Класифікація цін залежно від механізму їх формування

Тема 1

ВИДИ ЦІН ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

 

План лекції

 

1. Основні види цін

2. Класифікація цін

3. Ціни експорту і імпорту

4. Довідкові ціни

Основні види цін

Ціни, що застосовуються в господарській практиці, можуть бути класифіковані за різними ознаками, з яких найзагальнішими є: 1) класифікація за економічним механізмом формування цін; 2) класифікація цін за видом господарської діяльності.

Основні типи механізмів формування цін. Практиці товарного виробництва відомі такі механізми формування цін:

1) маркетинговий, за якого ціни формуються з урахуванням попиту й пропозиції;

2) нормативний, чи формування ціни на базі відомих нормативів собівартості і рентабельності (чи параметрів цін) і в межах відомих нормативних актів (методик, директив, постанов, законів тощо); формування цін у межах нормативного механізму здійснюється одним із таких методів: нормативним, параметричним чи нормативно-параметричним;

3) механізм комбінованого типу, з різним ступенем переваги маркетингового чи нормативного підходів: маркетингово-нормативний, що формується на базі маркетингового механізму (відомі методи розрахунку цін: повних, прямих чи граничних витрат; на базі стандартних, чи нормативних, витрат виробництва; на базі цільової, чи нормативної, величини прибутку); норматив­но-маркетинговий, що формується на базі норматив­ного підходу.

 

Облік витрат у ціні

Кожному з названих механізмів ціноутворення відповідає певний механізм обліку витрат у ціні.

Нормативний механізм припускає переваж­но директивне регулювання, серцевиною якого є планування з обліком досягнутих підприємством результатів. Маючи низку незаперечних переваг (перекриття каналів збільшення витрат, не пов’язаних зі зростанням фізичних обсягів виробництва; можливість шляхом установлення диференційованих нормативів нівелювати розходження у внутрішньовиробничих соціально-економічних умовах з метою забезпечення приблизно однакової оплати праці працівників однакової кваліфікації на різ­них підприємствах країни; централізація фінансових ресурсів з подальшим інвестуванням ключових напрямів науково-техніч­ного прогресу та ін.), цей механізм інноваційного розвитку поступово сковує ініціативу, тому що нормативно визначає не тільки витрати, а й бажані розміри їхнього зниження за рахунок заходів технічного та організаційного розвитку.

Маркетинговому підходу (якщо розглядати ринок епохи вільної конкуренції як пропозицію за цінами, що залежать від попиту) відповідає стихійно-ринковий механізм формування витрат, економічним змістом якого є необхідність виживання в конкурентній боротьбі за допомогою збільшення маси прибутку (за даних цін) та протидія тенденції норми прибутку до зниження (у зв’язку зі зниженням витрат на одиницю продукції в результаті впровадження нових пристроїв і способів). Для цього підходу характерні: з одного боку — незалежність товаровиробників у формуванні «портфеля замовлень», а також вартісних показників, у тому числі цін; з іншого боку — повна чи майже повна відсутність впливів уряду на прийняття товаровиробниками рішень щодо цін.

Маркетингово-нормативний механізм, що виникає з маркетингового в напрямі нормативного, як і маркетинговий, функціонує в умовах незалежності товаровиробників у формуванні вартіс­них і натуральних показників. Однак, на відміну від останнього, припускає посилення ролі уряду в прийнятті рішень за цінами.

З посиленням ролі уряду у формуванні цін відбуваються зміни у механізмі інноваційного розвитку: не змінюючи свого економічного змісту, зі стихійно-ринкового він перетворюється в регульовано-ринковий, за якого уряд робить регулюючий вплив не тільки на цінову політику, про що було сказано вище, а через фінан­сову політику (бюджетне фінансування) й на розвиток ключових напрямів науково-технічного прогресу.

Нормативно-маркетинговий механізм формування цін, що виростає з нормативного в напрямі маркетингового, ґрунтується не на посиленні функції урядового регулювання політики цін, а на її ослабленні. Цей механізм склався, приміром, у Росії і країнах Східної Європи як результат економічної політики, орієнтованої на лібералізацію цін.

