Призначення штрафу при застосуванні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Призначення штрафу при застосуванні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом



Mоже призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не при­значати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції части­ни статті) Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове, за винятком випад­ків призначення покарання за вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян.

Відносно визначені, альтернативні та кумулятивні санкції статей Особливої частини КК, як правило, дозволяють суду обрати за злочин такий вид покарання, передбачений у санкції, і призначити його в тих, установлених у цій санкції межах, які цілком відповідають тяжкості вчиненого діяння, даним про особу винного та іншим обставинам справи. Разом з тим закон ураховує, що особливості конкретної справи, сукупність певних обставин, що пом’якшують покарання, характеристика особи вин­ного - усе це може привести до виникнення таких життєвих ситуацій, коли навіть мінімальне покарання, призначене в межах санкції, виявилося б надто суворим і тим самим не відповідало б поставленим перед ним цілям. Тому ст. 69 КК надає суду право у виняткових (особливих) випадках «скоригувати» вимоги загальних засад (п. 1 ч. 1 ст. 65 КК) і призначити більш м’яке покарання порівняно з тим, яке перед­бачене за вчинений злочин у відповідній санкції статті Особливої частини КК.

При аналізі приписів ст. 69 КК слід перш за все виходити з того, що за наявнос­ті передбачених у ній підстав суд має право призначити більш м’ яке покарання, ніж передбачено в законі (в санкції відповідної статті Особливої частини КК) у разі вчи­нення особою злочину будь-якого ступеня тяжкості.

Підставами призначення більш м’якого покарання визнані у ч. 1 ст. 69 КК дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, а саме:

а) наявність декількох обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

б) дані, які певним чином характеризують особу винного.

У свою чергу обставини, що пом’якшують покарання, як підстава застосування ст. 69 КК, мають певну кількісну і якісну характеристики, а саме:

· суд повинен встановити наявність у справі не однієї, а кількох (не менше двох) таких обставин;

· до них належать як обставини, що зазначені у ч. 1 ст. 66 КК, так і визнані судом такими, що пом’якшують покарання, на підставі ч. 2 цієї статті;

· ці обставини повинні знижувати (зменшувати) ступінь тяжкості перш за все злочину, хоча їх наявність, безумовно, впливає і на рівень небезпечності особи вин­ного;

· зазначені обставини повинні знижувати ступінь тяжкості злочину істотно. Очевидно, що останній чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей конкретної справи. Проте у будь- якому разі встановлені за справою обставини, що пом’якшують покарання, мають перебувати одна з одною в такому співвідношенні та взаємодії й у своїй сукупності настільки істотно (значно, суттєво) знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б у даному випадку явно недоцільним і несправедливим.

Що стосується даних про особу винного, то вони мають оцінюватися судом, передусім, із точки зору можливості досягнення за допомогою такого (більш м’якого) покарання поставлених перед ним цілей. Ці дані можуть бути як пов’язані, так і не пов’язані із вчиненим злочином: особа може позитивно характеризуватися з ураху­ванням її колишніх заслуг перед суспільством і державою (наявність нагород, пози­тивна характеристика за місцем проживання, роботи чи навчання тощо), а може по­зитивно виявити себе вже після вчинення злочину (допомога потерпілому, сумлінна праця та зразкова поведінка, добровільне відшкодування збитків тощо). Проте у всіх ситуаціях застосування ст. 69 КК суд повинен встановити і вказати у вироку на такі дані про особу винного, які дають йому можливість дійти обґрунтованого припущен­ня (висновку) про те, що призначення в конкретному випадку більш м’якого покаран­ня, ніж передбачено законом (санкцією), є дійсно необхідним і буде цілком достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Застосування ст. 69 КК можливе за наявності лише двох, зазначених у цій нормі підстав, у їх єдності та сукупності. Тому, якщо судом установлені лише обставини, що пом’якшують покарання, хоча й такі, що істотно знижують ступінь тяжкості злочину, але разом з тим у справі відсутні дані, які позитивно характеризують особу винного і тим самим виключають можливість припустити, що призначення більш м’якого пока­рання здатне забезпечити його виправлення, застосування ст. 69 КК є неприпустимим. Немає підстав для застосування ст. 69 КК й тоді, коли судом встановлені лише дані, що позитивно характеризують особу винного, а обставини, які пом’якшують покарання, у справі відсутні.

