Основи та складові світового фінансового ринку

Основи та складові світового фінансового ринку

Світові фінансові центри

 

 

Світові фінансові центри

 

Світовий фінансовий ринок складається з національних ринків країн і з міжнародного фінансового ринку.

Участь національних валютних, кредитних, фондових ринків в операціях світового ринку визначається такими факторами:

  місцем країни у світовій системі господарства та її валютно-економічним становищем;

  існуванням розвиненої кредитної системи і добре організованої фондової біржі;

   помірністю оподаткування;

   пільгами валютного законодавства, яке дозволяє доступ іноземним позичальникам на національний ринок та іноземних паперів до біржового котирування;

  зручним географічним положенням;

відносною стабільністю політичного режиму та ін.

 

Світові фінансові ринки виникли на базі відповідних національ­них ринків, тісно взаємодіють з ними та мають низку специфічних відмінностей.

Відмінності світових фінансових ринків від національних:

величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами);

відсутність географічних кордонів;

цілодобове проведення операцій;

використання валют провідних країн, а також ЕКЮ (1979—1998 рр.), ЄВРО з 1999 р., частково СДР;

учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;

доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;

диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;

специфічні міжнародні процентні ставки;

стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.

Світові фінансові центри — це ті місця, де торгівля фінансовими активами між резидентами різних країн має особливо великі масштаби.

 Для того, щоб набути статусу міжнародного, кожен фінансовий центр має пройти відповідний еволюційний процес.

Стадії розвитку міжнародного фінансового центру:

розвиток місцевого ринку;

перетворення в регіональний фінансовий центр;

розвиток до стадії світового фінансового ринку.

Основні умови світов ого фінансового центру:

економічна свобода;

стабільна валюта та стійка фінансова система;

ефективні фінансові інститути й інструменти;

активні та мобільні ринки — комплексні ринки;

сучасна технологія та засоби зв’язку;

фінансові спеціальні знання та людський капітал;

підтримка відповідного правового та соціального клімату, створення сприятливих умов для міжнародних потоків капіталу.

Найбільш активно переливання фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових центрах (фінансових центрах світу). До них належать: Нью-Йорк і Чикаго — в Америці, Лондон, Франкфурт, Париж, Цюрих, Женева, Люксембург — у Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн — в Азії.

У майбутньому світовими фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри — Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін. У світові фінансові центри перетворились деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря — Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови.

 

ТЕМА 3. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ ТА ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС

1.Поняття, сфери та особливості міжнародних розрахунків

2. Основні форми міжнародних розрахунків та їх характеристика

3.СВІФТ – система міжнародних розрахунків

4. Платіжний баланс: поняття та структура

1..Поняття, сфери та особливості міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, які з’являються при русі світових фінансових потоків.

На стан міжнародних розрахунків впливає багато чинників, до основних відносять:

- економічні і політичні відносини між країнами;

- становище країни на світових товарних і фінансових ринках;

- ступінь державного регулювання ЗЕД і його ефективність;

- валютне законодавство;

- міжнародні норми і правила;

- стан платіжного балансу

В вітчизняній науці систему міжнародних  розрахунків розглядають як відносно самостійну, якій притаманні такі особливості:

- врегулювання розрахунків ґрунтується як на національних нормативних та законодавчих актах, так і  на міжнародних законах, банківських правил тощо;

- здійснюються в різних валютах, що обумовлює значний вплив ступеню конвертованості валют на ефективність системи розрахунків;

- в країнах з частковою конвертованістю валют використовуються валютні обмеження.

 Переважаюча частина міжнародних розрахунків припадає на обслуговування міжнародних торгівельних угод. Суб’єктами міжнародних розрахунків при цьому виступають:

- експортер(продавець)

- імпортер (покупець)

- банки, що їх обслуговують

Основним документом, що регулює міжнародну операцію, є міжнародний комерційний контракт. Він охоплює узгоджені в процесі переговорів контрагентів міжнародної операції валютні та фінансові умови. До валютних умов відносять: валюту ціни та спосіб визначення ціни; валюту платежу та курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу, якщо вони різняться;механізми мінімізації ризику валютних втрат. Фінансові умови включають: умови та форми розрахунків; банки, що будуть здійснювати ці розрахунки; строки платежу, систему санкції при невиконанні фінансових умов контракту.

2. Основні форми міжнародних розрахунків та їх характеристика

Форма міжнародних розраху нків — це спосіб оформлення, передавання та оплати товаророзпорядчих і платіжних документів, що використовуються в міжнародній практиці.

 Розрізняють низку форм міжнародних розрахунків, а саме:

авансові платежі,

інкасо,

акредитиви,

платіж на відкритий рахунок

Аванс — грошова сума або майнова цінність, що передається продавцеві покупцем до відвантаження товару чи навіть його виробництва в рахунок виконання зобов’язань за контрактом.

