Спілкування як інструмент професійної діяльності

Лекція 1

Лекція 2

Лекція 3

Ретельна підготовка.

Перед початком бесіди складіть її план, проаналізуйте ситуацію.

Пам'ятайте, до чого Ви прагнете.

Чітко сформулюйте мету бесіди, виберіть стратегію та тактику проведення бесіди.

3. Намагайтеся створити атмосферу довіри.
Співбесідник намагатиметься зробити для Вас щось хороше, якщо Ви справите приємне враження на нього.

Не підозрюйте співбесідника в ненадійності.

Взаємна довіра завжди необхідна, аби досягти поставленої мети.

З'ясуйте перед бесідою, чи мас ваш співбесідник відповідні повноваження.

Не змушуйте співбесідника постійно приймати рішення.

7. Зосереджуйтесь на реальних потребах, а не на амбіціях.
Поважайте думки співрозмовника, як свої власні. Дотримуючись цього правила, Ви матимете більше шансів обминути гострі кути й узгодити рішення.

8. Слухайте уважно співбесідника й ставте коректні запитання.
Уміння слухати співрозмовника спонукає його до висловлювання власних думок, почуттів, переконань. Тоді виникає мить щирості, іс­тинності, взаєморозуміння, поваги.

Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати.

Лекція 4

Й етап - ПІДГОТОВКА НАРАДИ

Планування

Заплановані наради проводять за графіком, який складають на мі­сяць (квартал), визначають такі пункти:

• порядок денний;

• хто проводить нараду (керівник, заступник керівника);

• дата і час проведення;

• місце проведення;

• склад присутніх;

• тривалість наради.

Мету наради слід формулювати чітко й однозначно, що дозволить забезпечити її дієве проведення; дасть змогу зосередити увагу при­сутніх на найважливіших моментах; відокремити другорядні питан­ня; правильно визначити склад учасників; підвищити ефективність рішень, що приймаються; організувати контроль за виконанням ухва­лених рішень.

Готуючись до наради, насамперед слід потурбуватися про визна­чення порядку денного, пам'ятаючи таке: формулювання питань пови­нно бути чітким і зрозумілим для усіх учасників наради; має містити оптимальну кількість питань (один - два пункти); їхня послідовність повинна бути логічно і психологічно виправданою. Першим до порядку денного вносять питання, з якого не передбачається гостра полеміка, потім обговорюють спірні проблеми, дискусія з яких може бути гострою і тривалою. Зазначений порядок дає змогу розпочати обговорення дискусійних проблем у спокійній обстановці, уникнути упередженості, послабити увагу емоційних чинників.

Дату і час проведення наради визначають згідно з планом або за вка­зівкою керівника. У разі потреби їх погоджують із зацікавленими під­розділами і працівниками. Тривалість наради не повинна перевищувати 1,5 години, а диспетчерської (оперативної) - 30-35 хвилин.

Визначаючи час і дату її проведення, керівник повинен врахову­вати такі чинники: кількість та складність питань порядку денного; терміновість обговорюваних питань; стан поінформованості та під­готовленості учасників.

Нараду доцільно проводити у другій половині дня, не рекоменду­ється проводити більше ніж одну нараду в день, тим паче з постійним складом учасників.

Склад учасників наради встановлюють з урахуванням її мети і по­рядку денного, ступеня ділової зацікавленості потенційних учасників, їхньої компетентності, бажання і здатності брати активну участь в об­говоренні, вносити свої пропозиції.

Й етап - ПРОВЕДЕННЯ НАРАДИ

2.1. Відкриття наради

Відкриваючи нараду, керівник виголошує вступне слово, повідомляє про склад присутніх, у разі потреби називає прізвище, ім'я, по батькові та посади всіх або деяких учасників. Серед учасників наради не пови­нно бути невідомих осіб.

Потім оголошують порядок денний наради та повідомляють ре­гламент.

