Запорізького державн ого медичного університет у 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Запорізького державн ого медичного університет у



Циклова комісія природничо-наукової підготовки

 

 

Лекція

 

З навчальної дисципліни

ФАРМАКОЛОГІЯ ТА МЕДИЧНА РЕЦЕПТУРА

 

 

ТЕМА № 1.

Вступ. Загальна рецептура.

Загальна фармакологія.

(2 год ини)

 

Для студентів відділення

сестринська справа

 

Запоріжжя – 2013

 

Лекцію підготував:  

Арефіна В.О. викладач, перша кваліфікаційна категорія, голова ЦМК природничо-наукової підготовки.

 

 

Рецензенти:        

Тржецинська Н.І. викладач-методист, вища кваліфікаційна категорія, директор медичного коледжу Запорізького державного медичного університету.

Схвалено на засідання циклової комісії природничо-наукової підготовки.

 

Протокол №___ від _______ 2013 року.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Визначення фармакології, зв’язок її з іншими медичними та біологічними дисциплінами. Основні етапи розвитку фармакології. Розвиток вітчизняної фармакології. Внесок вітчизняних і зарубіжних учених у розвиток фармакології (М.І. Пирогов, С.П. Боткін, І.М. Сєченов, І.П. Павлов, М.П. Кравков, В.І. Дибковський, О.І. Черкес, Ю.О. Петровський, Ф.П. Тринус, Г.О. Батрак, М.С. Харченко, Г.Л. Шкавер, І.С. Чекман, М.П. Скакун).

2. Пошук медикаментозних засобів та їх клінічні випробування.

3. Поняття про лікарську сировину, лікарську речовину та джерела одержання. Поняття про лікарський (медикаментозний) засіб, препарат і лікарську форму. Сучасні форми ліків, класифікація. Переваги готових форм ліків.

4. Державна фармакопея (ДФ), її зміст і значення. Фармакопейна стаття. Офіцинальні та магістральні форми ліків.

5. Основні відомості про аптеку, її функції. Правила зберігання та відпуску ліків в аптеках і відділеннях стаціонару.

6. Рецепт, його структура, правила виписування рецептів згідно з чинним наказом МОЗ України. Виписування ліків на вимогах для стаціонарів.

7. Тверді форми ліків (порошки, таблетки, драже, капсули, гранули, збори). Правила виписування в рецептах.

8. Рідкі форми ліків (розчини, слизи, настої, відвари, настойки та екстракти, новогаленові препарати, емульсії, суспензії, мікстури). Переваги й недоліки рідких форм ліків. Правила виписування в рецептах. М’які форми ліків (мазі, пасти, лініменти, супозиторії). Правила виписування в рецептах.

9. Ін’єкційні форми ліків. Вимоги до ін’єкційних форм ліків. Методи стерилізації. Правила виписування в рецептах.

10. Фармакодинаміка. Поняття про фармакологічний ефект і механізм дії лікарських речовин. Види дії ліків на організм — побічна й токсична. Побічні ефекти. Можливість токсичної дії та заходи щодо запобігання її розвитку.

11. Фактори, що впливають на дію лікарських речовин, залежність дії від властивостей і хімічної будови лікарських речовин, дози, біодоступності, режиму харчування та складу їжі, біологічних ритмів, віку, статі пацієнта, патологічних процесів, особливостей організму.

12. Значення особливостей взаємодії ліків для фармакотерапії.

 

Література:

1. Дроговоз С.М., Страшний В.В. Фармакологія “На допомогу лікарю, провізору та студенту”. — Харьков: Издательский центр ХАН, 2002. – с. 6-32.

2. Нековаль І.В., Казанюк Т.В. Фармакологія. — К.: Медицина, 2011. — с. 7 – 56.

3. Скакун М.П., Посохова К.А. Основи фармакології з рецептурою: підручник. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. – с. 11 – 59.

4. Чекман І.С. Фармакологія: підручник. — К.: Вища шк., 2001.

 

Література для поглибленого вивчення:

1. Залюбовська О.І., Коваль С.М., Литвинова О.М. Клінічна фармакологія: підручник. — Х.: Видавничий дім “ІНЖЕК”, 2003.

2. Машковский М.Д. Лекарственные средства. — Т. 1—2. — М.: Медицина, 2001.

3. Федюкович Н.Н. Фармакология для медицинских училищ и колледжей. — Ростов-на-Дону, 2008.

4. Бабак О.Я., Біловол О.М. Клінічна фармакологія. — К.: Медицина, 2010. -76 с.

Мета лекції:

    Дидактична: засвоїти визначення фармакології, зв’язок її з іншими медичними та біологічними дисциплінами; основні поняття й терміни; основні правила складання рецептів; правила виписування в рецептах різних лікарських форм; ознайомитися з особливостями сучасних лікарських форм.

