Небезпека. Ризик як оцінка небезпеки

План лекції:

Джерела небезпеки та їх класифікація.

Ідентифікація та квантифікація небезпеки.

Концепція допустимого ризику.

Прогнозування і моделювання умов виникнення небезпечних ситуацій.

Системний аналіз безпеки життєдіяльності.

 

Рекомендована література: [5] с. 10-15; 48-51; [7] с. 13-19; 24-37; [8] с. 28-29; [10].

 

Основні теоретичні положення

Небезпека - явища, процеси, об'єкти, які здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю людини як відразу, так і в майбутньому, тобто викликати небажані наслідки. Небезпека - це наслідок дії окремих факторів на людину. Розрізняють вражаючі, небезпечні та шкідливі фактори. Вражаючі фактори можуть призвести до загибелі людини. Небезпечні фактори викликають за певних умов травми чи раптове погіршення здоров'я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміну психологічного і фізичного стану та ін.). Шкідливі фактори можуть викликати захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і в прихованій формі. Небезпеки класифікують таким чином:

за природним походженням (природні, техногенні, екологічні та ін.); за часом проявлення (імпульсні, кумулятивні);

за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);

за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);

за шкодою (соціальна, технічна, екологічна);

за сферою проявлення (побутова, спортивна, дорожньо-транспортна, виробнича);

за структурою (прості, складні, похідні);

за характером дії на людину (активні та пасивні).

Номенклатура небезпек - перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками.

Ідентифікація небезпек - це знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.

Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику. Найбільш загальне тлумачення ризику - частота реалізації небезпеки 4. Ризик є критерієм реалізації небезпеки. Він визначається ймовірністю проявлення небезпеки та ймовірністю присутності людини в зоні дії небезпеки. Нескінченно малий ("нульовий") ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і, навпаки, чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.

Методи визначення ризику:

інженерний;

модельний;

експертний;

соціологічний.

В наш час набула поширення концепція прийнятного (допустимого) ризику, суть якого полягає у прямуванні до такого рівня безпеки, котрий суспільство може прийняти (дозволити) у даний період часу, і котрий може бути економічно виправданим. Збільшуючи видатки, можна значно зменшити величину ризику (але не безмежно). Та збільшення витрат на технічне зниження ризику завдає шкоди соціальній сфері (зменшуються витрати на медицину, культуру, освіту тощо), що збільшує соціально-економічний ризик. Прийнятний ризик містить в собі технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є компромісом між рівнем безпеки та можливостями її досягнення. Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі є 10^-6 на рік. Досить малим вважається індивідуальний ризик загибелі є 10^-8 на рік.

 

 

Таким чином, вивчення умов, процесів формування небезпечних ситуацій, їх моделювання та оцінка шляхом розрахунку ймовірності виникнення дозволяє прогнозувати небезпечні ситуації, обґрунтовано розробляти ефективні заходи щодо їх попередження.

Умови, за котрих існує навіть малоймовірна можливість впливу на людину небезпечного фактору, можна назвати небезпечними умовами (НУ), а дії людини, що не відповідають науково обґрунтованим нормам професійної поведінки - небезпечними діями (НД). Здійснюючи небезпечні дії, оператор може перебувати в обставинах: мети, часу, місця, причин та способу дії. Випадкове співпадання (поєднання) в певний момент часу небезпечних умов та небезпечних обставин (НО) створює реальну можливість виникнення нової випадкової події - небезпечної ситуації (НС). За небезпечною ситуацією з певним ступенем ймовірності виникають наслідки - сприятливий наслідок (СН), аварія (А), або травма (Т).

Процес

 

 

 

виникнення небезпечної ситуації з можливими наслідками від дії декількох небезпечних факторів на певному робочому місці (ПРМ):

зменшити дію небезпечних та шкідливих факторів до допустимих значень, які не викликають втрати працездатності та погіршення здоров'я людини;

знизити ступінь шкідливої дії життєдіяльності людини на навколишнє природне середовище та вжити необхідних захисних заходів; забезпечити стійкість функціонування та захист людини від дії різних вражаючих факторів у надзвичайних ситуаціях.

В процесі трудової діяльності структурно виділяється декілька підсистем: - людина; - виробництво; - охорона праці.

На основі взаємодії всіх трьох підструктур формується фактичний рівень безпеки праці. Якщо виникає нещасний випадок, то він негативно впливає не лише на людину, але й на виробництво. Безпечна праця справляє свій зворотний, але позитивний вплив на ту чи іншу підструктуру. Зворотні зв'язки враховують вплив фактичного рівня безпеки праці на людину.

Результуюча виробнича небезпека та результуюча захищеність людини від небезпеки - це основні узагальнюючи фактори фактичної безпеки, але вони не можуть вважатися рівноцінними. Безпека праці не може вважатися функцією лише стихії виробництва, оскільки високі пристосувальні та творчі можливості людини нерідко дозволяють їй своєчасно виявляти ці небезпеки та знаходити можливості протидіяти їм в найскладніших ситуаціях.

Питання для перевірки знань

1. Ризик. Дати визначення.

2. Збиток. Дати визначення.