Інкасо — це банківська розрахункова операція, згідно якої банк за дорученням свого клієнта отримує на базі розрахункових документів суми, сплачені покупцем за відвантажені товари чи послуги, та зараховує ці кошти на рахунок клієнта в банку. Розрізняють документарне інкасо (інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами) та чисте (інкасо тільки фінансових документів).

Акредитив (відповідно UCP, Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів. Міжнародна торговельна палата. Редакція 1993 р., публікація МТП № 500) означає будь-яку угоду, як би її не було названо чи визначено, на підставі якої банк (банк-емітент), діючи на прохання та керуючись інструкціями клієнта (заявника акредитиву), має здійснити платіж третій особі (бенефіціару) або, за наказом клієнта, оплатити чи акцептувати переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або надати повноваження іншому банку зробити такий платіж чи оплатити, акцептувати переказні векселі (тратти) проти передбачених документів, якщо дотримано всіх умов акредитиву.

Види акредитивів

- за критерієм забезпечення:

відкличний  та безвідкличний акредитив

- з погляду валютного покриття:

 покриті та непокриті.

Платіж на відкритий рахунок — періодичні платежі покупця продавцю у встановлені строки. Контрагенти операції вводять відкриті рахунки, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Порядок розрахунків визначається угодою контрагентів операції, контроль за своєчасністю платежів здійснюють самі учасники угоди.

3.СВІФТ – система міжнародних розрахунків

У 1973 р 239 банків з 15 країн Європи та Північної Америки  заснували Society for Worldwide Inerbank Financial Telecommunication S.W.I.F.T.

(Співтовариство всесвітніх інтербанківських фінансових телекомунікацій ) з метою створення міжнародної мережі для передачі даних між фінансовими організаціями.

 Сьогодні S.W.I.F.T. є провідною міжнародною організацією у сфері фінансових телекомунікацій, що забезпечує оперативну, безпечну і надійну передачу фінансових повідомлень та надає спеціальне обладнання і програмне забезпечення для роботи в мережі.

Основні переваги  S.W.I.F.T.:

- приймає відповідальність за точну, повну і своєчасну передачу інформації;

- доставка інформації відбувається моментально з автоматичної перевіркою та підтвердженням..

Основними функціями S.W.I.F.T є:

- забезпечення партнерського співробітництва з членами організації задля забезпечення конкурентноздатного фінансового комунікаційного сервісу;

- забезпечити безперервний процес передачі фінансової інформації

- отримувати прибуток зі статусу міжнародного зразка

 Мережа S.W.I.F.T складається з двох поєднаних центрів управління в Амстердамі і Калпепері (США) з якими поєднані національні системи.

Головними сферами діяльності організації є:

- платежі;

- цінні папери;

- іноземна валюта;

- ринок грошей

4. Платіжний баланс: поняття та структура

   Платіжний баланс — це підсумковий документ, у якому відображаються всі операції резидентів країни з резидентами інших країн протягом визначеного часу, звичайно календарного року, у формі співвідношення надходжень та платежів.

За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату й за певний період.

 Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які кожен день постійно змінюються.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійсненні за цей період зовнішньоекономічні дії й дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

Якщо загальна сума платежів з міжнародних операцій країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.

У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису. Облікова системам платіжного балансу використовується фінансистами як механізм проведення оцінок та інструмент аналізу.

Способи використання інформації платіжного балансу:

для проведення оцінок кредитоспроможності країни;

для аналізу тенденцій економічного розвитку країни;

для складання прогнозів впливу на валютні курси;

для прогнозування подальшої політики уряду;

для аналізу ризиків по країні;

для оцінки стану економіки держави.

Структура платіжного балансу:

Торговельний баланс

Баланс послуг та некомерційних платежів

Поточний платіжний баланс

Баланс руху капіталів

Баланс офіційних розрахунків

Фактори, що впливають на платіжний баланс:

нерівномірність економічного й політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

циклічні коливання економіки.

посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

Стан світових товарних і фінансових ринків

Вплив валютно-фінансових факторів

Торговельно-політична дискримінація певних країн

Надзвичайні  фарс мажорні обставини

ТЕМА 4. ЕВОЛЮЦІЯ І ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО РИНКУ

 

 

Світова валютна системи

 

Ринок міжнародних облігацій

Ринок міжнародних облігацій

 

