Огляд визначень терміну «конкурентоспроможність підприємства»

Автор	Визначення
Донцова Л. [71]	Здатність підприємства протистояти на ринку іншим виробникам аналогічної продукції (послуги) як за рівнем задоволення своїми товарами конкретної суспільної потреби, так і за ефективністю виробничої діяльності
Ермолов М.[78]	Конкурентоспроможність підприємства – це відносна характеристика, що відображає відмінність процесу виробництва певного виробника від виробника-конкурента як за рівнем задоволення своїми товарами або послугами конкретної суспільної потреби, так і за ефективністю виробничої діяльності
Маскон М., Альберт А., Хедоурі Ф.[140]	Конкурентоспроможність підприємства – це відносна характеристика, яка виражає відмінності розвитку даної фірми від рівня задоволення своїми товарами потреб людей. За ефективністю виробничої діяльності конкурентоспроможність підприємства характеризує можливості й динаміку пристосування до умов ринкової конкуренції
Петров В.[171]	Конкурентоспроможність – це внутрішня властивість суб'єкта ринкових відносин, що виявляється в процесі конкуренції і дозволяє зайняти свою нішу в ринковому господарстві капіталістичного типу для розширення виробництва, що передбачає відшкодування всіх витрат виробництва й отримання прибутку від легальної господарської діяльності
Портер М.[177]	Конкурентоспроможність – властивість товару, послуги, суб'єкта ринкових стосунків виступати на ринку нарівні з присутніми там аналогічними товарами, послугами або конкуруючими суб'єктами ринкових відносин
Рубін Ю.[195]	Реальна і потенційна здатність компанії, а також можливості і здібності проектувати, виготовляти й збувати товари, які за ціновими і неціновими характеристиками в комплексі привабливіші для споживачів, аніж товари конкурентів
Самодуров Д.[198]	Конкурентоспроможність підприємства – це здатність підприємства розробляти, виробляти й продавати свою продукцію на ринку за ціною, що забезпечує виконання в повному обсязі його фінансово-економічних зобов'язань, а також кількісне і якісне зростання його потенціалу
Сергєєв І.[205]	Під конкурентоспроможністю підприємства розуміється здатність підприємства виробляти конкурентоспроможну продукцію за рахунок його вміння ефективно використовувати фінансовий, виробничий і трудовий потенціал
Фігурнов Е.[248]	Основна складова конкурентоспроможності підприємства – це ефективність використання його виробничого потенціалу (тобто, здатність нарощувати конкурентоспроможність продукції, що виготовляється, в швидшому темпі, ніж потенціал конкурента)
Фатхутдінов Р.[242]	Властивість об'єкта, що характеризується рівнем задоволення потреби в порівнянні із аналогічними об'єктами, представленими на певному ринку. Конкурентоспроможність визначає здатність витримувати конкуренцію порівняно із аналогічними об'єктами на певному (внутрішньому або зовнішньому) ринку

 

Важлива роль в реалізації цього завдання відводиться оцінюванню ефективності діяльності і на її основі – визначенню конкурентоспроможності підприємства. Розвиваючи ідею про єдність ефективності і конкурентоспроможності підприємства, деякі автори припускають, що конкурентоспроможність можна розглядати з двох позицій: як потенціал підприємства (конкурентоспроможність менеджменту) і як перевагу підприємства в порівнянні з
іншими (конкурентоспроможність діяльності). Конкурентоспроможність менеджменту включає:

– структуру управління;

– культуру управління;

– технології управління;

– функції управління;

– цілі менеджменту;

– принципи менеджменту.

Конкурентоспроможність діяльності формується із торгівельної діяльності, фінансової діяльності, організації збуту й просування товару, організації управлінської діяльності, інноваційної діяльності, соціальної діяльності, стратегічного управління та антикризового управління.

Останніми роками з'явилося також поняття кластерної конкурентоспроможності. Кластер – це група супутніх, взаємозв'язаних компаній і пов'язаних з ним організацій, що узгоджено діють з метою створення кінцевої конкурентоспроможної продукції. Тому багаторівнева структура економічної категорії «конкурентоспроможність» з урахуванням сучасних тенденцій має бути доповнена конкурентоспроможністю кластерів[146].

