Прикметник: значення, морфологічні та граматичні ознаки

1. Прикметник: значення, морфологічні та граматичні ознаки

 

 

Прикметник - це самостійна повнозначна частина мови, що виражає ознаку предмета за допомоги синтаксично залежних граматичних категорій роду, числа й відмінка.

Прикметники відповідають на питання: який? яка? яке? чий? чия? чиє?

До морфологічних ознак прикметника належать: ознаки роду, числа, відмінка, які узгоджуються з родом, числом і відмінком іменника: глибокий яр, глибокою рікою, глибокому озеру, глибоких морів.

Початкова форма прикметника – чоловічий рід називного відмінка однини.

Поняття ознаки широке, воно охоплює найрізноманітніші значення:

­ колір (червоний, чорний, білий);

­ розмір (великий, малий);

­ смак (солодкий, гіркий, кислий);

­ відношення до місця і часу (київський, передній, лівий, пізній, ранній);

­ відношення до матеріалу (залізний, склянний);

­ зовнішні та внутрішні ознаки (стрункий, білявий, розумний, кмітливий);

­  ознаку за належністю (материн, братів сестрин) тощо.

Категоріальне значення і граматичні особливості прикметника як частини мови зумовлюють і його синтаксичну роль. У реченні прикметники здебільшого виступають у ролі означень, а також іменною частиною складного присудка:

1. Між зелено-синіми полями висвічує водами на сонці лагідна тиха ріка (О. Гончар).

2. Маленький хлопчик став дорослим (Я. Костенко). У першому реченні прикметникизелено-синіми, лагідна, тиха виступають означеннями до іменників полями, ріка; у другому прикметникдорослим вживається у ролі іменної частини складеного присудка.

 

 

2. Розряди та ступені порівняння прикметників.

 

За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями, прикметники поділяються на: якісні, кількісні та присвійні.

Цей поділ грунтується на єдності значеннєвих, морфологічних, словотвірних і синтаксичних ознак, притаманних відповідним розрядам.

Якісними називаються прикметники, які виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою: кмітливий юнак - кмітливіший -найкмітливіший;

До найхарактерніших ознак, що зумовлюють лексико-граматичну природу якісних прикметників належать:

­ здатність творити форми вищого і найвищого ступенів порівняння (крім так званих абсолютно-якісних прикметників, що позначають безвідносні до ступеня або інтенсивності вияву ознаки (босий, голий, хворий, лисий);

­ получуваність із прислівниками - виразниками інтенсивності вияву ознаки: дуже розумний, зовсім сумний, занадто далекий, цілком зрозумілий;

­ можливість вступати у синонімічні та антонімічні відношення: вдалий, успішний, результативний; глибокий -мілкий, ранній -пізній;

­ здатність утворювати за допомоги словотворчих афіксів похідні з експресивно-оцінним значенням: великий - завеликий - превеликий;

­ здатність виступати базою для творення прислівників за допомоги суфіксів -о-,-е- (солодкий - солодко, гарячий - гаряче) та іменників, що виражають абстрактне значення (зелений - зелень, молодий - молодість, добрий - доброта);

­ можливість мати співвідносні форми повні нестягнені й короткі (ясний - ясен, зелений - зелен), повні стягнені й нестягнені (синє-синєє, маленька - маленькая).

Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: (бурштинове намисто, осінній день,сьогоднішній випадок, перелітні птахи).

За значенням відносні прикметники можуть виражати ознаки за відношенням до:

­ матеріалу або речовини, з якої виготовлено предмет: срібна ложка, кришталева ваза, калинове варення;

­ людини або тварини: студентські роботи, гусине пір 'я;

­ місця, часу: прибережні верби, вчорашнє засідання;

­ числа: п 'ятиденний графік, подвійна оплата;

­ дії: копіювальний пристрій, сталепрокатний цех. Відносні прикметники характеризуються такими граматичними особливостями:

­ не мають ступенів порівняння, оскільки ознака, яку виражають відносні прикметники є незмінною і не може виявлятися більшою чи меншою мірою;

­ від них не утворюються іменники з абстрактним значенням, і вони не вступають в антонімічні пари;

­ відносні прикметники репрезентовані тільки похідними лексичними одиницями, утвореними за допомоги відповідних афіксів. Найчастіше вони утворюються від іменників: солом 'яна стріха, обідня перерва, дубова дошка.

Присвійними називаються прикметники, які вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє?

Наприклад: мамина казка, батьківсміх, дівоче обличчя.

Ступенювання прикметників:

1. Вищий ступінь прикметників. Вищий ступінь прикметників утворюється додаванням:

а) Суфікса -іш- або -ш- до основи чи до кореня звичайної форми якісного прикметника: нов-іш-ий, повн-іш-ий, син-іш-ий, дешев-ш-ий, солод-ш-ий.

б) Слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника: більш вдалий, більш глибокий, менш вередливий.

2. Найвищий ступінь прикметників. Найвищий ступінь прикметників утворюємо додаванням:

а) Префікса най- до форми вищого ступеня: найбільший, найкраща, найменше.

б) Слів найбільш, найменш до звичайної форми якісного прикметника: найбільш зручний, найбільш стійка, найменш приємне.

Для посилення вживаються при формах найвищого ступеня прикметників частки що і як; пишуться вони з прикметниками разом: щонайсильніший, якнайбільший, якнайшвидший.