Тема 24. Економічний суверенітет україни і шляхи його досягнення

 

Державний суверенітет означає, з одного боку, верховенство держави на власній території (що передбачає здійснення таких суверенних прав, як право самостійно приймати свою конституцію, право територіального верховенства, створення власної армії і здійснення оборони країни, право на проведення самостійної політики тощо і незалежність держави у сфері міжнародного спілкування. З іншого боку, у зовнішніх справах, у непідкоренні держави владі інших держав. Народний суверенітет, суб'єктом якого є народ, означає повновладдя народу на своїй території. Національний суверенітет, суб'єктом якого є нація, означає повновладдя нації на даній території, право й можливості вирішувати свою долю.

З інтернаціоналізацією продуктивних сил та інших елементів економічної системи утворюються моноетнічні держави, що не бажають поступатися своїм суверенітетом; спостерігається тенденція переростання світовими інтеграційними процесами меж державних, народних і національних суверенітетів та утворення регіональних систем кількох чи багатьох держав, передачі окремими національними країнами все більшої кількості повноважень, прав наднаціональним органам і реальної можливості формування федеративних держав, подібних до ЄС (у перспективі — Сполучених Штатів Європи), а в межах світового господарства — всесвітньої конфедерації держав.

Економічний суверенітет — це власність народу на своє національне багатство, на основі якої уповноважені ним органи влади самостійно регулюють економіку та зовнішньоекономічну діяльність в інтересах трудящих. Основними елементами економічного суверенітету є незалежність держави в розвитку продуктивних сил, техніко-економічних відносин, відносин економічної власності та господарського механізму. Незалежність у розвитку технологічного способу виробництва означає можливість самостійного формування і розвитку кожного елемента продуктивних сил (засобів виробництва, науки, інформації, людини-працівника, її загальноосвітнього й кваліфікаційного рівнів та ін. елементів), техніко-економічних відносин (зокрема відносин спеціалізації, кооперування з підприємствами інших країн) Економічна незалежність передбачає не лише неможливість втручання інших держав, наднаціональних органів у ці процеси, а й небезпеку зростаючого відставання України від розвинутих країн світу в рівні розвитку технологічного способу виробництва, насамперед у розвитку новітніх рис людини-працівника, людини-власника, а отже, в оплаті робочої сили тощо. В противному разі відбуватиметься відтік з; кордон найбільш кваліфікованої робочої сили, людей з високим творчим, інтелектуальним, організаторським потенціалом, що загрожуватиме зниженню інтелекту нації, створюватиме найбільшу небезпеку для економічного і державного суверенітету України — кадрову небезпеку.

Для сучасного етапу розвитку України надзвичайно важливе значення має її сировинна (насамперед відсутність коксівного вугілля, достатньої кількості лісоматеріалу, бавовни, хімічної продукції) та енергетична залежність (мінімальна потреба у нафті становить до ЗО млн. т, газу — до 85 млрд. куб. м). Вирішення цих проблем залежить передусім від радикальних змін у технологічному способі виробництва. Крім того, Україна експортує переважну кількість (в загальному обсязі експортної продукції) інших сировинних ресурсів, але незначну частку машин і устаткування. Це означає, що коли так триватиме й надалі, вона перетвориться на сировинний придаток розвинутих країн світу. Економічний суверенітет України в межах економічної власності означає незалежність держави, підприємств, об'єднань тощо в ціноутворенні, розподілі прибутків, встановленні заробітної плати, проведенні фінансової, податкової політики тощо. Водночас з урахуванням світових інтеграційних процесів неминуче постане проблема її вступу в економічні союзи, в яких частину питань, пов'язаних з відносинами власності, вирішуватимуть наднаціональні органи. В такому разі Україні потрібно буде поступитися частиною прав, узгоджувати з цими органами цінову, кредитну, фінансову, соціальну, інвестиційну та інші форми політики. Важливо при цьому, щоб наднаціональні органи (в яких буде представлена й Україна) ухвалювали закони, рішення лише в межах тих функцій, які добровільно передасть їм наша держава та інші незалежні країни, і щоб це було економічно вигідно країнам-учасницям.

Економічний суверенітет України у формуванні та розвитку господарського механізму передбачає можливість застосування її законодавчими органами й урядом всієї сукупності адміністративних та економічних важелів для регулювання всіх сторін, елементів, складових частин суспільного способу виробництва, а також здійснення контролю за виконанням прийнятих рішень. Водночас в умовах інтернаціоналізації всіх сторін господарського життя виникне потреба в гармонізації фінансового права, податкових законів, режиму внутрішньої та зовнішньої торгівлі тощо, отже, необхідність узгодження національного господарського механізму з відповідними механізмами інших країн щодо передачі частини економічних та юридичних важелів державного регулювання економіки наднаціональним органам.

Зворотним боком економічного суверенітету є економічна безпека України — складова частина національної безпеки. Основними елементами економічної безпеки є небезпека у відставанні формування сучасного технологічного способу виробництва, розвинутих форм економічної власності й господарського механізму. В межах технологічного способу виробництва найважливіші елементи економічної безпеки — це екологічна, інформаційна, наукова, енергетична, сировинна, кадрова безпека тощо.,Основою кадрової безпеки, формування сучасної людини-працівника є забезпечення розширеного відтворення людини як біологічної істоти, недопущення депопуляції населення (перевищення смертності над народжуваністю). У межах відносин економічної власності найважливішими елементами економічної безпеки є формування людини-власника, розвиток реального плюралізму форм власності, недопущення надмірного рівня в диференціації доходів між найбагатшими і найбіднішими верствами населення, виважена цінова, податкова, фінансова, валютна, кредитна політика тощо. Економічна безпека у сфері господарського механізму може бути досягнута через оптимальне поєднання державного регулювання з ринковими механізмами саморегулювання, впровадження системи національного економічного планування, що сприятиме своєчасному вирішенню соціально-економічних суперечностей, вмілому використанню економічних законів, узгодженню інтересів основних класів суспільства, соціальних верств і груп населення та інших функцій.

Розділ 5

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО