Види строків у цивільному праві та їх характеристика

     В доктрині цивільного права з теоретичною, а ще більше практичною метою, види дроків прийнято розрізняти за певними критеріями: способами встановлення, наслідками, способами визначення, призначенню тощо. Будемо цього підходу притримуватися й ми. Строки поділяються.

  1. За способом їх встановлення розрізняються строки, що визначені:

- законом - безпосередньо визначені законом, чи іншим нормативним актом. Так для визнання фізичної особи безвісти відсутнім необхідно, щоб у місці його проживання про нього не було відомостей протягом одного року (ч.1 ст.43 ЦКУ), за загальним правилом майнове право інтелектуальноївласності на твір спливає через 70 років, що відліковуються з 1 січня[405] року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших авторів, крім випадків, передбачених законом (ст. 446 ЦКУ).

- договором – встановлені одностороннім правочином, здебільше договором сторін. Так продавець зобов’язаний передати покупцеві товар у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги встановити цей строк (ст. 663 ЦКУ), відповідно до загальних правил про строк виконання зобов’язання (ст.530 ЦКУ);

- судом. Це може бути виражено у фразі рішення суду вступає у дію негайно, наприклад по виплаті заборгованостей по заробітній платі, чи у певний період. Суд може постановити рішення про відстрочення виконання;

- адміністративним актом - встановлені таким адміністративним актом, який має цивільно-правове преюдиційне значення. Такі строки можуть встановлюватися для проведення публічних торгів, укладення договорів на поставку товарів для держаних чи регіональних потреб.

2. За способом визначення виділяють визначені і невизначені строки .                           Визначені строки зазначаються певною календарною датою. Абсолютно – визначені строки передбачають конкретний їх початок перебігу чи обчислення і конкретні його наслідки. Відносно-визначені строки характеризуються непевністю, прив’язкою до певного юридичного факту.

Невизначені – певною подією, яка незмінно чи з великою вірогідністю настане. Інколи такі строки визначаються учиненням певної дії держаним органом (якщо буде прийнята певна норма), чи дією іншого учасника відносних правовідносин. Часто це зв’язується з умовою передоплати.

      3. За наслідками прийнято виділяти строки правоутворюючі, строки правозмінюючі та строки правоприпиняючі.

     Правоутворюючі строки породжують певні суб’єктивні права чи юридичні обов’язки. Так з настанням повноліття фізична особа набуває повної дієздатності в може учиняти будь-які правочини. З перебігом строків набувальної давності у особи, яка добросовісно володіє річчю виникає право власності на неї (ст.. 344 ЦКУ), а навіть і нікчемний право чин породжує правові наслідки (ч.4 ст. 258 ЦКУ).

Правозмінюючі строки – строки із сплином яких змінюється правове становище суб’єкта чи правовий режим речі. Так із настанням 14 років розширюється правосуб’єктність неповнолітніх.

                 Правоприпинюючі (с троки здійснення цивільних прав) або як їх ще прийнято називати преклюзивні (погашуючі) строки припиняють матеріальне право.

  4. За ступенем самостійності учасників правовідносин прийнято виділяти строки імперативні та строки диспозитивні.

     І мперативні строки не можуть змінюватися волевиявлення учасників правовідносин. Так позовна давність, встановлена законом, не може бути збільшена домовленістю сторін (п.1 ч.1 ст. 259 ЦКУ). Д испозитивні строки, навпроти, можуть змінюватися волевиявленням сторін.

    5. За співвідношенням строків між собою та обсягом прав і обов’язків учасників правовідносин визначають строки загальні, проміжні і спеціальні.

Загальні строки визначають строк існування правового зв’язкувзагалі.

Окремі строки конкретизують суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін. Так за договором підряду можуть встановлюватися строки виконання роботи або її окремих етапів (ч.1 ст.846 ЦКУ).

В доктрині строків ще виділяються строки: початкові, проміжні, кінцеві, максимальні, мінімальні тощо. Самі назви цих строків вказують на який саме момент строків зроблена наголос. Ці строки можуть за собою тягнути спеціальні обов’язки осіб: надати проміжний звіт, сплатити певну суму тощо.

