Організаційні форми економічного контролю в Україні

РЕВІЗІЯ І КОНТРОЛЬ

 

Економічний контроль

 

Економічний контроль є функцією управління діяльністю підприємства. У своєму розвитку він має кілька етапів:

описовий, пов'язаний із збиранням фактів та їх групуванням;

логіко-аналітичний — якісний аналіз фактів, шляхом поєднання якісних і кількісних (математичних) методів.

Контроль містить, з одного боку, факти і дані досліду, а з другого — певну систему знань — теорію.

Факти становлять основу висновків контролю. Без їхньої систематизації та узагальнень, без логічного осмислення не може бути контролю. Закони і факти в контролі дістають певну інтерпретацію і є основою управління економікою. Основою функції контролю є наукове дослідження — процес вивчення певного об'єкта (предмета або явища) з метою встановлення закономірностей його виникнення і розвитку.

Економічний контроль є динамічною системою економічних знань, спрямованих на виявлення та усунення негативних явищ у розвитку виробничих відносин.

Економічний контроль, як і вся економічна наука, вивчає проблеми розвитку економіки України. Він перебуває в тісному взаємозв'язку з плануванням, управлінням та обліком і невід'ємний від них. Цей зв'язок виявляється передусім у тому, що економічні науки досліджують той самий об'єкт, але з різною цільовою функцією.

Економічний контроль, виконуючи суспільну роль у забезпеченні практичними рекомендаціями виробництво, сприяє виявленню диспропорцій і негативних явищ у суспільстві, а також раціональній організації виробничих відносин і оптимальному використанню продуктивних сил.

 

 

Види економічного контролю

 

Контроль за змістом включає перевірку економічних, соціальних, політичних, ідеологічних, науково-технічних та інших напрямів розвитку суспільства. Економічний контроль поширюється на сферу розвитку економіки народного господарства — галузі, підприємства.

Зміст економічного контролю — це система конкретних заходів, спрямованих на раціональне господарювання підприємців з різними формами власності за умова ринкових відносин.

За періодичністю здійснення економічний контроль поділяють на попередній, оперативний (поточний) і заключний (ретроспективний).

Попередній контроль здійснюється перед виконанням господарської операції, щоб запобігти нераціональним витратам і безгосподарності, незаконним діям і різним втратам. Здійснюють його всі органи державного і господарського управління, а також власники.

Оперативний (поточний) контроль здійснюється в процесі виконання господарських операцій. Основними завданнями цього контролю є виявлення відхилень у процесі виконання робіт з метою вжиття необхідних заходів щодо усунення негативних факторів і закріплення позитивного досвіду. Згідно із Законом України "Про підприємства в Україні" поточний контроль здійснюється в умовах широкої гласності із залученням усього колективу.

Заключний (ретроспективний) контроль здійснюється після завершення господарських операцій усіма контрольними органами, на які покладено контроль за економічними процесами в різних сферах маркетингової діяльності. Основним завданням заключного контролю є перевірка правильності і законності проведених господарських операцій на підприємствах, виявлення порушень й зловживань, а також розробка заходів щодо усунення виявлених недоліків і запобігання їм у майбутньому.

Найважливішою формою заключного контролю є ревізія виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств, що проводиться власником не частіше одного разу на рік відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні". Завданням ревізії є заключна оцінка діяльності підприємства за минулий рік, виявлення резервів і надання допомоги підприємству у використанні їх, перевірка додержання законодавства, збереження власності, достовірності обліку і звітності.                      

Державна податкова адміністрація та її органи на місцях здійснюють заключний контроль діяльності підприємства з виконання зобов'язань перед бюджетом щодо сплати податку на прибуток, додану вартість та інших платежів.

Заключний контроль Національним банком України і комерційними банками встановлює ефективність використання наданих кредитів, використання коштів бюджетного фінансування на виконання національних програм тощо.

За інформаційним забезпеченням в економічному контролі розрізняють документальний і фактичний контроль.

Документальний контроль полягає в тому, що встановлюють суть і достовірність господарської операції за даними первинної документації, облікових регістрів і звітності, де вона знайшла відображення у бухгалтерському, внутрішньогосподарському і статистичному обліку.

