Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Уразі отруєння кислотами, лугами, спиртами застосування активованого вугілля є неефективним.Стр 1 из 4Следующая ⇒
ЛЕКЦІЯ №5 ТЕМА: «Отрути. Гострі екзогенні отруєння. Гостра ниркова та печінкова недостатність.»
Гостре екзогенне отруєння — розвивається внаслідок потрапляння із і зовнішнього середовища до організму різноманітних токсичних (отруйних) речовин, які спричинюють порушення гомеостазу. Розрізняють отруєння побутові та виробничі. Тяжкість отруєння залежить від дози, концентрації, шляхів потрапляння отруйних речовин до організму і швидкості їх виведення. Токсичні речовини можуть потрапляти до організму через травний канал, дихальні шляхи, шкіру, слизові оболонки. Мінімальну кількість речовини, що зумовлює найменші порушення в діяльності організму, називають токсичною дозою, а мінімальну кількість речовини, яка може призвести до смерті, — мінімальною летальною дозою. Кількість речовини, що спричиняє смерть у 50 % випадків, називають середньою летальною дозою, Клініка. У клінічному перебігу гострого отруєння виділяють такі періоди: 1) прихований; 2) наростання резорбтивної дії; 3) максимальної дії отрути; 4) відновний. Клініка гострого отруєння визначається як вибірковою токсичною дією отрути на окремі органи і системи, так і загальними порушеннями функцій усього організму. Як правило, уражуються насамперед ЦНС, органи кровообігу, дихання, травлення, нирки. У хворих із гострими отруєннями виділяють кілька головних синдромів. 1. Синдром ураження нервової системи: головний біль, атаксія, менін-геальні ознаки, судоми, порушення свідомості (у легких випадках — оглушення, у тяжких — психомоторне збудження, галюцинації, токсична кома); соматовегетативні порушення: рівномірна ширина зіниць, розлад потовиділення, слиновиділення, терморегуляції. 2. Синдром порушення кровообігу (виникає внаслідок прямої токсич
Ретельний контроль за показниками кровообігу — один із важливих принципів лікування хворих із гострими отруєннями! 3. Синдром ураження органів дихання — недостатність дихання, що 1) порушення прохідності дихальних шляхів унаслідок западання язика, гіперсалівації, потрапляння до дихальних шляхів вмісту шлунка, ларингоспазму; 2) пряма пригнічувальна дія отруйної речовини на дихальний центр; 3) розлад передавання збудження до дихальних м'язів; 4) ушкодження паренхіми легень.
Часто розвиваються аспіраційний синдром і токсичний набряк
4. Синдром ураження органів травлення — розвивається у більшості хворих з отруєнням. Виникає нудота, блювання, явища гастроентериту,біль у животі, пронос, кровотеча із стравоходу, шлунка. 5. Синдром недостатності печінки і нирок — виникає внаслідок отруєння хлорованими вуглеводнями, ртуті дихлоридом (сулемою), солями важких металів, високоатомними спиртами, аніліновими барвниками, нітра- Унаслідок дії гепатотоксичних отрут на печінку з'являється жовтяниця, збільшується і стає болючою печінка. У тяжких випадках настає кома. 6. Судомний синдром — може розвиватися внаслідок отруєння фосфорорганічними речовинами, правцевим токсином, стрихніном; може бути також наслідком гіпоксії мозку, гіпоглікемії, гіпокальціємії, алкалозу тощо. Під час судом значно підвищується інтенсивність метаболічних процесів, зростає потреба мозку в кисні, збільшується втрата енергетичних резервів. Синдром може супроводжуватись порушенням дихання, поглибленням гіпоксії. 7. Гіпертермічний синдром — найчастіше зумовлений токсичним або гіпоксичним збудженням гіпоталамуса, де розташований центр терморе-
8. Гіпотермічний синдром — розвивається внаслідок отруєнь опіатами, нітратами. Виникає спонтанне зниження температури тіла, ознаки погіршення периферичної циркуляції (спазм судин, охолодження шкіри). Наявність певних синдромів дає змогу встановлювати попередній діагноз отруєння і негайно розпочинати симптоматичну терапію. Діагноз гострого отруєння встановлюють на підставі даних анам
Таблетки, що залишились, отруйну рідину, порожні пляшечки й упаковки лікарських речовин ретельно підраховують і не викидають!
