Лібералізм і етапи йога розвитку

Історично першою політичною ідеологією стала ідеологія лібералізму. Під лібералізмом мається система поглядів, зорієнтованих на тому, що свобода кожної окремої людини розглядається як найвищий суспільний ідеал та фундаментальний принцип політичної організації. Етимологічно слово "лібералізм" походить від латинського - вільний..

Поняття 'лібералізм" ввійшло в політичний словник Європи в 30-40-і роки ХІХ століття, але його ідейно-теоретичні корені сягають епохи Відродження. Творцями "класичного" лібералізму першого етапу його історичного розвитку є Дж.Локк і Ф.Вольтср. Д,Юм і І.Кант. Ш.Л.Монтеск'є і Б.Франклін. Т.Деффсрсон і А.Сміт. І.Гстеі ДДідро.

Базові цінності "класичного" лібералізму містять у собі такі положення:

абсолютна цінність людської особистості і природна ("від народження") рівність усіх людей:

існування певних невідчужуваних прав людини. таких, як право на життя, свободу.

справедливість;

державотворення на основі загального консенсусу з метою збереження та захисту природних правлюдини;

верховенство закону як інструмент суспільного контролю і "свобода в законі" як право і

можливість "жити згідно постійного закону, загального для кожного в цьому суспільстві <...>

та не залежати від непостійної, невизначеної. невідомої самовладної волі іншої людини"

(Дж.Локк):

здатність кожного індивіда до сприйняття доводів найвищих істин розуму, до духовного прогресу і морального удосконалення.

З моменту виникнення лібералізм не був єдиним напрямком, але всі його прихильники поділяли дві обов'язкові основні установки. Перша з них полягає у визнанні свободи особи як найбільш значущої моральної та політичної цінності. Всі інші цінності розглядаються ліберальною доктриною як засоби досягнення чи підтримки

даної свободи. Інша установка - непохитна віра лібералів у прогрес, у здатність науки поступово розв'язати всі суспільні проблеми

Основи ліберальної економічної теорії були розроблені наприкінці XVIII сторіччя А.Смітом. її основні положення говорять, в економічній сфері кожен індивід керується своїми власними інтересами, кожний прагне до отримання максимального прибутку; різні галузі економіки зв'язані між собою ринковими відносинами, що уможливлюють регулювання відносин попиту та пропозиції; беручи участь в економічному житті суспільства. кожна людина, крім задоволення власних інтересів, мимоволі сприяє реалізації спільних інтересів, тому що вони - не що інше, як "сума інтересів окремих членів суспільства Відстоюючи права людини, ідеологи лібералізму не переставали повторювати про необхідність обмеження функцій держави галуззю зовнішньої політики. а усередині країни - захистом громадян зазіхання на їхнє життя та майно, про мінімізацію державного контролю. В економіці держава має бути "нічним сторожем", забезпечувати порядок, охороняти Суб'єктів економічного життя, але не більш того. Економічні та соціальні процеси перших десятиліть XX століття спричинили перегляд політичних принципів ліберальної теорії. На зміну "класичному" прийшов "соціальний" лібералізм, в основу якого були покладені ідеї англійського економіста Д-Кейнса про необхідність контролю з боку держави економічних процесів. Гаслом "нового лібералізму" стала держава “загального благоденства" з її програмою допомоги найменш захищеним суспільним шарам на основі активного втручання держави в економіку через податки, державну власність, бюджет, планування. Характерною рисою "нового лібералізму" стала активна соціальна політика: доступне медичне обслуговування, безкоштовна шкільна освіта, розширення системи соціального забезпечення. Соціальний лібералізм панував у політичному, економічному і духовному житті західного суспільства до кінця 70-х років XX століття, уступивши потім урядові позиції консерваторам. Коректування програмних установок - відповідь на потреби постіндустріального суспільства - вивели ліберальну теорію на нові обрії. Неолібералізм відстоює максимально можливу свободу особи, пріоритет інтересів та прав людини та родини над суспільними групами, класами чи державою. Ідеологія та політика лібералізму і нині має багато прихильників.

Консерватизм, історія становлення та розвитку

Основними рисами консерватизму вважаються, збереження стародавніх моральних традицій людства, повага до мудрості предків, неприйняття, радикальних змін традиційних цінностей та інститутів, переконаність у тому, що суспільство не можливо побудувати згідно умоглядно розроблених схем.

Найавторитетніші представники консерватизму, що стояли біля джерел цього напрямку (Берк. Шатобріан. Де Местр. Токвільта ін.) вважали, що людський розум обмежений у своїх можливостях сприйняття суспільства в його цілісності, і тому спроби радикально перебудувати його матимуть непередбачені наслідки.