  Первинний контроль полягає в установленні дійсного реального стану об'єкта лічбою, зважуванням, вимірюванням, лабораторним аналізом та ін. До об'єктів фактичного контролю відносять: гроші готівкою в касі, основні засоби, матеріальні цінності, готову продукцію, незавершене виробництво.

Фактичний і документальний контроль взаємопов'язані, тому спільне застосування їх дає змогу встановити дійсний стан об'єктів, розробити заходи щодо усунення недоліків.

За формами здійснення економічного контролю розрізняють такі контрольні перевірки: превентивні, поточні, тематичні, ревізії.

Превентивні (від лат. — запобіжний) контрольні перевірки здійснюють на стадії попереднього контролю виробничої і фінансово-господарської діяльності об'єднань і підприємств.

Поточні контрольні перевірки - засіб оперативного систематичного контролю конкретних операцій господарської діяльності об'єднань, підприємств. Поточні перевірки провадять усі контролюючі органи з питань, що входять до їх компетенції.

 Поточні контрольні перевірки є способом оперативного систематичного контролю конкретних операцій господарської діяльності, що не потребують застосування складних методик і виконуються, щоб запобігти безгосподарності.

Тематичні контрольні перевірки — засіб періодичного оперативного господарського контролю виконання об'єднаннями, підприємствами однорідних господарських операцій, наприклад, використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, забезпечення збереження власності. Тематичні перевірки подібні до поточних, але проводяться з більш широкого кола показників конкретної теми із застосуванням методів економічного аналізу, обчислювальної техніки та залученням спеціалістів різного профілю не систематично, а періодично у міру потреби. Якщо в процесі поточного обстеження застосовуються основному методи фактичного контролю, то при тематичних перевірках використовуються планово-нормативна і, договірна інформація, дані бухгалтерського обліку, хронометражних спостережень, вибіркових інвентаризацій цінностей тощо.

Ревізія — метод заключного (ретроспективного) контролю, що дає можливість зробити всебічну оцінку виробничої і фінансово-господарської діяльності щодо виконання виробничих і фінансових планів, витрачання матеріальних і трудових ресурсів, результатів комерційної діяльності за ревізований період.

Виходячи із змісту економічного контролю, періодичності, інформаційного забезпечення і форм здійснення виділяють загальноекономічний і фінансово-господарський контроль.

Загальноекономічний контроль має такі об'єкти дослідження: виконання планів економічного і соціального розвитку країни, регіону;.задоволення життєво важливих потреб людей; динаміку ціноутворення; кон'юнктуру ринку; використання ресурсів країни, регіону та інші великомасштабні національні програми народногосподарського значення, тобто здійснюється на макроекономічному рівні.

Фінансово-господарський контроль досліджує фінансово-господарську діяльність підприємців у сфері виробництва, обміну і споживання суспільне необхідного продукту на мікроекономічному рівні.

Усі види економічного контролю взаємно пов'язані і зумовлені між собою, спрямовані на успішний розвиток економіки для задоволення життєвих потреб людей.

 

Класифікація ревізій

 

Функціонування системи фінансово-господарського контролю, в якій здійснюється контрольно-ревізійна робота, залежить від раціональної організації. Організація передбачає впорядкованість взаємодії окремих елементів контрольно-ревізійної роботи, що знаходяться в функціональній залежності. Необхідність в організації контрольно-ревізійної роботи з'являється у зв'язку з тим, що виникає потреба в доцільній спрямованості виконання контрольних процедур і взаємному погодженні однорідних за технічним характером процесів, здійснюваним колективом працівників. Їхні дії координує фахівець-ревізор, на якого покладається і узагальнення результатів контрольно-ревізійної роботи.    

 Контрольно-ревізійна робота - це сукупність трудових процесів, пов'язаних з виконанням контрольно-ревізійних процедур, а також з створенням необхідних умов для їх проведення.

За організаційним принципом контрольно-ревізійна робота може будуватися за двома формами: централізованої і децентралізованої.