Під час обстеження хворого звертають увагу на забарвлення шкіри, слизових оболонок, специфічний запах із рота і запах блювотних мас. Остаточний діагноз виду отруєння встановлюють за результатами лабораторного (фізичного, хімічного, біохімічного, біологічного, імунологічного) дослідження.
Взяття для досліджень трьох середовищ організму (крові, сечі, вмісту шлунка) є обов'язковим для всіх видів отруєнь!
Для цього медсестра або фельдшер набирають 10—15 мл досліджуваного матеріалу у стерильні пробірки, щільно закривають і підписують їх. На пробірці зазначають час узяття матеріалу.
Матеріал для дослідження беруть відразу ж, як тільки хворий надходить до В ЛІТ, до початку лікування!
Загальні принципи лікування при гострих отруєннях: 1) виведення отрути з організму; 2) нейтралізація отрути; 3) симптоматичне лікування. У разі потрапляння отрути всередину застосовують заходи, що посилюють виведення частини отрути, яка не всмокталася і прискорюють виведення отрути, що всмокталася. Для виведення першої застосовують такі методи: промивання шлунка, кишок, штучне блювання, очисні клізми, ШВЛ. Для прискорення виведення токсичної речовини, що всмокталася, крім зазначених використовують методи форсованого діурезу, обмінного переливання крові, гемосорбції, плазмаферезу, гемодіалізу, антидотної терапії. Промивання шлунка — один з основних методів виведення отрути,
Якщо хворий перебуває в коматозному стані, шлунок промивають тільки після інтубації трахеї трубкою і роздуванням манжетки!
Шлунок промивають водою кімнатної температури та ізотонічним розчином натрію хлориду. Кількість рідини для одноразового введення — не більше як 400—500 мл, всього для промивання використовують 5—15 л рідини.
Під час уведення зонда хворим, що випили кислоту, луг, існує загроза перфорації стінки стравоходу, шлунка!
Хворим, які перебувають у стані збудження, перед промиванням шлунка вводять седативні засоби (седуксен, сибазон). Промивати шлунок небезпечно також хворим із захворюваннями серцево-судинної системи (можуть виникнути крововилив у мозок, колапс), вагітним (може спричинити родові перейми).
Для стимуляції блювання дають випити якомога більшу кількість води, після чого подразнюють стінку глотки пальцем або ложкою.
Блювання не можна викликати у хворих, які перебувають у непритомному стані, а також у випадках отруєння речовинами, що ушкоджують слизові оболонки (кислоти, луги, бензин, гас, скипидар)!
Щоб прискорити виведення отрути з організму, застосовують очисні клізми.
Обов'язково має бути суворий контроль за кількістю введеної і виділеної рідини: існує небезпека виникнення гіпергідратації та набряку мозку!
ШВЛ застосовують у випадках значного пригнічення дихання, а також отруєння токсичними речовинами, що виводяться легенями. ШВЛ, як правило, проводять у режимі помірної гіпервентиляції (для швидкого виведення отрути з організму). Форсований діурез застосовують під час отруєння речовинами, які виводяться нирками. Це ефективний і доступний метод. Внутрішньовенне вводять 2—4 л 5 % розчину глюкози; 0,9 % — натрію хлориду; потім 1— 1,5 г/кг 15 % розчину манітолу; 40—80 мг лазиксу.
Перед застосуванням форсованого діурезу слід обов'язково катетеризувати сечовий міхур!
Під час проведення форсованого діурезу постійно контролюють ЦВТ, показники АТ, ЧСС, електролітного складу крові, бажано сечі, гемато-критного числа, коагулограми.
Здійснюють суворий контроль за кількістю введеної і виведеної рідини!
