Психологічна структура особистості

Особистість - складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені праці багатьох психологів. Згідно з дослідженнями К. К. Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктури (табл. 12).
Головні однопорядкові підструктури особистості
Таблиця 12 Під структури особистості Компоненти підструктур Співвідношення соціального й біологічного Рівень аналізу Види формування
Спрямованість особистості Переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання Біологічного майже немає Соціально-психологічний Виховання
Досвід Звички, уміння, навички, знання Значно більше соціального Психолого-педагогічний Навчання
Особливості психічних процесів Відчуття, сприймання, воля, почуття, емоції, мислення, пам'ять Частіше більше соціального Індивідуально-психологічний Вправи
Біопсихологічні властивості Темперамент, статеві ознаки, вікові властивості Соціального майже немає Психофізіологічний
Нейропсихологічний Тренування

 

Перша підструктура характеризує спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природженими і відображають індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання. Виділена окремо в психологічній структурі особистості спрямованість, у свою чергу, включає систему взаємопов'язаних компонентів: інтереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд, переконання. Вказані компоненти спрямованості характеризують ставлення особистості, її матеріальні й духовні потреби, моральні якості. Оскільки ставлення є не тільки якістю особистості, а насамперед елементом свідомості, що впливає на прояви її активності, то активність спрямованості здебільшого виявляється через переконання - свідомі потреби людини, які спонукають її діяти відповідно до ціннісних орієнтацій.

Друга підструктура включає знання, уміння, навички й звички, які засвоєні у власному досвіді шляхом навчання. Іноді цю підструктуру розглядають як підготовленість індивіда. На формування компонентів даної підструктури помітно впливають біологічні й генетичні якості людини. У наш час компоненти, об'єднані підструктурою досвіду, не всі психологи схильні розглядати як властивості особистості. Однак К. К. Платонов вважав, що «типові для даного індивіда прояви, так само як і закріплені знання, навичка (на тільки розумова або вольова, але й моторна і сенсорна) і, тим більше, уміння і звичка, вже, безперечно, є властивістю особистості!». Справді, набуті знання й сформовані в процесі навчання вміння і навички органічно вплітаються в структуру особистості, стають її невід'ємними властивостями.

Третя підструктура включає індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприймання, емоції, волю, мислення, пам'ять. Психічні процеси, які є динамічним відображенням дійсності в різних формах психічних явищ, забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. На основі психічних процесів утворюються психічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Основні компоненти третьої підструктури формуються й розвиваються за допомогою вправ, при цьому великого значення набувають вольові якості індивіда, оскільки вони лежать в основі свідомого регулювання психічних процесів і станів особистості.

Четверта підструктура особистості включає властивості темпераменту, статеві й вікові властивості. До неї ж відносять і патологічні (органічні) зміни особистості. Формування компонентів цієї підструктури можливе лише за допомогою тренування, але частіше має місце формування замінників (компенсаторних механізмів) природних властивостей, яких недостає. Ця підструктура має назву біопсихологічної, оскільки якості особистості, які до неї входять, головним чином зумовлені фізіологічними особливостями мозку. Активність проявів цієї підструктури залежить від сили нервових процесів.

Розглянуті чотири підструктури охоплюють майже всі відомі якості особистості. Однак слід враховувати, що поряд з ними можна назвати незліченну кількість якостей, котрі мають власну структуру і об'єднують декілька компонентів, що належать до різних однопорядкових підструктур особистості. Наприклад, переконаність віднесена до першої підструктури, а до неї самої входять воля, відповідні знання і особливості процесів мислення.

Серед перелічених підструктур та їх компонентів не названі такі важливі прояви особистості, як характер і здібності. Річ у тому, що ці дві підструктури особистості включають ті чи інші компоненти з усіх названих однопорядкових підструктур, і тому їх особливості і структура будуть розглянуті окремо.

 

Саморегуляція особистості

За висловленням академіка І. П. Павлова, людина - це система, яка сама себе регулює, виправляє і навіть удосконалює. Психічна саморегуляція здійснюється у поєднанні її енергетичних, динамічних і соціально-змістових аспектів. Людина не автоматично переключається з однієї діяльності на іншу, а свідомо, з урахуванням соціальної ситуації, важливості виконуваних операцій, можливих результатів своїх вчинків тощо. Вона має можливість вибору, і в цьому полягає її свобода волі. Як свідомий індивід, особистість несе відповідальність за наслідки здійснених виборів і скоєних дій.