Найчастіше конкурентоспроможність співвідносять з якістю продукції, а високу якість продукції можна забезпечити тільки шляхом розробки безлічі конкурентних стратегій і програм.

Аналіз наукових підходів до дослідження конкурентоспроможності підприємства дозволяє зробити такі висновки:

· конкурентоспроможність підприємства є відносним показником. Базою для порівняння є аналогічні показники конкурентоспроможності підприємств-конкурентів або ідеальних (еталонних) підприємств;

· конкурентоспроможність підприємства характеризує величину і ефективність використання всіх ресурсів підприємства;

· конкурентоспроможність підприємства є динамічним показником, зміна якого залежать як від зовнішніх, так і від внутрішніх чинників;

· конкурентоспроможність продукції і підприємства є взаємозв'яза-ними поняттями. Проте, підприємство є опосередкованим носієм властивості конкурентоспроможності через свої товари і послуги, конкуренто-спроможність підприємства визначається характеристиками, відмінними від використовуваних при визначенні конкурентоспроможності товару;

· конкурентоспроможність – це властивість об'єкта, що характеризується рівнем задоволення ним конкретної потреби в порівнянні з аналогічними об'єктами на певному ринку;

· конкурентоспроможність підприємства – це здатність витримувати конкуренцію порівняно з аналогічними об'єктами на даному ринку;

· конкурентоспроможність підприємства показує рівень розвитку певного підприємства порівняно з рівнем розвитку конкурентних підприємств за рівнем задоволення своїми товарами потреб людей й за ефективністю виробничої діяльності;

· конкурентоспроможність підприємства характеризує величину привабливості певного підприємства для інвестора;

· на конкурентоспроможність підприємства впливає соціальне середовище;

· на конкурентоспроможність підприємства впливає екологічне середовище.

Таким чином, можна дати наступне визначення конкуренто-спроможності підприємства, виходячи з вище розглянутих підходів: конкурентоспроможність – це здатність підприємства функціонувати в динамічному конкурентному середовищі таким чином, щоб приваблювати, заохочувати й зберігати споживачів своєї продукції (постійно підвищуючи її якість), підвищувати конкурентні переваги і боротися за ринок (збільшувати, зменшувати або зберігати займану частку ринку залежно від стратегії підприємства). Це досягається на основі впровадження інноваційної техніки і технології (що забезпечує екологічні, соціальні й економічні ефекти), максимально ефективного використання ресурсів і резервів підприємства, досягнення високого рівня інвестиційної привабливості, що в сукупності забезпечує випуск конкурентної продукції[211].

У випадку, коли питання конкурентоспроможності продукції постають не так гостро, наприклад, енергетична галузь, конкурентоспроможністю підприємства є здатність підприємства протистояти зовнішньому впливу, добиваючись лідерства відповідно до поставлених стратегічних цілей.

Оцінювання і аналіз конкурентоспроможності здійснюють різні учасники ринку: виробники, постачальники, конкуренти, інвестори, споживачі й інші Як правило, на ринку буває представлена певна множина (якщо не розглядати окремі випадки монополій) аналогічних об'єктів, і до всіх, виходячи з вищенаведеного визначення, можна застосувати поняття конкурентоспроможності. Проте, будь-який із суб'єктів оцінювання конкурентоспроможності, які б цілі він не переслідував, бажає знати, який з об'єктів найбільшою, а який найменшою мірою є конкурентоспроможним. Виникає проблема кількісного оцінювання конкурентоспроможності і визначення порівняльної оцінки, яка в економічній літературі отримала назву рівня конкурентоспроможності. Варто зауважити, що багато авторів, застосовуючи поняття «конкурентоспроможність», підсвідомо мають на увазі саме рівень переваги одного об'єкта над іншим, що відображає рівень конкурентоспроможності. Трактування категорії «рівень конкуренто-спроможності» в позначеному ракурсі спирається на факт існування конкуренції, яка припускає наявність суперників. Відносно них і визначається рівень переваги, а інакше, просто недоцільно вести мову про конкурентоспроможність яких-небудь об'єктів.