Рекомендований регламент проведення традиційних нарад є та­ким: вступне слово - 5-7 хв., доповідь - 25-30 хв., відповіді доповідача на запитання - 5-7 хв., виступи у дебатах - 3-5 хв., викладення проекту рішення - 3-5 хв., обговорення і прийняття рішення - 8-10 хв.

Доцільно вказати мету і завдання наради, коротко схарактеризувати проблеми, поставлені перед її учасниками (актуальність, важливість, труднощі, що виникають при їх вирішенні), підкреслити їх практичне значення.

До того ж слід враховувати такі рекомендації голові наради:

• Необхідно нагадати присутнім мету засідання, порядок денний,
встановити регламент.

• Рекомендується з'ясувати, чи немає у учасників запитань, за­уважень, пропозицій щодо порядку денного, регламенту і складу
присутніх.

• Керівник повинен сприяти тому, щоб слово отримав кожен охо­чий, не повинен допускати дублювань у виступах (необхідно
ввічливо вказати, що доповідач повторюється, що ці положення
вже звучали).

• Особливу увагу голова має приділяти висловлюванням опо­нентів.

• Найважливіше завдання голови - організувати і підтримати по­леміку, зацікавлений, відвертий і доброзичливий обмін думками
між учасниками наради. Цього він загострює одні проблеми,
просить висловити думку з інших, не допускає нетактовних
виступів і реплік, з повагою ставиться до кожної думки.
Обов'язок голови - підтримувати у залі атмосферу зацікавле­ності, доброзичливості.

2.2.Виголошення доповіді

Після вступного слова виголошують доповідь або повідомлення. Такий порядок традиційний, проте не завжди він виправданий, у деяких випадках доповідь може замінити коротка інформація, представлена учасникам у письмовому вигляді, тези доповіді або її текст.

Велике значення для успіху виступу має культура мовлення того, хто виступає, зокрема правильність і чіткість вимови, логічність, ви­разність, емоційність.

2.3. Відповіді на запитання

Після закінчення доповіді (повідомлення, інформації) доповідач відповідає на поставлені запитання з метою поглибити і доповнити матеріал на прохання учасників, переконати їх у достовірності інформа­ції, проте запитання не повинні виходити за межі обговорюваної теми.

Іноді під час відповідей на запитання виникає полеміка.

Обговорення доповіді

Забезпечує виявлення думок учасників наради; визначення сильних і слабких сторін доповіді; формулювання різних поглядів на проблему; розроблення нових ідей, підходів і методів.

Саме під час обговорення, діалогу з учасниками керівник отримує нову інформацію, з'ясовує інтереси учасників наради.

Якщо нарада має суто інформаційний, ознайомлювальний характер, керівник може обмежити кількість учасників дискусії.

Форми організації дискусії

«Дерево рішень». Цей метод застосовується під час аналізу ситуації й допомагає досягнути повного розуміння причин, які зумовили при­йняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а ведучий заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них.

Методика проведення:

1. Ведучий визначає завдання для обговорення.

2. Учасникам надається основна інформація з проблеми.

3. Ведучий поділяє колектив на групи по 4-6 осіб. Кожній групі
роздають таблиці та яскраві фломастери. Визначається час на ви­
конання завдання (10-15 х в.).

4. Учасники дискусії заповнюють таблицю й приймають рішення
з проблеми.

5. Представники кожної групи розповідають про результати.

    Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу. Група з 3-5 осіб дискутує на заздалегідь обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або ставлять запитання учасникам бесіди.

Ток-шоу дає можливість чітко висловити різні точки зору за заданою темою, але для цього учасники обговорення повинні бути добре під­готовлені. У всіх рівні умови - 3-5 хвилин. Ведучий повинен стежити, щоб учасники не відхилялись від заданої теми.

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий визначає тему, запрошує основних учасників, виробляє правила проведення дискусії, регламент виступів.

2.Учасників дискусії потрібно розсадити так, щоб глядачі були
навколо столу основних дійових осіб.

3.Ведучий починає дискусію: представляє учасників і оголошує
тему.

4.Першими виступають учасники (20 хв.), після чого ведучий за­прошує глядачів узяти участь в обговоренні.

