Чому благодійність розглядається як передумова інституціоналізації соціальної роботи?

У вісімдесятих роках 19 століття в США виникли дві професійні організації, що поклали початок двом напрямкам у соціальній роботі. Одна з них благодійна, створена по типі Лондонського суспільства організованої добродійності, з'явилася в Баффало в 1887 р. Інша Гільдія сусідів (поселенців) була організована в 1886 р. у Нью-Йорку. Обидві організації черпали свої погляди в традиціях вікторіанської Англії й швидко розвивалися. До 1892 року у великих містах США й Канади були створені 92 благодійні організації. Що стосується поселень емігрантів, переселенців, так званих сетльментів, те до 1986 року їх було вже 44 і це число постійно росло. Необхідно помітити, що такі поселення виникли не тільки в США, але й в Англії, Німеччині, Фінляндії й ряді інших країн. Обидві організації або рухи виникли для практичних дій в інтересах бідних і нещасних людей. Вони залучали до себе утворених людей з вищих і середніх верств населення. Їхня діяльність була особливо приваблива для молодих жінок, які побачили в соціальній роботі можливість підвищити свій соціальний статус і одержати економічну незалежність. Обоє руху були близькі до церкви. Рух добродійності очолювала Мери Річмонд, і вона безпосереднє не виступала за соціальні реформи. Ідейною основою цього руху було визнання того, що причина бідності й соціальних проблем людини укладена в ньому самому. Візити добровольців з метою встановлення контакту були найбільш кращою формою спілкування з бідняками. Члени благодійного суспільства вважали, що відвідування повинні замінити будинку піклування, які донедавна були головним джерелом допомоги. Під час відвідувань дружні візитери, як тоді називали добровольців у США, вели вивчення, реєстрацію, здійснювали співробітництво й координаційну роботу з метою визначення того, що повинна містити в собі необхідна підтримка. Для членів суспільств, що наносять візити в бідні родини, проводилися конференції, де вони зустрічалися з іншими працівниками, обмінювалися досвідом і ідеями. Для них уже тоді існували, щоправда, нечисленні посібники з викладом основних правил поведінки. Ці організації, на думку американських учених, з'явилися попередниками сучасної системи вивчення життя неблагополучних родин і надання їм допомоги. Добра рада, що повинен була запалити промінь надії, став кращим методом роботи. Матеріальна допомога надавалася тільки в крайніх випадках і в такій формі, щоб не скривдити, грошей же бідним не давали. Звичайно видавалися предмети першої необхідності й у невеликих кількостях, лише для задоволення самих насущних потреб. Видача посібників незаможним людям, що живуть самостійно, а не в будинках піклування, уважалася порожньою витратою засобів, що наносить збиток їхньої моральності. Добровольці, що наносили візити, звичайно молоді й заможні жінки, як було відзначено вище, бачили у своїх клієнтах об'єкт виховної роботи, чиє нещасне й скромне положення є результатом неуцтва або відсутності властивому середньому класу цінностей і стилю життя, насамперед помірності, працьовитості, ощадливості, що стримують негативні якості людини. Рух поселенців (сетльментів) виступало за соціальні реформи. Основна ідея цього руху полягала в тім, що навколишнє середовище хворе, і її необхідно міняти, щоб покінчити з бідністю й нещастями людей. Робота здійснювалася в американських кварталах, Волонтери, які симпатизували ідеям Джейн Адамс і Елен Стар - фундаторкам цього руху, переселялися у квартали бідняків і жили по сусідству з нужденними в допомозі людьми. Але, якщо благодійні організації займалися вивченням умов життя людей, головним чином тих, хто до них звертався по допомогу, то представники руху сетльментів займалися, в основному, освітньою діяльністю, прилучаючи до професії, і організацією дозвілля. Найбільш відомим був, створений в 1889 році, будинок емігрантів Хал Хаус у Чикаго. Він обслуговував людей 19 національностей, давав житло працюючим дівчатам, мав денні ясла, музей, клуб для хлопчиків, невеликий театр. На думку американських учених, рух сетльментів поклало початок груповій соціальній роботі. Як бачимо, займаючись одною справою - наданням допомоги бідним і нещасним людям благодійні організації й сетльменти використовували різні методи роботи. Однак, незважаючи на розходження в діяльності, члени суспільства добродійності й рухи поселенців у певній мері співробітничали. Наприклад, працівники сетльментів могли виступати в ролі дружніх візитерів у програмах благодійних організацій. Зачатки соціальної роботи як професії, на думку англійського фахівця Теодора Шанина, саме й виникли ледве більше сторіччя назад, коли благодійні організації почали пошук моделей систематичної роботи зі своїми підопічними. Знову благодійні організації, що відкриваються, будинку для емігрантів, пансіони стали школою підготовки соціальних реформаторів, лідерів, які протягом наступних десятиліть були в перших рядах соціальних реформ і починань в області соціальної роботи. Суспільства добродійності, незважаючи на свою назву, уважали, що надання допомоги в більших масштабах приносить більше шкоди, чим користі. Тому вони намагалися знайти засоби для усунення причин бідності. Вони були переконані, що науковими методами можна вилікувати таку «хворобу» суспільства як бідність. Надаючи великого значення знанню фактів і теорії, члени суспільств організованої добродійності відрізнялися сильним бажанням домагатися справедливості, щоб зробити життя робітників не такий похмурої й важкої. Більше того, вони визнавали їхнє право на людське існування й достоїнство, право на відпочинок і соціальне забезпечення в старості. Це були ідеї так званої наукової добродійності або наукової філантропії так називали лідери добродійності свою концепцію. Наукова добродійність виходила з лібералізму політичної філософії США, сформульованої в Декларації незалежності. На думку вчених, поняття «наукова» у той час було деякою мірою наївним, якщо судити по більше пізніх стандартах. Лідери добродійності думали, що ті, хто допомогає повинні пристосовувати свої дії до існуючої ситуації, і що допомога повинна бути раціональної, із чітко вираженими цілями й очікуваними результатами. Професійна соціальна робота - уважають дослідники, одержала свій початок у русі пропагандистів наукової добродійності або наукової філантропії в кінці 19 століття. Лідери добродійності критично проаналізували політикові різних організацій і програм, а також систему керування ними, тобто, діяльність місцевих суспільних і часток агентств і установ штатів. Багато захисників концепції наукової філантропії були сумлінними фахівцями, що думали, повторюємо, що «наукова» - значить раціональна і практична таке було розуміння сутності й результатів добродійності. У кінці 19 століття соціальні реформатори й лідери добродійності починають організовувати систему професійного утворення, подібно підготовці лікарів, учителів, священиків і т.д. Тобто ідея добродійності, як добровільної активності трансформується в ідею соціальної роботи в якості систематичної, організованої професійної допомоги нужденної. Як висновок приведемо слова одного з видних американських фахівців в області соціальної роботи Р.Рамзея: «Виникнення соціальної роботи довелося на час, коли конкурентна експлуатація була на піку, і багато подань суспільства про добродійність і філантропію були пов'язані із чеснотами «моральних переконань». Особлива необхідність у роботі з «соціалізації» виникла у відповідь на явну потребу у великомасштабних соціальних реформах. До початку століття суть, що соціалізує, цієї нової роботи перемістилася з добровільної добродійності на наукову філантропію, почалася боротьба за те, щоб армія добровільних працівників одержувала гарантований заробіток і відповідну підготовку. У Європі діяльність у новій професійній сфері, що розвивається, була позначена як «соціальна медицина». У Північній Америці загальноприйнятим терміном ще на початку століття став термін «соціальна робота».