Рівень конкурентоспроможності є оцінним показником, тому припускає наявність суб'єкта, об'єкта і мети оцінювання. Формування мети дослідження є першим і основоположним етапом проведення оцінювання. Від його результатів залежить увесь подальший хід аналізу. Важливо усвідомити, що неправильне визначення мети оцінювання може спотворити результати дослідження. Наприклад, якщо необхідно визначити положення певного товару серед аналогічних, досить провести їхнє пряме порівняння за найважливішими параметрами; якщо ж метою дослідження є оцінювання перспектив збуту товару на конкретному ринку, в аналізі повинна використовуватися інформація про вироби, потреби, що задовольняються цим виробом, рівень доходів споживачів передбачуваного сегмента ринку, а також відомості про зміну діючих в країні стандартів, законодавства, динаміки споживчого попиту.

Оцінювання рівня конкурентоспроможності будь-яких об'єктів може переслідувати найрізноманітніші цілі – від вивчення положення конкретного товару на ринку до вивчення інвестиційної привабливості цілих галузей або країн. Тому дане багатогранне поняття може бути визначене в різних аспектах залежно від вирішуваних завдань.

В ролі суб'єктів оцінювання можуть виступати різні учасники ринку (продавці, покупці, конкуренти), органи державної влади, інвестори. Конкурентоспроможність – найуніверсальніший показник ринкового становища будь-яких об'єктів і може надавати корисну інформацію багатьом учасникам ринку.

Конкурентоспроможність є універсальним показником, який може застосовуватися в багатьох сферах життєдіяльності. Але за своєю суттю вона залишається поняттям економічним, й найбільш правильним є її застосування саме до економічних об'єктів. На сьогоднішній день в літературі утвердилась думка про три найбільш укрупнені групи об'єктів оцінювання конкурентоспроможності.

Все різноманіття конкурентних стосунків, що виникають у сфері економіки, можна з певною часткою умовності підрозділити на три рівні: мікрорівень (конкретні види продукції, виробництва, підприємства); мезорівень (галузі, корпоративні об'єднання підприємств і фірм); макрорівень (народногосподарські комплекси, країни, об'єднання країн). Відповідно конкурентні характеристики й чинники, що їх визначають, підрозділяються на мікрорівневі (що відображають власне якість і ціну продукції); мезорівневі (що забезпечують стійке поліпшення показників ефективності використання наявних виробничих ресурсів галузей) і макрорівневі (що відображають загальний стан господарських систем, їхню збалансованість, інвестиційний клімат, податковий режим, тарифно-митну політику й подібне). Приведена структуризація суб'єктів конкурентної боротьби, а також чинників і характеристик конкурентоспроможності дозволяє чіткіше охарактеризувати склад елементів цієї складної категорії і виявити їхні взаємозв'язки. Це, у свою чергу, допомагає обґрунтувати ефективні підходи до її аналізу, що відкриває додаткові можливості розкриття наявних резервів і визначення стратегічних напрямів підвищення конкурентоспроможності на кожному з рівнів.

Традиційним напрямом аналізу мікроконкурентоспроможності є розрахунки і дослідження конкурентоспроможності товарів, послуг, а також підприємств, що їх виробляють. За допомогою відповідної оцінки можна встановити, який з видів продукції (послуг) користується перевагою у споживачів. Оцінюванням конкурентоспроможності товарів і послуг займаються різні суб'єкти ринку – підприємства-виробники, підприємства сфери послуг, споживчі організації. Але, зрештою, оцінювання конкурентоспроможності є прерогативою споживача, адже саме він серед аналогів вибирає товар, який найбільшою мірою задовольнить його потреби при мінімальних витратах.

Оцінювання конкурентоспроможності на мікрорівні проводиться і за деякими іншими параметрами, пов'язаними із особливостями виробництва і споживання конкретного виду продукції. Беруться до уваги (окрім співвідношення ціни і якості порівнюваних видів продукції), зокрема, умови постачання (час, форма платежу, вид транспортування і т.ін.), а також наявність і ефективність обслуговування при продажі товару і подальшому його використанні. У розрізі господарюючих суб'єктів можуть оцінюватися як окремі категорії видів діяльності (конкурентоспроможність маркетингової діяльності, менеджменту і т.ін.), так і складові елементи господарського процесу (конкурентоспроможність технології виробництва, устаткування й подібне.).