Стаття 69 КК встановлює і певний порядок (правила) призначення більш м’якого покарання, відповідно до якого суд має право використати один з таких варіантів пом’якшення покарання:

· призначити основне покарання, яке передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, але нижче від найнижчої (мінімальної) його межі, встановле­ної у цій санкції;

· призначити основне покарання, яке не передбачене в санкції статті Особливої частини КК і є більш м’ яким порівняно з тим, яке в ній зазначене;

· не призначити додаткове покарання, хоча воно передбачене в санкції статті Особ­ливої частини КК як обов’язкове;

· призначити основне покарання, яке передбачене в санкції, але нижче від най­нижчої його межі, й одночасно не призначити додаткове покарання, яке передбачене в санкції як обов’язкове;

· призначити більш м’яке основне покарання, не передбачене в санкції, і одно­часно не призначити додаткове покарання, яке передбачене в санкції як обов’язкове.

Призначення основного покарання нижче від найнижчої межі припускає, що суд призначає той самий вид (а в альтернативній санкції - один із тих видів) основного покарання, який передбачений у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, але при цьому виходить за мінімальну його межу, тобто за той мінімум, який встановлений для цього виду покарання в санкції.

Слід ураховувати, що призначити певний вид покарання нижче від найнижчої його межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК, суд має право не тільки за відносно визначеною санкцією, а й у тих випадках, коли така санкція є альтернатив­ною, у якій передбачені й декілька інших, більш м’яких видів покарань, порівняно з тим, яке пом’якшується (п. 8 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Але застосування цього варіанта пом’якшення покарання можливе лише за умови, якщо для основного покарання у відносно визначеній санкції (чи хоча б для одного основного з кількох, що передбачені в альтернативній санкції) встановлена така мінімальна його межа, яка перевищує мінімум, передбачений для даного виду покарання в нормах Загальної частини КК. Саме із цього виходить закон, коли в ч. 1 ст. 69 КК встановлює правило, відповідно до якого при пом’якшенні покарання суд не має права призначити його нижче від тієї мінімальної межі, яка встановлена для певного виду покарання в нормах Загальної частини КК. Неможливо це і у випадках, коли мінімальна межа покарання в санкції не зазначена і, отже, збігається з тим мінімумом, який встановлений для певного виду покарання у Загальній частині КК.

Надаючи суду право призначити основне покарання нижче від найнижчої його межі, зазначеної в санкції, закон встановлює і певне обмеження в його застосуванні, коли приписує, що за вчинення злочину, за який в санкції статті Особливої частини КК передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі н. м. д. г., суд з підстав, передбачених ч. 1 ст. 69 КК, хоча і може знизити розмір штрафу, але не більше ніж на чверть від найнижчої межі, встановленої в санкції. Таке обмеження в застосуванні ч. 1 ст. 69 КК стосовно зниження розміру штрафу не більше ніж на чверть є для суду обов ’язковим, але додержуватися саме такого порядку його призна­чення в цьому випадку суд повинен лише за умов, якщо:

· у санкції статті Особливої частини КК передбачене основне покарання у виді штрафу. Причому така санкція може бути як відносно визначеною, у якій передбаче­не тільки основне покарання у виді штрафу (наприклад, ч. 2 ст. 200 КК), так і альтер­нативною, у якій поряд зі штрафом передбачені й інші види основних покарань (на­приклад, ч. 3 ст. 206 КК);

