Банк Англії як центральний орган банківської системи

Сьогодні усі кредитні установи Великобританії можна поділити на дві групи: банківський сектор та небанківські фінансові інститути (рис. 4.1). Згідно з банківським законодавством в основі банківської системи є Банк Англії.

Банк Англії, як і центральні банки інших країн, є центром фінансових та економічних перетворень, обумовлених потребами адаптації до умов, що постійно змінюються. Це вимагає внесення принципових змін у його функції, організацію і технологію, а також радикально нового підходу до міжбанківської кооперації і міжнародного співробітництва.

Велику кількість функцій, які виконує Банк Англії, можна поділити на дві групи:

1) прямі професійні зобов'язання, що витікають з банківського статусу (депозитно-позичкові, розрахункові й емісійні операції*);

2) контрольні функції, за допомогою яких держава здійснює втручання в грошово-кредитну систему, намагаючись впливати на розвиток економічних процесів.

Ці функції Банк Англії виконує, спираючись насамперед на традиції, а не на правові норми. Різноманітні правила і процедури, що регламентують діяльність кредитно-банківських установ, установлені як "джентльменські угоди" між цими установами і Банком Англії.

Рис. 4.1. Кредитна система Великобританії

Необхідно зазначити, що усі функції, які виконує Банк Англії, спрямовані на досягнення трьох основних цілей, серед яких2:

1. Здійснення грошової політики, тобто підтримання вартості національної валюти, передусім за допомогою операцій на ринку, погоджених із урядом.

2. Забезпечення стабільності фінансової системи через прямий контроль над банками й учасниками фінансового ринку та забезпечення сталої й ефективної системи платежів.

3. Забезпечення і підвищення ефективності й конкурентоспроможності фінансової системи всередині країни і зміцнення позицій Лондонського сіті як провідного міжнародно-фінансового центру.

Відповідно до даних цілей можна виділити такі функції Банку Англії, які є універсальними для центральних банків розвинених країн та України:

1. Банк для комерційних банків.

2. Банк для уряду.

3. Здійснення монетарної політики. Банк Англії дає рекомендації щодо методів грошово-кредитної політики і є відповідальним за її виконання.

4. Здійснення емісії банкнот.

5. Здійснення валютних операцій і контролю, управління золотовалютними резервами країни від імені Казначейства.

6. Здійснення нагляду за кредитними установами, валютними і кредитними ринками і в цілому за банківською системою.

Банк Англії володіє формальною незалежністю від уряду, хоча працює під керівництвом Міністерства фінансів. Термін повноважень керуючого Банку Англії не залежить від зміни уряду. Забезпечення фінансової стабільності у Великобританії досягається за допомогою підтримання середнього рівня інфляції у межах 2,5 % та здійснення монетарної політики.

Таким чином, банк регулює грошово-кредитну сферу, підтримуючи цінність національної валюти. У Великобританії грошова політика в основному здійснюється через регулювання процентної ставки. Цінова політика Банку Англії досягається за рахунок підтримки середнього рівня інфляції та проведення відкритої грошової політики. Виконуючи ці функції, центральний банк повною мірою залежить від Казначейства. У 1946 році був прийнятий Акт Банку Англії, що дав Казначейству право прямо впливати на розмір відсоткових ставок, рішення про які остаточно приймає міністр фінансів.

Дуже складну роль Банку Англії приходиться виконувати, здійснюючи контроль і регулювання грошово-кредитної сфери. Пов'язані з цим функції впливають на загальну економічну політику уряду країни, а саме:

- інтереси внутрішньої грошової політики є в конфлікті з завданнями стабілізації курсу фунта стерлінгів;

- фінансування бюджетного дефіциту шляхом випуску нових грошей в обіг підривають антиінфляційні зусилля уряду;

- контроль над обсягом кредитів не стимулює конкуренцію серед банків тощо.

Незважаючи на це, в Англії грошово-кредитні методи регулювання економіки залишаються серед основних інструментів державного монополістичного втручання, а значення у них центрального банку особливо важливе у зв'язку з практичною відсутністю впливових державних кредитних установ.