В процесі дослідження конкурентоспроможності об'єктів на мікрорівні якнайповнішу інформацію надає не виявлення реального співвідношення якості порівнюваних товарів, а виявлення стійких взаємозв'язків між витратами (ціною) різних товарів і їхньою якістю. При цьому найчастіше використовуються параметричні методи дослідження, що дозволяють не лише встановити ці зв'язки, але і кількісно їх визначити. Оцінювання мікроконкурентоспроможності може охоплювати як конкретні товари, так і товарні групи.

Підвищення рівня конкурентного поля (включення до нього складних виробничих систем і їхніх комбінацій, що є результатом господарської взаємодії окремих фірм і підприємств) ускладнює аналіз конкурентоспроможності порівнюваних об'єктів, наближаючи його до наступного ступеня – мезоконкурентоспроможності. Під зазначеною категорією слід розуміти ефективність роботи окремих галузей національного господарства, що оцінюється, окрім традиційних критеріїв, за показниками, характерними для певної галузі, і описують рівень її стійкості й динамічності при різних варіантах розвитку економіки певної країни і світової економіки.

Оцінюючи конкурентоспроможність галузі або галузевого комплексу, при необхідності слід враховувати такий важливий чинник, як функціонування галузі як органічної частки національного господарства. Цей аспект передбачає розгляд рівня виконання певною галуззю специфічних функцій (наприклад, забезпечення населення країни продовольством, якщо розглядати агропромисловий комплекс).

Конкурентоспроможність на рівні галузі можна оцінювати, застосовуючи наступні показники (і їхню комбінацію): продуктивність праці; рівень оплати праці; капіталоємність; наукоємний і технічний рівень продукції; сукупність знань і наукових здобутків, необхідних для самостійного освоєння продукції і її відтворення; обсяг технологічних можливостей для реалізації наукових і проектно-конструкторських розробок; рівень експортної орієнтації або імпортної залежності галузі; відповідність рівня розвитку галузі загальному рівню розвитку національного господарства; таке ж – відносно динаміки цін на продукцію; експансія галузі (рівень використання її продукції в різних галузях господарства) і т.ін. Цей набір показників може бути змінений або доповнений з урахуванням специфіки галузевих об'єднань, фінансово-промислових груп або окремих сфер господарювання.

Поняття конкурентоспроможності, яке має цілком конкретний економічний сенс стосовно товару або фірми, позбавлене аналогічної жорсткості стосовно національного господарства країни. Довготриваючі дискусії з приводу визначення національної конкурентоспроможності не привели до вироблення єдиних підходів, хоча міжнародна економічна конкуренція стає все гострішою і, отже, потреба в дослідженнях макроконкурентоспроможності і чинників, що її формують, зростає. Необхідність активізації наукових досліджень з проблем міждержавних конкурентних переваг є безперечною, не зважаючи на те, що вирішення проблем макроконкурентоспроможності відрізняється особливою складністю, обумовленою масштабністю і різносторонністю самого предмету розгляду.

Сучасні визначення національної конкурентоспроможності, прийняті рядом офіційних організацій або пропоновані окремими ученими, по суті, відповідають загальному визначенню конкурентоспроможності як здатності компаній, галузей, регіонів і націй забезпечувати порівняно високий рівень доходів і заробітної плати, залишаючись відкритими для міжнародної конкуренції.

Національна конкурентоспроможність може бути зміряна за допомогою низки показників. Це, перш за все: сальдо зовнішньоторговельного балансу; витрати чинників виробництва на одиницю продукції, приведені до курсу національної валюти; ринкові квоти. Проте перераховані показники не повною мірою відображають характер і якість конкурентної переваги, а отже, її стійкість і перспективність. Необхідно віднести до інтегральних вимірників національної конкурентоспроможності «продуктивність праці», що відображає те, наскільки країна може бути низькозатратним виробником за умови високої заробітної плати, а також «повну продуктивність» чинника, що вимірюється кількістю продукції, виробленої на одиницю сукупних витрат праці і капіталу.

Поза сумнівом, конкурентоспроможності об'єктів всіх описаних рівнів перебувають в тісному взаємозв'язку один з одним, що безпосередньо впливає на величину кожного із них. Не можна серйозно розраховувати на обґрунтовано високу конкурентоспроможність галузі або підприємства, якщо в країні не відрегульовані основні баланси політичного, соціального і економічного характеру[268].