 

Таблиця1.1 - ВИДИ ЦІН ЗА НАПРЯМАМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Галузь господарства	Найменування ціни	Визначення ціни
1. Галузі народного господарства
Промисловість	Відпускна (оптова) ціна підприємства	Ціна, за якою реалізується і закуповується продукція промислового підприємства
Торгівля	Роздрібна ціна	Ціна, за якою товари реалізуються в роздрібній мережі
Сільське господарство	Закупівельна ціна	Ціна, за якою здійснюється закупівля сільськогосподарської продукції у фермерів (радгоспів, колгоспів тощо)
Будівництво	Кошторисна ціна (кошторисна вартість)	Повний перелік усіх робіт, розцінених за відомими нормами та нормативами
	Прейскурантна ціна	Ціна на одиницю продукції (м3 цегельної кладки, м2 поверхні, що фарбується тощо)
	Договірна ціна	Ціна за згодою сторін
Транспорт	Тарифи вантажного та пасажирського транспорту	Вартість проїзду пасажирів (перевезення певної кількості вантажів)
Зв’язок	Тарифи на послуги зв’язку	Вартість послуг: а) пошти; б) міжміської телефонної; в) місцевої телефонної; г) телеграфного зв’язку; д) радіозв’язку
2. Види діяльності
Міжнародна комерційна діяльність	Інвойсна ціна	Ціна, що вказана в рахунках-фактурах у міжнародній комерційній діяльності
Маркетинг	Гнучка	Ціна, величина якої коливається у визначених заздалегідь границях
Простування	Єдина	Зафіксована в прейскурантах ціна, що діє для певної території у певний час
Простування	Спадна	Ціна, що має стійку тенденцію до зниження
	Престижна	Ціни на предмети розкошу, що характеризуються високою рентабельністю
	Проникнення	Первісна ціна при входженні на ринок, яка є нижчою за ціни конкурентів
	Психологічна	Ціна, що визначається відповідно до тео­рій поведінки покупців
	«Простування за лідером»	Ціна, що визначається переважно на основі максимального наближення до ціни лідера на ринку
	«Знімання вершків»	Первісна ціна під час входження на ринок, яка є максимально можливою ціною за даних ринкових умов при врахуванні конкурентних переваг пропонованого товару
Статистика	Діюча	Ціна, що існувала на ринку під час збору статистичної інформації
	Порівняльні	Ціни, які є результатом певних математичних перетворень з подальшим використанням їх для порівняльного аналізу
	Середня ціна	Розрахункова ціна, що розраховуються за методами різних середніх (арифметич­ної, геометричної, хронологічної), які характеризують ринкову ситуацію на певному ринку у певний час

 

Таблиця 1.2 - ІНВОЙСНІ ЦІНИ ЗГІДНО З «ІНКОТЕРМС-90»

Групи цін		Абревіатура ціни		Повна назва ціни
Англійська	Українська	Анг­лійська	Укра­їнська	Англій- ська	Українська
Group E Departure	Група Е Відправка	EXW	EXB	Ex Works	Франко-завод
Group F Main carriage unpaid	Группа F Перевізну плату не сплачено	FCA	ФСА	Free Carrier	Франко-перевізник
		FAS	ФАС	Free Alongside Ship	Вільно вздовж борта судна
		FOB	ФОБ	Free on board	Франко-борт
Group С Main carriage unpaid	Группа С Перевізну плату сплачено	CFR	КАФ	Cost and Freight	Вартість та фрахт
		СIF	СІФ	Cost, Insurance and Freight	Вартість, страхування, фрахт
		CPT	СПТ	Carriage Paid To	Перевізна плата сплачена до
		CIP	СІП	Carriage and Insurance Paid To	Перевізна плата та страхування сплачені до
Group D Arrival	Группа D Прибуття	DAF	ДАФ	Delivered At Frontier	Поставка до границі
		DES	ДЕС	Delivered Ex Ship	Поставка з судна
		DEQ	ДЕК	Delivered Ex Quay	Поставка з причалу
		DDU	ДДУ	Delivered Duty Unpaid	Поставка без сплати мита
		DDP	ДДП	Delivered Duty Paid	Поставка зі сплатою мита

 

Перша група (Е) — це єдина ціна ЕХW, франко-завод, що регулює передачу товару в розпорядження покупця безпосередньо на місці виготовлення товару й означає, що продавець виконає своє зобов’язання щодо постачання в момент, коли товар буде переданий у розпорядження покупця на підприємстві продавця (заводі, фабриці, складі тощо), при цьому продавець не несе відповідальності ні за навантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем, ні за оплату експортних митних зборів, тому що покупець приймає на себе всі витрати й ризики, пов’язані з доставкою товару від підприємства-продавця до місця призначення. Таким чином, франко-завод припускає мінімальну відповідальність продавця.