   6. За можливостями учасників цивільних правовідносин виділяються строки здійснення цивільних прав, строки виконання юридичних обов’язків, строки захисту цивільних прав,:

    Строки здійснення цивільних прав – період в часі, на протязі якого управоможена особа може здійснити певну юридичну можливість і реалізувати належне їй право шляхом заявлення вимог до носія відповідного юридичного обов’язку. Ці строки призначені для забезпечення реального здійснення особами своїх прав та законних інтересів. В межах цих строків виділяють: строки існування права, преклюзивні і гарантійні строки. Вони мають технічний (зумовлені технічними характеристиками товару) і правовий за наслідками характер і встановлюються виробниками.

Строки існування права – строки дії суб’єктивного цивільного права, що забезпечують надання управоможеним особам певного часу для реалізації їх прав. Інакше це строк протязі якого зберігається правовий зв’язок, а управоможена особа може реалізувати своє право. Наприклад, відповідно до ст. СК, особа може претендувати на її утримання батьками до досягнення повноліття, а якщо навчається по очній формі навчання – до 23 років. Для прийняття спадщини надається шість місяців з моменту її відкриття. З перебігом цього строку право на прийняття спадщини втрачається. Як підкреслюється, преклюзивні строки по суті є санкціями за неналежне здійснення чи нездійснення прав[406]з чим важко погодитися.

Друге не менш важливе призначення – стабілізувати цивільний оборот.

З перебігом цих строків суб’єктивне право припиняється і можливість його реалізації втрачається. Наприклад авторське право діє за загальним правилом на протязі життя автора і 70 років після його смерті для правонаступників (ст. 466 ЦКУ). Після цього майнові права у них припиняються і переходять до суспільства. Майнові права промислової власності діють за загальним правилом протягом строку чинності охоронного документу.

На права, що є безстроковими (право власності, особисті немайнові права) строки їх здійснення не поширюються.

Найбільш важливими для цивільного обігу є гарантійні строки – періоди часу, на протязі якого виробник товару, виконавець робіт надавач послуг чи продавець за умови правильної експлуатації товару гарантують його придатність, збереження функціональності, а в разі іншого (виходу з ладу без вини набувача) безкоштовне усунення виявлених недоліків, заміни чи застосування інших встановлених законом, договором чи виробником наслідків. Гарантійні строки встановлені для проданих товарів за договором купівлі-продажу (ч.2 ст.675 ЦКУ і особливо ст. 676), ЗУ “Про захист прав споживачів”, правилами продажі окремих видів товару, наприклад взуття національного та зарубіжного виробництва. Гарантійні строки можуть встановлюватися для переданих речей по договору найма (ст.768 ЦКУ) чи договору підряду (ст.859-860 ЦКУ).

Різновидом гарантійних строків є строк служби. Вони мають важливе значення для визначення межі експлуатації речей, особливо у тих випадках коли мова йде про зміну фізичних показників матеріалів (втома металу, зміна хімічних властивостей препаратів тощо). Наприклад для літаків та кораблів встановлюються граничні показники їх експлуатації: кількість годин. Навіть за того, що авіаційний двигун має нормальні експлуатаційні характеристики за межами встановленого граничного часу роботи він не може в у подальшому використовуватися на літаках.

Строки придатності враховуються при торгівлі продуктами харчування, медичними препаратами тощо. Вони представляють собою строки з перебігом яких товар вважається непридатним для використання за прямим призначенням і не підлягають реалізації.

В торгівлі також використовується строк реалізації – строк на протязі якого товар зберігає певні властивості, а по їх закінченні переходить у іншу категорію (клас). Це зв’язано, у свою чергу, із такою оцінкою товарів як пересортиця[407]. Так яйця дієтичні Д1 вважаються таким на протязі не більше 5 днів з моменту їх знесення. У подальшому вони переходять у клас Д2 із послідуючою зміною їх ціни. Це саме стосується українського товару – сала. Свіжим вважається сало на протязі доби. Ці строки є критерієм для встановлення цінової політики торговців і за вмілого їх використання допомагають уникнути втрат від нереалізації товару.

