Модуль 1. Теоретичні засади організації та функціонування банківських систем. Банківська система України

Модуль 1. Теоретичні засади організації та функціонування банківських систем. Банківська система України

Тема 1. Історичний аспект виникнення і розвитку банківських систем

Трансформація банківських систем на різних етапах розвитку суспільства

Банки - особливі фінансово-кредитні інститути, що акумулюють грошові ресурси і накопичення, надають кредити, проводять грошові розрахунки, випуск в обіг різних видів грошових знаків, емісію цінних паперів і операції з ними та інші функції. Соціально-економічна роль банків визначається специфічним характером відповідних суспільних формацій. У загальному виділяють наступні банківські системи, які розвивалися паралельно одна одній. Це банківські системи при капіталізмі і соціалізмі.

Тема  2. Банківські системи в економіці держави

Таблиця 2.1 - Відмінності між централізованою та ринковою банківською системою

Таблиця 2.1 - Відмінності між централізованою та ринковою банківською системою

Розподільча (централізована) банківська система	Ринкова банківська система
І. За типом власності
Держава - єдиний власник банків	Різні форми власності
ІІ. За ступенем монополізації
Монополія держави на формування банків	Монополія держави на банки відсутня, будь-які юридичні і фізичні особи можуть створити свій банк
ІІІ. За кількістю рівнів системи
Однорівнева банківська система	Дворівнева банківська система
IV. За характером системи управління
Централізована (вертикальна) схема управління	Децентралізована схема управління
V. За характером банківської політики
Політика єдиного банку	Політика великої кількості банків
VI. За характером взаємин банків з державою
Держава відповідає за зобов'язання банків	Держава не відповідає за зобов'язання банків, так само як банки не відповідають за зобов'язання держави
VII. За характером підлеглості
Банки підпорядковуються уряду, залежать від його оперативної діяльності	Центральний банк підзвітний парламенту, комерційні банки підзвітні своїм акціонерам, наглядовій раді, а не Уряду
VIII. За виконанням емісійної і кредитних операцій
Кредитні й емісійні операції зосереджені в одному банку (крім окремих банків, які не виконують емісійні операції)	Емісійні операції зосереджені тільки в центральному банку; операції з кредитування підприємств і фізичних осіб виконують тільки комерційні банки

По-четверте, банківська система не перебуває у статичному стані, навпаки, вона постійно в динаміці. Тобто банківська система як одне ціле весь час у русі, вона доповнюється новими компонентами, інші (банки) зникають, а також удосконалюється. Крім того, всередині банківської системи постійно виникають нові зв'язки. Взаємодія утворюється як між центральним банком і комерційними банками, так і між ними. Банки беруть участь на ринку міжбанківських кредитів, пропонують для продажу кредитні ресурси, купують грошові ресурси один в одного. Банки можуть надавати один одному інші послуги, наприклад, брати участь у сумісних проектах з фінансування підприємств, утворювати об'єднання і союзи.

По-п'яте, банківська система - є незалежною, оскільки зміна економічної кон'юнктури, політичної ситуації не може вплинути на кардинальну зміну політики центрального банку (винятком можуть бути тільки світові економічні кризи, або зміна режиму в середині країни: комуністичного на демократичний тощо). У період економічних криз і політичної нестабільності банківська система дещо скорочує довгострокові інвестиції у виробництво, зменшує терміни кредитування, збільшує доходи переважно не за рахунок основної, а побічної діяльності. І навпаки, в умовах економічної і політичної стабільності і, отже, скорочення ризиків втрати, банки активізують свою діяльність як за обслуговуванням основної виробничої діяльності підприємств, так і за довгостроковим кредитуванням економіки, отримують доходи переважно за рахунок надання банківських продуктів і послуг.

По-шосте, ефективне функціонування банківської системи можливе лише за умови жорсткого дотримання законодавчих норм, що діють у країні.

Організація банку у банківській системі являє собою досить складну процедуру та регулюється, як правило, загальним чи спеціальним (для банків) законодавством. У більшості країн необхідним є дозвіл на відкриття банку, але в ряді випадків засновники можуть обмежитись простою реєстрацією.

