Поняття криза, кризовий стан та їх прояви.

Термін криза (з грец. krisis) означає різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність. Очевидно, немає у світі людини, яка б упродовж тривалих років життя не долала його кризові періоди. Криза (від грец. crisis -рішення, поворотний пункт) - характеризує стан, який породжується неуникною проблемою, яка не піддається розв'язанню за короткий час звичним способом. Прийнято вважати, що життєві кризи знаменують поворотний пункт життєвого шляху і, як правило, пов'язані з нелегким, часто болісним вибором певного варіанта подальшої життєорганізації. Стабільні періоди життя найчастіше узгоджують людину із з собою, приносять відчуття спокою, внутрішнього комфорту, радості. Нестабільні -навпаки. Нерідко пов'язані з внутрішньо-особистісним конфліктом, дисгармонією, стражданнями. Однак, як вважала у свій час відома учасниця індійського національно-визвольного руху Анні Безант (1847 - 1933), і страждання, і радість призводять до пізнання. Відчуваючи обидва ці боки прояву природи, душа пізнає реальність, яка лежить в основі речей. Досвід нерідко сумний, але він, як стверджує Анні Безант, перетворюється в мудрість, яка стає "керівником душі". І це допомагає людям прозріти, позбутися невігластва для того щоб розкрити "божественну суть самих себе".

Через це зміст понять "психологічний вік" і "соціальний вік" не завжди збігаються. Можливі випадки, коли клієнт відповідає своєму психофізіологічному віку, а в плані соціальної зрілості є інфантильним.

На основі досліджень різних авторів життєві кризи поділяють на вікові; за критерієм тривалості (короткочасні, довготривалі); результативності (конструктивні, деструктивні); діяльності (операційного аспекту, мотиваційно-цільового, смислового); детермінованості (викликані соматичними хворобами, актуаційними чинниками тощо); складності (прості, викликані однією подією; багатовимірні, котрі зачіпають майже всі аспекти індивідуального життя тощо).

У класифікації вікових криз виходять із різноманітних теорій розвитку та становлення особистості в суспільстві. В основі однієї з них - теорії, яка належить Ш.Бюлеру, лежить інтенційна спрямованість людини. Як відомо, така спрямованість не виражається певними чіткими логічними формами, а швидше за все відчувається як внутрішня потреба на підсвідомому або інтуїтивному рівні. Особистісна інтенційність розвивається упродовж усього життя і виявляє себе у виборі людиною цілей та завдань, формування та досягнення яких Ш.Бюлер кладе в основу виділення головних фаз життєвого циклу людини. Перша фаза, на думку вченого, триває до п'ятнадцяти років. Чітко осмислених життє формуючих цілей у цей час у молодої людини ще немає. Але відбувається посилений розвиток її фізичних та розумових здібностей. Під час другої фази, яка відповідає періоду юності (від п'ятнадцяти до двадцяти років), юнаки та дівчата, поступово усвідомлюючи свої нахили, здібності та потреби, вперше захоплюються визначенням смислу життя, часто пов'язуючи його з вибором професійної сфери діяльності та партнера особистого життя. Третя (від двадцяти до сорока п'яти років) символізує зрілість людини, яка організовує своє життя на основі чітко поставлених цілей, що зумовлює професійну та сімейну стабільність. Четверта (до шістдесяти п'яти років) виводить людину на підбиття підсумків власного життя та на перегляд цілей із урахуванням професійного статусу. П'ята фаза розпочинається у 65 - 70 років і триває до кінця життя. У переважній більшості випадків у цей час припиняється досягнення цілей, поставлених у юності, й відбувається цілісне осмислення прожитих років. У зв'язку з цим в одних людей з'являється почуття задоволення (прожив так, як хотів- автентично; цілі досягнуті); в інших-навпаки, виникають почуття розчарування та незадоволення (життя прожито хаотично, поставлені цілі не досягнуті). Перша фаза життєвого циклу людини характеризується так званими дитячими віковими кризами-нормальними явищами, але далеко не небезпечними. На думку І.Лембрик, їхньої дослідниці, якщо дорослий не допомагатиме малюкові у цей складний для нього час, не розумітиме його потреб, то навіть легка форма кризи може перетворитися на важке психічне захворювання.

Перші дві кризи в житті дитини умовно припадають на період трьох та семи років.