 У законодавстві встановлені строки зберігання – період на протязі якого зберігач повинен зберігати річ (ч.1 ст.938 ЦКУ).

 При договорі перевезення важливе значення має строк транспортабельності вантажу – період на протязі якого забезпечується безпека перевезення вантажу і незмінність його характеристик.

     Строки виконання юридичних обов’язків – періоди на протязі яких зобов’язані особи повинні виконати свої обов’язки під страхом застосування до них негативних наслідків: заяви претензії, подання позову про примусове виконання обов’язку в натурі і притягнення до цивільно-правової, а часом адміністративної чи кримінальної відповідальності. Здебільше такі строки встановлюються угодою учасників цивільних правовідносин, зокрема сторонами договору. Вони можуть бути встановлені моментом заявлення вимоги (п2. ч. 5 ст. 261 ЦКУ). У такому разі з моменту заявлення вимоги зобов’язаній стороні надається пільговий строк – строк для добровільного виконання заявленої вимоги при виконання юридичного обов’язку. Сам пільговий строк може бути законний або договірний. Законний семиденний пільговий строк встановлено для виконання зобов’язання, строк виконання якого визначено датою заявлення вимоги (ч.2 ст. 165 ЦК УРСР 1963 р.).

Дострокове виконання юридичного обов’язку може бути лише у тому разі коли інше не встановлене договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обігу (ст. 531 ЦКУ). Це зв’язано з тим, що дострокове виконання зобов’язання призводить до збільшення накладних витрат кредитора: витрати на зберігання, додаткове обслуговування тощо.

    Строки захисту цивільного права – періоди часу, на протязі якого особа, суб’єктивне право чи охоронюваний законом правомірний інтерес якої порушено, має право звернутися за їх захистом до суду, а суд повинен винести правосудне рішення. До таких строків відносяться претензійні строки.

Претензійні строки за своєю природою є процедурними і встановлюються для заявлення вимоги до порушника прав про добровільне виконання юридичного обов’язку і компенсацію втраченого внаслідок порушення. Претензійні строки можуть встановлюватися договором сторін або звичаями ділового обороту. Вони не конкурують із правом потерпілої особи напряму звернутися за захистом своїх прав до суду, а є обов’язковим атрибутом примирних процедур.

Такі строки характерні здебільше для транспортних зобов’язань. Вони втратили свою обов’язковість оскільки раніше недотримання претензійного строку вело до втрати права на заявлення позову. Тому вони відносились до преклюзивних строків, що суперечить сьогодні принципу самостійного, та вільного здійснення цивільних прав. Тому претензійний порядок не відомий розвинутим правовим системам, зокрема міжнародному комерційному обігу.

Цивільне законодавство оперує такими поняттями як “співрозмірний строк”, “розумний строк”, “негайно”, “момент витребування”, “у будь-який час”, “достроково”, “із запізненням”, “мінімальні”, “максимальні” тощо. Кожна із таких юридичних категорій потребує тлумачення. 

Співрозмірний строк – строк який за даної ситуації є достанім для виконання юридичного обов’язку. Він може конкурувати із тлумаченням розумного строку – терміну у який за встановленими нормативами чи звичаями ділового обороту повинен бути виконаний юридичний обов’язок. Розумними слід вважати такий строк за якого особа, що наділена нормальним, середнім рівнем інтелекту, знаннями і життєвим досвідом, може адекватно оцінювати ситуацію, моделювати в ній необхідну юридично значиму поведінку. Термін “негайно” – строк, що збігається з моментом прийняття рішення про підтвердження юридичного обов’язку. Термін “будь-який час” по суті означає альтернативний строк і можливість носія права реалізувати його у найбільш сприятливий для себе строк. Це також стосується і строку виконання юридичного обов’язку.

