Фінансові методи торговельної політики

Метою фінансування як методу регулювання міжнародної торгівлі, зокрема розширення експорту, є дискримінація іноземних компаній на користь національних виробників і експортерів на основі зниження вартості експортованого товару і підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку. Фінансування експорту здійснюється з таких джерел: державного бюджету, банків, фондів, самих експортерів і банків, які їх обслуговують. До фінансових методів торгової політики належать: демпінг, субсидії, експортне кредитування.

 

Демпінг - це експорт товарів за цінами, нижчими від собівартості, чи, принаймні, за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Отже, демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

 

Здійсненню демпінгу сприяють: розходження в попиті на товар у різних країнах; наявність певних передумов, що дозволяють виробникові встановлювати і диктувати ціни; торгові бар'єри і високі транспортні витрати, що дозволяє виробникові відгородити зовнішній ринок, де він продає товар за низькими цінами, від внутрішнього ринку, де відбувається продаж товару за вищими цінами.

 

У міжнародній торговій практиці розрізняють спорадичний, постійний і хижацький демпінг.

Спорадичний демпінг - це епізодичний продаж несподіваних надлишків товару на світовому ринку за нижчими цінами, ніж на внутрішньому ринку.

 

Цей вид демпінгу використовується у випадку виникнення у фірми надвиробництва товарів. Не маючи можливості реалізувати товар у себе в країні і не бажаючи зупиняти своє виробництво, фірма продає товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною порівняно з внутрішньою ціною.

 

Постійний демпінг - це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

 

Хижацький (навмисний) демпінг - це тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін.

 

Демпінг може здійснюватися за рахунок коштів окремих фірм, що прагнуть заволодіти зовнішнім ринком своєї продукції, і за рахунок державних субсидій експортерам.

 

Незважаючи на те, що демпінг приносить країні-імпортеру певну вигоду, поліпшуючи її умови торгівлі, уряди вважають усі види демпінгу іноземних виробників формами несумлінної конкуренції. Тому він заборонений як міжнародними правилами СОТ, так і національним законодавством ряду країн. Якщо факт демпінгу доведений, то країна вправі вводити торгові обмеження у вигляді антидемпінгових мит. Для законного введення антидемпінгових мит необхідна наявність двох критеріїв: продаж товару за кордон за ціною нижчою, ніж у країні походження, і нанесення матеріальних збитків галузі вітчизняної промисловості. До факторів, що негативно впливають на стан галузі вітчизняної промисловості, відносяться:

 

§ фактичне чи потенційне падіння виробництва, продаж, втрата частини ринку, прибутків, продуктивності, доходів від інвестицій чи використання потужностей;

 

§ вплив на внутрішні ціни;

 

§ фактичний чи потенційний вплив на грошові обіги, товарно-матеріальні запаси, зайнятість, заробітну плату, темпи зростання, здатність залучати капітал чи інвестиції.

 

У світі зростає кількість антвдемпінгових розслідувань. За даними СОТ, у 2005 р. їх було 250. Особливо активно використовують антидемпінгові процедури країни, що лібералізували свій режим імпорту, оскільки використання антидемпінгових розслідувань є ефективним і законним інструментом захисту внутрішнього ринку.

 

Найбільше зараз розслідувань проводять країни Азіатського регіону - Індія (54), Таїланд (14). На третьому місці - США й Австралія (по 13). Активно застосовує антидемпінгові заходи Європейська комісія. Нею були впроваджені антидемпінгові мита в розмірі до 53,1% на імпорт сталевих труб з Чехії, Польщі, Таїланду, Туреччини, України.

 

Серед товарів за кількістю антидемпінгових розслідувань у світі лідирує продукція сталеливарної промисловості (46 випадків, або 19,2%), хімічної промисловості (43, або 18%) і пластмаси (36, або 15%).