Важливе місце в концепції консерватизму посідає питання про сутність суспільства, держави і взаємин людей у ньому. Починаючи з Нового Часу, консерватори протистояли в вирішенні цих питань прихильникам концепції природних прав та договірного походження громадянського суспільства і держави. Основоположники консерватизму, наприклад. Е.Берк. поділяли думку античних філософів про те. що людина та своєю природою суспільна істота, і тому її щастя неможливе без гармонічних відносин із суспільством. У XX столітті цю думку найвиразніше висловив іспанський мислитель Хосе Ортега-і-Гассет: суспільство, держава передують індивідові в сучасному світі, вони умова нашого існування; юридичного, морального та суспільного.

Процес складної трансформації протягом XX сторіччя різних ідейних напрямків привів до неоконсерватизму, в якому традиційний для консерватизму захист таких цінностей, як родина, релігія, закон, правопорядок, християнська етика сполучаються з низкою положень класичного лібералізму, у першу чергу, з його вимогою поваги до свободи окремої особистості, у тому числі до свободи підприємництва. Ще однією причиною зросту популярності та впливу неоконсерваторів стала глибока криза соціал-реформаторської концепції суспільно-економічного розвитку Ця модель, орієнтована на зростання економічних і суспільних функцій держави, на досягнення суспільної рівності, боротьбу з бідністю, побудову держави "загального благоденства", будучи адекватною масовому конвеєрному виробництву, все менше відповідала вимогам пості індустріального розвитку.

Серцевиною неоконсервативної програми, реалізація якої в США й Англії збагатила політичний словник термінами "рейганоміка' та "тетчеризм". стали економічні заходи, спрямовані на обмеження державного регулювання економіки, на роздержавлення власності. стимулювання дрібного бізнесу, поширення різних форм участі персоналу в прибутку, розпилення акцій.

Державна система суспільної підтримки представляється консерваторам системою суспільного гальма. За їхнім уявленням, виплата допомоги з бідності та безробіття перетворює людей на рабів добродійності, підриває будь-яку зацікавленість у праці і знаннях. На практиці. однак, консервативні уряди були змушені рахуватися з настроями народних мас і лише скорегували суспільні програми, розроблені їх попередниками.

Морально-стичні проблеми посідають одне з центральних місць у поглядах неоконсерватизму. Навіть суто економічні програми розглядаються ними крізь призму моралі. Зростання злочинності та наркоманії, розпад родини, низька якість освіти, охорони здоров'я, забуття культурних традицій, забруднення навколишнього середовища - ось проблеми, що вимагають, на думку ідеологів неоконсерватизму. негайного розв’язання.

 

Марксистський соціалізм

Його фундамент закладено в роботах К.Маркса. Ф Енгельса та В.І.Леніна Марксистську теорію соціалізм) умовно можна розділити на дві частини критичну та позитивну Критична частина містить у собі "науково-обґрунтований" смертний вирок буржуазно-капіталістичному суспільному ладу. Відправним пунктом критичного аналізу служить заперечення К.Марксом основної ліберальної ідеї Дж.Локка щодо рівного розподілу індивідуальних свобод громадян в умовах буржуазної держави XIX сторіччя. Позитивна частина Марксового вчення складається в обґрунтуванні історичної необхідності суспільного ладу, що прийде на зміну капіталізму та гарантуватиме по-справжньому рівний розподіл для всіх громадян як прав, так і обов'язків.

Необхідність соціалізму було обґрунтовано теоретиками марксизму як філософськи, так і економічно. Філософське обґрунтування соціалізму фундується. по-перше, на ідеї невідворотної закономірності, що визначає рух всієї історії людства; по-друге, на твердженні даної закономірності: джерело "саморуху" історичного процесу - це боротьба класів. Джерелом саморуху, згідно з марксизмом, як в античні часи, так і в епоху середньовіччя, виступало гостре класове протиріччя (між вільними та рабами, патриціями та плебеями, майстрами та підмайстрами). Свого апогею це протиріччя сягає за Нового часу в антагонізмі між буржуазією та пролетаріатом.

Економічна доктрина посідає центральне місце в марксистському соціалізмі. Маркс спирається у своїй економічній теорії на вчення про трудову вартість класиків англійської політичної економії А.Сміта та Д.Рікардо. Відкритий ними так званий закон зубожіння (як відносного, так і абсолютного) ліс ніби-то в такий спосіб, тенденція до монополізації збільшує силу капіталу, насамперед, його здатність до підвищення норми прибуткової вартості (ступеня експлуатації), а зростаюче безробіття у вигляді резервної армії праці в ще більшому ступені сприяє зниженню ціни (вартості) робочої сили і в подальшому підсилює тенденцію до зубожіння працівників.

Соціалістична революція остаточно знищує "основне протиріччя" між працею та капіталом Приватна власність на засоби виробництва ліквідується та заміняється на державну "Сукупний суспільний працівник" виступає тут як "спілка вільних людей", що мають спільні засоби виробництва та планомірно використовують свої індивідуальні робочі сили тепер вже в умовах централізованого керування господарством, бони вже не зазнають ні м> к безробіття, ані абсолютного чи відносного злигодення.

 

9