насильницького насадження чужої мови. Хоча багато дослідників, переважно іноземних, далеко не завжди можуть збагнути всю глибину цієї трагедії для української нації. Оскільки в мові відображається національна психологія мислення, то в таємниці національної душі ми можемо проникнути тільки через її мову. Внутрішній колоніалізм російської мови — не таке вже нове явище для українців. Але він призводить до хибного розуміння масою справжньої культури особистості. Довгий час російська вважалася мовою високоосвіченої і культурної частини суспільства. Селянин, потрапивши до великого міста, за будь-яку ціну намагався засвоїти мову “панівної” нації. Звідси — всі хвороби національної психіки: і відсутність національної самосвідомості, і комплекс меншовартості, і невпевненість у власних силах, і пораженство, і абсолютна нехіть до державотворення.

Щоб національна система виховання була більш успішною, ми маємо розуміти "Хто ми?" і "Які ми?" в радості і горі, в добрі і труднощах, в праці і на відпочинку, у ставленні до друзів і ворогів, що і як ми відчуваємо, переживаємо, як мислимо та ін. Одним словом, ми повинні знати свій характер, всі його особливості. Це продиктовано тим, що в жодній країні немає виховання "взагалі". Воно завжди має конкретно-історичну національну форму вираження. Безнаціонального виховання немає і бути не може. В даному процесі необхідно опиратися на характерні особливості вдачі українців, яка складалась століттями під впливом певних історико-культурних та геополітичних факторів та умов, у яких проходив розвиток нашого народу, української нації, кожної етнічної групи.

Географічні чинники і регіональні особливості українського національного характеру.

Мешканці рівнинних низовин: а)помірна життєрадісність, розвиток почуття інтимного, гармонійного, співжиття з природою. 2)мешканці лісових гущавин з трясовинами:почуття загрозливої обмеженості. обачність. підозрілість, терплячість. 3)Мешканці північного лісового середовища:активна світо сприймальна настанова, розвиток естетичних почуттів. Характеру притаманна емоційна імпульсивність, динамізм, життєрадісність та готовність потурати вибухам своїх пристрастей. 4) Мешканці лісостепових височин:а)почуття радісності та оптимізму, м*якість та лагідність вдачі. б)характер-життєрадісний, оптимістичний настрій. Певна безтурботність, поступливість, здатність пристосовуватись.5) Лісостепова та степова низина: посилена діяльність уяви, фантазій, контрастні та непостійні настрої(гнів. байдужість, ворожнеча), також періодичні туги, розпач та ентузіазм характеру визначає песимістично - позитивістський світогляд.

Духовна та матеріальна форми культури в історії культури України. Культурні архетипи, що утворюють етичне ядро українського буття.

Культуру поділяють на матеріальну і духовну: Матеріальна культура - це сукупність матеріальних благ, створених людською працею на кожному етапі суспільного розвитку. Духовна культура (духовність) - це рівень інтелектуального, морального, естетичного та емоційного розвитку суспільства.

Історія культури України. Вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об'єктом дослідження і вивчення є пам'ятки духовної і матеріальної культури, створені в продовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Історія культури вивчає пам'ятки духовної культури в усній формі: казки, міфи, легенди, пісні, думки, прислів'я, тощо. Серед визначених об'єктів матеріальна культура - пам'ятки, трипільської, черняхівної, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять пам'ятки архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський реманент, твори декоративного мистецтва тощо. Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов'язаної духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників.

На духовній і матеріальній культурі українського народу відбилася надзвичайна драматичність його історичного буття. Суть, роль і визначальні етапи еволюції національної культури і національної свідомості і досі залишаються науково не осягнутою сферою об’єктивного вивчення в Україні. Як феномен, українська національна культура, по суті, не досліджувалася українськими вченими.

Архетипи -це первісні форми для наступних утворень; початкова форма чогось. Архетипи проектуючись на зовнішній світ визначають своєрідність культури. Українські архетипи проявляють себе як символи у міфах, казках, фольклорі, обрядах, традиціях, є узагальненням досвіду наших предків. Українська культура пройшла трипалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. На її розвиток впливали природні умови, географічне положення, територія, міграційні процеси, елементи інших культур.

Одним із перших проблему філософського осмислення архетипів української культури порушив С. Кримський, ведучи мову про наскрізні для історії, інваріантні щодо часу культурні структури, архетипи, що характеризують соціокультурний розвиток людства.

Найвиразніше архетипи постають у національних культурах, які втілюють долю та історичний досвід народів, у процесі формування духовності пращурів українського етносу архетипи суттєво вплинули на становлення внутрішнього світу особи.

Культурні архетипи: 1) Заснування життя на праці досягнення життєвого успіху та достатку вимогає цілеспрямованої ефективної постійної праці. 2) Непевність щодо розпорядження результатами власної праці та не гарантованість достатку. Українець краще віддасть плоди своєї праці сильнішому, ніж буде боротись. 3) Неналежність світу українцеві та відсутність публічності. Українцеві належить лише найближче до нього, обмежена частина приватного світу-хата. 4)Покладання більш на долю ніж на власну волю(відносно життєвих надбань). Доля чи Бог виступають представниками зовнішньої вищої волі, яка завжди здатна розпорядитися людськими життям та його достатком. 5)Архетип вірності чи завзятої відчайдушності.