Однією з першочергових цілей свого функціонування Банком Англії передбачено підтримку цінності національної валюти. Грошова політика покликана сприяти стабілізації реальної вартості грошової одиниці. У Великобританії грошова політика здійснюється в основному за допомогою регулювання відсоткової ставки.

Досягнення цінової стабільності сьогодні в Англії має 2 основних напрями:

1) досягнення середнього рівня інфляції менше ніж 15 відсотків;

2) більш відкритий (вільний) режим проведення грошової політики.

Проведення монетарної політики покладено на Банк Англії і Казначейство (Банк Англії, на відміну від інших банків, не може діяти незалежно від уряду). Прийнятий у 1946 році Акт Банку Англії дає Казначейству право надавати вказівки Банку Англії і, хоча Казначейство ніколи це право не використовувало, відносини між ними такі, що кінцеве рішення з приводу відсоткових ставок приймає міністр фінансів. Проте Банк Англії відіграє важливу роль в ухваленні рішення.

Банк Англії публікує квартальний звіт щодо інфляції (Inflatior Report), який містить докладний аналіз інформації, а також протокол зустрічі міністра і управляючого банком стосовно відсоткових ставок, що публікується через шість тижнів після їх зустрічі. При підготовці звіту щодо інфляції і відсоткових ставок Банк Англії враховує внутрішні й зовнішні економічні та монетарні чинники, що визначатимуть рівень інфляції майбутніх двох років. Після ухвалення рішення про методи грошової політики Банк Англії починає діяти, використовуючи класичні механізми.

Відсоткові ставки

Виконуючи свою роль на внутрішньому грошовому ринку, він впливає на відсоткові ставки в короткостроковому періоді. Як банк уряду і банк банків, Банк Англії здатний досить точно передбачити характер потоків платежів з рахунку уряду на рахунки комерційних банків і навпаки, а також діяти залежно від ситуації, що склалася в той чи інший момент.

У випадку, коли потік платежів із рахунку банків на рахунок уряду перевищує зворотний потік, виникає ситуація, за якої банківські запаси ліквідних активів знижуються, з'являється брак коштів на грошовому ринку. У протилежному випадку - створюється надлишок готівки. Але більш звичайна ситуація - це поява дефіциту, що усувається Банком Англії через встановлення такої відсоткової ставки, за якої кошти врівноважуються кожного дня.

Рішення за відсотковими ставками приймаються Банківським комітетом з монетарної політики (Monetary Policy Committee -МРС). Комітет збирається щомісячно відповідно до певного графіка. Він складається з чотирьох постійних членів і чотирьох експертів, що призначаються канцлером Казначейства (він же міністр фінансів). Голосування здійснюється за принципом: "одна людина - один голос". У зборах комітету можуть брати участь представники Казначейства, але вони не мають права голосу. Рішення щодо відсоткових ставок, прийняті комітетом, мають бути негайно опубліковані. Публікуються також і протоколи засідань Комітету. Також законодавство передбачає, що при виникненні форс-мажорних обставин і протягом обмеженого часу уряд може регулювати рішення комітету в національних інтересах. Таке регулювання підлягає обов'язковому схваленню Парламентом Великобританії.

Для того, щоб не працювати з кожним банком індивідуально, Банк Англії протягом тривалого часу використовував облікові доми як посередника. Це спеціалізовані дилери, які мали запаси торговельних векселів і в які головні банки розміщували надлишкову готівку. Облікові доми користувалися позичковими послугами Банку Англії, що забезпечувало їх готівковими коштами. Ставки, за якими здійснювалися ці операції, впливали на відсоткові ставки для економіки в цілому. Відсоткові ставки також можуть впливати на вартість фунта стерлінгів відносно іноземної валюти. За інших рівних умов, чим вищі відсоткові ставки, тим більше іноземних коштів обмінюється на фунт стерлінгів, таким чином вони впливають на валютний курс фунта стерлінгів відносно іноземних валют тощо.