Вітчизняні науковці залежно від глобалізації цілей дослідження виділяють такі рівні конкурентоспроможності підприємства: 1) світове лідерство; 2) світовий стандарт; 3) національне лідерство; 4) національний стандарт; 5) галузеве лідерство; 6) галузевий стандарт; 7) пороговий рівень. Якщо підприємство перебуває нижче порогового рівня, то його потенціал вважається не конкурентоспроможним[245].

За іншим підходом можна виділити чотири основні рівні конкурентоспроможності підприємства[261].

Керівництво підприємства, що перебуває не першому рівні конкурентоспроможності, розглядає організацію управління як щось внутрішньо нейтральне. Свою роль керівники вбачають тільки в тому, щоб забезпечувати випуск продукції, не піклуючись ані про конкурентів, ані про споживачів. Вони настільки упевнені в досконалості конструкції або технічному рівні своєї продукції, в явних перевагах її в порівнянні з виробами конкурентів, в потужності своїх збутових підрозділів і служби маркетингу, що готові винагородити покупця, лише поставляючи заявлені в рекламі товари на ринок. Будь-які додаткові поліпшення на виробництві або в управлінні вважаються надмірними. Хоча такий підхід достатньо наївний, він може принести підприємству успіх, якщо воно зуміє знайти на ринку нішу, яка убереже підприємство від негайної конкуренції. Якщо ж підприємство почне розвиватися, збільшувати масштаби свого виробництва, може трапитися наступне: підприємство переросте нішу ринку, на якому спочатку працювало, і вступить в конкуренцію на іншому його сегменті; або первинна ніша розвинеться в зростаючий ринок і стане привабливою для інших виробників. За таких умов одного вміння виробляти продукцію недостатньо. Слід потурбуватися про створення порівняльних переваг, про перевершення стандартів, запропонованих конкурентами щодо цін, витрат виробництва, якості, термінів постачань, рівня обслуговування тощо.

Тому підприємства другого рівня конкурентоспроможності прагнуть зробити свої виробничі системи «зовні нейтральними». Це означає, що підприємства повинні повністю відповідати стандартам, встановленим їхніми основними конкурентами. Вони прагнуть максимально запозичувати технічні прийоми, технології, методи організації виробництва у провідних підприємств галузі і використовувати їх у себе, отримувати сировину і матеріали, напівфабрикати і комплектуючі вироби з тих же джерел, що й їхні головні конкуренти; дотримуватися тих же принципів і підходів в управлінні якістю продукції і в контролі за рівнем запасів і внутрішньовиробничих заділів; встановлювати такі ж за характером стосунки із працівниками на своєму виробництві. Крім того, вони прагнуть запрошувати до себе на роботу керівників і фахівців, особливо інженерно-технічних працівників, з інших компаній цієї ж галузі, покладаючись в основному на їхню кваліфікацію і чисто професійні якості без врахування специфіки конкретного підприємства або виробництва.

Деякі підприємства неминуче опиняються в ситуації, коли подібні стереотипи ділової поведінки, що цілком базуються на запозиченні передового досвіду, вже не працюють, не додають підприємству конкурентоспроможності навіть при незначному рівні внутрігалузевої конкуренції. Перед керівництвом таких підприємств неминуче постає питання: якщо їхні підприємства мають інші порівняльні переваги порівняно із основними суперниками, чому потрібно обов'язково дотримуватися загальних стандартів виробництва, усталених в галузі?

Ті підприємства, керівники яких знаходять правильні відповіді, зазвичай еволюціонують до третього рівня конкурентоспроможності: управління починає активно впливати на виробничі системи, сприяє їхньому розвитку і вдосконаленню.

Виробництво стає підтримуваним зсередини всіма іншими підрозділами організації. В такому випадку успіх буде цілком залежати від того, наскільки ефективно кожне з підприємств використовує однакову техніку, якими порівняльними перевагами володіє не лише виробнича структура підприємства, але й її система управління.