Друга група (F) поєднує терміни, які означають, що від продавця потрібно доставити товари до даного перевізного засобу, що знаходить відповідне відображення у відпускних цінах. Ціна FCA, франко-перевізник, означає, що продавець виконає свої зобов’язання з постачання після того, як передасть товар, що пройшов митне очищення під час експортування, у розпорядження призначеного покупцем перевізника, у взаємопогодженому місці чи пункті. Ціна FAS, вільно вздовж борта судна (франко уздовж борта судна), — це умова постачання, що передбачає обов’язок продавця доставити за свій рахунок вантаж на корабельний причал у межах досяжності корабельних кранів (аналогічних вантажопідйомних засобів) у погодженому порту відвантаження. Починаючи з цього моменту, покупець несе всі ризики загибелі чи ушкодження товару. Ціна FOB, франко-борт, означає, що продавець виконав свої зобов’язання з постачання, коли товар перейшов поручні судна в зазначеному порту відвантаження.

Третя група (С) поєднує терміни, які означають, що продавець укладає договір на перевезення товару, але не бере на себе відповідальність за втрату чи ушкодження товару або додаткові витрати, які виникають унаслідок неякісного навантаження і відправлення. Ціна CFR, вартість та фрахт, означає, що продавець повинен оплатити всі витрати й фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, однак: а) ризик загибелі чи ушкодження, яким може піддаватися товар; б) ризик додаткових витрат, які виникли в результаті подій, що відбулися після того, як товар був поставлений на борт судна, переходять із продавця на покупця в момент переходу товару через поручні судна в порту відвантаження. Ціна CIF, вартість, страхування, фрахт, означає, що продавець має ті самі зобов’я­зання, що і за умовами CFR, але, крім того, зобов’язаний забезпечити покупцю морське страхування від ризику загибелі чи ушкодження товару під час транспортування. Ціна СРТ, перевіз­на плата сплачена, означає, що продавець оплачує фрахт за
перевезення товару до погодженого місця призначення, однак ризики загибелі чи ушкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, що є наслідком обставин, які були після того, як товар був доставлений перевізнику, переносяться з продавця на покупця, коли товар буде переданий під опіку перевізника. Ціна CIP, провізна плата та страхування сплачені, означає, що продавець має ті самі зобов’язання, що й за умовами СРТ, але, крім того, повинен забезпечити для покупця страхування морських вантажів від ризику загибелі чи ушкоджень товару під час транспортування.

Четверта група (D) поєднує терміни, які означають, що продавець зобов’язаний нести всі витрати і відповідати за можливий ризик під час доставки товарів у країну призначення. Ціна DAF, поставка до границі, означає, що продавець виконує свої зобов’язання з постачання тоді, коли поставив товар, очищений від експортного мита, у погоджений пункт і місце на границі, але до надходження на митний кордон сусідньої країни. Ціна DES, поставка із судна, означає, що продавець виконав свої зобов’язання з постачання, якщо товар був переданий у розпорядження покупця на борті корабля, але не пройшов митного очищення в погодженому порту призначення; дана ціна враховує всі витрати і ризики продавця на доставку товару в порт призначення. Ціна DEQ, поставка з причалу (мито сплачене),означає, що продавець виконає своє зобов’язання з доставки, коли передасть товар, який пройшов митне очищення, покупцю на пристані (набережній)
у погодженому портові призначення; ціна DEQ враховує ризики й витрати продавця, включаючи мита, податки й інші збори за поставку товару. Ціна DDU, поставка без сплати мита, означає, що продавець виконає свої зобов’язання з постачання, коли товар буде переданий у розпорядження покупця в погодженому місці в країні ввозу, при цьому продавець несе всі витрати й ризики, пов’язані з поставкою товару (за винятком мита, податків та інших офіційних зборів, оплачуваних під час ввезення), а також за витрати й ризики під час виконання митних формальностей; покупець сплачує будь-які додаткові витрати і відповідає за ризики, викликані неможливістю пройти митне очищення товарів та імпорт вчасно. Ціна DDP, поставка зі сплатою мита, означає, що продавець виконає своє зобов’язання з поставки тоді, коли товар буде переданий у розпорядження покупця в погодженому місці в країні ввозу, при цьому продавець несе всі витрати й ризики, включаючи мито, податки та інші збори, стягнуті у зв’язку з поставкою товару, що пройшов митне очищення під час імпортування.

