Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає з землі всяка рослиночка, ото мені радість».

4. Бесіда.

- Яке місце в житті селян посідає праця? Хто і як прищепив Довженку любов до праці й повагу до трудівника? Як це показано у творі?

У сім‘ї всі завжди були в роботі. Серед таких людей і виростав Сашко. Він бачив, що всі з ранку до вечора трудилися, навіть собака Пірат «носив з городу огірки в зубах і складав у садку в одну купку». Тож і хлопець не відставав: носив дрова до куреня, розводив вогонь, чистив картоплю, збирав ожину, гріб сіно.

«Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає з землі всяка рослиночка, ото мені радість».

«Скільки землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий».

«Як і кожна майже людина, він мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Самійло-косар, а то й просто Косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою – легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша».

- Як показане бідняцьке життя селян?

.Довженко не прагне ідеалізувати минуле, він змальовує його типові біди: малоземелля селян, бійки на сінокосі за копицю сіна, смерть дітей від пошесті, пияцтво батька та інші явища життя, породжені темрявою та бідністю.

- Які згадуються народні звичаї, традиції?

- Як у «Зачарованій Десні» розв‘язується проблема «природа і людина»?

«Жили ми в повній гармонії з силами природи. Зимою мерзли, літом смажилися на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливає водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя».Через увесь твір проходить образ чарівної Десни. В «Автобіографії» Довженко писав: «Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем». Природа у «Зачарованій Десні» живе, безперервно змінюється.

(Звучить уривок напам‘ять «Благословенна будь. Моя незаймана дівице, Десно!» і до кінця твору).