5. Після дискусії ведучий підсумовує, стисло аналізує висловлю­вання учасників.

Дискусія «Мозковий штурм». Ефективною формою організації дис­кусії, якою послуговуються досвідчені керівники для пошуку виходу з проблемних ситуацій, є «мозковий штурм» - метод колективного про­дукування великої кількості нових ідей і варіантів рішення складних, творчих завдань, які недоступні розуму та зусиллям однієї людини, за короткий проміжок часу. Метод було запропоновано ще у 40-х роках минулого століття американським психологом А. Осборном.

Під час обговорення учасники повинні працювати «як один мозок», цілеспрямований на генерування нових ідей. Висловлені ідеї пере­глядаються і відбирається краща, найправильніша або найефективні­ша. Кожен учасник зосереджує свою увагу на пошуку нових підходів, а не на критиці висловлених іншими думок, а відтак усі учасники мо­жуть спокійно висловлювати свої думки.

Процес «мозкового штурму» передбачає дві стадії: на першій вно­ситься якомога більше ідей або рішень проблеми, на другій аналізу­ються ідеї і відбираються кращі і найбільш придатні для подальшого опрацювання. Участь у спілкуванні з використанням цього методу згуртовує колектив, значно підвищує їх інтелектуальний потенціал, прикладом «мозкового штурму» є гра «Що? Де? Коли?».

Для того, щоб таке спілкування було ефективним, доцільно роз­глядати лише одну проблему. За кількістю учасників оптимальною буде група від 7 до 13 осіб. Важливо розмістити учасників по колу, щоб вони добре бачили один одного і були рівноправними. Психологічний бар'єр у такій групі зникає швидше, якщо склад учасників більш-менш однорідний, варто обмежити час обговорення (у межах від 15 хвилин до 1 години), бо брак часу стимулює діяльність мозку.

Основні правила застосування методу «мозкового штурму» такі:

· Серед присутніх виділяються підгрупи генераторів, критиків і захисників ідей та підгрупа остаточного оцінювання запропо­нованих ідей.

· Під час «мозкової атаки» усі рівні, немає ні керівника, ні підлеглих - є ведучий і учасники.

· На етапі генерації ідей заборонені будь-які критичні зауважен­ня і оцінки. Кожна пропозиція фіксується (на дошці, в зошитах, за допомоги магнітофона).

· Дозволяється ставити запитання з метою уточнення і розви­тку ідеї.

· Неодмінною умовою «штурму» є оптимізм, впевненість у по­зитивному результаті. Утверджується особистісно-діалогічний стиль спілкування, доброзичливість.

· Етап - висування ідей - може бути проведений у два-три періоди по 7-10 хвилин. Групи критики, захисту й оцінювання після кож­ного періоду приймають рішення і занотовують їх до протоколу «штурму». Під час критики ідей будь-яка форма їх захисту за­боронена. Автор ідеї теж висловлює свою думку про її недоліки.

· На прикінцевому етапі критика знову заборонена, висловлюються лише пропозиції щодо розвитку найбільш оригінальних ідей і їх практичної реалізації. Ведучий узагальнює результати творчої ро­боти, називаючи ідеї і способи розв'язання поставлених завдань.

Дебати - обговорення якого-небудь питання, полеміка⁵⁵. Найго­ловніше у дебатах - передавання повідомлення якомога зрозуміліше, водночас апелюючи до повідомлення опонента, тобто завдання деба­тів - переконати опонентів і слухачів у правильності поглядів.

Усі промовці намагаються залучити на свій бік якомога більшу кіль­кість людей, тому дебати мають характер змагання, за регламентом якого слідкує ведучий. Голова під час дебатів повинен простежити, щоб кожен промовець ефективно використав відведений йому час, а також захисти­ти доповідача від неправомірних атак опонентів. Важливо, щоб учасники дебатів узгодили з головою правила й форму дебатів до початку. Зазвичай дебати складаються з таких трьох етапів:

1. Формулювання та обґрунтування власного бачення проблеми. На цьому етапі важливо справити сильне враження, адже пер­ший удар - половина виграної битви. Викласти власний погляд чітко і зрозуміло упродовж обмеженого часу - справжнє мис­тецтво, головним для якого є чотири чинники: увага аудиторії, актуальність питання, аргументація, сприймання присутніми.