 

В Україні від антидемпінгових розслідувань в основному страждають металурги і хіміки. Зараз проти України ведеться понад 20 антидемпінгових і спеціальних розслідувань у 13 країнах світу, втому числі в Східній Європі (Чехія, Польща, Угорщина, Болгарія) - 9 розслідувань по хімічній і металопродукції, у Росії - 7 по металопрокату, кондитерських виробах, м'ясу, шпалері; у Мексиці - 1 по феросилікомарганцю; у США - 1 по нітрату алюмінію; у Перу - 1 по металопродукції; у Китаї - 1 по холоднокатаному прокату; в Індії - 1 по валках для прокатних етапів; у Туреччині - 1 розслідування по склу. Обсяг поставленого під сумнів експорту - понад 500 млн дол. Зонами ризику нових розслідувань є Росія, Східна Європа (Польща, Угорщина, Болгарія, Чехія, Словаччина, Румунія), Південно-Східна Азія (Китай, Тайвань, Таїланд, Південна Корея). Усього за різними оцінками за останні 10 років українські виробники втратили від торгових обмежень понад 2 млрд дол.

 

Антидемпінгові розслідування стали головною причиною відходу наших експортерів з ринків США і ЄС на ринки Азії. Підставами для проведення антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних виробників експерти вважають низьку ціну на українську продукцію, непогодженість постачань, роботу українських підприємств через безліч посередників, що приводить до мимовільного захоплення занадто великої частки того чи іншого ринку (щоб потрапити під розслідування, як вважають західні експерти, досить зайняти значно менше ніж 10% ринку США або ЄС, а українські експерти визначають цю частку чужого ринку в 1-3%).

 

В Україні антидемпінгові розслідування, що закінчилися відповідними санкціями, проводилися у відношенні імпорту електричних лампочок з Росії, Білорусії, Польщі, Угорщини (імпорт збільшився з 24 до 228%), імпорту плит, аркушів, плівок, пластинок з поліуретану з ЄС, країн Балтії, Росії, Білорусі, Норвегії, Польщі, Туреччини, Чехії, Угорщини (темпи зростання імпорту перевищили 165%); імпорту хутра і полотнини з Білорусі, Литви, Латвії, Китаю, Польщі, США, Росії, Угорщини (темпи зростання імпорту досягли 258%, при цьому темпи зростання імпорту штучного хутра - 1333%). У даний час розглядаються справи щодо імпорту магнезіальних вогнетривів з Росії, Словаччини, Німеччини і лако-фарбової продукції з Росії, лимонної кислоти з Китаю (окремі партії ввозилися по 216 дол. за 1 т, а на українському рішку продавалися по 800-840 дол.).

 

Світові тенденції розвитку застосування антидемпінгового регулювання зводяться до такого:

 

§ відбувається визначення правил "гри" в антидемпінговому законодавстві шляхом створення багатосторонніх консультацій і організацій, як наприклад СОТ;

 

§ у довгостроковому плані кількість розслідувань зростатиме, однак це призведе до того, що більшість трансакцій буде проводитися ТНК, трансферні ціни яких важко контролювати. До того ж дочірні підприємства ТНК контролюють значну частину ринку, що зменшує шанси на визначення внутрішніми виробниками своєї позиції і на можливість оскаржитися в адміністративний орган, що починає антидемпінгові розслідування;

 

§ " процеси глобалізації й інтернаціоналізації ведуть до більш ефективного міжнародного поділу праці, оскільки неможливо постійно застосовувати антидемпінгові санкції урядами окремих країн. Такі дії будуть істотно погіршувати двосторонні політичні відносини;

 

§ поява нових інформаційних продуктів, частка яких у ВВП країн зростає, зумовлює неможливість застосування до них антидемпінгового регулювання, оскільки ці продукти не підлягають ціновому порівнянню на внутрішньому і зовнішньому ринках через їхню нестандартність і неуніфікованість.