 На наш погляд доцільно виділити строки за способом їх обчислення. Суцільні строки обчислюються за певної дати чи події до їх закінчення. Сумарні строки обчислюються лише періодами настання певної події чи передбаченого юридичного факту. Такі строки встановлюються, як правило для обліку граничного часу безпечного функціонування складного обладнання чи його роботи в агресивному середовищі. Наприклад, для авіаційних двигунів та літаків в цілому строк їх нальоту визначається сумарно. Для цього ведуться спеціальні регламенти – записи часу нальоту. Відповідно до нальоту проводяться спеціальні регламентні ремонтні роботи: двохсотгодинні, шестисотгодинні і 1200 годинні. Більш детально ці правила врегульовані авіаційними настановами.

 

Обчислення строків

 

Це питання має важливе практичне значення і безпосередньо визначає період (момент) виникнення, існування і припинення певної правової можливості. На відміну від ЦК УРСР 1963 р. ЦКУ врегулював відносини щодо обчислення строків більш детально. Тому строки обчислюються за встановленими у законі правилами.

Відповідно до ст. 252 ЦКУ строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В той та інший спосіб визначення строків безпосередньо зв’язаний із визначенням початку перебігу строків. В доктрині цивільного права це питання вирішене майже однозначно, що й відображене у ст. 253 ЦКУ. Згідно неї перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано її початок. Такий підхід надає учаснику певних правовідносин можливість їх оцінити, усвідомити правові наслідки для себе, за необхідності отримати консультацію, обдумати свої подальші дії і прийняти виважене рішення. Є тут і технічна сторона – однозначність застосування цієї норми. Якщо б пристати на концепцію календарної дати то в її межах необхідно буде звертатися до конкретної години, що само по собі створить додаткові складнощі. У той же час віртуальні технології і комп’ютерні правочини надають змогу точно встановити годину їх учинення.

Другий не менш важливий момент при обчисленні строків – визначення закінчення перебігу строку. Своє закріплення це віднайшло у ст. 254 ЦКУ. Так, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Тобто це за загальним правилом о 24 годині 31 грудня.

     До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. При тому строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку – знову ж таки о 24 годині.

   Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

   Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

   Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

  У виробничих відносинах застосовується такий строк як декада – 10 днів, починаючи яз першого число кожного місяця і закінчуючи кратним 10: 10, 20, 30. Для лютого – його останній день. Навіть за того, що цей строк не передбачено у законі до його обчислення слід застосувати загальний підхід законодавця і аналогію закону. Тобто закінчення строку, що визначається декадами – останній день декади – 10, 20 і 30 (для місяців які мають 31 день – 31 числа.

Варто відзначити що законодавець враховує особливість життєвого укладу фізичних осіб і діяльності юридичних осіб. Якщо для фізичної особи строк закінчується о 24 годині, то для юридичної це визначається її операційними можливостями і належним оформленням господарських операцій, наявністю особи яка від імені юридичної особи уповноважена на учинення певних дій: прийняття в установленому порядку матеріальних цінностей, зачислення коштів на рахунок, видача довідок тощо. Здебільше це зв’язано із робочим днем та його режимом для певних категорій працівників.

Більш детально порядок вчинення дій в останній день строку визначено у ст. 255 ЦКУ. Так, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Якщо припинення строку приходиться на неробочий чи святковий день, то він відповідно переноситься на наступний робочий день.

Строк може обчислюватися суцільно, а може обчислюватися сумарно. Окрім зазначених вище випадків сумарні строки мають правове значення у трудовому праві.

 

Контрольні питання:

1. Поняття строку.

2. Поняття терміну.

3. Значення строків у цивільному праві.

4. Види строків у цивільному праві.

5. Характеристика строків.

6. Особливість обчислення строків.

7. Наслідки перебігу строків.

 

 

Лекція 26. Позовна давність у цивільному праві України (Смотров О.І.)

 

План:

1. Поняття та правове значення позовної давності.

2. Види строків позовної давності.

3. Перебіг строків позовної давності.

4. Вимоги на які позовна давність не поширюється.

5. Наслідки перебігу строків позовної давності.