Централізована форма передбачає зосередження контрольно-ревізійних працівників в ланці функціонального управління. Перевагою централізованої форми організації є її об'єктивний характер і краще використання фахівців, обчислювальної та організаційної техніки.

 Недолік цієї форми організації контрольно-ревізійної роботи полягає у віддаленості контрольного органу від підприємств, що знижує оперативність контролю.

Децентралізована форма організації, контрольно-ревізійної роботи характеризується зосередженням контрольно-ревізійного          апарату у вищестоящій організації по підвідомчих об'єднань і підприємств. При цій формі, керівник вищестоящої організації має можливість більше впливати на дотримання нормативно-правових актів підвідомчими підприємствами, забезпечення збереження власності, раціональне витрачання ресурсів.

За характером виконання контрольних функцій розрізнюють бригадну, індивідуальну і змішану форми організації контрольно-ревізійної роботи.

При бригадній формі контрольно-ревізійні дії виконує група фахівців різних професій, організаційно представлених у вигляді; тимчасової бригади контролерів, сформованої для проведення конкретної контрольно-ревізійної роботи (ревізії, тематичної перевірки і т.п.). Бригадна форма організації контрольно-ревізійної роботи дозволяє всебічно перевірити діяльність підприємства шляхом виконання різних контрольно-ревізійних процедур за допомогою обчислювальної техніки, що підвищує оперативність і якість контролю, скорочує терміни його проведення, сприяє швидкому усуненню недоліків у господарській діяльності.

При індивідуальній формі організації контрольно-ревізійні роботи вона виконуються одним виконавцем-ревізором. У зв'язку з обмеженими можливостями такого контролю ця форма організації застосовується при проведенні „тематичної перевірки, службового розслідування, ревізії господарської діяльності організацій і невеликих установ (кооперативів, орендних і малих підприємств).

Змішана форма організації контрольно-ревізійної роботи застосовується за участю працівників відомчого, державного, суспільного контролю, банківських і фінансових органів. Вона є різновидом бригадної форми організації, але відрізняється більшою об'єктивністю, у зв'язку з чим змішана форма організації контрольно-ревізійної роботи має широке застосування при комплексних ревізіях і наскрізних тематичних перевірках великих виробничих об'єднань.

Поєднання різних організаційних форм контрольно-ревізійної роботи є необхідною умовою підвищення дієвості і ефективності контролю.

Основним завданням контрольно-ревізійної роботи є контроль за виконанням державного замовлення на виробництво продукції, економним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, збереженням усіх видів власності, правильністю постановки бухгалтерського обліку, станом контрольно-ревізійної роботи, а також за перетином фактів приписок, недостач і розкрадання, марнотратства і безгосподарності.

Ревізії є формою подальшого фінансово-господарського контролю. Характеризуються вона і відрізняються від інших форм контролю тим, що при перевірці об'єктів використовуються різні джерела інформації, методичні прийоми і контрольно-ревізійні процедури, а висновки базуються на документально достовірних доказах. Виявлені недоліки і порушення законодавства і нормативно-правових актів, які регулюють господарську діяльність, мають адресність в частині матеріальної і юридичної відповідальності. Крім того, для ревізій характерна конкретність у визначенні розміру   збитку, втрат, недостач цінностей і обгрунтованість системою доказів, (первинні документи, відомості інвентаризацій, пояснювальні записки матеріально-відповідальних осіб і ін.). 

Ревізії виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств класифікують по певних ознаках.   

У залежності від відомчої підлеглості ревізії поділяються на відомчі  проводяться працівниками одного відомства на підвідомчих підприємствах своєї системи; внутрігосподарські - працівниками виробничого підприємства, об'єднання при ревізії діяльності внутрішніх підрозділів (виробничих одиниць, цехів, дільниць і ін.), зовнішні - здійснюються органами державного і суспільного контролю; змішані - організуються відомчим державним, і суспільним контролем.  