Валютний курс

Центральний банк Англії може впливати на валютний курс, використовуючи золотовалютні запаси країни. Він може управляти запасами від імені Казначейства. Резерви містяться на спеціальному рахунку, який називається Валютний вирівнюючий рахунок (Exchange Equalisation Account). Цей рахунок було утворено ще в 1930-х роках з метою виявлення непередбачених коливань у вартості фунта стерлінгів на зовнішніх ринках. Процес, відомий як валютна інтервенція, полягає в тому, що Банк Англії купує фунти стерлінги за іноземну валюту, коли необхідно стримати падіння курсу, або продає їх, намагаючись стримати зростання курсу. Будучи членом механізму валютних курсів (ERM - exchange rate mechanism) з 8 жовтня 1990 p., Великобританія була зобов'язана підтримувати курс національної валюти в певних межах відносно іноземних валют. Після виходу з ERM 16 вересня 1992 р. Великобританія перейшла до плаваючого валютного курсу.

Короткострокові відсоткові ставки і валютна інтервенція є головними інструментами монетарної політики у Великобританії. У минулому використовувалися й інші інструменти. Наприклад, на початку 1980-х років Банк Англії продав більше цінних паперів для покриття державного боргу, ніж було необхідно для задоволення потреб уряду з метою зменшення грошової маси в обігу.

Така політика була припинена в 1985 р. Інші інструменти передбачали встановлення спеціальних обмежень банківського кредитування (скасовані в 1971 p.); вимоги до банків містили резерви в Банку Англії відповідно до того, наскільки швидко зростали обсяги їхніх вкладів (скасовані в 1980 p.); видання інструкцій з банківського кредитування, спрямованого на зменшення обсягу видачі кредитів клієнтам.

Резервна політика

Одним із інструментів сучасної монетарної політики є резервна політика, заснована на зміні вимог центрального банку щодо обов'язкових (мінімальних) резервів комерційних банків та інших кредитних установ. Основні знаряддя грошово-кредитного контролю спрямовані, в першу чергу, на регулювання величини залишків на резервних рахунках кредитних установ у центральному банку або умов поповнення цих рахунків.

Історично, обов'язкові резерви виникли у зв'язку з тим, що комерційні банки завжди повинні мати певну кількість готівки у вигляді так званих касових резервів для безперебійного виконання платіжних зобов'язань щодо повернення депозитів вкладникам і проведення розрахунків з іншими банками. Тобто касові резерви, що зберігалися комерційними банками в центральному, виступали гарантійним фондом для погашення депозитів.

Зі створенням високоефективної дворівневої банківської системи касові резерви комерційних банків перестали виступати у ролі гарантійного фонду для погашення заборгованості по депозитах. В основному це залежало від удосконалення процесу управління і технічних засобів під час здійснення банківських операцій, а також створення системи страхування депозитів. Сьогодні мінімальні резерви мають подвійне призначення. По-перше, вони повинні забезпечувати постійний рівень ліквідності комерційних банків, по-друге - вони є інструментом центрального банку для регулювання грошової маси, платежів і кредитоспроможності комерційних банків.

Регулювання центральним банком норм зазначених резервів впливає безпосередньо на величину оборотних фондів комерційних банків, отже, і на їхній кредитно-фінансовий потенціал. При збільшенні норми обов'язкового резервування зменшується розмір оборотних фондів банків і навпаки.

Як правило, мінімальний залишок (баланс) внесків комерційних банків у центральному банку - норма обов'язкового резервування - визначається національним банківським законодавством у відсотковому відношенні до відповідних статей активів або пасивів кредитних установ. Норма резервів може диференціюватися залежно від терміну діяльності, величини активів і пасивів банків, видів і розмірів залучених депозитів (до запитання, терміновий, ощадний, спеціальний та інші внески) у національній та іноземній валюті, громадянства вкладника (резидент, нерезидент), регіону діяльності банків та інших умов.

Величина мінімальних резервів може визначатися двома способами - відносно банківських пасивів або відносно банківських активів.

Спосіб визначення резервних вимог відносно банківських пасивів є найбільш перевіреним. Зміст його полягає в тому, що комерційні банки повинні резервувати в обов'язковому порядку частину залучених депозитів клієнтів на рахунках у центральному банку. Комерційні банки Великобританії зберігають 0,35 % стерлінгових депозитів на рахунку в Банку Англії. У деяких країнах базисом обчислення розміру мінімальних резервів є надані кредити. На практиці норми обов'язкового резервування відносно пасивів можуть встановлюватися щодо всіх банківських пасивів або їх окремих статей. Застосовуючи подібний вибірковий підхід, центральний банк намагається у такий спосіб стимулювати або обмежити розвиток тих або інших видів депозитних операцій банків.