3. Методи визначення ризику

     4. Що передбачає системний аналіз життєдіяльності

 

 

Лекція 3.

 Структурно-функціональна організація людини з точки зору взаємодії її з оточуючим середовищем та технікою. Раціо нальні умови життєдіяльності людини.

 

План лекції:

Структурно-функціональний стан людини.

Роль нервової системи і органів чуття в забезпеченні життєдіяльності людини.

Психофізіологічний закон Вебера-Фехнера.

Психічна характеристика особистості.

Дія наркотичних, лікарських та інших речовин на організм людини.

 

Рекомендована література: [5] с. 32-43; 51-84; [6] с. 32-34; [7] с. 35.

 

Основні теоретичні положення

Організм людини є цілісною динамічною системою, в якій усі складові частини диференційовані за структурою, функціями та призначенням. Органи об'єднані у фізіологічні та функціональні системи: терморегуляції, дихання, кровообігу, нервово-м'язову, нервову тощо. Усі системи організму пов'язані із навколишнім середовищем, отримуючи інформацію за допомогою рецепторів та аналізаторів. Зміна параметрів навколишнього середовища - атмосферного тиску, температури, відносної вологості повітря, освітлення, газового складу атмосфери - викликає появу відповідних реакцій компенсаторних систем організму, відбувається перебудова функціонування систем життєдіяльності.

Життєдіяльність людини залежить від зовнішніх та внутрішніх факторів.

Зовнішні фактори - це:

кількість і форма одержаної інформації;

характер взаємовідносин у колективі;

вплив факторів зовнішнього середовища.

Внутрішні фактори - це:

рівень підготовки;

емоційна стійкість;

тренірованість та ін.

Організм реагує на вплив факторів не пасивно, а активно, намагається підтримувати життєдіяльність на постійному рівні. Ця універсальна властивість організму називається гомеостаз.

Гомеостаз - це відносно динамічна постійність складу і властивостей внутрішньої середи та стійкість основних фізіологічних функцій організму.

Здоров'я - це проява динамічної рівноваги людини з оточуючим середовищем. Ця рівновага і цілісність організму забезпечується нервовою системою та її ведучим відділом - корою головного мозку. Остання вельми тонко і точно вловлює зміни зовнішнього середовища, а також внутрішнього стану організму і своєю діяльністю забезпечує пристосування організму до навколишнього середовища та його активний вплив на середовище.

Всі фізіологічні і функціональні системи організму одержують інформацію з нервовий процеc. Нервові імпульси по провідним шляхам потрапляють у кору головного мозку. Між рецепторами і мочковим центром існує двосторонній зв'язок, котрий забезпечує саморегуляцію аналізатора. Особливістю людини є парність основних аналізаторів котра забезпечує їх велику надійність і чутливість.

Аналізатори характеризуються абсолютною диференціальною та оперативною межами чутливості до подразнення. Абсолютна межа мас верхні та нижній рівні. Нижня абсолютна межа чутливості - це мінімальна величина подразника, яка викликає відчуття. Верхня абсолютна межа - максимально допустима величина подразника, яка не викликає головного болю. Диференціальна межа характеризується мінімальною різницею між сигналами, які приймає оператор.

 

Оперативна межа чутливості вказує величину межі різниці, при якій швидкість та точність досягають максимуму.

Sсим ≥ 10….15) S д

Оперативна межа чутливості у 10...15 разів більша, ніж диференціальна. Диференціальна межа характеризує величину, на яку мусить змінитись вже вик тканий подразник, щоб людина помітила, що він дійсно змінився. Диференціальна межа виражається» у відсотках. Для одного й того ж органу він сталий:  

 

 

де І - початкова величина подразника

∆І- приріст, який викликає почуття зміни, згідно з законом Фехнера

Е = KlgS - С

де Е - інтенсивність чутливості.

S - інтенсивність подразника;

К та С – константи.

До основних психологічних властивостей людини, які забезпечують її психологічну надійність і точки зору БЖД належать пам'ять, емоції, сенсомоторні (реакції, увага, мислення, воля, темперамент, почуття обережності тощо) [6].

Використання психічно-активних засобів, включаючи алкоголь, збільшують ризик і травматизм та знижує рівень безпеки діяльності. Вживання легких стимуляторів (чай, кава) діють у боротьбі з сонливістю і може сприяти підвищенню працездатності на короткий період. Вживання ж активних стимуляторів на відповідальних роботах здатне викликані максимальний ефект - погіршується самопочуття, зменшується швидкість реакції. Використання транквілізаторів, які діють заспокійливо та попереджають розвиток неврозів, може знижувати психічну активність, уповільнювати реакцій», викликати апатію та сонливість. Для безпеки праці особливе значення має після алкогольна астенія (похмілля), яка не лише знижує працездатність, а й веде до загальмованості та притуплення відчуття обережності. Тривале вживання алкоголю призводить до алкоголізму, який супроводжується різним ступенем деградації особи.

Питання для перевірки знань

1.Зовнишні та внутрішні фактори життєдіяльності життєдіяльності.Дати визначення

2.Гомеостаз Дати визначення.

3.Таксономія виробничих небезпек. Дати визначення.

Лекція 4.