Успіх в конкурентній боротьбі на третьому рівні конкурентоспроможності стає вже функцією не стільки виробництва, скільки управління, і мало не цілком залежить від якості, ефективності управління й організації виробництва в найширшому сенсі. Це можуть бути і економічніший апарат управління, і вища оперативність в ухваленні рішень, і краща мотивація працівників, й подібне.

Виробнича система в такого роду підприємствах стає підтримуваною ззовні. Ефективність її визначається не лише внутрішніми чинниками, включаючи управлінські (наприклад, ідеальне виробниче планування або управління якістю), а насамперед зовнішніми (якість організації і ефективність самої системи управління).

Підприємства, яким удалося досягти четвертого рівня конкуренто-спроможності, виявляються попереду конкурентів на багато років. Вони не лише прагнуть копіювати досвід інших фірм галузі, перевершити найжорсткіші із стандартів, що тут існують, але готові кинути виклик будь-якому конкурентові в будь-якій сфері виробництва або управління. Саме вони і називаються підприємствами з виробництвом світового класу.

Суворов.А.І., Фомін Б.Ф.[219] поняття конкурентоспроможності вважають базовим для будь-якого підприємства і розглядають в трьох взаємозв'язаних аспектах – на рівні підприємства в цілому, рівні виробництва і рівні продукції (рис.4.4).

Конкурентоспроможність є комплексною системною властивістю, що по-різному виявляється на кожному з рівнів. Зокрема, конкурентоспроможність на рівні підприємства є загальною мірою інтересу і довіри до послуг підприємства на фондовому, фінансовому і трудовому ринках.

У числі головних визначальних чинників конкурентоспроможності виступають: вартість підприємства, технічна оснащеність робочих місць, концепція управління, управлінські технології, організаційна система, людський капітал, стратегічний маркетинг, технічна, інвестиційна і інноваційна політики.

 

Рис. 4.4. Рівні конкурентоспроможності підприємства[219]

Шкардун В.[267] пропонує такі складові конкурентоспроможності організації на ринку: конкурентоспроможність пропозиції, конкуренто-спроможність ресурсів підприємства, конкурентоспроможність менеджменту і конкурентоспроможність підприємницької ідеї (бачення).

Конкурентоспроможність пропозиції визначає поточну конкуренто-спроможністьорганізації. При цьому пропозицію представляє продукт, ціна і супутні послуги, тобто те, що має корисність для споживача.

Довгострокова конкурентоспроможність підприємства визначається конкурентоспроможністю ресурсів, що формують потенціал підприємства: фінансових, природних, матеріальних, технологічних, виробничих, кадрових й ін.

Участь в конкурентній боротьбі, вдале використання наявних ресурсів визначається конкурентоспроможністю менеджменту підприємства, перш за все, вищого керівництва. Здібності топ-менеджерів до ухвалення важливих стратегічних рішень, генерація нових ідей в такому темпі, якого вимагає ринок, уміння організувати їхнє виконання, готовність йти на розумний ризик є важливими чинниками конкурентоспроможності менеджменту.

Базовим елементом, що пов’язує вказані аспекти конкуренто-спроможності, є конкурентоспроможність підприємницької ідеї. Підприємницька ідея включає в себе основне уявлення про продукт підприємства, про спосіб задоволення потреб клієнтів, про способи розвитку потенціалу і управління підприємством.

Склад чинників і відповідних ним критеріїв і показників, що включаються в підсистему чинника, багато в чому визначається рівнями конкурентоспроможності. Причому, на макро- і мезорівнях групи чинників (природні, політичні, правові, соціальні, науково-технічні, економічні, культурні) є аналогічними. Їх відрізняє лише специфіка самого рівня оцінки конкурентоспроможності. На мікрорівні ж значущими є такі із них:

· чинники, пов'язані з технологією: компетентність в наукових дослідженнях (особливо в наукоємких галузях); здібність до інновацій у виробничих процесах; здібність до інновацій в продукції; роль експертів в даній технології;

· чинники, пов'язані з виробництвом: ефективність низько-затратного виробництва (економія на масштабі виробництва, ефект накопичення досвіду); якість виробництва; висока фондовіддача; розміщення виробництва, що гарантує низькі витрати; забезпечення адекватною кваліфікованою робочою силою; висока продуктивність праці (особливо в трудомістких виробництвах); дешеве проектування і технічне забезпечення; гнучкість виробництва при зміні моделей і розмірів;