У США реєстрація нового банку суворо регламентована. Щоб почати діяльність, банк повинен отримати чартер чи ліцензію від влади відповідного штату (банк штату) або ж зробити запит контролеру грошового обігу про видачу федерального чартеру (національний банк). При цьому слід виконати ряд умов стосовно капіталу банку, його майбутніх операцій, якості управління і т.д.

При отриманні федерального чартеру банк може бути організований не менше як 5 особами. Величина капіталу повинна відповідати мінімальним нормам, що встановлюються законодавством та залежать від чисельності населення пункту, де організовується банк (для національних банків 100-200 тис. амер. доларів). Далі у заявці, що подається на ім'я контролера, повинні бути вказані прізвища та адреси засновників, кількість акцій, на які підписались засновники, позитивне рішення (резолюція) трьох офіційних представників. Крім того, додається проспект банківського статуту, сертифікат про структуру капіталу та ряд інших документів.

При розгляді заяв до уваги береться багато факторів: умови створення, достатність капіталу, перспективи отримання прибутку, компетенція керівного складу, потреба в новому банку, де він створюється, тощо.

Органи влади ретельно аналізують конкурентну ситуацію у штаті: чи не загрожує створення банку інтересам уже існуючих банків, чи не виникне загроза невідповідної концентрації. У цілому майже половина всіх заявок, що подаються, не приймається контролером грошового обігу за тими чи іншими мотивами. Видача ліцензії на право проведення операцій діє і в багатьох інших країнах.

У Німеччині, наприклад, дозвіл на відкриття банку видає Федеральне відомство з контролю за банками, яке встановлює обов'язкові вимоги для банківських установ. Для отримання ліцензії засновники повинні мати: початковий капітал не менше 3 млн євро та двох професійно підготовлених виконавчих директорів. Банк повинен бути організований лише у формі акціонерної компанії чи партнерської фірми.

У Швейцарії засновники повинні звертатися за ліцензією у Федеральну банківську комісію. Основні вимоги до новостворюваного банку:

- банк повинен точно визначити характер і сферу своїх ділових операцій та передбачити таку систему організації, що забезпечила б їх виконання;

- банк повинен мати мінімальний капітал, що повністю оплачується;

- особи, які очолюють банк, повинні мати гарну репутацію та кваліфікацію, необхідну для управління банком;

- більшість керівників повинні бути резидентами Швейцарії. Зазвичай комісія вимагає наявність мінімального капіталу у розмірі 29 млн швейцарських франків, який необхідний для активної діяльності на міжнародному фінансовому ринку.

У Японії жоден банк не може бути започаткований без спеціальної ліцензії Міністерства фінансів. Для отримання останньої засновники повинні забезпечити відповідність капіталу, активів та пасивів банку встановленим стандартам, володіти необхідним досвідом та знаннями й мати певний соціальний статус. Банк повинен бути організований у формі акціонерного товариства і мати капітал не менше 1 млрд ієн. У назві банку повинно фігурувати слово "гінка" (банк).

Разом із заявою засновники повинні представити:

- детальне обґрунтування необхідності створення банку;

- сертифікат про заснування та копію реєстраційного свідоцтва;

- протокол установчих зборів;

- прогноз отримання прибутку на найближчі три роки;

- список основних акціонерів з вказаним місцем проживання, громадянства, роду занять та кількості придбаних акцій;

- баланс банку;

- перелік усіх філіалів банку.

До 1979 року у Великобританії існувала система реєстрації. Для організації банку не потрібно було особливого дозволу, а принципи заснування та функціонування регулювались загальним Законом "Про компанії" 1948 року. З 1979 року жоден банк не має права почати свої операції з прийому депозитів без дозволу Банка Англії. Усі банки були розподілені на дві категорії: "визнані банки" та "ті, що ліцензуються". "Визнаним" ліцензії не потрібні, але ці банки мають бути визнаними Банком Англії за рядом критеріїв: наявність мінімального капіталу, виконання достатнього набору послуг, солідна репутація в діловому світі.