Нормативні акти: ЦКУ, ГКУ, СКУ, Закон України “Про нотаріат”.. Роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України № 01-6/438 від 16.04.93 “Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів” (Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445від 18.11.97, №04-5/609 від 31.05.2002 р.). Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с. Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с

Література: Луць В.В. Строки у цивільних правовідносинах. Львів. 1992; Болотников И.М. Проблемы исковой давности в советском гражданском праве. Л., 1964; Грибанов В.П. Строки в гражданском праве. М., 1967; Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. М., 1972. С.256-269; Ильиных К.И. Действие исковой давности в советском гражданском праве. Иркутск, 1973; Кириллова М.Я. Исковая давность. М.: Юридическая литература, 1966. – 156 с; Кирилова Н.Я. Последствия пропуска сроков исковой давности //Сов. юстиция. 1976, №7.; Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность. М.: Госюриздат, 1954; Ринг М.П. Действие исковой давности в советском гражданском праве // Советское государство и право, 1953. № 8; М. Ринг. К вопросу об отграничении сроков исковой давности от некоторых других сроков гражданского права. Труды юридического факультета Ростовского университета. Вып. 1, Изд-во Харьковского университета, 1955; Толстой Ю.К. Исковая давность. //Правоведение. 1992. №4, 

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002; Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996, Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.] – Х., 2000. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.        

Ключова термінологія: позовна давність, форс мажор, мораторій, призупинення перебігу позовної давності, перерив перебігу позовної давності.

 

1. Поняття та правове значення позовної давності.  

       

    Для захисту порушених цивільних прав важливе значення мають строки позовної давності. Лише в його межах потерпіла від порушення особа може звернутися до суду з вимогою про його захист і отримати в установленому порядку бажане для неї судове рішення.

В ст. 256 ЦКУ на кінець міститься легальне визначення позовної давності як строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В цивільних правовідносинах (абсолютних та відносних) суб’єкти наділені певними правами та несуть певні обов’язки. Суб’єктивне матеріальне право та обов’язок складають зміст цивільного правовідношення. Виконання свого обов’язку боржником задовольняє інтерес кредитора, в наслідок чого цивільні правовідносини припиняються. Невиконання боржником свого обов’язку (вчинити дію або утримуватися від здійснення дій) або виконання його неналежним чином, порушує права кредитора. І якщо ці суб’єктивні матеріальні права не відновлені у претензійному чи оперативному порядку, управоможена особа може звернутися за їх захистом до суду. Таке звернення, що містить одночасно вимогу до відповідного органу про захист порушеного права (права, що оспорюється) або інтересу та матеріально-правову вимогу до боржника в цивільно-правовій науці називається позовом. Виходячи з цього розрізняють право на позов у процесуальному значенні (право заінтересованої особи звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення матеріально-правового спору з відповідачем з метою захисту порушеного права (права, що оспорюється) або інтересу),[408] та право на позов у матеріальному значенні (право на примусове здійснення позовного захисту порушеного цивільного права управоможеної особи).

Отже закріплюючи можливість звернення з вимогою про захист порушених цивільних прав шляхом примусових заходів до боржника, закон встановлює певні строки, в межах яких може бути здійснений захист. Строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу називається позовною давністю (ст. 256 ЦК України). Іншими словами, позовна давність – це строк, після збігу якого погашається можливість примусового здійснення порушеного цивільного права за допомогою цивільного позову. Причому під захистом цивільного права або інтересу, розуміється не сам процес як форма, в якій відбувається розгляд питання про захист, а саме реальний результат цієї форми – задоволення вимог позивача, які він пред’являє до боржника.[409]

В загальній класифікації строків (термінів) у цивільному праві строк позовної давності відноситься до строків захисту цивільних прав, тобто таких строків, у межах яких особа, право якої порушене може вимагати примусового здійснення або захисту свого права.[410] Оскільки основною формою захисту цивільного права є позов, то цей строк отримав назву строку позовної давності.[411] Таким чином, словосполучення “позовна давність”, з одного боку, відображає зв’язок з формою захисту порушених прав (позов), а з другого – з тривалістю захисту права у часі (давність).[412]