По організаційних ознаках ревізії можуть бути: планові, тобто проводяться по заздалегідь розробленому і затвердженому плану; позапланові - організуються в терміни, непередбачені затвердженим планом (при стихійному лихі, незадоволеній роботі підприємств, у випадках - розкрадання цінностей і ін.); перманентні (від лати. permanent - постійний, безперервний) - ведуться безперервно контрольним апаратом виробничого об'єднання, підприємства на структурних підрозділах (виробничих одиницях, цехах і ін.);  

У залежності від структури об'єктів, що ревізуються, ревізії розрізнюють: галузеві - перевіряється діяльність підприємств всієї галузі (ревізія операцій по використанню паливно-енергетичних ресурсів, збереження власності і ін.); наскрізні - ревізується діяльність всіх підприємств однієї ланки управління: територіального об'єднання, компанії, асоціації, будівельного концерну і ін.; наскрізні - перевіряється діяльність однієї господарської ланки підприємства.

За змістом і призначенню ревізії поділяються на тематичні, вибіркові, комплексні.

При тематичних ревізіях перевіряються окремі сторони діяльності підприємства, об'єднання, галузі (виконання плану будівництва житла, випуску товарів народного споживання і т.п.). Ці ревізії проводяться у всіх ланцюгах народного господарства в міністерствах, підприємствах різними відомствами в плановому, неплановому і перманентному порядку. Призначення їх полягає в оперативному реагуванні на конфліктні ситуації в системі господарської діяльності з метою регулювання поведінки системи відповідно до заданих параметрів її функціонування (невиконання плану виробництва і постачання продукції, накопичення наднормативних і залежаних товарів, що не користуються попитом у покупців, і ін.). Відрізняються вони від тематичних перевірок і обстежень тим, що висновки та документально обгрунтовані результати оформляються актом з участю представників ревізуючого органу і підприємства, що ревізується, тоді як тематичні перевірки і обстеження можуть мати оглядовий характер, а висновки і результати контрольних дій не підтверджуються первинними документами господарських операцій, що перевіряються.

Результати тематичних перевірок і обстежень оформляються в основному довідкою, службовою запискою на ім'я посадової особи, яка видала завдання на контрольну перевірку. Хоч з цими документами знайомлять керівника підприємства, що перевіряється, але участь у їх складанні він не приймає, а головному бухгалтеру часто зовсім не повідомляють про зміст проведеної перевірки, якщо вона не входить в його компетенцію.        

Вибіркові ревізії проводяться аналогічно тематичним з тією лише різницею, що в них конкретизуються періоди та об'єкти контролю, вибрані для перевірки окремих видів ресурсів, господарських процесів або операцій. Наприклад, ревізії операцій по заготівлях і реалізації швидкопсувних овочів (помідорів, огірків) в період їх масового збору; операцій по виробництву дитячого одягу, введення в експлуатацію шкіл, дитячих установ і т.п. Призначення вибіркових ревізій таке ж, як і тематичних, але вони можуть дати початкову інформацію для проведення повної комплексної ревізії за неохоплені нею періоди.

При комплексних ревізіях перевіряється одночасно виробнича і фінансово-господарська діяльність підприємства і його структурних підрозділів бригадою фахівців різних професій. Призначення їх є найбільш повна і правильна оцінка діяльності підприємства за період, що ревізується, виявлення резервів і напрямів здійснення його роботи на подальший період.

Таким чином, усі види ревізій знаходяться в системному взаємозв'язку, спрямовані на удосконалення діяльності різних ланок народного господарства, раціональне використання ресурсів, дотримання нормативно-правових актів.

 

Планування контрольно-ревізійної роботи

 

Планування контрольно-ревізійної роботи здійснюється відповідно до нормативних документів про відомчий контроль за фінансово-господарською діяльністю об'єднань, підприємств, організацій і установ. Залежності від часового інтервалу розрізняють перспективні і поточні плани контрольно-ревізійної роботи.    

