Гігієна праці та виробнича санітарія

План заняття

1. Освітлення.

2. Шум, нормування, дія на організм. САМОСТІЙНО.

3. Вібрація, нормування, дія на організм.

4. Електромагнітне та іонізуюче випромінювання. САМОСТІЙНО.

 

1. ОСВІТЛЕННЯ

Із загального обсягу інформації через зоровий канал людина одержує 80%. Якість інформації, що надходить, залежить від освітлення.

Освітлення характеризується кількісними і якісними показниками.

До кількісних показників належать: світловий потік, сила світла, освітленість, яскравість.

Світловий потік – потужність променевої енергії, яка оцінюється за світловим відчуттям, яке сприймається оком людини. За одиницю світлового потоку прийнято люмен (лм).

Сила світла – це відношення світлового потоку, що розповсюджується від джерела всередині елементарного тілесного кута, який має в собі цей напрямок, до цього тілесного кута.

За одиницю сили світла прийнята кандела (кд).

Освітленість – це відношення світлового потоку, який падає на елемент поверхні, до площі цього елемента.

За одиницю освітленості прийнято люкс (лк).

Яскравість – відношення сили світла елемента поверхні до проекції, перпендикулярної напряму, що розглядається.

Яскравість вимірюється в кд/м².

До якісних характеристик освітлення належать рівномірність розподілу світлового потоку, показник осліпленості і дискомфорту, коефіцієнт пульсації, спектральний склад світла.

Для оцінки умов зорової роботи існують такі характеристики, як фон, контраст об'єкта з фоном, видимість об'єкта.

Показник осліпленості – критерій оцінки засліплюючої дії освітлювального пристрою.

Показник дискомфорту – критерій оцінки дискомфортної відблисковості, яка викликає неприємні відчуття при нерівномірному розподілі яскравостей в полі зору.

Коефіцієнт пульсації освітленості характеризує відносну глибину коливань освітленості в результаті змін у часі світлового потоку газорозрядних ламп, які живляться змінним струмом.

Контраст об'єкта з фоном – це відношення абсолютної величини різниці між яскравістю об'єкта і фона до яскравості фона.

 

При освітленні виробничих приміщень використовують:

природне освітлення, яке створюється світлом неба,

штучне, яке здійснюється електричними лампами,

змішане, при якому у світлий час доби недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення – це освітлення приміщень світлом неба (прямим або відбитим), яке проникає через світлові прорізи в зовнішніх огороджуючих конструкціях. Для природного освітлення характерна висока розсіяність світла, яка позитивно впливає на роботу органів зору.

 

Природне освітлення поділяють на бокове, верхнє і комбіноване.

Бокове здійснюється через світлові прорізи в зовнішніх стінах;

верхнє здійснюється через ліхтарі, світлові прорізи в покритті, а також через прорізи в стінах у місцях перепаду висот будівлі;

комбіноване – це поєднання верхнього і бокового освітлень.

Основною величиною для розрахунку і нормування природного освітлення всередині приміщення прийнято коефіцієнт природної освітленості, %.

Коефіцієнт природної освітленості, %, – це відношення природної освітленості, яка створюється в деякій точці заданої площини всередині приміщення світлом неба, до одночасного значення зовнішньої освітленості на такій самій горизонтальній площині, яка створюється світлом повністю відкритого небосхилу.

 

Штучне освітлення використовується для роботи в темні та перехідні години доби, а також при недостатньому або відсутньому природному освітленні.

Штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне.

Робоче освітлення призначене для нормального перебігу виробничого процесу.

Аварійне освітлення влаштовують для продовження роботи при аварійному відключенні робочого освітлення.

Евакуаційне освітлення влаштовують для евакуаіції людей з приміщення при аварійному відключенні робочого освітлення.

 

Робоче освітлення у свою чергу поділяється на загальне, місцеве та комбіноване.

Загальне освітлення – це освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення.

Загальне освітлення  \поділяється на загальне рівномірне освітлення, при якому світловий потік рівномірно розподілений без урахування розміщення обладнання, та загальне локалізоване, при якому світловий потік розподілений з урахуванням розташування робочих місць.

 

Комбіноване освітлення складається з загального освітлення та місцевого освітлення.

Комбіноване освітлення використовують для забезпечення високої освітленості на робочих поверхнях.

Штучне освітлення здійснюється за допомогою газорозрядних ламп та ламп розжарювання. САМОСТІЙНО.

Шум

Шум відноситься до одного з головних чинників тих, що роблять шкідливий вплив на людину.