Іншим способом визначення величини резервних вимог відносно банківських активів є лімітування (кількісне обмеження кредитних вкладень за допомогою встановлення верхніх меж загальної суми кредитів або їхнього приросту). Зазначені параметри встановлюються в індивідуальному порядку для кожного комерційного банку. Також можуть лімітуватися обсяг і кількість кредитів, наданих одному клієнтові банком. Такі диоективні параметри одержали назву кредитних обмежень (цей метод використовувався в Англії до 1971 року). За порушення встановлених кредитних лімітів комерційні банки піддавалися з боку Банку Англії санкціям у вигляді сплати високого облікового відсотку або обов'язкового перерахування на безвідсоткові рахунки в Банк Англії суми, рівної перевищенню цих лімітів.

Таким чином, центральний банк може регулювати темпи приросту грошової маси, використовуючи техніку кредитних обмежень.

Обидва розглянутих способи мають свої переваги та недоліки. З одного боку, обов'язкові резерви сприяють покращанню банківської ліквідності, коли вони розраховуються відносно банківських пасивів. У даному випадку їхній вплив на економіку є опосередкованим. Встановлення обов'язкових резервів за пасивними операціями призводить до зниження розміру виданих банком кредитів. Як наслідок, відбувається зростання відсоткових ставок за активними операціями і скорочення обсягів кредитів. З іншого боку, засновані на кредитних операціях норми обов'язкових резервів виступають як прямий обмежувач здійснення інвестицій, сприяючи в цілому підтримці помірних відсоткових ставок. Виключення становлять періоди, коли центральний банк проводить політику, спрямовану на врегулювання платіжного балансу країни, наприклад, шляхом залучення іноземних капіталів. Але метод встановлення резервних вимог стосовно банківських активів не позбавлений істотних недоліків.

Кредитні обмеження у довгостроковій перспективі призводять до зниження ділової активності в країні, погіршення функціонування банківської системи в цілому, перешкоджають розвитку конкуренції в банківській справі, обмежують доступ дрібних і середніх підприємств до банківського кредиту, погіршуючи їх кредитоспроможність і фінансове становище. Збільшення резервних норм негативно впливає на рентабельність комерційних банків, сприяє зменшенню доходів банків. Лише на короткостроковий період кредитні обмеження вводилися у Великобританії. На думку багатьох західних економістів, даний метод є найбільш ефективним антиінфляційним засобом. Тому до прямого обмеження обсягів банківського кредитування центральний банк вдасться тільки в періоди посилення інфляції або кризи платіжного балансу.

Існують різні співвідношення між розрахунковим періодом і періодом виконання (підтримки) комерційними банками зобов'язань перед центральним банком, під час якого необхідні суми мінімальних резервів повинні зберігатися на резервних рахунках. Розрахунковий період і період виконання зобов'язань у різних країнах різні. Схожість даних періодів полягає лише у тривалості тимчасового інтервалу між розрахунковим періодом і періодом збереження зазначених резервів. Чим більший даний інтервал, тим менший зв'язок реальної величини резервів зі станом грошово-кредитної сфери в даний момент, отже, тим менша ефективність регулюючих заходів центрального банку, особливо в короткостроковому плануванні.

Зниження ефективності ролі мінімальних резервів як інструменту грошово-кредитної політики зумовлене курсом на фінансову лібералізацію, що було пріоритетним у Великобританії, починаючи з 80-тих років. Однак функція приймання і зберігання поточних і строкових вкладів кредитних установ продовжує залишатися однією з основних функцій сучасної політики Банку Англії, незважаючи на те, що ці депозити мають невелику питому вагу в балансі центрального банку. Без виконання зазначеного механізму центральні банки не зможуть виконувати свої функції, тобто бути "банком банків", "банкірами і касирами уряду", проводити офіційну грошово-кредитну і валютну політику, постачати економіку необхідною кількістю грошей у безготівковій і готівковій формах, управляти внутрішнім і зовнішнім державним боргом, здійснювати нагляд за банками і фінансовим ринком.