Перспективні плани складаються міністерствами, відомствами і на підприємствах. У них планується розвиток контрольно-ревізійної роботи на тривалу перспективу. Розробляються ці плани контрольно-ревізійними підрозділами. Зміст перспективних планів контрольно-ревізійної роботи включає заходи, що плануються щодо виконання науково-дослідних робіт в області контролю, проектування автоматизованих систем контрольно-ревізійних процесів на ЕОМ, розробки методик по застосуванню апаратно-програмного контролю в процесі ревізій і ін. У перспективних планах передбачаються також підготовка і підвищення кваліфікації фахівців з контролю і ревізії з розподілом по роках навчання, навчальним закладам, регіонам. Перспективне планування вдосконалення контрольно-ревізійної роботи на базі наукових досліджень, використання ЕОМ і інших технічних засобів - усе це забезпечує неухильний розвиток контролю в господарському механізмі відповідно до покладених на нього функцій у процесі розширеного відтворювання.

Поточні плани контрольно-ревізійної роботи складаються на наступний календарний рік, квартал, місяць. У них конкретизуються заходи щодо контролю і ревізії, намічаються підприємства, діяльність яких буде контролюватися.

 

ОСНОВИ АУДИТУ

 

Десять постулатів аудиту

Постулат – це положення, що сприймається як істина доти, доки не доказане інше. Постулати лежать в основі наук і наукових дисциплін. Вони повинні бути очевидними, навіть коли їх істинність не може бути доведена безумовно. Очевидно, що в частині аудиту, особливо його практичних наслідків, роль постулатів величезна, і розуміння їх необхідності виникло у західних аудиторів давно. Два видатних дослідника Р.К. Маутц і Х.А.Шараф в 1961р. сформулювали вісім постулатів аудиту. У 1982р. Т.А. Лі и Д.К.Робертсон запропонували доповнити їх ще двома. Однак у західних підручниках з аудиту перевага віддається Маутцу і Шарафу.

Розглянемо постулати які наведені у англо-американській літературі.

1. Звітність повинна бути перевірена. Аудитор не може зробити висновок, якщо йому не були надані усі необхідні документи або були виявлені серйозні перекручення звітності. Мета постулату: натиснути на аудитора, заставити його бути максимально вимогливим, а клієнтів – краще розуміти умови аудиторської роботи.

2. Не потрібно допускати конфлікту інтересів між аудитором і адміністрацією.  Цей постулат повинен створити довіру і взаємну підтримку між перевіряючими та тими, кого перевіряють. В його основі лежить ідея Ж.Ж. Руссо по початкову доброту і незіпсованість людської природи. Однак цей постулат буде нездатним, коли клієнт свідомо порушує вимоги діючого законодавства, робить спроби обдурити аудиторів, кредиторів і акціонерів. Ця неспроможність зростає, коли аудитор і адміністрація по-різному трактують вимоги нормативних документів.

3.Фінансова звітність і підтверджуючі її документи вільні від неточностей і таємниць. Сутність цього постулату в перекладанні відповідальності аудитора цілком на його клієнта, згідно з припущенням, що вся надана для перевірки документація складена правильно, а коли в ній все - таки знаходяться неточності і таємниці, то клієнт пішов на свідомий обман аудитора і третіх осіб (акціонерів, кредиторів, податкової інспекції).

4. Об’єктивність звітних даних прямо пропорційна ефективності внутрішнього контролю.  Чим краще, ефективніше організований внутрішній контроль на фірмі клієнта, тим об’єктивніші його облік і звітні дані, а аудитору буде менше роботи.

5. Звітність повинна бути складена відповідно до стандартів. Це необхідно для забезпечення порівняності у роботі аудиторів. Однак стандарти не охоплюють усієї діяльності клієнта і не всі розбіжності можуть розглядатися як заслуговуючи на увагу для аудиторів. У зв’язку з цим цей постулат в значній мірі має декларативний характер.

6. Аудиторська перевірка не може бути останньою. Тобто після проведеної перевірки через деякий час, у наступному звітному періоді буде як мінімум ще одна. Аудитор, проводячи перевірку, повинен пам’ятати, одержані ним дані можуть бути предметом вивчення у наступній перевірці і потрібно зробити так, щоб ці дані були правильними і їх не можна було піддати критиці.