· основне покарання у виді штрафу передбачене в санкції у розмірі понад три тисячі н. м. д. г. (наприклад, ч. 3 статей 212, 224, 229 КК). При цьому мінімальний розмір штрафу в санкції може дорівнювати чи бути навіть нижчим від межі в три тисячі н. м. д. г., тоді як максимальна його межа повинна перевищувати цей рівень (наприклад, ч. 2 статей 204, 216 КК);

· призначення покарання нижче від найнижчої межі застосовується лише стосов­но такого основного виду покарання, як штраф, розмір якого може бути знижений не більше ніж на чверть від найнижчої межі, встановленої в санкції саме для цього виду покарання. Що ж стосується інших видів покарань, передбачених в альтернативній санкції, то за наявності до цього підстав ч. 1 ст. 69 КК може бути застосована до них без будь-яких обмежень.


Висновок

Штраф є достатньо ефективним видом як основного, так і додаткового покарання. Проте його потенціал в чинному кримінальному законодавстві розкритий далеко не повною мірою, що пов’язано з недостатньо точним визначенням місця цього виду покарання в системі покарань; використанням неадекватного сучасним реаліям способу визначення розміру штрафу як виду покарання; невирішеністю питання про співвідношення штрафу з характеристиками вчинюваного злочину та іншими видами покарань, які встановлюються у санкції; практично нереалізованою є ідея застосування штрафу як додаткового покарання; низкою законодавчих суперечностей та інших недоліків при формулюванні положень КК, що стосуються штрафу як виду покарання.

З метою удосконалення законодавчого регулювання штрафу як виду покарання пропонується внести до КК наступні зміни та доповнення: позбавлення військового або спеціально звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; штраф.

Покарання у виді штрафу полягає у грошовому стягненні із засудженого на користь держави у розмірі, що визначається судом. Штраф може бути встановлений в якості основного або додаткового покарання у сумі від 500 до 50000 гривень. Штраф у якості основного покарання може бути встановлений тільки за злочини невеликої або середньої тяжкості. Штраф у якості додаткового покарання може бути встановлений за злочин будь-якої тяжкості і призначається судом лише у випадках, якщо він спеціально передбачений в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за п’ятдесят гривень несплаченого штрафу. У разі, якщо сума несплаченого штрафу перевищує 1200 гривень, суд може замінити несплачену суму штрафу виправними роботами з відрахуванням із заробітку засудженого у розмірі двадцяти відсотків на строк, достатній для виплати несплаченої суми штрафу, але не більше, ніж на два роки. За клопотанням засудженого суд може замінити виправними роботами і несплачену суму штрафу, яка не перевищує 1200 гривень».

Удосконалення практики застосування штрафу як виду покарання повинно здійснюватися за наступними напрямками:

1) суворе дотримання вимог загальних засад призначення покарання при застосуванні штрафу, зокрема, недопущення застосування його у розмірах, що виходять за межі санкції, а, тим паче, за межі, встановлені для даного виду покарання в ст. 53 КК; обов’язковість врахування при призначенні штрафу ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання;

2) недопущення застосування штрафу як додаткового покарання в жодному випадку крім тих, в яких він безпосередньо передбачений в санкції статті Особливої частини КК в якості такого покарання;

3) обмеження випадків призначення штрафу як більш м’якого покарання, ніж передбачене в санкції (ч. 1 ст. 69 КК), у випадках, якщо в санкції статті встановлено виключно позбавлення волі, особливо за тяжкі та особливо тяжкі злочини;

4) недопущення застосування штрафу при звільненні від покарання з випробуванням виключно на підставі ст. 77 КК, якщо він непередбачений в санкції статті Особливої частини цього Кодексу;

5) обмеження випадків призначення штрафу як основного покарання при вчиненні злочину під час іспитового строку особою, яка за раніше вчинений злочин була звільнена від відбування покарання з випробуванням;

6) призначення штрафу неповнолітнім з урахуванням визначених в статях Загальної частини КК його мінімального та максимального розмірів для даної категорії осіб;

7) недопущення застосування штрафу як більш м’якого покарання при заміні невідбутної частини покарання іншим, більш м’яким покаранням.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.239.91 (0.02 с.)