Ознаки політичних партій та їхні функції

Дж.Лапаломбаро і М.Вейнер у роботі "Політичні партії та політичний розвиток" називають такі ознаки партії:

партія - це організація, тобто об'єднання людей, що діють досить тривалий час;

стійкі місцеві організації, що підтримують регулярний зв'язок з національним керівництвом;

основна мета організації - завоювання та здійснення влади;

народна підтримка в різних формах: голосування на виборах, активне членство в партії;

певна ідеологія, що лежить в основі конкретних партійних програм.

Спираючись на політичну практику XX сторіччя, можна виділити низку головних

(універсальних) функцій політичних партій:

висування та безпосереднє персональне формування правлячих ланок державних органів і громадянських інститутів, що мають істотне політичне значення;

розробка політичних доктрин та програм, що беруться за основу діяльності не лише цих

партій, але і діяльності уряду з принципових міжнародні питання тощо);

формування громадської думки згідно з партійною ідеологією;

партії є сполучною ланкою між державою та суспільством. Це спостерігається не лише в період виборів, але і протягом тривалого часу. У залежності від того, чи є партія правлячою чи опозиційною, виникають відмінності в ступені їхньої ідентифікації з політикою уряду; інтегруюча роль партії в сфері політичного життя суспільства. Важливу роль у цьому виконує ідеологія партії, за допомогою якої здійснюється зв'язок між інтересами особистості й окремих груп, з одного боку, і інтересами класу, народу, держави - з іншого.

 

Політичні партії України

Історичний процес формування багатопартійної системи в Україні активізувався на початку XX сторіччя. Політична палітра перших політичних вкраїнських партій, що діяли з кінця XIX до середини 20-х років XX сторіччя, була досить різноманітна, проте здійснити свою мету - відродження нації - цим партіям не судилося, оскільки процес формування української державності було перервано становленням радянського тоталітаризму.

Сучасному політичному плюралізму на території України трохи більше як 10 років. Навесні 1990 р. під час виборів у Верховну Раду УРСР та в місцеві органи влади почався активний процес розмежування політичних сил. Виникла необхідність створення партій з чіткими політичними орієнтирами і статутною дисципліною. У республіці в той час функціонувало понад 20 партій та об'єднань загальною чисельністю близько 30 тисяч членів. Невдала спроба державного перевороту у вересні 1991 р. привела до кардинальної зміни політичної ситуації. Заборона у вересні 1991 р. Комуністичної партії України, розпад державності СРСР. проголошення Верховною Радою України Акта про незалежність створили якісно нові умови для розвитку політичних об'єднань у країні.

Жодна з них, за винятком Комуністичної партії України, не є масовою. До того ж різні політичні партії є представниками регіональних інтересів, навряд чи бодай одну з них можна назвати національною партією: позиції лівих партій міцні на Сході країни, правих — на Заході. Відсутність масової підтримки населення, а разом з нею і можливості поодинці перемогти на виборах змушує партійних лідерів створювати виборчі блоки. З 30 виборчих об'єднань, що брали участь у парламентських виборах 2002 року, у Верховній Раді представлені; "Наша Україна". Комуністична партія України, "За Єдину Україну". Блок Юлії Тимошенко. Соціалістична партія України, Соціал-демократична партія України (об'єднана). Процес становлення партійно-політичної системи в Україні далекий від завершення.

 

Партійні системи

Важливим елементом представницької демократії є партійна система. Партійна система - це сукупність політичних об'єднань, зв'язаних з іншими елементами політичної системи держави і суспільства та між собою певними упорядкованими відносинами. За кількістю парламентських фракцій, ступенем впливу партій серед електорату (виборців) прийнято виділяти кілька типів партійних систем:

1. Однопартійна система характеризується існуванням лише однієї легальної партії з забороною створення інших, домінуючою роллю партії в державі зрощуванням партійного апарата з державним.

Однопартійна система існувала в 20-40-і роки в Італії, у ЗО-40-і роки в Німеччині, у 20-80-і роки в Радянському Союзі. Вона і сьогодні існує в Китаї, на Кубі, у Північній Кореї. Іракові та деяких країнах Африки.

2. Чистий "біпартизм" чи двопартійна система, за якої дві партії мають у своєму розпорядженні рівну підтримку населення та в силу цього періодично чергуються у влади. Яскравим прикладом такої біпартійної системи є Велика Британія (консервативна та лейбористська партії) і США (республіканська і демократична партії), де ці партії періодично змінюються у керма влади,

3. "Неповний біпартизм". за якого дві великі партії домінують у політичному житті країни, однак жодна з них не в змозі набрати більшість без підтримки третьої партії, чиї розміри значно менші, але чий вплив виявляється вирішальним для перемоги однієї з домінуючих партій. (Прикладом тут є ФРН. де з 1969 до 1982 року уряд формував блок соціал-демократів з вільними демократами, а постійний блок християнських демократів із християнськими соціалістами перебував в опозиції. Подібна система діє в Австралії).

4. “Мультипартизм із домінуючою партією”, що відрізняється наявністю відносно сильної партії серед декількох інших, набагато скромніших за розмірами і до того ж конкуруючих між собою, а також тривалою та безупинною перемогою однієї з партій на виборах і одноособовим формуванням домінуючою партією уряду.

Швеція та Японія, а також Іспанія.

5. Чистий мультипартизм". що включає велику кількість партій, причому жодна з них не набирає більш як 30% голосів. У країні з такою системою уряд формується з представників декількох партій на основі їхнього пропорційного представництва в парламенті згідно з результатами виборів.

Крайнім вираженням цього типу є атомізована партійна система, що характеризується наявністю великої кількості політичних партій. Ця система властива всім республікам колишнього СРСР та більшості країн Східної Європи.

Різновидом атомізованої системи є авторитарний псевдопартизм. що представлений, насамперед, країнами Латинської Америки (Уругвай. Парагвай. Гаїті). Тут діють багато партій, що конкурують між собою, а реальна влада в країні знаходиться в руках військової верхівки. Партійна система України - типовий приклад для країн колишнього СРСР. Для неї характерна наявність великої кількості партій та організацій, жодна з яких не має масової підтримки населення і не домінує на політичній сцені.

Поняття "політичний режим "

характеризує специфіку політичної влади, спосіб її формування, сукупність засобів та методів її реалізації. Ж.Л. Кермон вважає, що політичний режим - це сукупність елементів ідеологічного і соціологічного порядку, що сприяють формуванню політичної влади країни на деякий період. Серед цих елементів учений виділяє:

принцип легітимності;

структуру інститутів; систему партій;

форму та роль держави;

У залежності від співвідношення цих елементів у політичній науці прийнято виділяти авторитарний, тоталітарний і демократичний режими.

Політика й особистість

Для забезпечення спадкоємності політичного розвитку та збереження цілісності суспільства при зміні поколінь слід зрозуміти, як здійснюється трансляція політичних цінностей та стандартів політичного життя від одного покоління до іншого, як відбувається становлення політичного суб'єкта. На ці питання покликана відповісти теорія політичної соціалізації.