7. Думка аудитора залежить тільки від його компетенції. Цей постулат часто ставлять під сумнів, тому що вважається, що аудиторські фірми одержуючи гроші від того, кого перевіряють не можуть бути незалежними. Аудитору заплатили, а він викриває недоліки. Це велика психологічна проблема, яка затримує розвиток аудиту. Існують і більш тонкі форми, що підривають незалежність аудиторських висновків. Це проведення консультацій. Аудитор, який здійснив консультацію, вже зв’язаний у подальшому при формуванні аудиторського висновку.

8. Професійні обов’язки аудиторів повинні відповідати їх посадовому статусу.  Це просто добре побажання, а не очевидна істина. Дуже часто незначна людина займає високу посаду, а людина знаюча не може висунутися.

9. Коли звітна інформація протягом року не була піддана незалежній перевірці, то вона не заслуговує довіри. Це по суті парафраза першого постулату і не потребує пояснення.

10. Корисність звітних даних прямо пропорційна ступеню їх перевіреності. Зміст постулату полягає в тому, що чим більше перевіряють звіт, тим корисніша інформація, якою користуються спеціалісти.

Розглянувши наведені постулати, можна зробити висновок, що вони безумовно потрібні для практичної роботи аудиторів; постулати якими користуються західні аудитори, не можна однозначно використовувати у практиці вітчизняних аудиторських фірм.

 

Мета і задачі аудиту

За формою і метою здійснення розрізнюють аудит зовнішній (незалежний) і внутрішній (залежний, тобто підлеглий тій фірмі, в якій він проводиться).

Мета і завдання зовнішнього аудиту відрізняються від контролю на державних підприємствах. Тут головним є забезпечення збереження державної власності, економне використання ресурсів, виконання планових завдань, правильність ведення обліку, складання звітності та ін. Метою і завданням зовнішнього аудиту є підтвердження правильності звітності, обліку, оцінка відповідності внутрішнього контролю (аудиту) обліковій політиці, меті діяльності підприємства і т.д. На перших етапах розвитку зовнішній аудит зводиться до підтвердження звітності. Розвиваючись, зовнішній аудит став спиратися на внутрішній, використовувати його результати. У час, що звільняється, аудитори надають клієнтам супутні послуги, спираючись на результати внутрішнього аудиту.

Зовнішній аудит тих фірм, де є і внутрішній, з точки зору їх мети і завдань слід розглядати як єдине ціле.

 Необхідно орієнтуватися на внутрішній аудит і організувати його на великих підприємствах відповідно до кращих світових зразків, оскільки саме такий аудит визначає ефективність роботи підприємства і результати зовнішнього аудиту.

Внутрішній аудит здійснюється у великих акціонерних товариствах, корпораціях. Організаційно це, як правило, комітет аудиторів при раді директорів (пораді правління).

За масштабами роботи внутрішній аудит поділяють на:

- загальний з усіх питань аудиту фірми (компанії) загалом;

- локальний - в окремих напрямах аудиту (технології, бухгалтерського обліку).

Внутрішній аудит відповідно до міжнародного нормативу "Використання результатів роботи внутрішнього аудитора" (липень 1982 р.) здійснюється у таких напрямах:

- аналіз системи обліку і внутрішнього контролю;

- вивчення бухгалтерської (фінансової) і операційної інформації (по окремих статтях витрат, залишків на бухгалтерських рахунках та ін.);

 - вивчення економічності і ефективності управлінських рішень на різних рівнях господарювання;

- аналіз адекватності політики в сфері менеджменту;

- оцінка якості інформації;

- розробка проектів управлінських рішень;

- проведення стратегічного аналізу;

- розробка фінансових прогнозів.

Зовнішній аудит користується послугами і контролює внутрішніх аудиторів.

Таким чином, першочерговим завданням великих національних підприємств є формування внутрішнього аудиту.

Зовнішній аудит може бути добровільним (за бажанням підприємств-клієнтів) і обов'язковим (відповідно до законодавчих актів). Так, згідно із Законом України "Про аудиторську діяльність" аудит фондів, бірж, комерційних банків проводиться щорічно.

Обов'язковий аудит може бути організований також за рішенням суду або слідчих органів.