Для задоволення прохання про видачу ліцензії на ведення банківських операцій необхідно:

- щоб директори та менеджери вищих щаблів були високопрофесійними особами, які проявили себе на попередній роботі як компетентні працівники;

- щоб був достатній запас ліквідних активів та резервів для покриття можливих збитків, велася вся необхідна звітність;

- мінімальний капітал у розмірі в 1 млн ф.ст.

Отже, ефективне функціонування банківської системи - необхідна умова розвитку ринкових відносин, що об'єктивно визначає основну роль у регулюванні діяльності банківських систем. Пошук форм і методів грошово-кредитного регулювання економіки припускає вивчення та узагальнення накопиченого в цій галузі досвіду країн з ринковою економікою. Грошово-кредитна політика, що реалізується в таких країнах, є однією зі складових економічної політики і дозволяє об'єднати макроекономічний вплив із швидким корегуванням регулюючих заходів, підтримуючи банки в середині системи.

Ефективна діяльність банківської системи забезпечується, зокрема, законодавчо закріпленою системою, що в основному відображає національні традиції, що історично склалися, організації діяльності банків та управління ними. Узагальнюючи, можна виділити дві моделі організаційної побудови банківських систем, що функціонують в умовах ринку, які відрізняються функціями, що виконують банки в системі.

Перша модель характеризується тим, що центральний банк проводить грошово-кредитну політику, що розглядається як частина інструментарію, яким володіє орган влади для регулювання економіки. Грошово-кредитна політика, як і бюджетна політика (структурна, політика доходів), використовується для досягнення цілого ряду економічних і соціальних завдань уряду. Така модель організації діяльності центральних банків характерна, наприклад, для Франції, Великобританії, Японії.

Відповідно до другої моделі перед Центральним банком ставиться конкретна мета - підтримувати стабільність цін за допомогою спеціально призначених для цього інструментів грошово-кредитної політики, яка не залежить від гілок влади. У рамках такої моделі, що існує, наприклад, у Німеччині та Нідерландах, Центральний банк є одночасно і незалежним, і виконуючим чітко визначені завдання. Таку організаційну модель діяльності банківських систем, крім держав із федеративним устроєм, у яких Центральний банк, як правило, вже давно є незалежним, на сьогодні використовують багато країн світу.

У країнах Західної Європи процес формування єдиної банківської системи на основі єдиного економічно-валютного простору створюється нова, третя модель діяльності банківської системи, що забезпечує можливість проведення єдиної грошово-кредитної і валютної політики на великій території незалежних держав.

Таким чином, економічна природа функціонування банківських систем полягає у задоволенні постійно зростаючих потреб економічних агентів у продуктах і послугах фінансового ринку (ринку грошей, капіталів, цінних паперів і фінансових послуг).

Рис. 2.1. Організаційна структура комерційного банку, побудована за пірамідальним принципом

Особливістю географічного принципу є те, що відбувається поділ реалізації стратегічних і тактичних завдань. Так, якщо стратегічні проблеми вирішуються в головному представництві банку, то рішення тактичних питань передається за місцем розташування регіональних філіалів банку. Завдяки цьому відбувається розширення географії банківської діяльності. Одна з альтернативних схем, яка забезпечує розподіл функцій та посилення ролі відділень банку, має назву географічної структури (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Організаційна структура комерційного банку, побудована за географічним принципом

При функціональному принципі побудови комерційного банку структура управління організована на чіткому поділі функцій акумулювання ресурсів і способів їх використання. Основна перевага даного принципу полягає у чіткості поставлених завдань кожному структурному елементу (рис. 2.3).

Рис. 23. Організаційна структура комерційного банку, побудована за функціональним принципом

У комерційних банках, побудованих за принципом про* фіт-центрів, створюються спеціалізовані профіт-центри, які надають клієнтам набір певних фінансових операцій та послуг, що мають свої служби, апарат управління, калькуляцію витрат та отриманого прибутку (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Організаційна структура комерційного банку, побудована за принципом профіт-центрів

Спеціалізований профіт-центр може бути створений, наприклад, на основі відділу споживчого кредитування банку, функції якого значною мірою відокремлені, що і дає можливість достатньо чітко оцінити витрати і результати роботи даного відділу. Профіт-центри не є окремими юридичними особами, і їх прибутки включаються до загального балансу банку.