Таким чином, якщо за умовами EXW (франко-завод) для продавця передбачений мінімальний перелік зобов’язань, то за умовами DDP—максимальний.

 

Загальна класифікація цін

Усі чинні в економіці ціни взаємозалежні й утворюють єдину систему, що перебуває в постійному русі під впливом безлічі ринкових чинників. Ця система складається з окремих блоків взаємозалежних і взаємодіючих цін. Найбільш важливими й основними блоками єдиної системи цін є:

· оптові ціни;

· закупівельні ціни;

· роздрібні ціни.

Основні блоки цін у свою чергу містять у собі ряд підблоків. Так, блок оптових цін поділяється на два підблоки — оптові (відпускні) ціни підприємства й оптові ціни промисловості. В основі взаємозв’язку всіх цін, що утворюють єдину систему, лежить принцип «сполучених посудин»: зміна цін в одному з основних блоків даної системи досить швидко передається «ланцюжком» в усі інші блоки цін.

Провідну й визначальну роль у всій системі цін відіграють ціни на продукцію базових галузей промисловості. До них належать паливно-енергетичні галузі (вугільна, нафтова, газова, електроенергетика), а також галузі металургії. Так, зміна цін на енергоносії знаходить швидке відображення в рівні цін усіх без винятку галузей економіки. Великий вплив на ціни в галузях легкої і харчової промисловості справляє динаміка закупівельних цін на продукцію галузей сільського господарства.

Різні блоки цін, що входять у систему цін, мають не тільки прямий, а й зворотний зв’язок. Наприклад, підвищення цін у паливному комплексі через певний час повертається в ці галузі у вигляді подорожчання матеріально-технічних ресурсів (машин, устаткування, електроенергії тощо), що споживаються ними.

В умовах адміністративної економіки підвищення цін у названих галузях часто блокувалося за допомогою фінансової системи шляхом надання дотацій галузям, що споживають енергоносії (сільське господарство, галузі, що виробляють споживчі товари та деякі інші). В умовах переходу до ринку дотацій у таких широких масштабах, як колись, бути не може, тому що це привело б до штучного перекручування структури й динаміки цін, матеріаль­но-речовинних і вартісних пропорцій у багатьох галузях економіки, що суперечить самій суті ринкових відносин. Скасування масових дотацій значно підсилило взаємозалежність усіх видів цін, що входять у єдину систему, зробило її більш гнучкою та динамічною, більш адекватною вимогам ринку.

Чим викликаний такий тісний взаємозв’язок і взаємозалежність цін, що входять у єдину систему? Він обумовлений в основ­ному двома важливими обставинами:

1) усі ціни формуються на єдиній методологічній основі. Цією основою є закони вартості, попиту та пропозиції;

2) усі підприємства, виробництва й галузі, господарська діяль­ність яких обслуговується цінами, взаємозалежні й утворюють врешті єдиний господарський комплекс.

Взаємозв’язок підприємств, галузей може бути найрізноманіт­ніший: виробничий, економічний, технологічний та ін. Разом з тим взаємозв’язок і взаємозалежність цін у єдиній системі не виключає і самостійного руху окремих блоків цін і цін на конкретні товари всередині цих блоків, а, навпаки, припускає такий рух.

Необхідно відзначити досить тісний зв’язок між системою цін та економічним середовищем, у якому діють ціни. Це середовище включає: товарне виробництво, різні форми власності, конкуренцію, що і є основою ринкової економіки.

Основою характеристики системи цін є такі показники, як рівень, структура та динаміка цін.

Першою та найважливішою ознакою класифікації цін є залеж­ність від того, на якій стадії товарообігу вони формуються. Звичайно масовий товар проходить три стадії товарообігу:

1) підприємство — оптова торгівля;

2) оптова торгівля — роздрібна торгівля;

3) роздрібна торгівля — споживачі.