В цивілістичній літературі була відзначена схожість строків позовної давності з преклюзивними строками. Ця схожість виражається в тому, що закон зі сплином і строку позовної давності, і преклюзивного строку пов’язує погашення тих можливостей, які заложені в суб’єктивному праві. В той же час зазначені строки відрізняються один від одного тим, що преклюзивні строки – це строки існування суб’єктивного права в його непорушеному стані, строки ж позовної давності – це строки, під час яких допускається примусове здійснення порушеного суб’єктивного права.[413] Практичне значення розмежування цих строків полягає у тому, що сплив строку позовної давності погашає можливість примусового здійснення самого матеріального права і не тягне його припинення, сплив же преклюзивного строку припиняє існування цього права. Тому, як вірно відзначається в літературі, до пресікальних строків не застосовуються багато правил про позовну давність (про зупинення, переривання та інші).[414]

Інститут позовної давності має цивільно-правову природу, оскільки визначає строки для захисту порушеного цивільного матеріального права або інтересу за допомогою примусових заходів, що застосовуються до боржника.[415] Відповідно, сплив строку позовної давності погашає не право на пред’явлення позову, а можливість здійснити у примусовому порядку само порушене суб’єктивне право. Цей висновок знаходить своє підтвердження і в сучасному цивільному законодавстві. Зокрема, в п. 2 ст. 267 ЦК України закріплено положення, згідно з яким заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Таким чином, законодавець чітко визначив, що дія строку позовної давності не розповсюджується на право пред’явлення позову до суду (у процесуальному значенні), що не можна сказати про право на позов в матеріальному значенні, тобто права на примусове здійснення порушеного цивільного суб’єктивного права за допомогою цивільного позову.

Призначення інституту позовної давності визначається роллю та задачами цивільного права в цілому. По-перше, зазначений інститут стимулює договірну дисципліну, активність сторін при здійсненні своїх прав та обов’язків, посилює взаємний контроль за виконанням останніх. По-друге, він упорядковує майнові відносини, вносить ясність і визначеність в існування, припинення та зміну цивільних правовідносин. По-третє, інститут позовної давності полегшує встановлення судами об’єктивної істини по справі і таким чином, сприяє винесенню вірних судових рішень.

За загальним правилом, позовна давність поширюється на всі цивільні правовідносини. В той же час об’єктивна природа деяких суб’єктивних прав або особлива зацікавленість держави в забезпеченні підвищеної охорони деяких прав виключає можливість застосування до них позовної давності. Згідно зі ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; на вимоги вкладників до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю; на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право; на вимоги страхувальників (застрахованих осіб) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування. До цього треба додати, що наведений перелік не є вичерпним; законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давніть (п.2 ст. 268 ЦК України).

 

      2. Види позовної давності.

 

       Сучасне цивільне законодавство розрізняє два види строків позовної давності: загальний та спеціальні. Їх відмінність основана на відмінності предмету спору.[416]

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки і поширюється на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, на які поширюється строки спеціальної позовної давності.

Спеціальними називаються строки позовної давності, встановлені законом для окремих вимог. Вони можуть бути скороченими або більш тривалими порівняно із загальним строком позовної давності (п.1 ст. 258 ЦК України). Так, спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог:

1. про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2. про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації;

3. про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

4.  у зв’язку з недоліками проданого товару та інших вимог, які прямо передбачені п. 2 ст.258 ЦК України.

      Спеціальна позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману (п. 3 ст. 258 ЦК України). Тим самим такий правочин, по суті, породжує правові наслідки. Це зумовлене диспозитивністю цивільного права та такими засадами цивільного судочинства.

       Спеціальна позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину (п. 4 ст. 258 ЦК України).

Строки позовної давності встановлені законом не можуть бути скорочені за домовленістю сторін. В той же час новий ЦК України передбачає можливість збільшення строків позовної давності сторонами шляхом укладення про це договору у письмовій формі (ст. 259 ЦК України).

Перебіг позовної давності.