У банківських холдинг-компаніях досягається надзвичайно висока ступінь спеціалізації. Якщо організаційна структура побудована за даним принципом, то філіали холдингу володіють статусом юридичних осіб, на відміну від попереднього випадку. Банківський холдинг, відповідно до особливостей акціонерного капіталу, може контролювати небанківські фінансово-кредитні установи, які входять та взаємопов'язані з банківською діяльністю, а саме: іпотечні, фінансові, страхові, лізингові, факторингові компанії, страхові, пенсійні та інвестиційні фонди, інформаційні центри, аудиторські фірми. Тобто комерційний банк у даному випадку є власником мінімум 25 відсотків інших компаній і завдяки цьому бере участь у контролі їх діяльності (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Організаційна структура комерційного банку, побудована за принципом холдинг-компанії

Крім того, за типом розподілу сфер діяльності між фінансовими установами виділяють сегментовані та універсальні організаційні структури функціонування комерційних банків.

Сегментована структура. У даному випадку існує жорсткий розподіл сфер діяльності та функцій різних фінансових установ. Так, у США та Японії банківські операції з прийому депозитів та видачі кредитів законодавчо відокремлені від операцій з випуску і розміщення цінних паперів промислових компаній, а також інших видів операцій, таких як страхування, операції з нерухомістю тощо.

Універсальна структура. Така структура характеризується відсутністю жорстких обмежень з приводу здійснення тих чи інших операцій комерційними банками. Схожа система функціонування комерційних банків є в Німеччині, Франції, Швейцарії, Великобританії. При цьому всі фінансово-кредитні операції мають право займатися усіма видами операцій. Але необхідно зазначити, що універсальна структура банківської системи передбачає існування високого ступеня самоконтролю фінансових організацій, жорсткого дотримання традицій і звичок, які склалися у суспільстві тієї чи іншої країни.

У зв'язку з процесами інтернаціоналізації економіки все частіше комерційні банки функціонують з матричною організаційною структурою, яка поєднує в собі декілька принципів, при чому тільки їх позитивні сторони.

Рис. 3.1. Федеральна резервна система

Центром організації Федеральної резервної системи є Рада керуючих у Вашингтоні. Рада - вищий адміністративний орган управління ФРС. Основною функцією Ради є формування грошово-кредитної політики. Крім того, Рада регулює і контролює діяльність банківських установ та операцій Федеральних резервних банків. Рада також виконує функції у сфері національного платіжного механізму і федерального регулювання кредиту. Вона має повноваження у сфері грошово-кредитної політики, через ФКОВР визначає політику ФРС у сфері операцій з цінними паперами, змінює норми обов'язкових резервів, які банки-члени ФРС зберігають у федеральних резервних банках. Рада складається з 7 членів (вони також виконують обов'язки членів ФКОВР), які призначаються президентом і затверджуються Сенатом. Повний термін роботи члена Ради - 14 років. Вони обираються з різних федеральних резервних округів. Не можна бути повторно призначеним після повного терміну роботи.

Голова і віце-голова Ради призначаються Президентом США на 4 роки з числа членів. Вони можуть бути призначені повторно, якщо термін їх роботи як членів Ради не закінчився. Такі повторні призначення також повинні бути затверджені Сенатом.

Федеральна резервна система - незалежна організація. Вона не може бути скасована за бажанням президента, конгрес також не може змінити ЇЇ роль і функції. Тривалі строки повноважень членів Ради мають на меті захистити й ізолювати їх від політичного тиску. Члени Ради складають більшість у Комітеті з операцій на відкритому ринку, який керує операціями ФРС і загальним курсом фінансової та грошово-кредитної політики. У Комітеті Рада розглядає і затверджує діяльність федеральних резервних банків щодо дисконтування і видає ухвали з управління "дисконтним вікном" у цих банках. Рада може також використовувати резервні вимоги як інструмент грошово-кредитної політики за допомогою здійснення зміни деяких резервних норм депозитних установ у дозволених законом межах.