Ці відомості медична сестра фіксує в листку, або картці, спостережень. Форсований діурез обережно проводять у хворих Літнього й похилого віку, у яких існує загроза перевантаження серцево-судинної системи. Форсований діурез не можна проводити у хворих, котрі перебувають у стані шоку, колапсу, а також у випадках отруєння речовинами, що уражують нирки (дихлоретан, ртуть). У разі отруєння речовинами, що мають кислу реакцію (саліцилати, барбітурати), а також гемолітичними отрутами, застосовують лужний форсований діурез. Для цього внутрішньовенне краплинне вводять 4 % розчин натрію гідрогенкарбонату (10—20 мл/кг на добу під контролем рН сечі, підтримуючи його в межах 7,5—8,5). У разі гемолізу внаслідок отруєння барбітуратами, іншими снодійними та седативними засобами, застосовують гемосорбцію. Гемодіаліз (штучна нирка) проводять у випадках отруєння дихлоретаном, антифризом, метанолом, антибіотиками, аніліном, андаксином та багатьма іншими речовинами, що мають відносно невисоку молекулярну масу і добре розчиняються у біологічних рідинах. Цей метод застосовують також у хворих із недостатністю нирок.
Перитонеальний діаліз застосовують у хворих з олігурією, що розвивається за недостатності кровообігу. Останнім часом при отруєннях цей метод використовують рідко. Принцип антидотної (специфічної) терапії полягає у застосуванні певних засобів, здатних знешкоджувати певну отруту, — антидотів. Фізичні антидоти (активоване вугілля, крохмаль, тальк, біла глина, крейда) абсорбують токсичну речовину на своїй поверхні. При будь-якому отруєнні можна застосовувати активоване вугілля (1 г/кг).
ОТРУЄННЯ ЛУГАМИ У разі потрапляння лугу до травного каналу відбувається руйнування його слизової оболонки й омилення жирової клітковини. Летальна доза лугу для дорослої людини становить 7—8 г. Під час отруєння відзначають біль у надчеревній ділянці, опік слизової оболонки, яка відторгується шарами, і шкіри навколо рота, блювання і пронос із домішкою крові. Якщо протягом перших годин хворий не гине, у нього виникає перфорація стінки шлунка, розвивається перитоніт, згодом — тяжке стенозування стравоходу. Лікування. Шлунок промивають водою кімнатної температури.
Не можна викликати блювання!
Найпростіші протиотрути — розчини оцту, лимонної або винної кислот. Якщо хворий перебуває в коматозному стані, цими розчинами про- мивають шлунок через зонд. Як протиотруту можна використовувати яєчний білок, непряжене молоко, олію. У перші години після отруєння потрібна інтенсивна терапія, спрямована на усунення болю, шоку, корекцію КОС. Широко застосовують кортикостероїди та антибіотики. ОТРУЄННЯ ЕТАНОЛОМ У клінічній картині отруєння етанолом (етиловим спиртом) виділяють стадії: ейфорії, збудження і коми. Летальна доза етанолу становить 5— 10 г/кг. Перебіг отруєння залежить від токсичної дії саме етанолу та його метаболіту — ацетальдегіду. У потерпілого відзначають ейфорію і збудження, надмірну балакучість, гіперемію обличчя, порушення координації рухів. У разі наростання тяжкості отруєння розвивається апатія, адинамія, виникає блювання, знижується АТ, пульс частий, слабкого наповнення, тяжкий ацидоз, ціаноз, зниження температури тіла, порушення дихання. Можлива аспірація блювотних мас. Лікування. Насамперед промивають шлунок, проводять форсований діурез, інфузію 10 % розчину глюкози з інсуліном, 4 % розчину натрію гідрогенкарбонату, амінокислоти, вітамінів групи В. У разі порушення дихання проводять оксигенотерапію, а в тяжких випадках—ШВЛ. За порушення гемодинаміки застосовують засоби, що стабілізують її, із спеціальних методів — гемосорбцію і гемодіаліз.
