Оха рактеризуйте джерела отримання відомостей про населення в демографії

До джерел демографічної інформації належать друковані видання, які містять кількісні відомості про населення та демографічні процеси. їх розрізняють за такими ознаками:

— за мірою охоплення (населення світу, регіону, країни або її окремих територій міських і сільських населених пунктів);

— за характером даних (чисельність і склад населення на певну дату, характеристики демографічних подій за період, змішані характеристики демографічних процесів);

—за часом, до якого належать дані (історико-демографічні, ретроспективні, поточні, демографічні прогнози);

—за способом отримання даних (офіційні публікації, матеріали спеціальних досліджень);

—за характером видання (спеціальні, загального типу).

З точки зору повноти й вірогідності інформації джерела поділяють на первинні, що містять безпосередні результати обробки й зіставлення зібраних статистичних даних і базовані на них розрахункові показники, та вторинні, що є результатами оцінок і різного роду обчислень по первинних даних.

Часто до джерел інформації зараховують також первинні документи спостереження або обліку демографічних подій — записи в метричних книгах, акти громадянського стану, опитувальні аркуші переписів або обстежень населення та матеріали палеодемографічних досліджень. Для пояснення демографічних явищ мають значення й використовуються в практиці такі джерела, як літературні, документальні, законодавчі акти та шерег інших, які не містять безпосередньо кількісних даних.

Ще одним різновидом первинних джерел демографічної інформації є результати вибіркових обстежень, здійснюваних неурядовими організаціями: науково-дослідними, проектними, громадськими. Вони охоплюють лише частину населення, його окремі групи, але за коректної побудови вибіркової сукупності можуть дати необхідні відомості про демографічні процеси та явища.

Найповнішим джерелом відомостей про населення є переписи населення. Аналіз їх матеріалів дає можливість отримати розгорнуту характеристику населення країни.

 

2.Дати характеристику потреби в дітях як соц.. потреби особистості. Вказати причини переходу до малодітност і

 Потреба в дітях, тобто бажання мати певну кількість дітей чи не мати зовсім, зовні виступає як психологічна категорія. Психологія репродуктивності,визначаючи так звану демографічну поведінку, у свою чергу зумовлюється складним комплексом об’єктивних чинників – соціально-економічних та соціально-культурних, що виявляються в особливостях психіки окремих шлюбних пар, у специфіці їх побутових умов тощо.

Вивчення потреби в дітях ускладнюється не лише багаточисельністю таких чинників, але й різним впливом на перший погляд однорідних з них. Одні такі фактори підвищують потребу в дітях, а інші навпаки – знижують. До “позитивних” економічних чинників потреби в дітях (тобто, таких що сприяють підвищенню її) належать: можливість використання праці дітей у господарстві, підтримка дітьми батьків по досягненні останніми літнього віку. До “негативних” – часткове відволікання жінки від господарства під час вагітності та виховання малолітньої дитини, витрати на утримання і виховання дітей, погіршення житлово-побутових умов родини, небажане подрібнення спадку тощо. Серед “позитивних” психологічних факторів потреби в дітях демографи називають: задоволення батьківського інстинкту, бажання немовби продовжити себе в дітях, утвердження статевої повноцінності, бажання зміцнити родину у повторному шлюбі, намагання підвищити власний соціальний статус тощо. Що стосується “негативних” психологічних чинників потреби в дітях, то передусім це - неминуче підвищення піклування про дітей, зростання родинних конфліктів, зменшення уваги до кожної окремої дитини (у разі народження кількох) тощо.

Психологія репродуктивності пройшла два головних етапи історичної еволюції. Перший з них, найдавніший, характеризується слабкою дією “негативних” чинників потреби в дітях та дуже сильною дією чинників “позитивних”. Діти вважалися безцінним життєвим благом, а це призводило по суті до необмеженої потреби в них. Наступний етап характеризується посиленням дії “негативних” та послабленням “позитивних” факторів. Діти поступово стають в один ряд з іншими життєвими потребами, а відповідно потреба в них послаблюється, вона формується та задовольняється тепер залежно від решти життєвих потреб родини.

Зміна старих психологічних чинників народжуваності та формування нової демографічної поведінки йшли по шляху поступового переходу від багатодітності до малодітності. Цей перехід та формування психологічних чинників обмеження народжуваності у різних країнах та у різних народів мали і мають багато локальних етнічних особливостей. Ці особливості визначаються головним чином двома обставинами: одного боку специфікою історичного розвитку тих чи інших етносів, з іншого – відносною стійкість давніх традицій багатодітності в побуті та релігії окремих народів.

Перехід від багатодітності до малодітності найшвидше проходив у тих народів, які сповідували релігію, що не містила в своїх догматах чітких закликів до багатодітності. Наприклад, серед основних гілок християнства найлояльнішою до малодітності виявилася протестантська церква, тоді як католицька, навпаки, відрізнялася найбільшим консерватизмом у цьому питанні. Найстійкішими є традиції багатодітності у народів мусульманських країн. У результаті багатовікового засвоєння прямі заклики ісламу до багатодітності почали сприйматися як етнічні традиції навіть тими хто відійшов від релігії.

Формування нових психологічних чинників народжуваності, а також їх конкретний демографічний вплив обумовлювався дією низки об’єктивних причин – освіти, зайнятості в громадському виробництві та в родинному господарстві, добробуту, урбанізації тощо. Освіта належить до числа факторів негативних вплив яких на дітність не викликає сумніву. Вид господарських занять теж відноситься до низки важливих базових складових демографічної поведінки, проте, її конкретний вплив на народжуваність досліджений недостатньо. Відомо, що традиції багатодітності розвивалися та зміцнювалися головним чином у середовищі осілих землеробських етносів, а також скотарів. Встановлено також, що скотарі-кочівники мають меншу дітність порівняно з землеробами. Скоріше за все, осілість,як більш упорядкований спосіб життя, сприяла повсюдному підвищенню народжуваності.

Білет № 9