Шум шкідливо діє на фізіологічні процеси, що викликає: по-перше, звуження капілярів, підвищення артеріального тиску і розлад серцево-судинної діяльності, підвищення вмісту цукру в крові; а по-друге, спазми кишечника, зниження скорочень шлунку і виділення шлункового соку і слини, що приводить до виразки і гастритів.

Шум – хаотичне сполучення звуків різної частоти та інтенсивності (сили).

Нормування шуму полягає в визначенні та виборі допустимих величин характеризуючи шум, які при постійній дії на робітників, на протязі всього періоду трудової діяльності не приводять до захворювань.

Нормування шуму проводять двома методами: по граничному спектру та по рівню звуку в дБА.

Граничний спектр (ГС) – сукупність гранично-допустимих рівнів звукового тиску в 9 октавних смугах частот з середньо геометричними значеннями 31.5, 63, 125,... 8000 Гц.

Нормування по граничному спектру є основним для постійного шуму при різній тривалості його дії.

Нормування шуму по рівню звуку в дБА засновано на вимірюванні по шкалі А шумоміра, який імітує чутливість органу слуху до шуму різної гучності. Рівень звуку в дБА використовується для орієнтовної оцінки постійного і непостійного шуму, так як при цьому не враховується його спектр.

Звук, що сприймається нашим вухом, завжди розповсюджується по повітрю. Силу звуку можна охарактеризувати змінним тиском звукових коливань (стиснення і розрідження), накладаються на атмосферний тиск називається звуковим тиском і визначається як нормальна сила, що діє на одиницю поверхні, Па:

,                                                 (1.1)

 

де F – нормальна сила, з якою звукова хвиля діє на поверхню, Н;

S – площа поверхні, на яку падає звукова хвиля, м².

 

Іншим параметром звуку є інтенсивність звуку, що характеризує як потік звукової енергії, що проходить через одиницю площі поверхні, перпендикулярної до напряму розповсюдження звуку, Вт/м²:

 

                                      I= ,                                                  (1.2)

де P – потік звукової енергії, Вт;

S – площа, м².

 

У виробничій практиці боротьби з шумами вимірюють не їх фізичні параметри, а їх рівні.

Рівень інтенсивності звуку вимірюється в логарифмічній одиниці вимірювань відносин енергій, дБ:

 

                                  L_зв=10 lg                                             (1.3)

 

де Ix, I o – інтенсивність звуку відповідно на рівні «х» і на порозі чутності, Вт/м².

 

Рівнем звукового тиску Lр називається логарифм відношення звукового тиску до порогового, помножений на 20, дБ:

 

                       L_p =20 lg ,                                                 (1.4)

 

де Рх, Ро – звуковий тиск відповідно на рівні «х» і на порозі чутності, Па.

 

У принципі величини L_зв і L_р як логарифми відношення безрозмірні і тому не мають одиниць вимірювання. Проте для чисельного значення логарифма застосовують назву децибел (дБ). Децибел використовують як одиницю вимірювання (деци – приставка, що означає одну десяту, бел – на честь винахідника телефону Олександра Грейама Бела).

Для вказівки абсолютного рівня інтенсивності вводять стандартний поріг чутності I_о людського вуха на частоті f = 1000 Гц, по відношенню до якого указується інтенсивність. Поріг чутності I_о = 10^-12 Вт/м². Пороговий звуковий тиск Р _о = 2∙10^-5 Па.

Рівень інтенсивності звуку і рівень звукового тиску в звуковому полі об'єктивно існують і можуть бути зміряні. Навпаки, гучність – це сила звуку, що сприймається людиною суб'єктивно. Вона залежить від слуху і є фізіологічною характеристикою. Гучність вимірюється у фонах. Фон, так само як і децибел, не є одиницею вимірювання, а є помноженим на 20 логарифм відношення звукового тиску до порогового, фон:

 

                            L_Н =20 lg ,                                                 (1.5)

 

де L_Н – гучність, фон;

Р_Т – звуковий тиск, який відповідає звуковому тону з частотою 1000 Гц, сприйманому як звук з гучністю, рівною гучності вимірюваного звуку, Па;

Р_О – пороговий звуковий тиск, Па.

 

Звукоізоляція – ослаблення звуку, проникаючого з приміщення назовні або в приміщення ззовні.

Звуки, що розповсюджуються по повітрю, передають свою енергію через щілини і отвори в інше приміщення, порушують коливання ізолюючої перешкоди і цим створюють звукові хвилі по іншу її сторону, порушують в перешкоді пружні хвилі, які по товщині стін передаються в повітря приміщень.