ОТРУЄННЯ МЕТАНОЛОМ Летальна доза метанолу (метилового спирту) становить 60—100 мл. Внаслідок його метаболізму утворюються токсичні метаболіти: формальдегід і мурашина кислота.
Розвиваються раннє порушення зору, інтенсивний ціаноз шкіри, задишка, метаболічний ацидоз, набряк мозку. Лікування. Специфічним антидотом метанолу є етанол, який зв'язує алкогольдегідрогеназу, що перешкоджає утилізації метанолу й утворенню його токсичних метаболітів. Спочатку призначають 50 мл 40 % етанолу всередину, а потім внутрішньовенне вводять 1—2 мл/кг 5 % розчину етанолу. В усьому іншому лікування таке саме, як і в разі отруєння етанолом.
ОТРУЄННЯ БАРБІТУРАТАМИ Летальна доза — від 4 до 8 г (залежно від токсичності препарату та індивідуального сприймання). Перебіг отруєння залежить від дози препарату. Виникає сонливість, нерозбірливість мови, пригнічення блювотного рефлексу, глибоке повільне дихання, розширення зіниць. У міру наростання тяжкості стану з'являється частий пульс слабкого наповнення, зниження АТ, дихання Чейна—Стокса з переходом у часте поверхове. Згодом дихання може припинитись. Лікування. Насамперед потрібно забезпечити і підтримувати прохідність дихальних шляхів і легеневу вентиляцію. Проводять туалет трахеобронхіального дерева, оксигенотерапію, а за потреби — ШВЛ. Крім того, промивають шлунок, здійснюють форсований діурез з олужненням, корекцію водно-електролітного обміну і КОС. За показаннями вводять кортикостероїди, адреноміметики. Бажане застосування ентеросорбентів.
Дихальні аналептики не застосовують! ОТРУЄННЯ КАРБОНУ ОКСИДОМ Карбону (вуглецю) оксид (СО, чадний газ) утворюється за неповного згорання речовин, що містять карбон. Головні причини отруєння: а) вдихання вихлопних газів автомобілів у зачиненому приміщенні чи б) вдихання диму під час пожежі чи в приміщеннях з несправним пічним Патогенез. Карбону оксид у взаємодії з гемоглобіном утворює кар-боксигемоглобін, нездатний до транспорту кисню. Цей процес залежить від вмісту кисню у вдихуваному повітрі, хвилинного об'єму дихання, тривалості дії СО. Таким чином розвиваються гемічна і тканинна гіпоксія, що визначає клініку отруєння. Клініка. У разі легкого отруєння відмічається почастішання пульсу, дихання, збудження, головний біль, запаморочення, непевність ходи, нудота, блювання. У середньотяжких випадках потерпілий короткочасно втрачає свідомість, збудження може змінюватися оглушенням, дезорієнтацією, амнезією, галюцинаціями. Виникає головний біль, повторне блювання, порушення координації рухів. Відмічається підвищення сухожильних рефлексів, спонтанні міофібриляції. Часто спостерігається гіпертензивний синдром із вираженою тахікардією, гіпоксією міокарда. Тяжке отруєння супроводжується розвитком гіпоксичної коми, появою патологічних рефлексів, порушенням прохідності дихальних шляхів, пригніченням дихання, екзотоксичним шоком.
Д.З.: Ч. ст..254-275; 225-234; Т. ст..144-148
Самостійна робота №6 (5) Реферат: «Методи екстракорпоральної детоксикації.» Література:
«Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія» ст.. 258;
Реферат: «Допомога пацієнтам, що постраждали від укусів комах, змій і тварин. Отруєння грибами: клінічні ознаки та невідкладна допомога.» Література:
«Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія» ст.. 266-275;
ЛЕКЦІЯ №5 ТЕМА: «Отрути. Гострі екзогенні отруєння. Гостра ниркова та печінкова недостатність.»