 

Нормативи аудиту

 

МФБ називає аудиторські регламенти міжнародними нормативами аудиту (МНА) і супутніх робіт (МНА/СР). У деяких країнах, зокрема у Великобританії, ці нормативи називають нормами, до того ж розрізнюють стандарти аудиту. Під ними розуміють основні базові принципи, яких необхідно дотримуватися аудиторам при здійсненні аудиторської діяльності. Додержання аудиторських нормативів гарантує відповідний рівень якості і надійності його результатів. Аудиторські нормативи також є підставою у суді для доказу якості проведення аудиту. Норми не є обов'язковими, але, як правило, виконуються, а якщо ні, то це потребує аргументації.

Національні нормативи аналогічно з міжнародними нормативами аудиту залежно від виду аудиту поділяють на національні нормативи зовнішнього аудиту і національні нормативи внутрішнього аудиту.

Як основа при створенні національних нормативів беруться міжнародні нормативи. Ці нормативи аудиту, як і МНА, застосовуються незалежно від його організації, форм приватної власності, масштабів підприємницької діяльності.

 

Конфіденційність інформації

 

Аудитор повинен дотримуватися принципів конфіденційності інформації, отриманої під час роботи від клієнта, і не розкривати її третій стороні без дозволу клієнта, якщо не існує такого зобов'язання в окремих випадках, передбачених українським законодавством. (Більш конкретно про дотримання принципів конфіденційності говориться в розділі 4 Кодексу професійної етики аудиторів України). 

 

Документування аудиту

 

 Потрібне документальне оформлення усіх питань, які аудитор вважає важливими з точки зору доказовості факту виконання процедур аудиту, обгрунтованості прийнятих рішень і оцінок, а також того, що аудит проводився відповідно до вимог національних нормативів аудиту або інших стандартів і правил.

 

Планування

 

 З метою ефективного проведення аудиторської перевірки аудитору слід планувати свою роботу. Планування повинно засновуватися на попередньому вивченні особливостей фінансово-господарської діяльності клієнта.

У планах необхідно передбачати:

а) отримання знань про систему обліку клієнта, облікову політику і процедури внутрішнього контролю;

б) очікуваний рівень довір'я до системи внутрішнього контролю;

у) визначення і програмування змісту, терміну проведення і розміру процедур перевірки, яку необхідно виконати;

г) координацію всіх аудиторських робіт і послуг. Потрібно так організувати процес планування, щоб існувала можливість внесення необхідних змін у план перевірки всієї тривалості аудиту.

    

Аудиторські свідоцтва

 

Шляхом виконання незалежних процедур аудиторської перевірки аудитору необхідно отримати таку кількість аудиторських свідоцтв, яка дозволить зробити аудиторський висновок про фінансову звітність підприємства.

Процедури перевірки даних на відповідність - це тести, які складаються для отримання обгрунтованої гарантії щодо ефективності системи внутрішнього контролю.

Незалежні процедури перевірки проводяться для отримання доказовості повноти, точності і правдивості даних, які обробляються системою обліку.

Вони бувають у вигляді: 

- детальних тестів операцій і залишків на рахунках;

- аналізу важливих показників, включаючи остаточне обстеження незвичайних відхилень і статей.

 

Масштаб аудиту

 

Термін «Масштаб аудиту» відноситься до термінів, пов'язаних з виконанням процедур аудиторської перевірки, необхідних за певних обставин для досягнення мети аудиту. Процедури, які необхідні для проведення аудиту, повинні визначатися тільки аудитором з урахуванням національних нормативів аудиту, вимог Законодавства України або відповідно до заздалегідь узгоджених умов проведення аудиторської перевірки і вимог до підготовки звітності.

 

Обгрунтувана гарантія

    

У відповідності з національними нормативами аудит передбачає забезпечення обгрунтованою але не абсолютної гарантії того, що звітність, яка офіційно обнародується загалом не містить у собі істотних спотворень. Обгрунтована гарантія - це процес збору свідоцтв, необхідних аудитору для підготовки висновку про те, що загалом немає істотних спотворень у звітності. Обгрунтована гарантія стосується всього процесу аудиту.