Щоб вас сприймали слухачі, треба:

· бути доброзичливим і відвертим;

·   не применшувати своїх можливостей, але й не перебільшувати їх;

· не дозволяти собі ставитися зверхньо як до присутніх, так і до опонентів;

· демонструвати інтерес до свого опонента, поважати його думки, навіть якщо вони різко протилежні вашим.

2. Обмін аргументами й запитаннями із залу. Це етап, на яко­му доповідачам дозволяється перебивати одне одного, а також передбачені запитання із залу

Дебати- це стратегічна тактична гра, одержати перемогу в якій означає переконати присутніх. На другому етапі важливо вміти викорис­товувати зустрічні методи: заспокійливий протест (Ви, певно, погано поінформовані? Ви зовсім не маєте рації?); умовне схвалення (Певна річ, Ви маєте рацію і донедавна це справді було так, але я можу навести такі зміни...); тактика ігнорування: ви нехтуєте реакцією опонента і поверхово розглядаєте його заперечення, водночас наводите пере­конливі аргументи «за»; відкладна тактика: ви визнаєте, що є певний сенс у аргументах опонента, але зараз вони недоречні, можливо, вони стануть у пригоді пізніше; повторення: щоб переконати присутніх, ви повторюєте свої аргументи, послуговуючись різними мовними засобами; підміна понять: заперечуючи опонентові, ви змінюєте його аргументи на: Так, це дуже цікаве запитання. Це, певна річ, цікаве запитання.

 3. Останнє слово опонентів. Третій етап дебатів найкоротший: кожному з опонентів надається ще одна можливість вислови­тися. Щоб прикінцеве слово було дієве, необхідно ще раз на­голосити на суті виступу.

Ці та інші методи спілкування дають змогу генерувати ідеї, зба­гачувати творчу діяльність організації, а керівникові оперативніше впроваджувати нововведення.

 

Лекція 1

Спілкування як інструмент професійної діяльності

1. Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.

2. Види, типи і форми професійного спілкування.

3. Невербальні компоненти спілкування.

4. Гендерні аспекти спілкування.

5. Поняття ділового спілкування. Особливості ділового спілкування.

 

Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.

Спілкування – це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

О. Селіванова у книзі „Сучасна лінгвістика: Термінологічна енциклопедія” подає таке визначення спілкування: спілкування – це цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомогою вербальних засобів.

Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного резуль­тату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її за­собом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкуван­ня, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях.

Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.

Правила спілкування - «рекомендації щодо ефективного спіл­кування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу»³⁷. Ці правила засвоюються у процесі на­вчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.

Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації, що зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації.

Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різно­манітних процесах спілкування.

Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до по­коління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття «комунікація» ширше поняття «спілкування». Ми розгля­датимемо ці терміни як синоніми «з метою наголошення на про­цесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні».

Функції спілкування (від лат. - виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, ви­окремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства в цілому та безпосередніми контактами людей, інші - як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші - з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномену.

Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф. С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування:

· контактну (створення атмосфери обопільної готовності пере­давати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до за­вершення акту спілкування;

· інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);

·   спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

· координаційну (узгодження дій комунікантів);

· пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідо­млень);

· емотивну (обмін емоціями);

· налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі ро­льових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);

· регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адре­сант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.

Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репре­зентує й інші функції:

· інструментальну (отримання і передавання інформації, необхід­ної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);

· інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного
комунікативного процесу);

· функцію самовираження (демонстрування особистісного інте­лекту і потенціалу);

· трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);

· функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);

· функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спіл­кування);

· експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)

2. Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1. За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне)
і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове,
друковане.