Рада виконує широку контролюючу функцію над операціями 12 федеральних резервних банків. Ця функція включає контроль за їх діяльністю з обслуговування депозитних установ, а також перевірку і контроль деяких банківських установ. Кожний банк зобов'язаний представити Раді свій бюджет для затвердження. Деякі статті витрат (наприклад, на будівництво або реконструкцію будівель банку, виплату заробітної плати президенту і першому віце-президенту) підлягають спеціальному затвердженню з боку Ради. Призначення президента і першого віце-президента кожного федерального резервного банку затверджує Рада.

Рада виконує контролюючу і регулюючу функцію щодо бан-ків-членів ФРС. банківських холдингових компаній, банківських об'єднань, міжнародних банківських структур у США, а також щодо зарубіжної діяльності банків-членів ФРС і діяльності філіалів іноземних банків у США. Рада встановлює ліміти використання кредитів для купівлі і продажу цінних паперів.

Рада виконує основні Федеральні закони, регулюючи діяльність з кредитування споживача (Закон про приватне кредитування, Закон про рівні кредитні можливості, Закон про відкриту інформацію по житлових іпотеках).

Рада надає Конгресу щорічну доповідь про її операції і двічі на рік - доповіді про стан економіки і дії Системи щодо зростання грошової маси і кредитів. Щомісячний Бюлетень ФРС публікує статистичні дані та іншу інформацію про діяльність системи. Рада оплачує витрати на виконання своїх обов'язків не з фондів, що виділяє Конгрес, а з сум стягнень з федеральних резервних банків. Щороку громадська аудиторська фірма ревізує фінансові звіти Ради. Дані звіту також підлягають ревізії з боку Головного бухгалтерсько-контрольного управління.

Провідний керівник відповідає за ефективне управління і контроль за роботою грошової і банківської системи країни. Широко визнано, що голова Ради - найвпливовіший керівник центрального банку у світі. Ефективність заходів Ради, які повинні відповідати інтересам держави і сприяти економічному добробуту, досягаються за допомогою певної техніки управління грошовою масою.

У формуванні основ банківської політики Раді керуючих допомагають два важливі органи. Один орган - Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку - складається із семи членів

Ради і п'яти президентів федеральних резервних банків, що не увійшли до Ради керуючих. Очолює ФКОВР голова Ради керуючих ФРС. Комітет визначає політику Федеральної резервної системи в області закупівель і продажу державних облігації на відкритому ринку. Ці операції є важливим способом впливу провідних кредитно-грошових установ на пропозицію грошей. Однак Федеральний комітет фактично не здійснює операції купівлі-продажу цінних паперів. Він надсилає директиву до торговельного бюро федерального резервного банку Нью-Йорка, де керуючий внутрішніми операціями на відкритому ринку здійснює безпосередній нагляд за операціями з державними цінними паперами.

Ще одна системоутворююча ланка ФРС - консультативні ради: Федеральна консультативна рада, Консультативна рада з питань стану споживачів та Консультативна рада з питань діяльності ощадних установ.

Федеральна консультативна рада складається з 12 провідних керівників комерційних банків, обраних по одному від кожного з 12 федеральних резервних банків. Федеральна консультативна рада була створена згідно із законом про ФРС - це консультативний орган, він не має повноважень для формування політики, але проводить наради з Радою керуючих щодо економічних та банківських питань, дає рекомендації стосовно діяльності ФРС. Рада повинна збиратися у Вашингтоні щонайменше чотири рази нарік. '

Консультативна рада з питань стану споживачів була створена у 1976 році. Рада надає Раді керуючих консультації з питань захисту інтересів споживачів щодо використання споживчих кредитів тощо. Рада складається з 30-ти членів, які захищають інтереси клієнтів комерційних банків та кредиторів. Рада збирається для проведення засідань тричі на рік.

Консультативна рада з питань діяльності ощадних установ була створена у 1980 році після прийняття закону про дерегулювання діяльності депозитних установ. Рада надає інформацію Раді керуючих за результатами аналізу проблемних сторін діяльності ощадних інституцій. До ради входять представники ощадних банків, ощадно-позичкових асоціацій та кредитних спілок. Засідання Ради проводиться чотири рази на рік.