Криза трьох років обумовлена усвідомленням свого "Я" і, як наслідок цього, бажанням виділитися в будь-який спосіб. Л.С. Виготський первинні психологічні прояви цієї кризи називав першим поясом симптомів, для якого властиві такі поведінкові ознаки, як негативізм та впертість. Перша з них проявляється в тому, що дитина діє всупереч волі дорослого тільки через те, що її про щось попросили або чогось вимагають.

Друга поведінкова ознака-впертість, спрямована проти встановлення для дитини норм поведінки та способу життя, який склався в неї на цей час. Головна причина її-постійна надмірна опіка дорослих. Від настирливості вона відрізняється особливими невмотивованими забаганками:

До другого поясу симптомів Л.С.Виготський відносить невротичні реакції, які супроводжуються енурезом, і так званими гіпобулічними синдромами.

На цьому етапі розвитку кризи в дитини можуть виникнути психопатологічні розлади. Перший із них-так званий синдром невропатії з проявами астенізації (неспокійний сон, нічні жахи, іноді заїкування, підвищена збудливість, роздратованість, швидке фізичне виснаження, порушення апетиту, незначне підвищення температури тіла, запаморочення, лабільність настрою, яка сприяє виникненню конфліктів у групі дітей). Другий - гіпердинамічний синдром (непосидючість, розпорошеність уваги (постійно щось губить) , нетерплячість, неспокійні рухи, відповідь на питання, не дослухавши його до кінця; інколи вживання в їжу неїстивних предметів, нетримання калу, підвищена пітливість долонь, прискорене дихання і серцебиття, періодичні болі в животі після хвилювання чи пережитого стресу).

Стратегія протидії кризі трьох років. Відмова від каральних дій, підвищення голосу. Намагатися дати зрозуміти, що бажаєте дитині добра. Поступове формування понять про права і заборони. Звільнення від надлишкового контролю та регламентації дій, надмірної опіки. Надання більшої самостійності. Відмова від потурань забаганкам і примхам. Похвала за послух. Вчасна розрядка напруженої атмосфери у стосунках. Спрямування надмірної енергії в корисне русло. Формування в дитини відчуття самостійності, порядку, завершеності. Запобігання перевтомі. Надання дитині можливості відчути, що її готові почути, зрозуміти і любити. Розвиток образного мислення, уяви, фантазії.

Тактики протидії кризі трьох років. Участь "на рівних" з дитиною у рольових іграх в образах казкових героїв і домашніх тварин, де необхідно дотримуватися певних правил і заборон, що привчає до виконання соціальних ролей та стримування бажань і емоцій.

Використання елементів гри та казкової образності під час привчання до самостійного застилання ліжечка, одягання, вмивання.

Похвала за слухняність та добре виконану справу, супроводжувана лагідним дотиком, поцілунком, погладжуванням голівки.

Цікава розповідь про "розумну" поведінку тварин у той момент, коли дитина починає вередувати.

Творення узагальненого на казковій основі образу дії з метою допомогти дитині виконати її самостійно.

Збільшення перебування дитини на свіжому повітрі, особливо перед сном.

Використання засобів музикотерапії та картинотерапії.

Спрямування надмірної енергії в русло швидких, рухливих ігор із вчасною заміною їх спокійними заняттями в індивідуальному режимі (малювання, моделювання, ліпка з пластиліну, читання барвисто оформленої книжки тощо).

Криза семи років. У цей період в організмі дитини дозріває нервова система і встановлюється гормональний баланс. Зовнішнім вираженням цих змін зазвичай бувають вередування, клоунада, манірність, втрата дитячої безпосередності. Найчастіше подібні порушення, як стверджує І.Лембрик, відбуваються на порозі шкільного віку через розцінювання батьками та педагогами навчальної діяльності як пріоритетної щодо ігрової. Часто така позиція призводить до соціально-психологічної дезадаптації дитини, а згодом і до значних порушень у її поведінці. Фізіологічною причиною у цьому випадку може бути недостатній розвиток функціональних систем мозку, які забезпечують навчальну діяльність. Нерозуміння потреб дитини батьками та їхня поступливість під час вередування призводить до істеричних реакцій сина чи дочки. За цих умов деформується дитяча самооцінка.