Цим стадіям товарообігу відповідають три види цін:

1) оптова ціна підприємства (відпускна ціна);

2) оптова ціна промисловості;

3) роздрібна ціна.

Оптова ціна підприємства (відпускна ціна) — ціна виготовлювача продукції, за якою підприємство реалізує зроблену продукцію оптово-збутовим організаціям чи іншим підприємствам. В умовах переходу до ринку ці ціни покликані забезпечувати можливість подальшої господарської діяльності підприємствам та організаціям. Іншими словами, реалізуючи свою продукцію за оптовими цінами, підприємство повинно відшкодувати свої витрати виробництва і реалізації й одержати такий розмір прибутку, який би дозволив їм вижити в умовах ринку. Прибуток є найважливішим елементом ціни. Одержання прибутку — головний спонукальний мотив будь-якої форми підприємництва. В умовах ринкової економіки, конкуренції існує об’єктивна тенденція до одержання максимального прибутку. Необхідний розмір прибутку для підприємства визначається потребами його розвитку і не може бути меншим мінімально припустимого рівня, що забезпечує нормальний процес відтворення. На основі оптових цін підприємства (відпускних цін) здійснюється планування, аналіз і розрахунок вартісних показників роботи підприємства. Оптова (відпускна) ціна підприємства складається із собівартості (витрат виробництва і реалізації), прибутку, акцизу (по підакцизних товарах) і ПДВ. Ціна виготовлювача продукції звернена до виробництва, тісно пов’язана з ним.

Ціни при оптових поставках визначаються, як правило, контрактними умовами, що можуть бути зафіксовані в укладеному контракті на момент його оформлення, протягом терміну дії контракту чи до моменту його виконання. Залежно від способу фіксації (price fixing) розрізняють кілька видів цін.

Тверда (стабільна, фіксована, гарантована) ціна (firm price, fixed price) встановлюється в момент підписання контракту, не підлягає зміні протягом усього терміну його дії і не залежить від термінів і порядку постачання товарної партії. У контрактах із тривалими термінами постачання звичайно робиться цінове застереження «ціна тверда, зміні не підлягає».

Змінна ціна (flexible price) — зафіксована під час підписання контракту ціна, що може бути переглянута надалі, якщо ринкова ціна даного товару до моменту його постачання зміниться. У разі встановлення рухливої ціни в контракт вноситься цінове застереження, що передбачає зміну ціни, зафіксованої в контракті, залежно від підвищення чи зниження ціни на ринку до моменту виконання угоди. Звичайно в контракті обумовлюється припусти­мий мінімум, наприклад, відхилення ринкової ціни (market fluctu­ation) у межах 2—5 % щодо ціни, прийнятої в контракті. У даних межах змін ознаки перегляд контрактної ціни не відбувається.
У разі встановлення рухливої ціни в контракті обов’язково має бути зазначене офіційне джерело статистичних даних, за яким варто судити про зміну ринкової ціни. Рухливі ціни найчастіше встановлюються на промислові, сировинні та продовольчі товари, що поставляються за довгостроковими контрактами. Розрахунки в такому випадку ведуться за поточними цінами (current price) — цінами, що діють на даний період.

Плинна ціна (sliding price) — ціна, обчислена в момент виконання контракту шляхом перегляду договірної (базисної) ціни з урахуванням змін у витратах виробництва, що виникли в період виконання контракту. Якщо контрактом передбачаються часткові постачання, змінна ціна розраховується окремо на кожне постачання. Змінні ціни застосовуються в контрактах на продукцію, що вимагає тривалого терміну виготовлення. Під час підписання контракту сторони встановлюють базисну ціну і включають застереження про її структуру, тобто частковий розклад складових ціни у відсотках постійних витрат (прибуток, накладні витрати, амортизаційні відрахування та ін.), витрат на сировину і матеріали, а також витрат на заробітну плату. У додатках до контракту, крім протоколів узгодження договірних цін, може приводитися погоджений сторонами метод розрахунку змінної ціни. У разі встановлення змінної ціни в інтересах імпортера в контракт можуть бути внесені деякі обмежувальні умови. Зокрема, може бути встановлена у відсотках до договірної ціни межа, в рамках якої перегляд ціни не відбувається, а також межа можливої зміни договірної ціни (наприклад, не більше 10 % від загальної вартості замовлення), що називають лімітом зміни (limit of escalation). У контракті може бути передбачено, що зміни поширюється не на всю суму витрат виробництва, а лише на певні елементи із зазначенням їхньої величини у відсотках від загальної вартості замовлення. Змінна ціна може застосовуватися не на весь термін дії контракту, а на більш короткий період, наприклад, на перші кілька місяців від дати укладання контракту чи на період постачання певної кількості товару.