· чинники, пов'язані з розподілом: потужна мережа дистриб’юторів/дилерів; можливість отримання доходів в роздрібній торгівлі; власна торгівельна мережа; швидка доставка;

· чинники, пов'язані з маркетингом: добре випробуваний, перевірений спосіб продажів; зручний, доступний сервіс і техобслуговування; точне задоволення купівельних запитів; широта діапазону товарів; комерційне мистецтво; привабливий дизайн і упаковка; гарантії покупцям;

· чинники, пов'язані з кваліфікацією: видатні таланти; «ноу-хау» в контролі якості; експерти в області проектування; експерти в області технології; здібність до реклами; здатність отримати в результаті розробки нові продукти у фазі НДДКР і швидко вивести їх на ринок;

· чинники, пов'язані з можливостями організації: першокласні інформаційні системи; здатність швидко реагувати на змінні ринкові умови; компетентність в управлінні, наявність управлінських «ноу-хау»;

· інші: сприятливий імідж і репутація; усвідомлення себе як лідера; зручне розташування; ввічливе обслуговування; доступ до фінансового капіталу; патентний захист; загальні низькі витрати й подібне.

Проте конкурентоспроможність підприємства залежить не лише від обліку чинників, критеріїв і показників, що обумовлюють конкурентні переваги на ринку, але й від уміння управляти нею, виробляти індивідуальну модель поведінки на ринку з урахуванням виникнення нестандартних ситуацій.

Аналізуючи дані чинники дослідники[114;153] дійшли висновку, що конкурентоспроможність підприємства визначається рівнем його економічної надійності і потенційною конкурентоспроможністю підприємства. Сьогодні в більшості випадків під надійністю підприємства розуміється технічна надійність. Проте у виробництві продукції безпосередню участь бере ціла низка підсистем підприємства (виробництво, маркетинг, технічний розвиток, управління персоналом, економіка і фінанси і ін.). Рівень надійності кожної підсистеми визначається ефективним використанням ресурсів даної підсистеми. Представлені характеристики економічної надійності підприємства (рис.4.5) дозволяють вирішувати комплексні завдання із виробництва високоякісної продукції і надання послуг на основі збалансованого і гармонійного розвитку всіх його елементів, повного і ефективного використання ресурсів.

Рис. 4.5. Декомпозиція чинників, що характеризують конкурентоспроможність підприємства

 

Економічна надійність підприємства є не лише необхідним компонентом його стійкої роботи, але й надає можливість для його подальшого розвитку, визначає його потенційну конкурентоспроможність. Потенційна конкурентоспроможність відображає сукупну можливість підприємства здійснювати виробничо-економічну діяльність, виробляти продукцію, задовольняти запити споживачів, забезпечувати розвиток виробництва і споживання. Потенціал визначається ресурсами, засобами виробництва, трудовим і науково-технічним потенціалом, іміджем підприємства.

Відповідність показників підприємства запропонованим вище характеристикам економічної надійності і потенційної конкуренто-спроможності підприємства повинна запустити складні процеси самоорганізації і адаптації підприємства до змінних зовнішніх і внутрішніх умов, забезпечити додаткові конкурентні переваги за рахунок ефекту синергізму, підвищити рівень керованості і, як наслідок, конкурентоспроможності підприємства.

Чинники конкурентоспроможності – це явища і процеси виробничо-господарської діяльності підприємства і соціально – економічного життя суспільства, які викликають зміну абсолютної і відносної величини витрат на виробництво і реалізацію продукції, а в результаті зміну рівня конкурентоспроможності підприємства. Чинники можуть впливати як у бік підвищення конкурентоспроможності, так і у бік її зменшення. Чинники визначають засоби і способи використання резервів конкурентоспроможності. Але наявність самих чинників недостатня для забезпечення конкурентоспроможності. Отримання конкурентної переваги на основі чинників залежить від того, наскільки ефективно вони використовуються.

Зулькарнаєв І.У.[91] сукупність чинників, що впливають на конкурентоспроможність підприємства, пропонує розподілити на 3 групи:

– цілі, які ставить перед собою підприємство;

– ресурси, які має в своєму розпорядженні підприємство, й уміння продуктивно їх використовувати;

– чинники зовнішнього середовища.