    Виховна: Виховувати у студентів любов до майбутньої спеціальності; формувати якості майбутнього спеціаліста: відповідальність, охайність, уважність.

ВСТУП

Тема даної лекції дуже важлива для подальшого вивчення курсу фармакології, тому, що надає базові знання для оволодіння майбутньою спеціальністю.

Визначення фармакології, зв’язок її з іншими медичними та біологічними дисциплінами. Основні етапи розвитку фармакології. Розвиток вітчизняної фармакології. Внесок вітчизняних і зарубіжних учених у розвиток фармакології (М.І. Пирогов, С.П. Боткін, І.М. Сєченов, І.П. Павлов, М.П. Кравков, В.І. Дибковський, О.І. Черкес, Ю.О. Петровський, Ф.П. Тринус, Г.О. Батрак, М.С. Харченко, Г.Л. Шкавер, І.С. Чекман, М.П. Скакун).

Фармакологія (грец. pharmacon — ліки, отрута; logos — вчення; єгип. фармакі — той, хто дарує зцілення) — це наука про лікарські засоби. Застосування лікарських засобів — універсальний метод надання медичної допомоги хворим. Завдяки досягненням фарма­кології стало можливим лікування пацієнтів з більшістю тяжких інфекційних захворювань, цукровим діабетом, інфарктом міокар­да тощо. Водночас слід відзначити, що сучасні високоактивні лі­карські засоби можна порівняти зі скальпелем хірурга. Невміле по­водження з ними може зашкодити пацієнту. Ще давньоіндійський лікар-філософ Сушрута (VI ст. до н. е.) писав: «Ми живемо у світі ліків. У руках обізнаної людини — це напій безсмертя, а в руках невігласа — ніж». Тому вивчення фармакології в системі підготов­ки медичних сестер посідає особливе місце. Фармакологія існує на стику багатьох наук — медико-біологічних (хімії, анатомії, мікро­біології, гігієни), клінічних і фармацевтичних (фармакогнозія — наука про лікарські рослини, аптечна технологія виготовлення лі­карських форм).

Фармакологія — наука, що вивчає взаємодію лікарських засобів з організмом і включає три розділи: теоретичний (загальний), екс­периментальний і клінічний. Теоретична фармакологія складаєть­ся з двох великих розділів: загальної і спеціальної фармакологи.

Загальна фармакологія вивчає основні закономірності взаємо­дії лікарських речовин з організмом.

Предметом спеціальної фармакології є фармакокінетика та фар- макодинаміка окремих лікарських засобів.

Фармакокінетика вивчає процеси всмоктування, розподілу в організмі, перетворення і виведення ліків. Фармакодинаміка ви­вчає локалізацію дії, механізм, а також види дії лікарських речо­вин. Експериментальна фармакологія вивчає вплив біологічно ак­тивних і лікарських речовин на організм тварин в умовах експерименту. Її складовими є фізико-хімічна, біохімічна і фізіо­логічна фармакологія.

Фізико-хімічна фармакологія вивчає фізико-хімічні процеси (комплексоутворення, абсорбцію, каталіз), що лежать в основі взає­модії лікарських речовин і біомембран.

Біохімічна фармакологія виявляє взаємодію лікарських речо­вин і рецепторів (молекулярні структури на клітинній оболонці).

Фізіологічна фармакологія аналізує функціональні зміни з боку органів і систем, що виникають під впливом лікарських засобів.

Клінічна фармакологія вивчає взаємодію лікарських речовин з організмом людини в умовах патології. Завданням клінічної фар­макології є дослідження нових і переоцінення наявних препара­тів, удосконалення лікарської терапії, розроблення методів ефек­тивного і безпечного використання лікарських засобів.

 

В історії розвитку фармакології можна виділити два етапи.

І. Емпіричний етап. Людина пізнавала отруйні і лікувальні властивості рослин та методи їх обробки в певних пропорціях на власному досвіді. Історія лікознавства пов'язана з іменами видат­них лікарів.

У Стародавній Греції — з іменем Гіппократа (459-377 pp. до н. е.). Збірник його медичних праць «Кодекс Гіппократа» зберігся до на­ших часів. Гіппократ вважав, що основною зброєю лікаря мають бути ніж, слово і рослини (без жодних перетворень).

У Стародавньому Римі найвидатнішим ученим-лікарем був Клавдій Гален (131-210), який першим запропонував робити ви­тяжки з рослин. До нашого часу застосовують такі лікарські фор­ми, як настої, відвари, настойки, екстракти, і називають їх гале­новими препаратами.

В Арабських халіфатах відомим лікарем-філософом був Абу Алі Ібн-Сіна (980-1037). Він автор всесвітньо відомого твору «Ка­нон лікарської науки», в якому є розділи з описанням майже 900 лікарських засобів, виготовлених з рослин, мінералів та органів тварин.