На світовому ринку облігацій обертаються два види цінних паперів: іноземні облігації та єврооблігації. Іноземна облігація — це цінний папір, що випущений нерезидентом у національному фінансовому центрі та в національній валюті. Емісія іноземних облігацій регламентується законодавством з цінних паперів країни-емітента, але на практиці їх обіг значною мірою відповідає принципам євроринків.
Класичні позики у формі вільного випуску облігацій на іноземному ринку цінних паперів грунтуються на принципі єдності місця (Нью-Йорк, Лондон, інший фінансовий центр), валюти (зазвичай валюта кредитора) та біржового котирування. Наприклад, французька позика на англійському фінансовому ринку випускалась у фунтах стерлінгів та купувалась англійськими інвесторами на основі лондонського котирування.
У сучасних умовах емітентами іноземних облігацій залишилися тільки провідні країни. Залежно від країни емісії іноземних облігацій мають спеціальні назви: Yankee Bonds — в США, Samourai та Shibosai Bonds — в Японії, Bulldog Bonds — у Великобританії, Rembrandt Bonds — у Нідерландах, Matador Bonds — в Іспанії та Chocolate Bonds — у Швейцарії.
З 1970-х років ХХ ст. почав активно розвиватися ринок єврооблігацій. Поява єврооблігацій пов’язана насамперед, з інтернаціоналізацією світового господарства та необхідністю забезпечити фінансові потреби транснаціональних корпорацій, передусім європейських. Поштовхом до розвитку цього ринку слугували обмеження, що були введені адміністрацією Д. Кеннеді у 1963 р. на використання іноземними позичальниками ринку капіталів США.
Єврооблігація — це борговий цінний папір на пред’явника, що випускається позичальником (як правило, в іноземній валюті) для отримання довгострокової позики на євроринку. Дохід за єврооблігацією сплачується один раз на рік, а погашення відбувається наприкінці терміну одночасним платежем або протягом певного терміну із фонду погашення.
До основних особливостей цього фінансового інструменту можна віднести те, що:
• єврооблігації розміщуються, як правило, одночасно на фінансових ринках кількох країн;
• єврооблігації купуються інвесторами різних країн на базі котирування їх національних бірж;
• емісія єврооблігацій меншою мірою підпадає під державне регулювання, не підпорядковується національним правилам проведення операцій з цінними паперами тієї країни, валюта якої є валютою позики;
• валюта єврооблігації не обов’язково має бути національною грошовою одиницею ні для емітента, ні для інвестора;
• єврооблігації, як правило, являють собою цінний папір на пред’явника (bearer bonds) з фіксованою відсотковою ставкою;
• гарантійне розміщення єврооблігацій здійснюється емісійним синдикатом;
• випуск та обіг єврооблігацій відбуваються згідно з правилами та стандартами, що встановилися на ринку;
• утримувачам єврооблігацій дохід сплачується у повному обсязі, без податку на відсотковий дохід (withholding tax), що стягується в країні емітента.
Приблизно 2/3 всіх єврооблігаційних позик припадає на корпорації, решта — приблизно однаковими частинами на уряди, урядові організації та міжнародні організації.
Найбільш поширеними методами розміщення єврооблігацій є:
• відкрита підписка серед необмеженого кола інвесторів (Public issue);
• приватне розміщення (Private placement).
Відкрита підписка здійснюється через гарантійний синдикат серед багатьох інвесторів у різних країнах світу. Подібні випуски майже завжди мають лістинг на біржі.
Гарантійний синдикат (underwriting syndicate) — це група фінансових установ (здебільшого інвестиційних банків), що беруть на себе зобов’язання з розміщення нових випусків цінних паперів.
Більша частина торгівлі єврооблігаціями здійснюється на поза-біржовому ринку. Угоди укладаються по телефону, за допомогою спеціалізованих торговельних та комунікаційних мереж (Bloomberg, Reuters), а також через агентів, що спеціалізуються на наданні посередницьких послуг.
Значна частина єврооблігацій входить до лістингу двох європейських фондових бірж: Лондонської або Люксембурзької.
Облігації міжнародного ринку можна поділити на три великі категорії:
1) облігації з фіксованою ставкою процента. Найбільш поширеним інструментом даної категорії є проста облігація (straight bond) — облігація з фіксованою відсотковою ставкою, без права дострокового погашення та конвертації в акції. Прості облігації мають серії щорічних купонів та називаються також «plain vanilla» (простий, без особливих умов та додаткових елементів);
2) облігації з плаваючою купонною ставкою. Найпоширенішим інструментом цієї категорії є нота з плаваючою ставкою (floating rate note, FRN). Це облігації, купонні платежі за якими один раз на шість місяців установлюються на рівні найбільш відомої та репре-зентативної процентної ставки грошового ринку (зазвичай ЛІБОР) плюс/мінус певна маржа, що визначається ступенем ризику;
3) облігації, що пов’язані з акціями емітента. Ця категорія поділяється ще на два класи:
• конвертовані облігації (convertible bonds). Це облігації, які за бажанням інвестора можуть бути конвертовані у прості акції того самого емітента. Майже не відрізняються від конвертованих облі-гацій обмінні облігації (exchangeable bonds), що можуть бути кон-вертовані в акції іншого емітента;
• облігації з варантами на акції (debt with warrant), що дають право на придбання (купівлю) акцій. На відміну від конвертованих облігацій, облігації з варантом на акції завжди сплачуються неза-лежно від того, чи використано право на підписку.

 

Основи та складові світового фінансового ринку

Світові фінансові центри