Управління державним боргом

Одним із дієвих механізмів грошово-кредитної політики Банку Англії є управління державним боргом країни. Англійський уряд, як правило, приймає бюджет з дефіцитом, оскільки державні видатки перевищують суму надходжень до Державного бюджету. Щоденні потоки коштів між урядом і ринком відображаються рухом коштів на рахунку Національного кредитного фонду

(National Loans Fund - NLF) Банку Англії. У разі короткострокового дефіциту зазначений вище фонд може покрити його, взявши кошти в Банку Англії, а зайві кошти розміщуються у банку. Таке пряме фінансування є тільки короткостроковим. Банк контролює новий борг уряду й існуючий обсяг боргу. Трьома основними формами урядових позик є казначейські векселі, урядові фондові папери і кредити на валютному ринку.

Казначейські векселі (Treasury Bills) - це короткострокові (термін обігу від трьох до шести місяців) цінні папери IOU (I owe you), що випускаються Банком Англії щотижня, їхньою головною метою є не фінансування витрат уряду, а вилучення готівки з системи для того, щоб сприяти проведенню монетарної політики. Кількість векселів, які випускаються, залежить від прогнозних грошових потоків у майбутньому. Векселі продаються за ціною, нижчою від їх вартості, а дисконт відображає відсоткову ставку.

Високонадійні цінні папери уряду (Gilt-edged stocks), тобто облігації - це довгострокові цінні папери (термін обігу від 5 до 40 років), що випускаються для фінансування дефіциту, який виникає внаслідок перевищення урядових витрат над його доходами. Відсоток являє собою дохід, що виплачується кожні шість місяців. Наприклад, цінний папір "6 % Treasury Stock 2015" передбачає виплату його держателю 6 % у рік від номінальної вартості даного цінного папера, а в 2015 р. вона буде погашена.

Основна мета продати щороку достатню кількість таких цінних паперів, щоб задовольнити потребу державного сектору в коштах для покриття дефіциту (PSBK - public sector borrowing requirement), який включає в себе не тільки державний бюджет, але й місцеві бюджети і бюджети державних корпорацій.

Облігації в малих кількостях випускаються тоді, коли попит перевищує пропозицію на вторинному ринку учасниками ринку найбільш привабливих облігацій (GEMM - gilt-edget market dealers). Учасники цього ринку - це дилери, що безпосередньо контактують з Банком Англії. Останній може не продавати одразу весь пакет випущених облігацій, а реалізувати їх на ринку поступово, за вигідних умов. Рішення щодо вигляду, терміну і кількості облігацій приймається залежно від ринкових умов у той чи інший період. Одна незмінна умова - облігація має бути привабливою для інвесторів.

Департамент реєстрації Банку Англії веде реєстр держателів найбільш привабливих цінних паперів. Цей метод обробки даних враховує близько мільйона рахунків цінних паперів, щороку враховується близько півмільйона переказів. Крім цього, у Банку Англії існує Central Gilts Office, через який проходять автоматизовані платежі власників найбільш привабливих облігацій.

Валютні кредити бувають різноманітних форм, а їх величина залежить від того, чи хоче уряд створити валютні резерви. Валютні кредити надаються у формі облігацій, номінованих в інших валютах, і середньострокових кредитів Міжнародного валютного фонду. Значна частина кредитів номінована в євро у вигляді казначейських векселів з терміном обігу 1 місяць і казначейських білетів з терміном обігу три роки.

Емісійний центр країни

Банк Англії - єдина емісійна установа в Англії й Уельсі. Монети випускаються Королівським монетним двором (Royal Mint) від імені Казначейства, їх випуск не входить у компетенцію Банку Англії. Весь прибуток від випуску банкнот надходить уряду. Банк Англії випускає свої банкноти вже протягом 300 років. Емісія потребує великих затрат праці і коштів. Дизайн банкнот і їх виробництво є завданням Банківської друкарської фабрики в Єссексі. Банк не тільки друкує гроші, він постачає їх через свої п'ять відділень (у Брістолі, Бірмінгемі, Лідсі, Манчестері і Ньюкастлі) комерційним банкам по всій країні, вилучає з обігу старі купюри. Середній термін використання купюри номіналом 5 ф. ст. - в середньому 1 рік, а номіналом 10 ф. ст. -три-чотири роки.