 

Субсидії. Уряди багатьох країн для розвитку певних галузей і проведення необхідної експортної політики використовують субсидування, тобто здійснюють державні дотації виробникам при їхньому виході на світовий ринок. Інакше кажучи, субсидія - це фінансова чи інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту товару, в результаті якої суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Така підтримка національних товаровиробників у той же час дискримінує імпортерів.

 

Залежно від характеру виплат розрізняють пряме і непряме субсидування.

 

Прямі субсидії - це безпосередні виплати експортеру після здійснення ним експортної операції, що дорівнюють різниці між його витратами й отриманим доходом. Прямі субсидії суперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.

 

Непрямі субсидії - це приховане дотирування експортерів через надання пільг щодо сплати податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит і т.п.

 

За ознакою специфічності субсидія буває:

 

§ легітимною, яка не дає основ для застосування компенсаційних заходів;

 

§ нелегітимною, яка дає підстави для застосування компенсаційних заходів. Існують внутрішні і зовнішні (експортні) субсидії.

 

Внутрішні субсидії - це бюджетне фінансування внутрішнього виробництва товарів, що конкурують з імпортними. Вони вважаються одним з найбільше замаскованих фінансових інструментів торгової політики, а також кращим методом обмеження імпорту порівняно з імпортним тарифом і квотою, тому що не спотворюють внутрішніх цін і забезпечують менші втрати для країни (втрати для національної економіки виникають через те, що: а) внаслідок одержання субсидії неефективні місцеві товаровиробники мають можливість продавати свій товар; б) субсидії фінансуються за рахунок бюджету, тобто за рахунок податків).

 

Експортні субсидії - це бюджетне фінансування національних експортерів, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку, і тим самим стимулювати експорт.

 

Експортні субсидії можуть надаватися в таких основних формах:

 

§ надання підприємству прямих субсидій;

 

§ виплата премії у випадку здійснення експортних операцій;

 

§ установлення пільгових (за ставками, базою рахування, механізмом стягування і т.п.) транспортних чи фрахтових тарифів для експортних відвантажень порівняно з перевезеннями на національному ринку;

 

§ безпосереднє чи опосередковане постачання державним органом імпортних чи національних товарів для використання у виробництві товарів на експорт на умовах, більш сприятливих порівняно з умовами постачання конкуруючих товарів для виробництва товарів, призначених для споживання на внутрішньому ринку, якщо такі умови вигідніші, ніж на світових ринках для їхніх експортерів;

 

§ звільнення чи відстрочка сплати прямих податків1, що повинні сплачуватися експортерами при здійсненні експортної операції, або сплати внесків у фонди соціального страхування;

 

§ надання знижок при сплаті податків;

 

§ установлення, у випадку виробництва і постачання товарів на експорт, звільнень по сплаті чи поверненню сплачених сум непрямих податків2;

 

§ зменшення ставок чи повернення сплачених сум податків з імпорту матеріально-технічних ресурсів, товару на експорт;

 

§ здійснення державою програм гарантування чи страхування експортних кредитів, програм страхування чи гарантування незбільшення вартості експортованих товарів чи програм, що стосуються валютних ризиків з використанням ставок премій, недостатніх для покриття довгострокових витрат і втрат, пов'язаних з реалізацією цих програм.

 

Експортна субсидія знижує експортну ціну товару і попит на товар за кордоном збільшується. Внаслідок цього умови торгівлі країни, що експортує, погіршуються. Однак через зниження експортної ціни збільшується кількість одиниць експортованого товару. Оскільки через зростання експорту менше товару надходить на внутрішній ринок, внутрішня ціна на нього збільшується. Одержить країна, що експортує, виграш чи програє, залежить від того, чи удасться за рахунок збільшення обсягу продаж компенсувати втрати, пов'язані з погіршенням умов торгівлі, тобто зниженням експортної ціни.

 

Експортна субсидія є статею витрати бюджету, а, значить, додатковим податковим тягарем для платників податків (витрати на фінансування субсидій дорівнюють добутку кількості товару, експортованого після введення субсидії, на розмір субсидії).