Стратегія протидії кризі семи років. За умови виявлення в дитини недостатності зорового сприймання, що відповідним чином відбивається на навчанні, появи сонливості, зниження працездатності, посилення або послаблення простих рефлексів, виникнення неконтрольованих емоцій, агресивності, відчуттів тривоги та нудьги, розпорошеності уваги, зниження пам'яті, втрати контролю і критичного ставлення до результатів власної праці, труднощів із мовленням, читанням та письмом, плануванням власної діяльності необхідна консультація з дитячим неврологом на предмет з'ясування причини та характеру цих змін.

Уважність до дитини як до самостійної особистості.

Визнання за нею права на вибір доцільних форм самовияву та самореалізації.

Вмотивована корекція самооцінки дитини.

Тактики протидії кризі семи років. Створення умов для проникнення навчальної діяльності в ігрову і навпаки, паралельне й ненав'язливе заохочення до першої.

Спокійна аргументована оцінка дій як відкоректованих, так і тих, які підлягають корекції.

Хвалити дитину бажано в присутності інших, а висловлювати своє незадоволення наодинці.

Виявляти увагу до дитини, вислуховуючи її до кінця. За умови виникнення ситуацій заперечення ініціювати появу ситуацій схвалення.

В основі кожної із криз лежить певний внутрішньоособистісний конфлікт. Досить повна класифікація їх зроблена В.Мясищевим (Мяси-щев В.И. Личность и неврозы. - Л., 1960). Він виділяє конфлікти істеричного, обссесивно-психостенічного і неврастенічного типів. Істеричний тип характеризується завищеними претензіями особистості в єдності з недооцінкою об'єктивних умов чи навколишніх оточуючих, відсутністю критичності до себе, завищеною вимогливістю до навколишніх і заниженою до себе.

Стратегія подолання внутрішньоособистісних конфліктів підлітків. Урівноваження рівня домагань підлітка і його самооцінки. За умови завищення приведення його у відповідність з наявними можливостями та рівнем особистих досягнень. Розкривати реальні перспективи розвитку на основі дотримування ієрархії чергових успіхів у чергових референтних групах. За умови зниження самооцінки не тільки логічно доводити невідповідність її нормі, а й шляхом навіювання формувати уявлення про її доцільний рівень.

Тактики подолання внутрішньоособистісних конфліктів підлітків. Пошуки місця та ролі ситуацій, що викликають тривогу, в житті відомих та близьких людей, літературних героїв і кіноперсонажів. Встановлення їхньої причинної обумовленості та реальної значимості.

Аналіз способів поведінки в подібних ситуаціях авторитетних людей. Доцільне використання сугестивного впливу авторитетного джерела.

Нарочите перебільшення значимості та характеру певних ситуацій тривоги, обставин, особливостей поведінки тощо з доведенням цього перебільшення до гротеску і абсурду.

Винесення центру уваги клієнта з власного образу на зовнішній предметний світ, що дозволяє більше сконцентруватися на суті справи.

Культивувати образ складної ситуації як подаровану долею можливість швидше подорослішати, випробовуючи і тренуючи власні можливості, уміння володіти собою.

Запропонувати клієнту вирішення певної складної ситуації, діючи згідно образу улюбленого літературного героя чи кіногероя.

Доцільно використати можливості гармонізації першого і другого комунікативних планів.

Вчити клієнта знімати нервову напругу засобами ритмічного дихання: вдихати повітря в два рази довше, ніж видихати. У випадку сильної напруги глибоко вдихнути повітря і затримати дихання на 20-30 секунд.

З такою ж метою використовувати посмішку.

Друга фаза життєвого циклу особистості та її інтенційного розвитку, згідно з Ш.Бюлером, триває від п'ятнадцати до двадцяти років і на думку автора цієї теорії, відповідає періоду юності. Згідно з цілісною системою періодизації розвитку особистості впродовж усього її життя, запропонованої українським психологом В.Ф. Моргуном разом із Н.Ю. Ткачовою, ця фраза займає періоди старшого підліткового віку (15-17 років), переходу до юності (17-18 років) і частково юності (18-23 роки).

У цей час людина усвідомлює свої потреби, здібності та інтереси, планує суттєві зміни у своєму житті, пов'язані з вибором професії, партнера, смислу буття. Питання "Ким бути?" і "Яким бути?" характерізують два напрями пошуків - професійного і морального самовизначення. Згодом випускник школи вимушений самостійно реалізовувати власні рішення, розробляти життеві перспективи. Таким чином, здійснюється перехід від питання світу до його перетворення, до власної самотворчості. Завершується перехід від дитинства до дорослості.