 

Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила[417]. Зазначене правило носить загальний характер і поширюється на всі цивільні правовідносини, якщо інше не встановлено безпосередньо ЦК відносно певних видів прав або суб’єктів. Наприклад, у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи перебіг позовної давності починається від дня досягнення нею повноліття (п. 4 ст. 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності, таким чином, закон пов’язує, з одного боку, з об’єктивним моментом, тобто порушенням суб’єктивного права, а з іншого, з суб’єктивним моментом, тобто моментом, коли управоможена особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Ці моменти, треба сказати, не завжди співпадають, хоча припускається, що потерпілий довідується про порушення свого права в момент його порушення. Однак, якщо позивач доведе, що він довідався і міг довідатися про порушення лише пізніше, перевага віддається суб’єктивному моменту. В цьому випадку відповідач може доводити, що позивач міг довідатися про порушення права раніше, ніж він довідався фактично. І якщо буде доведено, що позивач не довідався своєчасно про порушення свого права внаслідок своєї недбалості, давність починає перебігати з того моменту, коли за обставинами справи позивач міг довідатися про порушення.

Для захисту деяких суб’єктивних прав початок перебігу позовної давності має певну специфіку. У відносних правовідносинах початок перебігу позовної давності залежить від змісту цих правовідносин. Наприклад, якщо боржник зобов’язаний здійснити певну дію (передати гроші, надати послуги тощо) в строк визначений договором, позовна давність починає перебігати з наступного дня після строку виконання. Коли строк виконання зобов’язання не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий 7-дений строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі сплином цього строку (п. 5 ст. 261, п. 2 ст. 530 ЦК України). В зобов’язаннях, виконання в яких відбувається по частинах (договір поставки, договір будівельного підряду, зобов’язання, що виникає із заподіяння шкоди здоров’ю фізичної особи та інші), право вимоги виникає в окремі строки (строки здійснення однорідних дій боржником) і, відповідно, перебіг позовної давності також починається з кожної вимоги окремо.

У тих відносних правовідносинах, в яких одним з обов’язків боржника є утримання від здійснення певних дій (наприклад, за видавничім договором автор зобов’язався під час дії цього договору не випускати в світ свого твору без письмової згоди на те видавництва), строк позовної давності починає перебігати з моменту, коли кредитор довідався або міг довідатися про порушення цього обов’язку боржником (здійснення ним відповідної дії). За таким же правилом визначається момент перебігу позовної давності і в більшості абсолютних правовідносинах (при порушенні права власності, авторського права та інших). За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання.

Вірне встановлення початкового моменту позовної давності, як правило, виключає особливі труднощі встановлення кінцевого моменту його перебігу, так як воно відбувається за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України.

Між тим необхідно мати на увазі, що перебіг позовної давності не поновлюється, а продовжується на строк, який залишився, навіть в тому випадку, якщо право перейшло від однієї особи до іншої вже після його порушення (власник продає своє майно, що знаходиться вже в чужому незаконному володінні). Стосовно зобов’язальних правовідносин зазначене правило закріплене в ст. 262 ЦК України: заміна осіб в зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. В дійсності зазначене правило, говорить проф. О.С. Іоффе, має загальне правило і поширюється на всі взагалі випадки зміни управоможених або зобов’язаних суб’єктів цивільних правовідносин.[418]

 Зупинення, переривання та відновлення строків позовної давності є спеціальними правовими інститутами, що спрямована на посилення гарантій захисту порушених суб’єктивних прав. Час як форма існування матерії безперервний і тому його як такий ні зупинити, ні перервати, ні тим більше відновити не можна. Мова може йти, як вірно відзначає М.Я. Кирилова, лише про те, що ті чи інші відрізки (періоди) часу при наявності вказаних у законі обставин можуть зараховуватися або не зараховуватися в строки позовної давності.[419] І в такому випадку мова може йти або про зупинення, або про переривання строків позовної давності.

Сутність зупинення перебігу позовної давності полягає у тому, що термін, під час якого виникає і діє обставина, що перешкоджає захисту порушеного права, не зараховується в установлений законом строк позовної давності. До таких обставин згідно ст. 263 ЦК України відносяться:

5) надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);[420]

6)  відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

7)  зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, якій регулює відповідні відносини;

8) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших створений відповідно до закону військових формуваннях, які переведені на військовий стан.

У разі виникнення зазначених обставин, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Переривання перебігу позовної давно