Якщо раніше банкноти можна було обміняти на золото, то з 1931 року емісія має фідуціарний характер, тобто уряд може випускати в обіг будь-яку кількість грошей, помістивши в сейфи Банку боргові розписки. На практиці розміри емісії продукуються не позиковими потребами уряду, а потребами самого грошового обігу, спроможністю Банку Англії задовольнити попит на грошові знаки з боку комерційних банків. Тому лише порівняно невелика частина національного боргу залишається в Емісійному департаменті.

Банківський нагляд

Нагляд за кредитно-фінансовими установами відрізняється у кожній країні як за характером поєднання форм організації наглядової діяльності, так і безпосередньою структурою системи. До країн, у яких наглядова діяльність до сьогодні була прерогативою виключно центрального банку, належить Великобританія, хоча і в цій сфері в останні роки починають відбуватися значні зміни. Банк Англії реалізує функції нагляду через:

- регулювання виходу банків на ринок банківських послуг. Створення банку регулюється банківським законодавством. Наприклад, мінімальний розмір статутного капіталу має становити не менше 5 млн ф. ст. для банків і не менше 1 млн ф. ст. для інших кредитних установ;

- встановлення для банків економічних нормативів і норм діяльності та здійснення документарного нагляду за їх додержанням;

- проведення інспекційних перевірок на місці (в Англії цей обов'язок покладається на зовнішніх аудиторів);

- висування вимог до кредитних установ щодо усунення виявлених недоліків і контролю за їх виконанням банками в чітко визначений термін;

- втручання за необхідності в діяльність кредитних організацій. Нині банківський нагляд за операторами грошового ринку вже не є сферою відповідальності тільки Банку Англії. Сьогодні, згідно із законодавчими актами, прийнятими у 1997-1998 pp., більшість функцій з нагляду передано спеціальному органу - Управлінню фінансових послуг (Financial Services Authority), що здійснює нагляд за всіма видами фінансових посередників, включаючи й банки.

Законодавча відповідальність Банку Англії за банківський нагляд була закріплена в 1979 році, але і до цього Банк здійснював неформальний нагляд за певними організаціями, що функціонують на лондонському ринку. Права, надані банківським актом 1979 року, були додатково розширені актом 1987 року.

Першочерговою метою банківського нагляду є захист вкладників і потенційних клієнтів банків, що оперують на англійському ринку. Згідно зі згаданим вище актом 1987 р. ніхто не має права приймати депозити від населення без попереднього дозволу Банку Англії. Після одержання дозволу організація залишається під постійним наглядом Банку Англії.

Банкрутства банків Berings та Bank of Kredit & Commerc International виявили слабкі місця в системі банківського нагляду, за що Банк Англії було піддано гострій критиці з боку лейбористів, які запропонували позбавити його функцій нагляду і передати їх банківському комітету. Однак Британська банківська асоціація виступила проти цього, оскільки завдання щодо забезпечення стабільності фінансової системи і щодо здійснення банківського нагляду тісно пов'язані. Наглядові органи з тих пір систематично враховують ризики, з якими стикаються банки. Банк Англії передбачає здійснення постійного внутрішнього контролю над якістю виконання наглядових функцій. Зміни, про які проголосив Банк Англії, передбачають, що в майбутньому він залучатиме більше інспекторів і експертів у сфері похідних фінансових інструментів. Розробляються також нові засоби моніторингу банків. Закон 1998 року "Про Банк Англії" надав юридичної сили змінам у діяльності Банку Англії, зокрема визначив юридичний статус Комітету монетарної політики (МРС) та закріпив відповідальність за банківським наглядом за уповноваженою фінансовою службою (FSA).

Отже, Закон надав Банку Англії операційну незалежність, тобто право самостійно визначати відсоткову політику (раніше встановлення рівня облікової ставки Банк погоджував з Казначейством) та розробляти грошову політику. Закріпивши незалежність Банку Англії на законодавчому рівні, уряд залишив за собою право контролювати його діяльність.