Гостре екзогенне отруєння — розвивається внаслідок потрапляння із і зовнішнього середовища до організму різноманітних токсичних (отруйних) речовин, які спричинюють порушення гомеостазу. Розрізняють отруєння побутові та виробничі. Тяжкість отруєння залежить від дози, концентрації, шляхів потрапляння отруйних речовин до організму і швидкості їх виведення. Токсичні речовини можуть потрапляти до організму через травний канал, дихальні шляхи, шкіру, слизові оболонки. Мінімальну кількість речовини, що зумовлює найменші порушення в діяльності організму, називають токсичною дозою, а мінімальну кількість речовини, яка може призвести до смерті, — мінімальною летальною дозою. Кількість речовини, що спричиняє смерть у 50 % випадків, називають середньою летальною дозою, Клініка. У клінічному перебігу гострого отруєння виділяють такі періоди: 1) прихований; 2) наростання резорбтивної дії; 3) максимальної дії отрути; 4) відновний. Клініка гострого отруєння визначається як вибірковою токсичною дією отрути на окремі органи і системи, так і загальними порушеннями функцій усього організму. Як правило, уражуються насамперед ЦНС, органи кровообігу, дихання, травлення, нирки. У хворих із гострими отруєннями виділяють кілька головних синдромів. 1. Синдром ураження нервової системи: головний біль, атаксія, менін-геальні ознаки, судоми, порушення свідомості (у легких випадках — оглушення, у тяжких — психомоторне збудження, галюцинації, токсична кома); соматовегетативні порушення: рівномірна ширина зіниць, розлад потовиділення, слиновиділення, терморегуляції. 2. Синдром порушення кровообігу (виникає внаслідок прямої токсич
Ретельний контроль за показниками кровообігу — один із важливих принципів лікування хворих із гострими отруєннями! 3. Синдром ураження органів дихання — недостатність дихання, що 1) порушення прохідності дихальних шляхів унаслідок западання язика, гіперсалівації, потрапляння до дихальних шляхів вмісту шлунка, ларингоспазму; 2) пряма пригнічувальна дія отруйної речовини на дихальний центр; 3) розлад передавання збудження до дихальних м'язів; 4) ушкодження паренхіми легень.
Часто розвиваються аспіраційний синдром і токсичний набряк
4. Синдром ураження органів травлення — розвивається у більшості хворих з отруєнням. Виникає нудота, блювання, явища гастроентериту,біль у животі, пронос, кровотеча із стравоходу, шлунка. 5. Синдром недостатності печінки і нирок — виникає внаслідок отруєння хлорованими вуглеводнями, ртуті дихлоридом (сулемою), солями важких металів, високоатомними спиртами, аніліновими барвниками, нітра- Унаслідок дії гепатотоксичних отрут на печінку з'являється жовтяниця, збільшується і стає болючою печінка. У тяжких випадках настає кома. 6. Судомний синдром — може розвиватися внаслідок отруєння фосфорорганічними речовинами, правцевим токсином, стрихніном; може бути також наслідком гіпоксії мозку, гіпоглікемії, гіпокальціємії, алкалозу тощо. Під час судом значно підвищується інтенсивність метаболічних процесів, зростає потреба мозку в кисні, збільшується втрата енергетичних резервів. Синдром може супроводжуватись порушенням дихання, поглибленням гіпоксії. 7. Гіпертермічний синдром — найчастіше зумовлений токсичним або гіпоксичним збудженням гіпоталамуса, де розташований центр терморе- 8. Гіпотермічний синдром — розвивається внаслідок отруєнь опіатами, нітратами. Виникає спонтанне зниження температури тіла, ознаки погіршення периферичної циркуляції (спазм судин, охолодження шкіри). Наявність певних синдромів дає змогу встановлювати попередній діагноз отруєння і негайно розпочинати симптоматичну терапію. Діагноз гострого отруєння встановлюють на підставі даних анам
Таблетки, що залишились, отруйну рідину, порожні пляшечки й упаковки лікарських речовин ретельно підраховують і не викидають!
Під час обстеження хворого звертають увагу на забарвлення шкіри, слизових оболонок, специфічний запах із рота і запах блювотних мас. Остаточний діагноз виду отруєння встановлюють за результатами лабораторного (фізичного, хімічного, біохімічного, біологічного, імунологічного) дослідження.