 

Отже, оскільки субсидії зменшують витрати виробників, вони впливають на міжнародну торгівлю шляхом штучного поліпшення конкурентоспроможності визначеної фірми на експортних ринках, чи шляхом надання переваг внутрішньої продукції перед імпортною. Субсидії можуть досягати таких обсягів, що це спотворює механізм міжнародної торгівлі. Прикладом цьому може бути ринок пшениці. Міжнародна Рада з питань торгівлі пшеницею вважає, що державні субсидії експорту впливають на 2/3 міжнародної торгівлі пшеницею. Таким чином, обсяги експорту пшениці досить часто відбивають розмір державних субсидій.

 

Країна-імпортер при виявленні експортного субсидування (використання неле-гітимної субсидії) може вводити компенсаційне мито, що стягується з товарів, які є об'єктом застосування компенсаційних заходів. Ці заходи можна застосовувати у випадку серйозного збитку, заподіяного інтересам іншої країни, зокрема в таких випадках:

 

§ загальний обсяг субсидування щодо вартості продукту перевищує 5%;

 

§ субсидії покривають виробничі витрати галузі промисловості;

 

§ субсидії, що не є одноразовим заходом, покривають виробничі витрати підприємства;

 

§ відбувається пряме списання заборгованості урядом.

 

У світі зростає кількість випадків боротьби із субсидованим експортом. Однак кількість антисубсидиційних розслідувань збільшується повільнішими темпами порівняно з антидемпінговими справами. Найбільша кількість справ розглядається Європейською комісією, США, Канадою, Чилі. США вважається традиційним користувачем антисубсидиційних розслідувань (у середньому 20 розслідувань за рік). Головні країни, проти яких відкриті справи, - Індія, Тайвань, Таїланд, Індонезія. Половина всіх антисубсидиційних розслідувань пов'язана з використанням сталевих виробів, інші справи стосуються секторів хімії, тканин, металів, продуктів харчування.

 

Експортні кредити. Для приховання експортних субсидій уряди використовують експортне кредитування, що передбачає фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняними товаровиробниками.

 

Надання експортних кредитів здійснюється у вигляді:

 

§ субсидованих кредитів вітчизняним експортерам. Такі кредити видаються державними банками під відсоткову ставку, нижчу від ринкової;

 

§ державних кредитів іноземним імпортерам при обов'язковій умові закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий кредит.

 

Нетарифне регулювання - це комплекс заходів обмежувально-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

 

До інструментів нетарифного регулювання належать: 1. Імпортні квоти - це кількісні обмеження обсягів імпортованої продукції.

2. "Добровільне" обмеження експорту - кількісне обмеження експорту, визначене обов'язками одного з партнерів, встановленого міжурядовими угодами про впровадження квот на експорт товару.

3. Антидемпінгове регулювання - заборона необгрунтованого зменшення ціни нижче рівня світової.

 

4. Технічні бар'єри - це перешкоди для імпорту іноземних товарів, зумовлені їхньою невідповідністю національним стандартам систем виміру та інспекції якості, вимогам техніки безпеки, санітарно-ветеринарним нормам, правилам пакування, маркування та іншим вимогам.

 

5. Експортний податок - оподаткування експорту, що зменшує його прибутковість, сприяє поверненню частини товару на внутрішній ринок.

 

Застосування експортного податку деякими країнами (перш за все, країнами, що розвиваються) зумовлюється, як правило, міркуваннями фіскального характеру, оскільки інші форми мобілізації коштів до державного бюджету (податки на прибуток, на нерухоме майно тощо) не забезпечують необхідних надходжень. По-друге, якщо ціни на імпортні товари залишаються без змін, то збільшення ціни експортних товарів дозволяє поліпшити певною мірою умови торгівлі країни. По-третє, експортний податок може використовуватися з метою боротьби з інфляцією, перерозподілу доходів у межах країни.