Негативні наслідки меліорації

 

Одними з найважливіших показників, що характеризують стан галузі зрошення земель, є площа зрошуваних земель, обсяги поливів та врожайність сільськогосподарських культур. Останні відображають технічний стан зрошувальних систем, забезпеченість їх дощувальною технікою та енергозабезпеченість, і в кінцевому випадку визначають обсяги сільськогосподарської продукції на зрошувальних землях. Площа зрошуваних земель становить 2,44 млн. га. Вони зосереджені в зоні Степу – 2,09 млн. га (понад 80% всієї площі зрошення), в зоні Лісостепу зрошується 344 тис. га, у Поліссі – близько 11 тис. га. Частка цих земель у сільськогосподарських угіддях на початок 2009 року становила 6,7%, а частка зрошуваної ріллі – 6,6% їх загальної площі.

Подальший розвиток зрошуваного землеробства визначається впливом двох груп факторів. До першої належать цінова, кредитна і податкова системи, регулювання відносин власності та політика державної підтримки галузі. Друга – ті, що залежать від товаровиробника, а саме – засоби ведення землеробства на зрошуваних землях та технологія зрошення, впровадження високоврожайних, найбільш чутливих до зрошення сортів та гібридів сільськогосподарських культур, модернізація, реконструкція та поліпшення технічного стану і рівня експлуатації зрошуваних систем, удосконалення управління водорозподілом і поливами, впровадження водообліку, платного водокористування, яке має стати важливою складовою економічного механізму підвищення рівня раціонального використання водних ресурсів у зрошуваному землеробстві.

Під впливом зрошення грунтово-меліоративний стан земель істотно змінився, причому характер негативних змін набув широкого розповсюдження. На зрошуваних землях розвинулися такі деградаційні процеси, як вторинне засолення й осолонцювання ґрунтів, злитизація, забруднення тощо. Раніше прийняті показники оцінки якості ґрунтів розраховувалися на властивості, сформовані під впливом вікових процесів ґрунтоутворення. Для кількісної оцінки сучасних процесів у ґрунтах, що мають місце 3-5, максимум - 10-20 років, а також -сезонно-річної динаміки реальних змін вони не придатні.

Наприклад, такі, як критичний вміст обмінного натрію, що вказує на початкову і наступні стадії осолонцювання ґрунтів, діагностичні критерії ступеня деградації зрошуваних земель тощо. Крім того, отримано переконливі дані про те, що оцінку сучасного стану зрошуваних ґрунтів необхідно доповнити термодинамічними показниками - активними концентраціями іонів. З огляду на те, що показники меліоративного стану зрошуваних земель включені до меліоративного кадастру, необхідно розробити систему показників оцінки якості ґрунтів на рівні нормативних.

Низькородючі дерново-підзолисті ґрунти Полісся грубої гранулометрії вимагають надто високих доз органічних та мінеральних добрив для отримання високих урожаїв сільськогосподарських культур (15—18 тонн гною, Н60-90, Р45-60 К 90-120 кг діючої речовини на 1 га сівозмінної площі). Внесення цих доз і переміщення поживних речовин з усім орним шаром призводить до великих їх втрат через вимивання та випаровування.

За умов переходу до ринкової економіки виникла необхідність у розробці енерго- і ресурсозберігаючих технологій хімічної меліорації ґрунтів, яка в минулому проводилася за державні кошти і була надто витратною та малоефективною. Основою створення нових технологій з меліорації кислих і солонцевих ґрунтів є сучасна концепція інституту, що враховує світовий досвід. Її новизна полягає у:

- гармонійному поєднанні технології хімічної меліорації із сівозміною, в структурі якої переважають сільськогосподарські культури з високим рівнем адаптації до кислого чи лужного середовищ ґрунту;

- дотриманні розроблених нормативів співвідношення між органічними і мінеральними добривами;

- локальному застосуванні хімічних меліорантів та покращанні кальцієвого режиму кислих і солонцевих ґрунтів;

- застосуванні високобуферного, з відповідною реакцією, органо-мінерального добрива комплексної дії, збагаченого на кальцій;

- широкому використанні місцевих кальцієвмісних сировинних ресурсів (вапняків, фосфоритів, сапропелів, торфу, перегною тощо).

Основна суть концепції - у створенні теоретичної бази для розробки сучасних ресурсо- та енергозберігаючих технологій меліорації і такому відтворенні родючості кислих та солонцевих ґрунтів, яке дасть змогу.істотно підвищити ефективність добрив і меліорантів, окупить їх прибавкою врожаїв. На відміну від існуючих розробок дана розробка передбачає істотне зменшення доз хімічних меліорантів (в 2- 5 і більше разів), внаслідок зростання їхньої ефективної дії, оптимізацію фізико-хімічних властивостей кислих і солонцевих ґрунтів за рахунок локалізації меліорантів та зменшення непродуктивних втрат кальцію через вимивання.