Взяття для досліджень трьох середовищ організму (крові, сечі, вмісту шлунка) є обов'язковим для всіх видів отруєнь!
Для цього медсестра або фельдшер набирають 10—15 мл досліджуваного матеріалу у стерильні пробірки, щільно закривають і підписують їх. На пробірці зазначають час узяття матеріалу.
Матеріал для дослідження беруть відразу ж, як тільки хворий надходить до В ЛІТ, до початку лікування!
Загальні принципи лікування при гострих отруєннях: 1) виведення отрути з організму; 2) нейтралізація отрути; 3) симптоматичне лікування. У разі потрапляння отрути всередину застосовують заходи, що посилюють виведення частини отрути, яка не всмокталася і прискорюють виведення отрути, що всмокталася. Для виведення першої застосовують такі методи: промивання шлунка, кишок, штучне блювання, очисні клізми, ШВЛ. Для прискорення виведення токсичної речовини, що всмокталася, крім зазначених використовують методи форсованого діурезу, обмінного переливання крові, гемосорбції, плазмаферезу, гемодіалізу, антидотної терапії. Промивання шлунка — один з основних методів виведення отрути,
Якщо хворий перебуває в коматозному стані, шлунок промивають тільки після інтубації трахеї трубкою і роздуванням манжетки!
Шлунок промивають водою кімнатної температури та ізотонічним розчином натрію хлориду. Кількість рідини для одноразового введення — не більше як 400—500 мл, всього для промивання використовують 5—15 л рідини.
Під час уведення зонда хворим, що випили кислоту, луг, існує загроза перфорації стінки стравоходу, шлунка!
Хворим, які перебувають у стані збудження, перед промиванням шлунка вводять седативні засоби (седуксен, сибазон). Промивати шлунок небезпечно також хворим із захворюваннями серцево-судинної системи (можуть виникнути крововилив у мозок, колапс), вагітним (може спричинити родові перейми). Для стимуляції блювання дають випити якомога більшу кількість води, після чого подразнюють стінку глотки пальцем або ложкою.
Блювання не можна викликати у хворих, які перебувають у непритомному стані, а також у випадках отруєння речовинами, що ушкоджують слизові оболонки (кислоти, луги, бензин, гас, скипидар)!
Щоб прискорити виведення отрути з організму, застосовують очисні клізми.
Обов'язково має бути суворий контроль за кількістю введеної і виділеної рідини: існує небезпека виникнення гіпергідратації та набряку мозку!
ШВЛ застосовують у випадках значного пригнічення дихання, а також отруєння токсичними речовинами, що виводяться легенями. ШВЛ, як правило, проводять у режимі помірної гіпервентиляції (для швидкого виведення отрути з організму). Форсований діурез застосовують під час отруєння речовинами, які виводяться нирками. Це ефективний і доступний метод. Внутрішньовенне вводять 2—4 л 5 % розчину глюкози; 0,9 % — натрію хлориду; потім 1— 1,5 г/кг 15 % розчину манітолу; 40—80 мг лазиксу.
Перед застосуванням форсованого діурезу слід обов'язково катетеризувати сечовий міхур!
Під час проведення форсованого діурезу постійно контролюють ЦВТ, показники АТ, ЧСС, електролітного складу крові, бажано сечі, гемато-критного числа, коагулограми.
Здійснюють суворий контроль за кількістю введеної і виведеної рідини!