Основні функції ФРС здійснюються через мережу дванадцяти Федеральних резервних банків. Кожний резервний банк має свою власну Раду, що складається з 9 директорів, які не є службовцями даного банку. За законом 3 директори класу А, що представляють банки-члени ФРС, 3 директори класу В, що представляють громадськість, обираються в кожному районі банками-членами ФРС. Крім того, Рада керуючих призначає трьох директорів класу С, які представляють громадськість.

Директори кожного резервного банку здійснюють контроль над операціями свого банку (при остаточному контролі Ради керуючих). ФРБ отримують прибуток в основному від відсотків з внесків Системи в цінні папери і меншою мірою з прибутків від відсотків за наявну валюту, а також від відсотків за позиками, депозитними вкладами.

Отже, дванадцять федеральних резервних банків є:

а) центральними банками;

б) квазісуспільними банками;

в) банками банків.

Це відображає географічні масштаби, економічну різноманітність і наявність великої кількості комерційних банків у цій країні. Через центральні банки здійснюються основні політичні та економічні директиви. Для ефективного виконання основних впроваджень Ради керуючих в кожному з 12 федеральних резервних округів, які були створені згідно із законом 1913 року, є свій федеральний резервний банк - у Бостоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Клівленді, Річмонді, Атланті, Чикаго, Сент-Луїсі, Мінеаполісі, Канзас-Сіті, Далласі, Сан-Франциско. Існують також 25 відділень цих банків. Найважливіший з них - Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка.

Федеральні резервні банки емітують нові грошові знаки, вилучають зношені гроші з обігу, здійснюють кліринг чеків, оцінюють заявки щодо злиття банків, керують і надають дисконтні кредити банкам у своїх округах, залучаються до здійснення монетарної політики.

Дванадцять федеральних резервних банків є квазісуспільними. Вони відображають симбіоз приватної власності і суспільного контролю. їх власниками є комерційні банки відповідного округу. Для вступу до Федеральної резервної системи комерційні банки зобов'язані придбати частку участі в акціонерному капіталі федерального резервного банку свого району. Однак принципи політики, що проводиться федеральними резервними банками, встановлюються державним органом - Радою керуючих. Центральні банки американської економіки знаходяться у приватній власності, але управляються державою. Вони керуються не прагненням до прибутку, а слідують політиці, яка з погляду Ради керуючих покращує стан економіки в цілому.

Основні функції та цілі діяльності Федеральної резервної системи

Основні функції ФРС подібні до функцій, що їх виконують центральні банки інших країн, але даній системі притаманні певні особливості. ФРС відповідальна за здійснення монетарної політики, підтримання рівня ліквідності, надійності та стабільності банківської системи і допомогу фінансовим органам - Міністерству фінансів США, Державній скарбниці - у виконанні деяких їхніх обов'язків. Крім того, ФРС бере участь у підтримці та регулюванні платіжної системи країни і безперервно спрямовує зусилля на підвищення її ефективності та надійності. Останніми роками Конгрес розширив обов'язки ФРС, прийнявши кілька нових законів, спрямованих на захист споживачів під час їхніх операцій з банками та іншими фінансовими інститутами, а також на сприяння регіональному розвитку та реінвестуванню.

Економічні цілі держави взаємопов'язані між собою у довгостроковому періоді. Наприклад, стабільний рівень цін забезпечує сприятливе середовище для підтримання економічного зростання, збереження високого рівня зайнятості та балансу міжнародних розрахунків. Оскільки зростання грошової маси та рівень цін тісно пов'язані у довгостроковому періоді, ФРС є відповідальною за пропозицію грошей у державі, а її політика зосереджена на стабільності цін у тривалому періоді. ФРС здатна швидко реагувати на розвиток подій, що становлять загрозу для досягнення певних економічних цілей. Як банкір і фінансовий агент Міністерства фінансів, ФРС надає громадянам ряд послуг з боку держави, насамперед через депозитні установи.

