GPS: нові горизонти в туристичній справі

GPS: нові горизонти в туристичній справі

Історія виникнення

За часів першої війни в Іраку американські ВМФ під егідою Міноборони США запустили в експлуатацію систему глобальної сателітарної навігації NAVSTAR, аби влучніше потрапляти ракетами в ціль. Сама абревіатура GPS (global positional system/satellite) була введена для позначення принципово нового стандарту комунікації. А перший апарат запустили у 1978 році, коли про комерційне використання такої системи ніхто й гадки не мав. Але її зручність «розкусили» всі. У відповідь СРСР запустив власну систему «зоряних війн» ГЛОНАСС, яка, на відміну від американської, досі залишається закритою для простих смертних. За приблизними розрахунками, вона обійшлася державі у 15 млрд. доларів. Системи відкривали нові можливості перед військовими — здатність визначення власного місцезнаходження і дистанційного керування безпілотними об'єктами.

Приблизно з початку 1980-х років починається комерційна ера використання стандарту GPS. А перші фірми-виробники (Garmin, Magellan) «відвойовують» доступ до каналів системи і починають налагоджувати виробництво пристроїв-приймачів.

Особливості функціонування

Комплекс GPS складається з понад 25 діючих супутників, що обертаються навколо планети на висоті в середньому 15 000 км, ряду наземних підсилюючих станцій та власне приймачів.

Супутники на орбітах розташовані так, щоб у будь-який час і в будь-якій точці земної кулі на небосхилі їх було достатньо для навігації. Приймач GPS сканує радіоефір на частотах 1,2 і 1,5 ГГц, виявляє всі можливі супутникові сигнали і на основі часових затримок, визначених за допомогою високоточних атомних годинників, встановлює відстань до сателіта і відповідно — власне розташування на земній кулі у трьохвимірному просторі з отриманням координат X, Y та висоти Z. Ці дані конвертуються процесором пристрою в градуси, мінути та секунди, які й співставляються з картою.

Для перевірки роботи навігатора здійснений невеличкий тест-драйв: неподалік Святошинського озера в Києві знайшли землянку, яку зафіксували в пам'яті приймача як дорожню мітку. Від цього орієнтиру за довільним маршрутом відійшли на один кілометр. Шлях «запам'ятав» GPS. Зав-дання полягало в тому, щоби з допомогою GPS-компасу повернутися до землянки.

Заради справедливості зазначимо ще декілька цікавих деталей. Виробник пристрою заявляє про точність у межах 15 м (95%). Однак на практиці виявляється, що в більшості випадків похибка наближається до 100 м (навіть, якщо сам пристрій і покаже цифру 5 м). Але навіть ста метрів вистачає, аби відновити втрачену орієнтацію.