Ціна, що фіксується в процесі виконання контракту (регульована, гнучка), може уточнюватися сторонами безпосередньо перед постачанням кожної партії товару (при довгострокових контрактах) — щорічно перед початком чергового господарського / фі­нансового року. Покупцю може бути надане пільгове право вибору моменту фіксації ціни протягом терміну виконання угоди із зазначенням джерела інформації про ціни. У контракті в цьому разі обумовлюються умови фіксації і принцип визначення рівня ціни (price level).

Під час постачання товарів застосовують застереження про коливання ціни залежно від ринкових цін. Наприклад, застереження «підвищення» — будь-яке підвищення ринкової ціни спричиняє підвищення ціни товару. Застереження «зниження» спричиняє зменшення ціни залежно від зниження ринкових цін. Застереження «підвищення/зниження» дозволяє встановлювати будь-яке коливання ціни, як зниження, так і підвищення, залежно від стану ринкових цін. Таке застереження застосовується в основному до товарів, що котуються на біржах. Так, в угодах на біржові товари застережується, за котируваннями якої біржі і за якою рубрикою котирувального бюлетеня визначатиметься ціна, а також термін, протягом якого покупець зобов’язаний повідомити продавця про своє бажання зафіксувати ціну в контракті. Такі угоди називаються онкольними (call transaction).

Ціни опціонів. Опціон являє собою право, але не зобов’язання, купити/продати будь-які активи за заздалегідь обумовленою ціною протягом певного періоду. Опціон може бути реалізований чи ні залежно від рішення, прийнятого виключно його власником. Хоча опціони існують уже тривалий час — угоди з товарними опціонами стали укладати в середині XIX в., — формалізована модель, що одержала широку популярність, Ф. Блека і М. Шоулза ціноутворення для опціонів з’явилася лише в 1973 р. (Black— Scholes Option Pricing Model, OPM) у період швидкого зростання в США опціонної торгівлі. Теорія ціноутворення опціонів може бути використана для аналізу конкретних ситуацій, наприклад, припинення орендних угод чи відмовлення від реалізації проектів. У цьому разі акціонерний капітал компанії, що використовує позикове фінансування, може бути представлено як опціон покупця. Коли компанія залучає позиковий капітал, це є рівнозначним продажу акціонерами активів компанії кредиторам, що розраховуються за активи наявними коштами (у розмірі суми наданої позики), але при цьому надають акціонерам опціон покуп­ця. Конкретна ціна реалізації опціону дорівнює сумі самої позики і відсотків по ньому.

Різновидом оптової ціни підприємства-виготовлювача є трансферна ціна. Трансферна ціна застосовується для здійснення комерційних операцій між підрозділами однієї й тієї самої фірми чи підприємства. Вона може використовуватися як щодо готових виробів, напівфабрикатів, сировини, так і щодо послуг, у тому числі управлінських платежів і відсотків за кредит. В останні роки трансферні ціни значно поширилися, оскільки внутрішньофір­мова торгівля стає все більш важливим елементом міжнародної торгівлі. Так, внутрішньофірмова торгівля широко здійснюється між американськими компаніями і їхніми філіями, що розташовані в інших країнах. У такий же спосіб діють і інші країни на території США. Використання трансферних цін може впливати на конкурентоспроможність фірми на ринку. Так, шляхом зниження цін на сировину і матеріали, що поставляються дочірніми підприємствами, можна помітно підвищити конкурентоспроможність кінцевого товару. Знижені трансферні ціни іноді застосовуються також для зменшення мита тощо. Однак це суперечить антимонопольному законодавству і може бути покарано.

Оптові ціни на продукцію промисловості — ціни, за якими реалізується і закуповується продукція підприємств, фірм та організацій промисловості незалежно від форм власності в порядку оптового обороту, тобто це ціни, за якими підприємства й організації-споживачі оплачують продукцію постачальницько-збутовим (оптовим) організаціям.

