Принципи аграрного права України.

Загальна теорія права визначає принципи як основоположні засади, ідеї, наукові положення, що визначають загальну спрямованість і найбільш суттєві риси правового регулювання. Принципи визначають характер права в цілому або окремих груп правових норм, інститутів галузей права, вони впливають на формування правового мислення і правову культуру, забезпечують логічність системи права.

Основними принципами права, закріпленими у чинному національному законодавстві, є: спрямованість на зміцнення юридичних засад правової демократичної держави; гарантування прав людини; верховенство права; пріоритетність права власності; захист права власності; рівноправність; нерозривний зв’язок прав і обов’язків; розширення демократії і гласності; захист соціально не захищених верств населення; відповідальність за вину.

При визначенні принципів аграрного права як комплексної, інтегрованої і спеціалізованої галузі права, головним чином приділяється увага засадам внутрішньогосподарських правовідносин, що виникають, функціонують і припиняються в діяльності колективних сільськогосподарських підприємств як основного товаровиробника в сільському господарстві, тому їх можна визначити як спеціальні принципи. Адже принципи аграрного права – це провідні ідеї, основоположні засади, наукові положення, відображені в нормах цієї галузі права, які в комплексі регулюють аграрні відносини. Принципи діяльності суб’єктів аграрного права в сфері зовнішніх аграрних правовідносин, а це головним чином система ринкових економічних відносин є тотожними з принципами діяльності суб’єктів господарського права і вони обґрунтовані в науці цієї галузі права.

Основними спеціальними принципами правового регулювання аграрних відносин в сучасних умовах є: рівність учасників аграрно-правових відносин; свобода аграрного підприємництва і добровільність вибору форм і напрямів господарської діяльності; пріоритетність розвитку аграрно-промислового комплексу; демократизація системи управління агропромисловим комплексом; всебічна охорона і зміцнення всіх форм власності і різноманітних організаційно-правових форм сільськогосподарських товаровиробників, що на них базуються; господарська самостійність і незалежність селянських господарств та інших суб’єктів аграрних ринкових правовідносин; невтручання державних органів у виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських товаровиробників; поєднання правового регулювання діяльності всіх суб’єктів аграрного підприємництва за допомогою державно-правових і локальних внутрішньогосподарських правових актів; тісний органічний зв’язок трудових і земельних відносин; реальна гарантованість суб’єктивних прав селян як громадян України і як суб’єктів аграрних відносин.

Що стосується правовідносин, де об’єктом є земля, то ст. 5 ЗК України визначає такі основні принципи: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритету вимог екологічної безпеки.

Крім основних принципів, аграрному праву притаманні ще і особливі принципи, які зумовлені особливостями мети та змісту аграрних відносин, а саме: пріоритетність сільського господарства в системі всіх інших галузей народного господарства; рівність суб’єктів аграрних правовідносин; право добровільного вибору селянами організаційно-правових форм господарювання на землях сільськогосподарського призначення; тісний органічний зв’язок трудових і земельних відносин; стабільна державна підтримка сільськогосподарського товаровиробника; реальна гарантованість суб’єктивних прав селян як громадян України і як суб’єктів аграрних відносин. стабільна державна підтримка сільськогосподарського товаровиробника; реальна гарантованість суб’єктивних прав селян як громадян України і як суб’єктів аграрних відносин.

Саме на важливість останнього принципу вказує О.О. Погрібний, підкреслюючи, що селянство – це та структурна детермінанта, від якої залежить продовольчий добробут суспільства. Водночас воно уособлює усталений спосіб життя, є носієм національних традицій та добропорядних звичаїв. Проте продовжує існувати великий розрив у реальному забезпеченні матеріальних, соціальних і культурних умов життя й праці жителів міст і сіл. Це зумовлює необхідність гуманізації статусу селянина на сучасних законодавчих засадах, забезпечення справедливого розподілу благ у демократичному правовому суспільстві.

 

Система аграрного права.

Система (структура) аграрного права як галузі – це науково обґрунтоване, логічно послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, нормами яких регулюються суспільні аграрні відносини суб’єктів аграрного підприємництва всіх форм власності. Найважливішими з них є:

Інститут права членства в юридичних особах. Правові норми цього інституту регулюють організаційно-правові відносини, пов’язані з умовами і порядком вступу у члени сільськогосподарських підприємств (товариств, сільськогосподарських кооперативів та ін.) та виходом із них.

Інститут права власності на землю, який сформувався в результаті здійснення земельної та аграрної реформи. У системі наукових досліджень інституту права власності на землю особливе місце займає теоретичний аналіз об’єктів і суб’єктів права приватної власності на землю сільськогосподарського призначення. У цьому контексті велике значення має наукове з’ясування понять земель взагалі, земельної ділянки, та земель сільськогосподарського призначення зокрема, як особливого об’єкту правової регламентації.

Слід погодитися з О.О.Погрібним, який вважає, що комплексну земельно-аграрну природу має і новий правовий інститут – паювання земель. Він був законодавчо започаткований ЗK України 1992 р. та широко задекларований кількома указами Президента України.

Право на земельну частку (пай) стосується переважно колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств і є похідним від права колективної власності на землі сільськогосподарського призначення. Воно є, по суті, основною формою набуття селянами права приватної власності на землі.

Інститут оренди землі. Норми цього інституту регулюють відносини щодо порядку й умов надання земельних ділянок в оренду.

Інститут корпоративного права. Правові норми, що регулюють цей інститут, пов’язані з умовами та порядком заснування господарських товариств різних організаційно-правових форм (АТ, ТОВ).

Інститут фермерського господарства, який включає норми права, що регулюють складний комплекс організаційно-управлінських, трудових, майнових, земельних, сімейних та інших відносин.

Інститут сільськогосподарської кооперації – норми права, які регулюють діяльність як виробничих, так і обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів.

Інститут правового становища особистих селянських господарств. Правовими нормами цього інституту визначається правовий статус суб’єкта особистих селянських господарств ведення приватного підсобного господарства.

Інститут аграрно-договірних відносин, норми якого забезпечують створення, фінансових та інших передумов для ефективної господарської діяльності аграрних товаровиробників.

Інститут пріоритетного соціального розвитку села, норми якого передбачають форми і методи державної підтримки сільського господарства, забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя та праці селян.

Система аграрного права включає в себе загальну та спеціальну частину.

До загальної частини системи аграрного права можна віднесені такі загальнотеоретичні теми: поняття, предмет, методи, принципи і система аграрного права; джерела аграрного права України; аграрні правовідносини і їх суб’єкти; земельна реформа в Україні; право власності на землю в Україні; правовий режим земель сільськогосподарського призначення; правові засади використання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві; державно - правове регулювання виробничо-господарської та фінансової діяльності всіх суб’єктів аграрного підприємництва/

До спеціальної частини системи аграрного права відносяться такі інститути правового регулювання: правове регулювання аграрної реформи в Україні; роздержавлення і приватизація підприємств аграрного сектору економіки України; право членства в юридичних особах (товариствах, агрофірмах, об’єднаннях); право засновництва та корпоративне право; правове становище фермерських господарств; правове становище сільськогосподарських кооперативів; правовий статус особистих селянських господарств; правове регулювання аграрно-орендних відносин; аграрно-договірні відносини; організаційно-правове забезпечення організації праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони здоров’я та соціального розвитку села; правовий захист земельних, трудових, соціальних, майнових та інших прав працівників сільськогосподарських підприємств; юридична відповідальність за порушення земельного та аграрного законодавства; правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів агробізнесу та аграрно-правові відносини в зарубіжних країнах.

 

Тема 7.