Компенсаторні реакції при гіпоксіях

Компенсаторні реакції організму, які спрямовані на усунення гіпоксії, можна поділити на чотири групи – дихальні, гемодинамічні, кров’яні і тканинні.

Дихальні реакції проявляються у вигляді задишки з почащенням і поглибленням дихання. Її називають висотною, або гіпоксичною, або компенсаторною. Задишка виникає у відповідь на подразнення хеморецепторів дуги аорти і синокаротидної зони гіпоксичною кров’ю. Завдяки задишці збільшується легенева вентиляція. Компенсаторне значення гіпервентиляції легень незаперечне, але не абсолютне. Вслід за надмірною і тривалою гіпервентиляцією настає гіпокапнія. Вона негативно позначається на регуляції дихання, тому що з крові інтенсивно вимивається вуглекислота – фізіологічний подразник дихального центра. Раптову втрату свідомості під час піднімання на висоту пояснюють саме паралічом дихального центра.

До гемодинамічних компенсаторних реакцій належать:

а) тахікардія – результат підвищення симпатичного тонусу;

б) збільшення ударного об’єму крові за рахунок дії адреналіну на β- адренорецептори міокарда;

в) збільшення серцевого викиду як результат тахікардії і збільшення ударного об’єму;

г) прискорення кровотоку – воно зв’язано в основному із збільшенням серцевого викиду;

д) централізація кровообігу, тобто звуження периферичних судин і розширення судин життєво важливих органів; внаслідок цього відбувається перерозподіл крові до мозку, серця, легень при одночасному обмеженні кровопостачання шкіри, м’язів, кишок, селезінки.

Група кров’яних компенсаторних реакцій включає такі реакції:

а) еритроцитоз – спочатку за рахунок виходу крові з депо, а пізніше шляхом стимуляції кровотворення;

б) збільшення заряду гемоглобіну в еритроцитах;

в) збільшення спорідненості гемоглобіну до кисню у легенях (зрушення кривої дисоціації оксигемоглобіну вліво) і зменшення цієї спорідненості в тканинах (зрушення кривої дисоціації оксигемоглобіну вправо).

Тканинні компенсаторні реакції:

а) зниження обміну речовин;

б) активація гліколізу;

в) активація ферментів дихального ланцюга.

Адаптація до гіпоксії

Гіпоксія – не тільки пошкоджуючий, але й тренувальний фактор. В процесі тренування гіпоксією спочатку формується екстрена адаптація. При тривалому застосуванні гіпоксії в певному режимі екстрена адаптація переходить в довгочасну адаптацію. У адаптованих організмів енергетичні і пластичні ресурси витрачаються дуже економно.

У випадку припинення тренувальної гіпоксії настає стан деадаптації. Надбані за час тренувань позитивні властивості адаптованого організму поступово втрачаються.

На всіх етапах адаптаційного процесу важливо не порушувати режиму тренувань. Порушення режиму небезпечне. При цьому виникають грізні розлади життєдіяльності, які підвищують чутливість до гіпоксії. На даний час проблема адаптації, деадаптації, зриву адаптації дуже актуальна. Вона має практичне значення для відбору і підготовки людей до опанування певних професій (водолази, космонавти, підводники) і для освоєння територій з екстремальними умовами проживання (космос, океан, гори).