 Незважаючи на це, існують причини, які заважають аудитору виявити істотні неточності і спотворення, а саме: 

- використання тестів під час перевірки;

- обмежувальні чинники, властиві всім системам бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю (наприклад, можливість змови посадових осіб);

- той факт, що більшість аудиторських свідоцтв має більш переконливий ніж остаточно ствердний характер.

 Під час підготовки аудиторського висновку важливого значення набуває ставлення аудитора до наступних моментів:

а) збір необхідних свідчень про об'єкт аудиту з метою визначення характеру аудиту, терміну його проведення і масштабу аудиторських процедур;

б) підготовка висновків на основі зібраних свідчень.

 Деякі обмежувальні чинники також можуть вплинути на достовірність інформації, на основі якої буде підготовлений висновок з окремих аспектів звітності підприємства (наприклад, по операціях між родинними сторонами). У зв'язку з цим, у деяких національних нормативах аудиту передбачені відповідні процедури, які достатньою мірою забезпечують доказовість таких операцій, тобто приводиться приклад обставин, що посилюють ризик істотного спотворення звітності підприємства

 

Зміст договору

 

 Зміст договору на проведення аудиту може бути різним залежно від конкретних обставин, однак існує ряд моментів, що в будь-якому випадку повинні знайти відображення у договорі. Обов'язково в договорі повинні бути зумовлені такі положення:

- мета аудиту;

- масштаб аудиту, включаючи посилання на чинне законодавство, нормативи (поняття масштабу аудиту включає в себе необхідний об'єм і глибину перевірки; склад, кількість, об'єм аудиторських процедур);

- можливість доступу до будь-яких записів, документації та іншої інформації, замовленої у зв'язку з аудитом;

- відповідальність керівництва підприємства, що перевіряється, за надану аудиторам інформацію (у разі необхідності зумовлюється вимога про отримання від керівництва підприємства письмового підтвердження, щодо наданої інформації);

- умови відповідальності за початкові залишки при першому проведенні аудиту або якщо попередні перевірки виконувалися

іншим аудитором;

- вказівка на те, що в зв'язку з рівнем істотності перевірки й інших властивих аудиту обмежень існує можливість, навіть імовірність того, що будь-які помилки можуть залишитися незнайденими;

- форма, в якій замовнику буде видана інформація по результатах проведеної аудитором роботи (об'єм і склад переданої замовнику документації).

 Крім того, в договір можуть бути включені пункти:

- угоди, які стосуються планування аудиту;

- угоди, щодо залучення до перевірки інших аудиторів і фахівців інших областей з деяким аспекті аудиту;

- угоди, які стосуються залучення до перевірки внутрішніх аудиторів і іншого персоналу клієнта;

- порядок розрахунків за виконання робіт по аудиту;

- будь-які можливості обмеження аудиторського зобов'язання;

- посилання на додаткові угоди між аудитором і клієнтом.

 

Структура договору

 

 Детальна структура договору може бути різною, однак його форма загалом повинна відповідати загальноприйнятій в Україні формі висновку договорів.

У преамбулі договору після вказівки назви і номера договору, місця і дат його підписання, повинні бути наведені назви сторін, які уклали договір (замовник і виконавець), прізвища посадових осіб, які підписали договір від імені кожної сторони.

У розділі «Предмет договору» вказується назва аудиторської послуги («проведення аудиту» або «аудиторська перевірка»), мета аудиту і характеризується масштаб аудиту.

 У розділі «Зобов'язання сторін» вказується перелік і характеристика зобов'язань, які бере на себе кожна із сторін.

При цьому перелік зобов'язань замовника повинен містити такі положення:

 - надання аудиторам можливості доступу до будь-яких записів, документації і іншої інформації, яка затребувана в зв'язку з аудитом;

- відмова від будь-яких дій, що здійснюються з метою впливу на думку аудитора;

- зобов'язання по прийманню і оплаті робіт;

- інші зобов'язання.

 У переліку зобов'язань аудитора необхідно вказати про:

- дотримання умов конфіденційності інформації і інших принципів аудиту;

- вказівку форми, в якій замовнику буде видана інформація про результати проведеної аудитором роботи (об'єм і склад переданої замовнику документації);