Оптова ціна промисловості, крім оптової (відпускної) ціни, містить у собі постачальницько-збутову (оптову) націнку чи знижку і ПДВ. Постачальницько-збутова (оптова) націнка чи знижка — це ціна на послугу з постачання й збуту; як будь-яка ціна вона повинна компенсувати витрати постачальницько-збутових чи оптових організацій і забезпечити їм прибуток.

Якщо ціни виготовлювачів продукції більше тяжіють до виробництва, то оптові ціни промисловості тісніше пов’язані зі сферою обігу (оптовою торгівлею).

Різновидом оптової ціни промисловості є ціна біржового товару (чи біржових угод). Ця ціна формується на базі біржового котирування і надбавок чи знижок з неї залежно від якості товарів, відстані товару від місця поставки, передбаченого біржовим контрактом.

Роздрібні ціни — ціни, за якими товари реалізуються в роздрібній торговій мережі населенню, підприємствам і організаціям, вони є кінцевими; за цими цінами товари вибувають зі сфери обігу і споживаються в домашньому господарстві чи у виробництві.

Склад роздрібної ціни характеризується такими економічними елементами, що її утворюють: оптовою ціною промисловості, податками (ПДВ, акцизний збір та ін.) і торговельною надбавкою чи торговельною знижкою. Торговельна надбавка складається з витрат торговельних організацій і їхнього прибутку для продовження діяльності. Торговельна надбавка встановлюється підприємствами роздрібної торгівлі у відсотках до цін придбання товарів (із ПДВ).

Схематично весь процес ціноутворення подано на рис. 2.1.

 

Витрати (собівартість) підприємства	Прибуток	Акцизний збір	ПДВ	Оптова націнка	Торговельна надбавка
Ціна підприємства
Відпускна ціна підприємства
Відпускна ціна промисловості
Роздрібна ціна

Рис. 1.1. Структура ціни

Неважко помітити, що кожен наступний вид ціни містить у собі попередній. Варто підкреслити, що на кожній стадії реалізації (обороту) товару в ціну додатково включається податок на додану вартість, а також акциз (на підакцизні товари), що сплачується в бюджет підприємством — виготовлювачем товару. Слід зазначити, що, будучи непрямим податком, ПДВ утворюється в кожній ланці товарообігу й акумулюється в роздрібній ціні. Він сплачується кінцевим споживачем. Цей податок, як правило, становить 20 %, але існують пільгові ставки його на окремі групи товарів (деякі продукти харчування, медикаменти, товари дитячого асортименту й деякі інші). Частка непрямих податків у ціні на алкогольну продукцію досягає 90 %, а на основні продукти харчування — 10 %. З лібералізацією цін у результаті відриву їх від сформованого рівня витрат виробництва і обігу, в умовах постійного зниження обсягів виробництва в натуральному вираженні ПДВ цілковито втратив зв’язок зі справжнім процесом зростання вартості. ПДВ продовжує залишатися ціновою надбавкою. ПДВ і акцизи поряд з податком на прибуток і мито є основними дохідними статтями бюджетів.

Різновидом роздрібної ціни є аукціонна ціна. Аукціонна ціна — ціна товару, проданого на аукціоні. Вона може істотно відрізнятися від ринкової ціни (бути багаторазово вище її), оскільки відбиває унікальні й рідкі властивості та ознаки товарів і значною мірою залежить від рівня професіоналізму особи, що проводить аукціон.

Крім ціни продажу існує ще ціна споживання, чи витрати споживання. Справа в тому, що недостатньо купити товар, щоб задовольнити потребу. Щодо багатьох товарів, особливо тривалого користування, необхідно ще здійснити витрати на експлуатацію — витрати на обслуговування, ремонт, запасні частини, паливо, електроенергію тощо. Тому витрати споживача складаються з двох частин — ринкової ціни товару і ціни споживання, що включає витрати, пов’язані зі споживанням товару. Ціна споживання на товари тривалого користування, як правило, набагато вище продажної ціни. Продажна ціна від загальних витрат на експлуатацію за весь термін служби, наприклад легкового транспорту, становить 20 %, а побутового холодильника — 10 %.