Ці відомості медична сестра фіксує в листку, або картці, спостережень. Форсований діурез обережно проводять у хворих Літнього й похилого віку, у яких існує загроза перевантаження серцево-судинної системи. Форсований діурез не можна проводити у хворих, котрі перебувають у стані шоку, колапсу, а також у випадках отруєння речовинами, що уражують нирки (дихлоретан, ртуть). У разі отруєння речовинами, що мають кислу реакцію (саліцилати, барбітурати), а також гемолітичними отрутами, застосовують лужний форсований діурез. Для цього внутрішньовенне краплинне вводять 4 % розчин натрію гідрогенкарбонату (10—20 мл/кг на добу під контролем рН сечі, підтримуючи його в межах 7,5—8,5). У разі гемолізу внаслідок отруєння барбітуратами, іншими снодійними та седативними засобами, застосовують гемосорбцію. Гемодіаліз (штучна нирка) проводять у випадках отруєння дихлоретаном, антифризом, метанолом, антибіотиками, аніліном, андаксином та багатьма іншими речовинами, що мають відносно невисоку молекулярну масу і добре розчиняються у біологічних рідинах. Цей метод застосовують також у хворих із недостатністю нирок. Перитонеальний діаліз застосовують у хворих з олігурією, що розвивається за недостатності кровообігу. Останнім часом при отруєннях цей метод використовують рідко. Принцип антидотної (специфічної) терапії полягає у застосуванні певних засобів, здатних знешкоджувати певну отруту, — антидотів. Фізичні антидоти (активоване вугілля, крохмаль, тальк, біла глина, крейда) абсорбують токсичну речовину на своїй поверхні. При будь-якому отруєнні можна застосовувати активоване вугілля (1 г/кг).
Уразі отруєння кислотами, лугами, спиртами застосування активованого вугілля є неефективним. Крохмаль, тальк, білу глину застосовують рідше. Останнім часом починають використовувати єн тер о сорбенти з вибірковим поглинанням токсичних речовин. Фізіологічні антидоти діють за принципом функціонального антагонізму. Вони вступають у взаємодію з тими біоструктурами, на які спрямована дія отруйної речовини. Так, амілнітрит, натрію нітрит утворюють метгемоглобін, який зв'язує ціаніди; етанол, антидот метанолу, затримує його метаболізм і перетворення на токсичні метаболіти (мурашину кислоту і формальдегід). Хімічні антидоти нейтралізують отрути, вступаючи з ними в хімічну взаємодію. Так, сульфгідрильні групи унітіолу зв'язують важкі метали з утворенням нетоксичних розчинних сполук. Його вводять внутріш-ньом'язово або підшкірно через 6—12 год (1 мл 5 % розчину на 10 кг маси тіла хворого). Калію перманганат —сильний окисник сульфаніламідних препаратів, опіатів, морфіну, нікотинової кислоти, стрихніну, нітрату. Застосовують у вигляді 0,1 % розчину. У випадках отруєння сполуками ртуті, свинцем, фосфором, ціанідами призначають 20—30 мл З0 % розчину натрію тіосульфату. Застосування антидотної терапії особливо ефективне на ранніх стадіях отруєння. Основні антидоти і способи їх застосування наведено у табл.
Таблиця. Антидоти, які застосовують для лікування хворих із гострими отруєннями
Характер і обсяг симптоматичної терапії залежать від ступеня і клінічних проявів отруєння. У разі пригнічення діяльності серця застосовують адреноміметики (0,3—0,5 мл 0,05 % розчину ізадрину або 0,5—0,7 мл 5 % розчину ефедрину гідрохлориду; 0,3—1 мл 1 % розчину мезатону; 1— 2 мл 4 % розчину дофаміну в 400 мл 5 % розчину глюкози). Препарати вводять надзвичайно обережно, під постійним контролем АТ і пульсу. Використовують також глюкокортикоїди (15—З0 мг преднізолону, 50— 100 мг гідрокортизону, 8—12 мг дексаметазону). За зниження ОЦК вну-трішньовенно вводять плазмозамінні розчини, плазму крові. Під час психомоторного збудження вводять транквілізатори (5—10 мг
При введенні барбітуратів, транквілізаторів ретельно контролюють дихання. Уразі його ослаблення проводять допоміжну вентиляцію легень або ШВЛ. Засоби для ШВЛ мають бути напоготові!
У випадках недостатності дихання забезпечують прохідність дихальних шляхів (аспірація слизу, введення повітроводу, інтубація трахеї), проводять оксигенотерапію, ДШВЛ, ШВЛ за показаннями.
|
|||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-12-15; просмотров: 50; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.116.159 (0.159 с.) |