3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, на­вчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується
сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове
(3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване
не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше
здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне,
монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосун­ки, що опосередковуються соціальними професійними ролями
(начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і
неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кіль­каразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), дов­готривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (спів­
розмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати
спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування
(особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з
керівником.

10.За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (вста­новлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і
соціальне зорієнтоване (встановлення статусних, рольових сто­сунків - лікар - пацієнт).

11.За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефек­том: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна
діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні
контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних,
виробничих проблем); нейтральне (міжособистісні контак­ти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми);
небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню
мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літератур­них норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне.

За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено орга­нізаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:

· індивідуальні й групові бесіди;

· телефонні розмови;

· наради;

· конференції;

· збори;

· дискусії;

· полеміка.

Ф. С. Бацевич у підручнику «Основи комунікативної лінгвістики» подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:

• залежно від форми втілення мовних засобів - монологічне,
діалогічне, полілогічне;

• з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення без­
посереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення
опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція,
телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);

• залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, на­укове, офіційно-ділове, естетичне.

• за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і орга­нізоване (збори, мітинги, конференції тощо);

• за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружне
(розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоніс­тичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (ро­льове).

Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.

3. Мовлення - не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомоги інших засобів - жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні) засоби.

Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.

Один з найвідоміших фахівців з питань спілкування А. Піз стверджує, що за допомоги слів передається всього 7 % інформації, тоді як звуковими засобами - 38 %, а за допомоги міміки, жестів і поз - 55 %. Без сумніву, вербальні і невербальні засоби спілкування потрібно інтерпретувати не ізольовано, а в єдності, оскільки вони підсилюють взаємодію між співбесідниками. Між вербальними і невербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл функцій: словесними передається чиста інформація, а невербальни­ми - ставлення до партнера. Бажано розвивати вміння читати (ро­зуміти) невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому щирі. Вміння користуватися ними сприяє форму­ванню культури спілкування.

На думку американських вчених, для формування першого враження від співрозмовника важливими є перші чотири хвилини зустрічі, а деякі вважають, що досить і двох хвилин.

У наукових дослідженнях є різні класифікації невербальних засобів, які включають:

Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні. Серед них важлива роль відводиться міміці.

Міміка - це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають пси­хічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.

Міміка репрезентує шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство. З мімікою тісно пов'язаний візуальний контакт, тобто погляд, що становить важливу частину спілкування. Розрізняють діловий, світ­ський та інтимний погляди залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника.

Погляд, спрямований у трикутник, вершиною якого є точка по­середині чола, а основою - лінія між очима, є діловим. Він не опус­кається нижче очей. Якщо погляд фіксується нижче лінії очей - то це соціальний погляд. Інтимний погляд спрямовується в трикутник між очима і грудьми.

Погляд має завжди відповідати типові спілкувальної ситуації. Неабияке значення у спілкуванні відіграють жести.

Жести - це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.

За функціональним призначенням і природою вирізняють такі їх види:

1. Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні
частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, спо­вільнення чи прискорення темпу мовлення.

2. Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки по­
чуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування,
розчарування.

3. Вказівні жести виконують функцію виділення якогось пред­мета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами
пальців, кисті, цілої руки.

4. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин,
інших людей (їхню форму, рухи, розміри). Ними користуються
в тих випадках, коли не вистачає слів чи необхідно підсилити
враження і вплинути на слухача наочно.

4. Жести-символи інформують про певні дії, властивості, наміри
тощо. Такі жести не мають нічого спільного з діями, про які
вони сигналізують. Наприклад, піднесена рука з випрямлени­
ми пальцями - «прошу слова». До жестів-символів належать
умовні жести вітання, прощання, заклик до мовлення, перед­
чуття приємного.