Аналіз загальних закономірностей саморегуляції індивіда дозволив встановити, що вони залежать також від особливостей нервової діяльності, від особистісних якостей та від його звичок в організації дій, сформованих у процесі виховання.

Особистість як самокерована система може здійснювати:

• контроль за діяльністю за допомогою порівняння наміченої програми та виконаних дій;

• узгодження спонукань, переключення психічної активності, координацію дій;

• санкціонування - виклик або затримку процесів (дій, вчинків);

• посилення або послаблення активності (прискорення або уповільнення психічної діяльності).

Чим складніша здійснювана психічна діяльність, тім більше перепон на шляху до цілі, тим більше вольове зусилля потрібне людині, особливо якщо вона втомлена, відчуває внутрішню слабість. Таким чином, зусилля виступає як важливий прояв вольової саморегуляції особистості.

У центрі проявів саморегуляції особистості - система «Я», що формується під впливом життєвих вражень і виховання як центр самосвідомості. Будучи елементом психологічної структури особистості, «Я» виступає як установка щодо самого себе і включає такі компоненти:

• когнітивний - уявлення про «Я» реальне та «Я» ідеальне;

• емоційний - самоповага (самоприниження) тощо;

• оцінно-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати авторитет, повагу.

Самоуправління особистості може бути оперативним (повсякденним) і перспективним, зумовленим віддаленою метою.

Залежно від цілей, що їх ставить перед собою особистість, моральних якостей і особливостей вольової саморегуляції, виділяють чотири типи самоуправління: морально-вольовий, аморально-вольовий, абулічний (слабкий), імпульсивний. Природно, що найбільшу цінність для суспільства становить морально-вольовий тип, вольова саморегуляція якого спрямована на досягнення суспільно значущих цілей, що відповідають високим моральним нормам.

Структура характеру

Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особис-
тості є цілісним утворенням, що характеризує людське “Я” як єдине
ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокрем-
лення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сут-
ності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював не-
обхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ви
аналізуєте особистість, писав він, — ви повинні сказати, що за такими
ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну,
ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх
взаємозв’язку, то характеру людини, звичайно, визначити не можна.
Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси вису-
ваються на перший план, а які — ледве виявляються, затираються.
Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому про-
відні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.
У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст ха-
рактеру особистості визначається суспільними умовами життя та ви-
ховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на
когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізують-
ся по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває
людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.
У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:
• спрямованість;
• переконання;
• розумові риси;
• емоції;
• волю;
• темперамент;
• повноту;
• цілісність;
• визначеність;
• силу.
Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Во-
на виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінно-
му ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.
Переконання — знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки
людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до
дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принципо-
вості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з
твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досяг-
нення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних
справ. Безпринципним людям, кар’єристам ці риси характеру не влас-
тиві.
Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостереж-
ливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють
швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапають-
ся за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумо-
ва ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості,
повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без
урахування їх важливості.
Емоції стають підгрунтям таких рис характеру, як гарячковість,
запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або
брутальність, грубість, “товстошкірість”, нечутливість до страждань
інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні,
практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть ви-
являтись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому став-
ленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.
Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже,
воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого харак-
теру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохит-
ним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні ж люди —
слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні на-
полягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість.
Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його
прояву. Характер — це єдність типологічного і набутого за життя
досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують
різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навко-
лишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка ре-
акцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі пере-
конання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють
своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.
Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба
мати на увазі, що характер — це сукупність усіх його структурних
компонентів. Кожний структурний компонент характеру — спрямо-
ваність, інтелект, емоції, воля, темперамент — інтегративно вияв-
ляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері зага-
лом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні,
емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне
ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким
або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.
Повнота характеру — це всебічний розвиток основних його струк-
турних компонентів — розумових, моральних, емоційно-вольових.
Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною
врівноваженістю та самовладанням.
Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона
виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У без-
характерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах,
відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх вияв-
лення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх устано-
вок особистості.
Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і не-
залежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за до-
сягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру.
Визначеність характеру у людини як суб’єкта діяльності позначається
на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості дору-
чення. На людину з визначеним характером можна покладатися, до-
ручаючи їй важливі справи — вона виконає доручення відповідно до
його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невиз-
наченим характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди
безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у
побуті.
Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності
в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи
на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх дола-
ти. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.
Справжню людину — активного діяча, колективіста, патріота,
інтернаціоналіста, гуманіста — характеризує єдність усіх компонентів
її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних си-
туаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазна-
чені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути
поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступли-
вою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру за-
лишається і саме у цьому виявляється.