Відносно низька продажна ціна на товар ще не свідчить про те, що вона вигідна для покупця. Ринкова ціна може бути відносно низькою, однак витрати на експлуатацію виробу (ціна споживання) можуть виявитися досить високими. У результаті сукупна ціна може бути також високою. Тому ціна споживання нерідко вис­тупає важливим чинником конкурентоспроможності будь-якого товару.

Диференціація цін відповідно до сфери товарного обігу. Залежно від цієї ознаки ціни поділяються на такі основні види:

· у промисловості — оптові ціни;

· у будівництві — кошторисні;

· у сільському господарстві — закупівельні;

· у торгівлі — роздрібні ціни;

· у сфері послуг — тарифи;

· ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот (експортні й імпортні ціни).

Ціни на будівельну продукцію. Продукція будівництва оцінюється за трьома видами цін:

1) кошторисна вартість — граничний розмір витрат на будівництво кожного об’єкта;

2) прейскурантна ціна — усереднена кошторисна вартість одиниці кінцевої продукції типового будівельного об’єкта (за 1 м² житлової площі, 1 м² корисної площі, 1 м² малярських робіт тощо);

3) договірна ціна, що встановлюються за домовленістю між замовниками та підрядниками; сфера дії цієї ціни розширюється з розвитком ринкових відносин, відповідно звужується сфера дії інших видів цін на будівельну продукцію.

Закупівельні ціни — це ціни (оптові), за якими реалізується сільськогосподарська продукція сільськогосподарськими підприємствами, фермерами й населенням. На практиці закупівельні ціни для окремих господарств трансформуються в середні ціни фак­тичної реалізації, в яких враховані ціни і кількість продукції, проданої різними каналами реалізації (заготівельним організаціям, за прямими зв’язками із роздрібною торгівлею, на колгоспному ринку тощо). Закупівельні ціни — договірні (вільні) ціни, вони встановлюються залежно від співвідношення попиту та пропозиції. Закупівельна ціна складається, по-перше, із собівартості, по-друге, із розміру прибутку, необхідного для продовження здійснення господарської діяльності в умовах ринкових відносин на основі не тільки простого, а й розширеного відтворення, і, по-третє, з ПДВ.

Найважливішим для розвитку сільського господарства є питання забезпечення цінового паритету в обміні продукцією між промисловістю і сільським господарством, еквівалентності цього обміну, недопущення цінового протистояння між містом і селом. Цей паритет повинен забезпечити через ціни взаємовигідний обмін продукцією між промисловістю й сільським господарством без втрат як для сільського господарства, так і для промисловості. Ціновий паритет протягом тривалого часу постійно порушувався, що призводило до значних втрат у сільському господарстві і негативно позначалося на його економіці, стримувало розвиток цієї галузі. Найбільш відчутні удари сільське господарство одержує під час інфляційного зростання цін. Справа в тому, що результати своєї праці воно реалізує один раз на рік — восени після збирання й продажу частини врожаю, а купує необхідні матеріально-технічні ресурси постійно, протягом усього року в умовах беззупинного зростання цін. Тому сільському господарству необхідна постійна економічна та соціальна підтримка з боку держави (пільгові кредити, забезпечення матеріально-технічними ресурсами тощо). У багатьох економічно розвинутих країнах, наприклад у США, сільському господарству надається фінансова підтримка (субвенції), а також допомога у вигляді закупівель державою за гарантованими цінами значної частини врожаю. Тому забезпечення цінового паритету, еквівалентності обміну між сільським господарством і промисловістю повинно бути предметом постійної й пильної уваги з боку держави, було і залишається одниміз центральних питань економічної політики країни.

Ціни на побутові та комунальні послуги — це плата за різного роду послуги, що надаються населенню побутовими та комуналь­ними службами. До них належать: ціни на послуги пралень,
перукарень, хімчисток, ціни на ремонт одягу та взуття, а також плата за квартиру, телефон та ін.

Класифікація цін залежно від території дії. Відповідно до цієї ознаки вирізняють:

· ціни єдині;

· ціни регіональні (зональні, місцеві та ін.).

Єдині ціни встановлюються і регулюються державними органами. Йдеться про такі види продукції і послуг, як, наприклад, газ, електроенергія, транспорт, квартирна плата та деякі інші.