Банкір уряду. Резервні банки забезпечують Міністерство фінансів поточними рахунками. Коли держава здійснює платежі за допомогою чеків чи електронної мережі з окремими організаціями, ці гроші, як правило, виплачуються або надходять на рахунки в банки чи подібні установи. Практично миттєво у разі електронних платежів чи незабаром після оплати чеками платіж проходить через резервний банк, який знімає відповідну суму з рахунку. Міністерство фінансів, як правило, зберігає податкові надходження на депозитах у комерційних банках, поки ці рахунки є необхідними для здійснення платежів, після чого вони переводяться у резервний банк.

Фінансовий агент держави. Резервні банки продають, переводять та викуповують державні цінні папери, виплачують за ними відсотки і багатьма іншими способами допомагають Міністерству фінансів та іншим федеральним органам у їх діяльності, що пов'язана з цінними паперами. Частина видатків резервних банків, зумовлених виконанням ними функцій фінансових органів, покривається Міністерством фінансів та федеральними органами.

Щороку федеральний бюджетний дефіцит повинен фінансуватися продажем державних цінних паперів. Також нові державні цінні папери повинні продаватися для погашення поточних платежів державного боргу.

Емісія грошей. У федеральних резервних банків є функція, яку виконують усі центральні банки та яку не виконують комерційні банки й ощадні установи: випуск готівки. Конгрес уповноважив їх випускати в обіг банкноти Федерального резервного банку, які утворюють пропозицію паперових грошей в економіці.

Резервні банки становлять основну частину структури, за допомогою якої більшість готівки вводиться в обіг або вилучається з нього. Коли з'являється необхідність у більшій масі готівки, депозитні установи скорочують свої рахунки в резервних банках в обмін на додаткову її кількість. Аналогічно, коли зростає потік готівки в депозитні установи, вони повертають надлишок її в резервні банки, що кредитують їхні рахунки. Кредитуючи державні рахунки, резервні банки придбавають нові паперові банкноти та монети у Міністерства фінансів для заміни зіпсованих банкнот і монет.

Практично всі номінали векселів в обігу сьогодні є банкнотами ФРС. Ці банкноти є зобов'язаннями 12 резервних банків і 100-відсотково забезпечені державними цінними паперами, золотими сертифікатами або іншими спеціальними активами. Надійні, дієві та ефективні засоби здійснення та проходження платежів дуже важливі в сучасній економіці. Для забезпечення вказаних бажаних характеристик системи платежів ФРС пропонує певні види платних послуг усім депозитним установам. Серед них - розрахунки чеками та електронні платежі.

Обробка чеків. ФРС керує в масштабах країни кліринговим механізмом для чеків, переказних векселів та ін. Депозитні установи пересилають чеки та векселі в резервні банки, а ті, у свою чергу, спрямовують їх у відповідні місця для інкасо. Розрахунки завершуються внесенням записів на рахунки, які депозитні установи зберігають у резервних банках.

Послуги щодо здійснення електронних платежів. ФРС забезпечує два види електронних платежів: телеграфні перекази і послуги автоматизованої розрахункової палати. Перший із них традиційно використовується при здійсненні нерегулярних і значних платежів. Другий - для часто повторюваних платежів - зарплати службовцям фірм, страхових виплат, зарплати державним військовим та цивільним чиновникам і соціальних виплат; а також дедалі більш спеціалізовано - наприклад, для розрахунків фірм зі своїми представниками.

Зростаюча увага приділяється в останні роки безпеці та оперативному здійсненню послуг ФРС щодо електронних платежів. Застосовуються і розвиваються складні технічні процедури для подальшого підвищення безпеки платіжних операцій.

Стан економіки та ефективність монетарної політики значною мірою залежать від міцності фінансової системи. Тому конгрес поклав на ФРС більшу частину відповідальності за цілісність державних фінансових інститутів. ФРС також здійснює безпосередній нагляд за діяльністю депозитних установ, розподіляючи відповідальність за це з іншими федеральними органами та органами штатів.

ФРС контролює та перевіряє діяльність банків штатів-членів ФРС, холдингових компаній, закордонних філій американських банків і американських філій закордонних банків. ФРС також відіграє важливу роль у дотриманні законів щодо фінансових операцій споживачів, серед яких основними є Закон "Про рівні кредитні можливості" і Закон "Про чесність у кредитних відносинах".