Сучасний стан меліорації земель в Україні

Стабільність землеробства значною мірою залежить від меліорації земель. Дві третини території України перебувають в умовах несприятливого водного режиму. У поліських і західних областях держава несе значні збитки від перезволоження земель і паводків, степові райони вражають періодичні (в середньому кожні 2-3 роки) посухи, суховії, пилові бурі, значні площі сільгоспугідь знаходяться у стані недостатнього та нестійкого зволоження.

Трохи фактів: загальна площа земель в Україні, які потребують зрошення, становить 15 млн. га, а зрошується 2,5 млн. га, що складає 7% від загальної площі сільгоспугідь. У посушливих районах Півдня на зрошуваних землях виробляється чверть продукції землеробства, а в Криму та в Херсонській області – майже половина. Із 5,4 млн. га перезволожених земель осушено 3,3 млн. га. До осушення ці землі як сільгоспугіддя практично не використовувались.

Такі складні комплексні питання мають вирішуватись на основі наукових досліджень та світового досвіду. Для прийняття остаточних рішень щодо організаційних моделей управління меліоративними системами та розвитку відповідних законодавчих основ слід поєднати зусилля урядових установ, науковців, органів державного управління на місцях, земле- і водокористувачів та сільських громад. Методологія розв'язання проблем полягає у здійсненні таких кроків: проведення досліджень, організація діалогів, утворення робочих команд з розробки стратегії трансформації управління меліоративними системами, затвердження державної програми відновлення сталого їх функціонування, розробка відповідних законодавчих документів та впровадження програми спочатку на пілотних об'єктах, а потім - і по всій зоні дії меліоративних систем.

 

Висновки

1. Меліорація земель – це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

2. Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів визначаються такі основні види меліорації земель: гідротехнічна, культуртехнічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.

3. Меліоративні роботи, як правило, провадяться з допомогою потужних машин, що впливають на ґрунт: порушують гумусовий горизонт, виходять на денну поверхню перехідного горизонту, а іноді й неродючого шару ґрунту, виносять ґрунт за межі поля при корчуванні, згрібанні, розпиленні. Меліорація супроводжується відведенням земель під меліоративні споруди – канали, дороги, дамби, водосховища, що практично рівнозначно зменшенню земельного фонду, втратам корисної площі.

4. При меліорації земель з розробки виключаються запаси таких нерудних копалин, як торф, пісок, глина, гравій, галька. Меліорація негативно впливає на природну родючість меліорованих і прилеглих - територій: ботанічний склад, склад фітоценозів, їх продуктивність. Спостерігаються суттєві зміни в тваринному світі, з'являються ландшафти антропогенного походження.

 

Література:

1. Данченко А. Фінансові механізми ресурсозбереження на сучасному етапі розвитку // Банківська справа. – 2006. №3. – С. 66-70.

2. Костенко Я. О. Природо-ресурний потенціал розвитку економіки україни // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – Вип. 12. – С. 23-26.

3. Литвиненко Т. М., Нахаба М. П., Шегда А. В. та ін.; За ред. Шегди А. В. Економіка підприємства: Навч. пос. – 2- ге вид.,стер. – К.: Знання прес, 2002. – 335 с.

4. Луцький І. М., Манів З. О. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2004. – 580 с.

5. Стеценко Б. Конкуренція за ресурси // Цінні папери України. – 2009. - №49. – С. 16-17.

6. Шахраюк-Онофрей С. І. Природо-економічні та природо-екологічні фактори розвитку і розміщення продуктивних сил: їх вплив на формування економіки регіонів // Науковий вісник БДФА. Економіка науки: зб. наук праць / гол. ред. В. В. Прядко; МФУ, БДФА. – Чер.: Технодрук, 2008. Вип. 3. ч. 1. – С. 74-80.

7. www.ukrstat.gov.ua – офіційний сайт Державного комітету статистики України.

8. Закон України від 14.01.2000 № 1389 - XIV „Про меліорацію земель”.

 9. Адаменко О.М., Періжок Й.І., Пилипчук О.Я., Коденко Я.В., Консевич Л.М. Основи екології: Підручник для вищих навч. закл. – Івано-Франківськ: Полум'я, 2006. – 249 с.

10. Білявський Г.О., Бутченко О. Основи екології: теорія і практикум: Навч. посібник. – К.:Либідь, 2009. – 368 с.

11. Джигирей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи: Підручник. – 3.вид., доп. – Л.: Афіша, 2004. – 272 с.