Об’єкт екологічного управління

В широкому сенсі об’єктом управління є система людина – природа. Більш вузько - природні екосистеми, природні ресурси; господарські комплекси.

Людина може здійснювати вплив на довкілля у двох напрямках: «від природи до людини» (вилучення природних ресурсів) і «від людини до природи» (забруднення навколишнього середовища).

Екологічна політика визначає мету управління, завдання, основні напрями екологічної діяльності суб'єктів управлінського апарату, вимоги до самої системи екологічного управління. Вона подається у вигляді офіційного документа, щозатверджується і декларується компетентними органами влади.

Для досягнення поставленої мети суб’єкт управління повинен здійснювати певні керівні впливи на об’єкт управління. Останній відповідно до такого впливу змінює свою діяльність, кількісні та якісні параметри стану або впливу на навколишнє середовище.

В якості суб’єкта екологічного управління виступають відповідні структури, до компетенції яких відносяться функції екологічного управління (відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування).

 

Здійснення керівних впливів реалізується шляхом використання інструментів екологічного управління.

Інструменти (механізми) екологічного управління виділяють:

- організаційний;

- адміністративний;

- фінансово-економічний;

- нормативно-правовий;

- інформаційний;

- науково-освітній.

 

Коли ми плануємо конкретні заходи щодо здійснення керівного впливу для досягнення певної мети, то слід враховувати, як прямі наслідки так і можливі побічні. При цьому побічні результати можуть бути як позитивними так і негативними.

 

Наприклад, для зменшення забруднення атмосферного повітря в місті, приймаємо рішення закрити підприємство, що є найбільшим забруднювачем.

Прямий результат (позитивні): суттєве покращення стану атмосферного повітря в місті.

Побічні результати (негативні): 7 тисяч людей залишилися без роботи; деякі інші підприємства залишилися без важливої сировини, та змушені її закупати у закордонних виробників за більш високу ціну; багато дрібних підприємств та організацій втратили крупного замовника продукції та послуг і перебувають в скрутному положенні; бюджет міста втратив надходження у вигляді податків.

Чи було це рішення найкраще?

 

Порівняння фактичного стану об’єкту управління з бажаним станом здійснюється шляхом використання, інформаційного забезпечення екологічної діяльності, в т.ч. екологічного моніторингу, аналізу позицій зацікавлених сторін (зворотній зв’язок).

Для грамотного визначення екологічної політики, мети управління та використання інструментів екологічного управління необхідно спиратися на методологічні основи екологічного управління.

Застосування методології системного підходу сприяє прийняттю обґрунтованих управлінських рішень, досягненню кінцевого результату з мінімальними витратами й у найкоротші строки.

 

Принцип постійного покращення

З точки зору організації екологічного управління завданням принципу є послідовне зниження антропогенного навантаження на навколишнє середовище.

Організація діяльності за принципом послідовного покращення заснована на циклі Демінга, який визначає періодичну послідовність дій: планування, реалізація, контроль та оцінка, коригування (рис. 1.3).

 

 

Рис. 1.3. Цикл Демінга

 

Така послідовність діяльності забезпечує досягнення постійного покращення у встановлених напрямах.

Слід зазначити, що застосування принципу послідовного покращення передбачає покращення не лише показників, що характеризують вплив людини на довкілля, а й ефективності функціонування системи екологічного управління.