Крім того, перевіряючи діяльність банків і розглядаючи їхні звернення щодо відкриття нових філій, злиття чи нових придбань, ФРС враховує потреби у кредитах верств населення, що обслуговуються даними інститутами.

Кредитор останньої інстанції. Через свої "дисконтні вікна" резервні банки можуть забезпечити значну ліквідність фінансовим інститутам. Позичаючи кошти під заставу, ФРС може не лише краще здійснювати монетарну політику, але й допомагати захищати надійність фінансової системи. Стан економічної активності та рівень цін пов'язані з масштабами витрачання грошей. Зростаючі видатки вимагають або збільшення грошової маси, або пришвидшення обігу грошей. Оскільки кожен долар обертається багато разів протягом року, зростання чи зменшення пропозиції грошей може зумовити зміни в їх витратах, що матиме величезний вплив на рівень цін та рівень економічної активності.

Федеральні резервні банки надають для депозитних установ такі ж послуги, як і депозитні установи - громадянам. Вони приймають внески банків і ощадних установ та надають їм позики. Таким чином, федеральні резервні банки є "банками банків".

ФРС здійснює вплив на економіку, насамперед через величину резервів, які депозитні установи зобов'язані мати відповідно до своїх вкладів. Якщо ФРС вирішує змінити величину резервів, це впливає на пропозицію грошей, наявність кредитів, відсоткові ставки і через них - на масштаби видатків. Вплив політики ФРС, насамперед, стає відчутним на ринках депозитів, але він швидко поширюється на всю фінансову структуру країни, її економіку, а часто - і на економіку всього світу.

Монетарна політика ФРС. ФРС використовує кілька важливих засобів впливу на зростання пропозиції грошей, інших фінансових змінних і на рівень економічної активності. Основними з її знарядь є операції на відкритому ринку, дисконтна ставка та резервні вимоги. Усі вони впливають на загальну величину грошової маси і кредитів та на загальний рівень відсоткових ставок. Крім цих основних засобів, ФРС купує і продає американські долари та іноземну валюту на валютних ринках, а також встановлює додаткові вимоги для певних типів акцій та облігацій.

Операції на відкритому ринку. Операції на відкритому ринку є одними з ефективних та важливих знарядь політики ФРС. Кожна купівля або продаж мають безпосередній вплив на величину резервів у банківській системі, а через них і на економіку в цілому. Купівлі збільшують резерви і полегшують доступність кредиту, оскільки ФРС платить за цінні папери, кредитуючи резервні рахунки депозитних установ покупців. І навпаки, продажі зменшують резерви й ускладнюють доступність кредитів, оскільки ФРС вилучає частину резервів банків-продавців.

Операції бувають двох видів: наступальні та захисні. Наступальні мають на меті збільшення або зменшення величини резервів для полегшення чи ускладнення отримання кредиту, а захисні слугують для нейтралізації впливів на резерви з боку інших факторів.

Дисконтна ставка. Мабуть, жодне з інших знарядь монетарної політики не є так широко відомим і водночас недостатньо з'ясованим, як дисконтна ставка - ставка, що її сплачують депозитні установи за свої позики в резервних банках. Рішення про зміну дисконтної ставки приймає Рада директорів кожного окремого резервного банку, але воно підлягає затвердженню Радою керуючих. Така координація веде до приблизно одночасної зміни дисконтної ставки в усіх резервних банках.

Зміни дисконтної ставки мають значний вплив на умови отримання кредитів і, отже, на економіку взагалі. Підняття дисконтної ставки, наприклад, призведе до подорожчання позики в резервних банках для депозитних установ. Це подорожчання може стимулювати продаж ними короткострокових цінних паперів замість використання дисконтних пільг. Такий продаж знижує ціни на короткострокові цінні папери і веде до зростання короткострокових відсоткових ставок. Крім того, вища вартість отримання коштів може примусити депозитні установи уважніше розглядати прохання про надання позик і сповільнити зростання їх кількості. І навпаки, зниження дисконтної ставки в кінцевому підсумку призводить до зростання ціни на короткострокові цінні папери і зниження за ними відсоткових ставок.