У Київській Русі досвід лікознавства був узагальнений Київсь­кою князівною Євпраксією Мстиславівною (1107-1172), онукою Володимира Мономаха, в її роботі «Мазі».

У Західній Європі пізнього середньовіччя важливу роль у роз­витку медицини відіграв Парацельс (1493-1541). Він увів у ме­дичну практику солі металів, особливу увагу приділяв дозуван­ню ліків. До нашого часу зберігся його афоризм: «Все є отрута, ніщо не позбавлено отруйності. Лише доза робить отруту непо­мітною».

II. Науковий етап у розвитку фармакології почався з кінця XVII — початку XIX ст., чому сприяли всесвітньо відомі відкрит­тя в біології, хімії, фізіології, патології тощо. Було відкрито екс­периментальні лабораторії, в яких вивчали фармакологічні влас­тивості різних речовин.

Науковий етап у розвитку фармакології в Україні розпочався в Києво-Могилянській академії. Випускник академії Нестор Амбодик-Максимович (1744-1812) — автор першого вітчизняного посіб­ника «Врачебное вещесловие или описание целительньїх растений, во врачевстве употребляемьіх, с изьяснением пользьі и употребления ОНЬІХ».

У 1886-1890 pp. експериментальну лабораторію при клініці С.П. Боткіна очолював учений-фізіолог І.П. Павлов (1849-1936), який вивчав вплив рослин, що містять серцеві глікозиди (адоніс, конвалія, строфант), а також лобелії, чемериці, препаратів ка­лію, літію, цезію на функції серця та інших органів. Працюючи у Петербурзькій Військово-медичній академії, І.П. Павлов своїми дослідженнями сприяв розвитку фармакології, якій він надавав великого значення і про роль якої висловлювався так: «Фарма­кологія як медична доктрина — річ надзвичайно важлива. Адже хоч який був випадок, навіть акушерський, хірургічний, майже ніколи не обходиться без того, щоб разом із застосованими спеці­альними заходами не було введено в організм лікарських засобів. Зрозуміло, що точне введення цього універсального інструменту лікаря має або повинно мати величезне значення».

Розвитку фармакології в Україні сприяли кафедри фармаколо­гії при медичних університетах у Харкові (1805), Києві (1841), Льво­ві (1897) та Одесі (1900). Професор Ю.О. Петровський (1905-1957) видав першу в Україні монографію «Клінічна фармакологія».

Кафедру фармакології Київського університету з 1868 по 1870 р. очолював видатний учений і педагог В.І. Дибковський. Посібни­ком для кількох поколінь студентів та лікарів були його «Лекції з фармакології», де на високому науковому рівні подано класифіка­цію лікарських засобів, обґрунтовано закономірність їх взаємодії з організмом.

Кафедру фармакології Київського медичного інституту з. 1944 по 1971 р. очолював відомий фармаколог і токсиколог О.І. Черкес (1894-1974). Академік О.І. Черкес та його учні вивчали фармаколо­гію серцевих глікозидів, засобів, що знижують артеріальний тиск. За його пропозицією було розроблено антидот при отруєнні соля­ми важких металів, а також серцевими глікозидами — препарат унітіол. Основним напрямком наукової діяльності О.І. Черкеса була біохімічна фармакологія.

Значний внесок у розвиток фармакології зробили вчені науково- дослідних інститутів, у тому числі Національної академії наук та Академії медичних наук України, особливо Інституту фармако­логії та токсикології (Київ) і Державного наукового центру лікар­ських засобів (Харків).

Кафедру фармакології Одеського університету з 1960 по 1985 р. очолював професор Я.Б. Максимович (1919-1985), який розробив основні положення фармакології метаболітів, що сприяло вивчен­ню вітамінних та гормональних препаратів.

Розвитку нейрофармакології сприяли роботи українських уче­них — Я.Б. Максимовича (Одеса), Г.О. Батрака (Дніпропетровськ), колективів кафедр фармакології вищих медичних навчальних за­кладів Харкова і Донецька.

У XX ст. фармакологія досягла великих успіхів. Значного роз­витку набула фармакотерапія.

Фармакотерапія (грец. pharmacon — лікарський засіб, отру­та, зілля; therapeia — лікування) — науково обґрунтоване за­стосування лікарських засобів для лікування при конкретному захворюванні з урахуванням особливостей його перебігу, трива­лості, форми і стадії, патогенетичних механізмів розвитку, а також супутніх захворювань.

Токсикологія (грец. toxicon — отрута; logos — наука) вивчає механізм токсичної дії лікарських засобів і розробляє методи профілактики отруєнь лікарськими та іншими засобами, а та­кож стратегію лікування у випадках отруєнь та ускладнень фармакотерапії.

Вчення про медіатори сприяло створенню лікарських засобів, які діють у ділянці синапсів, що стало підґрунтям для формуван­ня психофармакології.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2021-09-26; просмотров: 33; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.220.16.184 (0.021 с.)