Клієнт як складно організована система впродовж цієї фази може пройти кілька точок біфуркації. Найважливіша з них пов'язана з проблемою автентичного вибору. В слаборозвинутих країнах можливості такого вибору вкрай звужені. З цим нерідко пов'язується криза визначення життєвого шляху. Матеріальні можливості родини, кон'юнктурна соціально-економічна ситуація, зміна усереднених соціальних стереотипів, сформовані в масовому порядку негативні сугестивні комплекси вимушують юнаків та дівчат нерідко під тиском батьків та обставин відмовлятися від себе "справжнього". Криза може поглиблюватися тим, що ці ж самі причини здатні зумовлювати відмову від себе "справжнього" у виборі супутника чи супутниці життя, яким дано внутрішньо доповнити клієнта до завершеного цілого.

Наскільки серйозними можуть бути кризи цього вікового періоду життя людини свідчить той факт, що, за статистичними даними найбільша частота самогубств у країні спостерігається у віці15-24 років. Упродовж останнього десятиліття частота суїцидів у підлітків зросла майже втричі. Самовбивства становлять другу за частотою причину смерті в молодості. Аналізуючи мотиви суїцидальної поведінки, можна дійти висновку, що "найсприятливішим" для здійснення самогубства є період статевої зрілості та юнацтва, коли молода людина починає визначати сенс життя та переглядати його цінності. Проблема визначення себе "справжнього" поряд з проблемою дати такому собі життя нерідко породжує відомий "блакитний романтизм. Стратегія протидії кризі визначення життєвого шляху. Діагностика інтенційності особистості на основі її імпресингів та ситуацій успіху в первинних референтних групах. Встановлення ієрархії подібних ситуацій та груп.

Прийняття рішення про доцільність розвитку рефлексу цілі в реалізації інтен-ційності клієнта. Розвиток такого рефлексуна основі попередньо визначеної технології (див. підрозділ 1.3.).

Стратегії протидії суїцидам передбачають: поліпшення взаємин клієнта з членами сім'ї; надання соціальної допомоги в анонімних кабінетах соціально-психологічної допомоги та служби невідкладної телефонної допомоги; забезпечення психологічної підтримки клієнта з боку рідних, друзів і знайомих; налаштування потерпілого на самодопомогу; сприйняття клієнта як особистості, яка випадково потрапила в ситуацію соціальної ізоляції та відчаю.

Соціальному працівнику бажано вміти використовувати психотерапевтичні методики втручання в кризу. С.Подмазін та О.Сироватко пропонують методику, яка включає такі основні форми: початкову оцінку ситуації, кризове консультування та інтенсивну опіку.

Початкова оцінка кризової ситуації здійснюється під час першої зустрічі з потерпілим. Упродовж неї виявляються події, які призвели людину до кризи і змусили шукати допомоги. Звертається увага на її психічний стан, наявність суїцидальних думок, збудження, тривоги. Оцінюється можливість отримання клієнтом підтримки від сім'ї та друзів. На завершальному етапі початкової оцінки приймається рішення про наступну форму втручання.

Кризове консультування передбачає розгляд потерпілого не як хворої людини, а як зрілої і цілком здорової. На цьому етапі зосереджується увага на полегшенні вираження афекту, спілкуванні, досягненні розуміння клієнтом своїх проблем і відчуттів, демонстрації турботи й емпатії, підтримці самооцінювання, поведінки, спрямованої на подолання проблем.

Інтенсивна опіка ставить за мету запобігання декомпенсації і повернення клієнта у його нормальний стан, уякому він зміг би повністю використати свої ресурси подолання кризи. Вона вимагає регулярних зустрічей, упродовж яких потерпілому навіюють доцільні психологічні установки, в основі яких можуть лежати вислови відомих авторитетних людей. Наприклад, вислів уже відомого нам англійського історика, письменника і філософа ХІХ століття Томаса Карлейля: "Наскільки людина перемагає страх, настільки вона-людина". Слова німецького філософа ХІХ століття Людвіга Андреаса Фейєрбаха: "Людина тільки там чогось добивається, де вона вірить у свої сили".