Наведемо поширені жести і їх тлумачення:

• пальці рук зціплені - знак розчарування і бажання співрозмов­ника приховати своє негативне ставлення;

• прикривання рота рукою - слухач розуміє, що ви говорите
неправду;

• почухування і потирання вуха - співрозмовник наслухався і
хоче висловитися;

• потирання скронь, підборіддя, прикривання обличчя руками -
особа не налаштована розмовляти в цей момент;

• людина відводить очі - підтвердження того, що вона щось при­ховує;

• схрещення рук на грудях - людина нервує, краще розмову за­
кінчити чи перейти на іншу тему;

• схрещення рук і тримання пальців у кулаку - людина налашто­вана вкрай вороже;

• відтягування комірця - людина гнівається або дуже схвильована;

• вказівний палець спрямований прямовисне до скроні, а вели­
кий підтримує підборіддя - негативне або критичне ставлення
до почутого;

• руки за головою - впевненість, перевага над співрозмовником;

• потирання ока - людина говорить неправду;

• тримання рук за спиною - впевненість у собі.

Поза теж має комунікативний сенс і репрезентує не тільки душевний стан людини, але й її наміри, налаштованість на розмову.

Поза - це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає лю­дина. Вирізняють «закриті» й «відкриті» пози. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, на­хилятиметься в його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати - то відійде назад, стоятиме напівобернувшись. Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде на­пружена, якщо не потрібно підкреслювати свій статус - займе спокійну невимушену позу.

І насамкінець, хода людини, тобто стиль пересування, теж на­лежить до важливих невербальних засобів спілкування. За ходою можна впізнати емоційний стан співрозмовника - гнів, страждання, гордість, щастя.

Хода тяжка, коли людина гнівається, легка - радіє, в'яла, пригні­чена - страждає. Найбільша довжина кроку, коли людина почувається гордо.

Окрему систему становлять ритміко-інтонаційні невербальні за­соби: інтонація, гучність, темп, тембр, тональність. Радість і недовіра зазвичай передаються високим голосом, гнів і страх - також досить ви­соким голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і ви­соти звуків. Горе, сум, втому передають м'яким і приглушеним голосом.

Темп мовлення теж відтворює певний стан людини: швидкий - пере­живання і стривоженість; повільний - пригнічення, горе, зарозумілість чи втому.

До такесичних засобів спілкування відносять: динамічні дотики у формі потиску руки, поплескування по плечах, поцілунку. Доведено, що динамічні дотики є не лише сентиментальною дрібницею спілку­вання, а й біологічно необхідним засобом стимуляції. Вони зумовлені багатьма чинниками: професійним статусом партнерів, віком, статтю, характером їх знайомства.

Такий такесичний засіб як поплескування по плечу можливий за умови близьких стосунків партнерів спілкування.

Потиск руки може бути трьох типів: домінантним (рука зверху, долоня розвернута вниз), покірним (рука знизу, долоня розвернута вверх)та рівноправне.

Екстралінгвістична система - це наявність під час спілкування пауз, а також різних вкраплень у голос - сміху, плачу, покашлювання, зітхання. Ці засоби доповнюють словесні висловлювання.

Спілкування завжди просторово організоване. Американський антро­полог Е. Холл увів термін «проксеміка», що означає «близькість». Вчені виокремлюють чотири дистанції між учасниками спілкувального акту:

• інтимна (від 0 до 45 см) - спілкування з дітьми, дружиною,
коханими, коханими, найближчими друзями;

• особиста (від 45 до 120 см) - спілкування під час зустрічей,
на вечірках, у кулуарах конференцій тощо;

• соціальна (суспільна) (від 120 до 400 см) - міжособистісне
спілкування з малознайомими людьми;

• громадська (відкрита) (від 400 до 750 см) виступ лектора перед
аудиторією.

Проксеміка - це не тільки відстань між спілкувальниками, а й конфігурація, яку вони творять. Якщо спілкувальники сидять на­впроти, вони частіше конфліктують. За звичайної розмови доцільно розташовуватися під кутом один до одного. Під час ділової зустрічі сідають з одної сторони столу. Незалежна позиція визначається у роз­ташуванні по діагоналі.

На багатолюдних заходах зазвичай ставлять на столах картки з прізвищами запрошених.

Отже, щоб успішно здійснювати професійну діяльність, треба знати і вміти розпізнавати (читати) невербальні засоби спілкування.

4. Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є досліджен­ня комунікативної взаємодії індивідів (жінка-чоловік) у співвідношенні з параметрами мови. Гендерний статус учасників спілкування впливає не лише на стратегію і тактику мовленнєвого спілкування, а й на його тональність, стиль, характер.

Гендерні пошуки у лінгвістиці зводяться до таких підходів:

- маніфестація гендеру в стилі спілкування;

- виявлення особливостей мовлення чоловіків та жінок - мовні
гендерні стереотипи;

- вираження гендеру на різних мовних рівнях: морфологічному,
лексичному та текстуальному;

- гендер і традиції мовленнєвого етикету.

Як стверджують психологи, лінгвісти, стиль спілкування жінок і чоловіків найяскравіше репрезентується в діловій та професійній сфері. Чоловічий стиль спілкування зорієнтований на систему доміну­вання: чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість, зосередженість на завданні, схильність до стереотипів у спілкуванні. Такий стиль називають авторитарним. Для чоловіків найважливішою е інформація, результат, факти, цифри, для них тільки одна відповідь правильна (переважно це - власна думка).

Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегі­альне прийняття рішень, заохочення активності учасників комуніка­тивного процесу, що сприяє зростання ініціативності співрозмовників, кількості нестандартних творчих рішень.

Для чоловіків характерним є виокремлення свого «Я», а для жінок -актуалізація «Ми» в налагодженні професійних ділових контактів.

Типовою рисою жіночої вербальної поведінки є прагнення створи­ти доброзичливу атмосферу спілкування, уникати засобів, що можуть образити співрозмовника, демонструвати загальну позитивну налаштованість. Щодо чоловічої вербальної поведінки, то вона демонструє загальний негативний настрій комуніканта, зосередження на своїх власних проблемах, небажання враховувати інтереси співрозмовників. Однією з проблем дослідження особливостей вияву людського чинника в мові є встановлення лексико-стилістичних засобів і спо­собів їх транслювання залежно від статі комунікантів. У цьому сенсі слід наголосити на вживанні лексичних одиниць із семантичною функцією кваліфікації ступеня вияву ознаки. Для зображення вер­бальної поведінки жінок типовим є підсилення ступеня вияву певної ознаки шляхом таких інтенсифікаторів: дуже, надто, надзвичайно, вельми, сильно, страх (як), здорово, не на жарт, ой! ох! аж он як, тощо.

Отже, жінки схильні перебільшувати вияв ознаки, а чоловіки - вживати вульгаризми, грубі й лайливі слова для висловлення силь­но негативних емоцій. Жінки частіше вживають слова зі значенням невпевненості (мабуть, напевне, певно, очевидно, либонь), а чоловіки демонструють свою незаперечну переконаність (я глибоко перекона­ний, ясна (звісна) річ, що й казати, зрозуміло). Бажання чоловіків показати у спілкуванні з жінками високий рівень ерудиції спонукає їх до вживання професійної лексики.

Гендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикет­ному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки конт­ролюють і керують перебігом її. Жінки частіше, ніж чоловіки, просять вибачення, докладно щось пояснюють.

У етикетних ситуаціях знайомства чи прощання домінує чоловіче мовлення, що виявляється у компліментах та цілуванні руки жінки.

Запропоновані висновки про тендерні аспекти спілкування не пре­тендують на вичерпність, універсальність, але заслуговують на увагу для подальших серйозних студій цієї проблеми.

 

5. Сфери професійних стосунків, спілкування, комунікації належать до фундаментальних вимірів людського світу. Особливої гостроти ці проблеми набувають в умовах глобалізаційних процесів, коли вельми по­ціновуються уміння спілкуватися, результативно вирішувати професійні проблеми, трансльовані в ту чи іншу «фахову справу». Інтереси справи, а не конкретних співрозмовників, переважають в діловому спілкуванні. Ділове спілкування - це цілеспрямований процес обміну інфор­мацією, що переслідує конкретну мету.

Метою д