Саритх М.[203] чинники конкурентоспроможності фірми розподіляє на дві групи: зовнішні і внутрішні. До перших науковець відносить умови навколишнього середовища, в якому функціонує підприємство, до других – доступні ресурси і спосіб їхнього використання. Групу чинників, що визначають ефективність діяльності підприємства найбільшою мірою, можна позначити як основні виробничі чинники. До них відносять працю, матеріальні ресурси, нерухомість, технології, фінанси, організацію виробництва і збуту, менеджмент якості, інвестиції, інфраструктуру і кон'юнктуру ринків.

Сукупність внутрішніх чинників конкурентоспроможності підприємства складають дві їхні категорії: організаційно-технічні і соціально-економічні. До першої категорії відносять: рівень основних виробничих фондів і устаткування; рівень оновлення основних виробничих фондів і устаткування; ефективність використання виробничого устаткування і площ; якість організації і нормування праці; рівень якості продукції; стан технологічних процесів; технічну оснащеність праці; рівень (відсоток) браку; стан використовуваних ресурсів. До другої категорії відносять: кваліфікаційно-професійний рівень праці; структуру менеджменту; фінансовий стан підприємства (коефіцієнт автономності, коефіцієнт платоспроможності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт оборотності оборотних коштів).

Зовнішні чинники конкурентоспроможності підприємства також зазвичай представляють у вигляді двох груп: ринкових і нормативно-правових.

До ринкових чинників в цьому випадку відносять: доступ підприємства до ресурсів; платоспроможність споживачів; потенціал ринку; легкість доступу на ринок; конкурентну позицію підприємства.

Нормативно-правовими чинниками є: сучасні стандарти; можливість сертифікації виробництва; отримання ліцензії; податкові пільги і субсидії на розробку і випуск нової технології і виробництва[203].

Таким чином, вся сукупність численних чинників конкурентоспроможності компанії, може бути згрупована в два основні блоки: внутрішні і зовнішні. М.Портер[177] називає ці блоки чинниками базування і чинниками конкурентного середовища, які, перебуваючи в тісному взаємозв'язку один з одним, формують два ключові джерела конкурентоспроможності підприємства: операційну ефективність і стратегічне позиціонування. Операційна ефективність підприємства є комплексною оцінкою виконання ним основних видів діяльності і раціонального використання наявних ресурсів. Стратегічне позиціонування підприємства формулюється на основі аналізу чинників конкурентного середовища і «полягає в створенні унікальної і вигідної позиції, зумовленої поєднанням видів діяльності, відмінних від видів діяльності конкурентів». Стратегічне позиціонування вбирає в себе дві найважливіші характеристики діяльності ринково орієнтованого підприємства: інноваційність і адаптивність, які визначають і стратегію розвитку господарюючого суб'єкта, і, зрештою, рівень його конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

До чинників, що визначають конкурентоспроможність товарів, відносять: ціну товару; рівень якості; систему реалізації і підтримки у використанні продукції за призначенням; витрати споживачів, пов'язані з придбанням і використанням товару; рівень довіри до виробника і його продукції; лояльність споживачів.

Останнім часом в забезпеченні, зокрема, міжнародної конкурентоспроможності товарів набуває вагомості екологічний чинник. Жорсткіші екологічні стандарти, зростаючі вимоги до якості товару і водночас гостра конкуренція на світовому ринку примушують підприємства при розробці нових виробів використовувати принципи екологічної безпеки. Ціни на товари і послуги повинні враховувати не лише витрати на їхнє виробництво, але й витрати на подальшу утилізацію відходів.

Конкурентоспроможність підприємства складається з цілої низки конкурентних переваг, які виявляються на ринку шляхом порівняння із відповідними показниками підприємств-конкурентів. До важливих конкурентних переваг відносять: рентабельність виробництва, характер інноваційної діяльності, рівень продуктивності праці, ефективність стратегічного планування і управління фірмою, адаптивність (здатність швидко реагувати на змінні вимоги і умови ринку) і т.ін.

Таким чином, досягнення конкурентних переваг на ринку багато в чому визначається конкурентоспроможністю підприємства, природа якої обумовлена, перш за все, наявністю